Виникнення журналістської етики.

Виникнення журналістської етики.

Перша хвиля інтересу до етики прокотилася на початку ХХ сторіччя, у період розквіту могутніх газетних монополій у Європі та Америці. Друга хвиля інтересу бере початок ще у середині ХХ століття. Саме до цього періоду можна віднести комунікативний вибух, пов'язаний з появою електронних ЗМІ, які впливають одночасно на сотні мільйонів людей. Сам термін "етика", який запровадив Арістотель, походить від давньогрецького "ethos", що означало місцеперебування чи спільне житло (Гомер). Під власною назвою наука існує вже 23 століття. Сьогодні чимало науковців досліджують проблеми стану журналістської етики. Чи не найбільше праць з цієї теми належить англійському науковцю Едмону Грегу. У них детально проаналізовано проблеми етики, здійснено теоретичні узагальнення. Йому належить майже сто праць з етики журналіста. З українських дослідників окремі питання цієї проблеми у своїх працях порушували О. Кузнецова, Т. Приступенко, С. Кияшко, В. Зоркін, В. Здоровега, А. Матвійчик, К. Осташенко.

Кінець 80-х — поч. 90-х рр. — початок розвитку журналістської етики в Україні.

Протилежний погляд: Етика не створюється шляхом теоретичного інтересу до тієї чи іншої області дійсності, як більшість наук, вона обумовлюється самим фактом суспільногo життя. Мораль не виникає в людському суспільстві в певний момент часу, але притаманна йому, в тій чи іншій формі, на всіх стадіях його розвитку. Скрізь і у всі часи воля людини, яка живе в суспільстві собі подібних, зв'язувалaся моральними нормами найрізноманітнішого змісту, які мають вигляд звичаїв, релігійних чи державних усталень. У цьому сенсі мораль передує пізнанню і часто є навіть могутнім стимулом його розвитку: переважно в області моралі зароджується філософська думка.

 

Сутність і норми етики.

Етика — це наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності. Загалом етика є наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.

Будь-які норми моральної свідомості стосуються тих або інших конкретних виявів чи сторін суспільного життя. При цьому характеру морального нормативу мо­жуть набувати як позитивні вимоги, що зобов'язують людину до здійснення певних учинків і реалізації в них певних якостей («поважай батьків!», «повертай борги!» тощо), так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевияви людини («не вбивай!», «не вкради!», «не кажи неправду!» та ін.).

Універсальна норма – це норма загального визначення, обов’язкова для всіх суб’єктів, але це не може бути без застережень.

 

Професійна мораль, її особливості та функції

Визначення: професійна мораль – це система моральних та морально-правових норм, які регулюють дії та поведінку особи у професійній діяльності.

Особливості: професійна мораль не може виступати як така, що протистоїть загальнолюдській моралі, існує поряд із нею. Найвища суспільна й особистісна цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузькокласовими, вузькопрофесійними інтересами. Людське сумління за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не може бути сумлінням елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Воно єдине, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, як національним походженням чи класовою належністю.

Функції: професійна етика покликана дати теоретичне обґрунтування сутності трансформації загальних норм і принципів моралі до специфічних умов професійної діяльності людей відповідно до уявлень про професійний обов'язок, благо, добро і зло, справедливість, совість, честь та інші моральні цінності.Завдання професійної етики в тому, щоб вивчити складний процес віддзеркалення професійних стосунків у моральній свідомості, у морально-професійних нормах, провести чітку межу між морально-професійними явищами і явищами професійної майстерності, вивчити суспільні завдання, цілі професії і їх значущість у соціальному прогресі, саме цим сприяючи їх успішному виконанню.Кожна професія має свою власну мораль. Професія формує у її носіїв не тільки професійні навики, але і певні риси особи і відношення до змісту своєї діяльності.

 

Журналістська етика, її специфіка та завдання

Журналістську етику можна схарактеризувати як набір правил і норм поведінки, яких мають дотриматися всі, хто збирає, опрацьовує та поширює масову інформацію. Насамперед, це внутрішні переконання тих, хто займається журналістським ремеслом, їхнє розуміння того що можна, а чого не можна робити.

Журналісти мають враховувати не тільки свої особисті та корпоративні інтереси, а передусім інтереси суспільства загалом та окремих соціальних груп зокрема.

Для чого потрібна (завдання): проблеми журналістських кадрів визначаються не тільки кількісною потребою в журналістах, але й якісними характеристиками. Зниження рівня професіоналізму журналістів зумовлено численними факторами. Це і приплив значної кількості непрофесіоналів на початку 90-х років, коли українські ЗМІ переживали період стрімкого зростання кількості нових видань, приватних теле- й радіокомпаній, і зниження рівня редакційних вимог у зв’язку із загальним “пожовтінням” преси.

 

5. Предмет, об*єкт і структура журналістської етики

Об*єкт: відносини журналістики і суспільства (влади і журналістики, журналістів і читачів, журналістів з колегами), а також поведінку, вчинки журналістів.

Структура журн. етики:

- кодекс журналіста (офіційний, неофіційний);

- наукова журн. етика;

- корпоративна журн. етика;

- журн. етика в надзвичайних ситуаціях.

Актуальність гуманізму

Відтворюючи дійсність за законами людяності, журналіст повинен віддавати перевагу загальнозначущим гуманістичним цінностям як вищим. Панівною в журналістиці має бути гуманістична ідея справедливості. У своїй творчості журналіст зобов’язаний спиратися на гуманістичні засади, сприйняття й відтворення всіх явищ життя з погляду їх значення для людини й людства, ставити у матеріалах загальнолюдські проблеми, бачити людське начало в кожній людині.

Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Для соціально-комунікаційних досліджень поняття гуманізму є надзвичайно актуальним, оскільки саме людина є об’єктом і суб’єктом соціальних комунікацій.

Основне призначення засобів масової комунікації, з одного боку, впливати на формування громадської думки, з іншого –відображати життя суспільства, сформованого за їхньої участі, гуманізм з його категоріями й цінностями має бути основою функціонування мас-медіа. Отже, виходячи з цього, стає зрозумілим, що питання гуманізму в сучасній журналістиці є досить актуальним.

С. Корконосенко вважає за потрібне розглядати журналістську діяльність як «служіння людині і навіть обслуговування її». На практиці це означає задоволення потреб щодо тематики й форм виступів, врахування інтелектуального рівня споживачів журналістської продукції та здатності сприймати матеріал, уникати відчуження людини від світу мас-медіа. Як приклад учений наводить результат дослідження, який показав, що у США глядачі теленовин не розуміють близько двох третин змісту нічних випусків. І цей показник не змінюється протягом десяти років.

Гуманізм В. Шкляр називає одним із головних принципів журналістики й аргументує своє твердження тим, що ЗМІ забезпечує право народу висловлювати думки, що є характерною рисою демократичного суспільства, в якому пріоритетною щодо суспільства і держави є самоцінність особистості. Щодо нівелювання цього принципу вчений висловлюється досить гостро: “У журналістиці, як і в будь-якій гуманітарній сфері діяльності, зрада критерію гуманізму – зрада самої сутності професіоналізму”. Щодо реального стану сьогоднішньої журналістики, дослідник стверджує, що засоби масової інформації перестали бути творцями та регуляторами позитивних відносин у суспільстві.

Поняття етичної цінності.

Щоб зробити правильний моральний вибір, віддати перевагу вищій моральній цінності, журналіст повинен знати і розуміти природу етичних дій. Етична цінність для журналіста — позитивна властивість, еталон, що виконує роль повсякденного орієнтира в оцінці людей, колективів, груп, організацій, фактів, подій, явищ, країн, націй та ін. Саме журналістська мораль, побудована па гуманістичних етичних цінностях, нормах і правилах, с засобом втілення журналістської стики як теорії вжиття, утвердження гуманістичних засад у журналістській практиці як частині соціальної дійсності.

 

Види етичних цінностей

· Головні людські цінності, які більшою чи меншою мірою входять у всі інші етичні цінності (цінність життя, свідомості, діяльності, страждання, сили, свободи волі, передбачення, цілеспрямованості);

· Чесноти (справедливість, мудрість, сміливість, самовладання, любов до ближнього, правдивість і щирість, вірність і відданість, доброта і співчуття, довіра і віра, скромність і смиренність, цінність поводження з іншими);

· Більш приватні етичні цінності (любов до найдальшого, здатність дарувати іншим своє духовне надбання, цінність особистості, любов, спрямована на ідеальну цінність чужої особистості).

13. Професійна мораль журналіста − це не тільки форма свідомості, а й моральна поведінка, її мотиви, підстава моральних оцінок у вигляді суджень у журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми у фаховій діяльності, моральний вплив на людей у міжособовому й опосередкованому ЗМІ спілкуванні. Професійна мораль журналіста складається з таких основних компонентів:

• моральна професійна свідомість;
• моральна професійна поведінка;
• моральний вплив на реципієнтів;
• моральна журналістська оцінка у матеріалах.

У діяльності журналіста професійна мораль присутня не тільки в якості регулятора його поведінки. Вона допомагає йому зорієнтуватися на такі цінності, як правда і справедливість, пропонує благородні мотиви служіння суспільному благу, дає ключ до розуміння іншої людини.
Оскільки в журналістиці людські контакти включені в саму тканину діяльності, професійна мораль постійно спонукає журналіста до самооцінки і пропонує її критерії. А в цілому вона є особливий, оціночно імперативний спосіб освоєння цілей і змісту професійної діяльності.

14. Етичні цінності, притаманні журналістиці: загальнолюдські (людина, світ, життя, справедливість тощо), національні (нація, національна культура, національна політика, національна держава), етнічні (етнос, етнічна культура, історія етносу), професійні (свобода слова, правдивість, справедливість, неупередженість, відповідальність тощо), індивідуальні (самовдосконалення, шляхетність, доброта, любов до ближнього, щирість, пошана, сміливість тощо).

 

 

Редакційні кодекси етики.

У редакціях якісних ЗМІ країн старої демократії є редакційні кодекси етики. Редакція видання може створити кодекс, врахувавши особливості свого ЗМІ, специфіку роботи представників різних комп’ютерних професій, що працюють у виданні. Такі редакційні кодекси дають ознайомитися комп’ютерним фахівцям, журналістам, яких приймають на роботу. Вони повинні його підписати разом із контрактом.
Скласти редакційний кодекс неважко. Структура проста. Преамбула містить мету кодексу. Далі три частини. Перша частина – принципи діяльності журналістів видання. Друга частина – етичні норми діяльності журналістів. Третя частина – етикетні правила поведінки журналістів. Четверта частина – етикетні правила користування локальною (редакційною) мережею. Заключна частина обов’язково містить відповідальність за порушення визнаних етичних вимог і механізм регулювання порушень редакційного кодексу етики видання.
Для прикладу, преамбула редакційного кодексу: Цей кодекс створений з метою захисту свободи слова, свободи ЗМІ в Інтернеті, захисту прав людини на правдиву, неспотворену, достовірну інформацію, для підвищення професійної відповідальності працівників інтернет-видань та саморегулювання порушень журналістської етики.

Багато газет мають свої редакційні кодекси, але, на жаль, це здебільшого стосується закордонних мас-медіа. Хоча і у нас існують приклади редакційних кодексів, проте на фоні закордонних їх дуже мало.

 

Редакційні кодекси є в таких газетах як "Миколаїв плюс", "Південний Буг", "Закарпатське слово", "Надія", "Незалежний погляд" (Одеса), "Вартові" (Запоріжжя), "Автоцентр", "Толькоты... единственная", "П'ять континентів", "Сільські вісті", "Вільне життя".

Так, у редакційному кодексі американської "Peopleofworld" щодо кримінальної відповідальності говориться, що журналіст не має ніякого права коментувати, а тим більше проводити журналістське розслідування будь-яких судових справ. У кодексі зазначається, що призначення журналіста — розповідати про життя, а не заплутувати його своїми домислами та вигадками.

 

Крім того, поважні американські редакції запроваджують власні статути поведінки, які на додаток до національного кодексу містять суворі обмеження.

 

Наприклад, редакційний статут "LinkofAmerica" складається з 33 пунктів. Перша частина, 17 пунктів, містить звід етичних норм внутрішньоредакційного вжитку. Друга стосується принципів моралі за межами редакції газети. У пункті 19 другої частини статуту йдеться про матеріальне відшкодування за заподіяння морального насилля. Журналіст, який образив співрозмовника навіть поглядом, а не словом, має сплатити чверть своєї зарплати.

 

А ось у газеті "LosAngelesTimes" вимога щодо політичної нейтральності поширюється не лише на працівників, а й на їхнє оточення. До речі, етичний кодекс "WashingtonPost" ще суворіший. Він стверджує, що участь родичів кореспондента в громадському житті "може скомпрометувати репутацію видання". Всім відомо, що американські закони відрізняються від українських, як небо від землі. У світі немає жахливішого "подружнього" союзу; ніж союз політики з журналістикою.

 

Якби журналісти норми кодексу та етикету втілювали у життя, а не сприймали їх лише теоретично, то рівень української журналістики був би значно вищим і якіснішим.

 

19. Етичні стосунки "журналіст-автор"

Етичні вимоги у сфері стосунків «журналіст – автор» можна диференціювати на службові обов’язки та заборони.

1. При роботі з джерелами інформації використовувати для отримання відомостей виключно законні, гідні дії, допускаючи відступи від вимог права і приписів моралі (використання "прихованої камери», «прихованого запису», нелегальне отримання документів і т. д.) тільки за умов, коли в наявності серйозна загроза громадському благополуччю або життю людей;

2. Поважати право фізичних та юридичних осіб на відмову в інформації, якщо її надання не є обов'язком, передбаченої законом, не дозволяти собі безтактності, тиску, шантажу;

3. Вказувати в матеріалах джерела інформації в усіх випадках, крім тих, коли є підстави зберігати їх у таємниці;

4. Зберігати професійну таємницю, щодо джерела інформації, якщо є підстави для його анонімності, відступаючи від цієї вимоги тільки у виняткових обставинах: за рішенням суду або згідно з інформатором у випадках, коли розголошення його імені є єдиним способом уникнути неминучого шкоди для людей;

5. Дотримуватися обумовлену при отриманні інформації конфіденційність, виконуючи прохання інформатора не робити певні відомості або документи надбанням гласності у всіх випадках, крім тих, коли інформація була перекручена навмисно.

• будувати відносини з авторами на основі взаємного поваги, орієнтуючись на добровільність співпраці, терпляче домагаючись взаєморозуміння та обов'язковості, уникаючи «заавторства» 182;

• цінувати самобутність автора, при редагуванні матеріалу прагнути зберегти його авторське своєрідність як у думках, так і в лексико-стилістичному рішенні, не допускаючи «смакової правки» - втручання в твір, продиктованого не об'єктивною необхідністю, а смаком редактирующего;

• узгоджувати з автором всі зміни в його творі, аж до стилістичних поправок, а у випадках, корду це неможливо (наприклад, скорочення матеріалу в момент верстки або монтажу), обов'язково пояснювати після публікації причини самовільного журналістського втручання в твір, приносячи при необхідності вибачення;

• найретельнішим чином аргументувати автору відмову в публікації його твори, корду це неминуче, намагаючись не завдати образи, не поранити авторського самолюбства;

• берегти свою професійну репутацію, не дозволяючи собі запозичити з авторських матеріалів ідеї або факти і нав'язувати творцеві твори співавторство (за винятком випадків, корду таке співавторство необхідно в інтересах справи).

З точки зору відповідності цій групі норм найбільше вразлива в нашій пресі практика інтерв'ю, записуваних для радіо і телебачення. Причина такого положення полягає в тому, що авторські права осіб, що залучаються до цієї форми участі в масових інформаційних процесах, і сьогодні ще не осмислені належним чином, не відображені скільки - нибудь зрозуміло в законодавстві; не регламентуються вони й спеціальними службовими інструкціями. В результаті нерідко виникають серйозні претензії інтерв'юйованих до засобів масової інформації, оскільки оприлюднені в ефірі варіанти інтерв'ю помітно відрізняються від тих, які були записані журналістом в момент, коли велася бесіда. І справа не тільки в технологіческінеізбежном скорочення матеріалу; умишленноілі не навмисне, незмонтований текст інколи суттєво відрізняється від авторських висловлювань в смисловому плані. Поки взаємодія журналіста та автора в подібних ситуаціях не буде відрегульовано правовим або адміністративним чином, слід хоча б журналістським організаціям спеціально звернути увагу колег на необхідність дотримання другої і третьої норм даного ряду.

 

20. Службові етичні обов"язки.

Під службової етикою розуміють сукупність найбільш загальних норм, правил і принципів поведінки людини у сфері його професійної, виробничої та службової діяльності. Ці норми повинен дотримуватися кожна людина, що почав працювати. Кількість цих норм невелика. Переважна частина їх формулюється в гранично загальному вигляді, з тим, щоб бути деталізованими стосовно конкретних видів діяльності. Вимоги службової етики:
Дисциплінованість. Конкретизація цього поняття відбувається залежно від специфіки та змісту праці. Наприклад, в тваринництві поняття дисциплінованості буде визначатися життєвими циклами тих тварин, за якими доглядають.
Збереження матеріальних ресурсів, що надаються працівникові для здійснення виробничої діяльності. Ці ресурсиможуть бути самими різними. Необхідність заповнювати втрачені ресурси тяжким тягарем лягає на прибуток ісобівартість продукції, звідси вимога зводити втрати до мінімуму. У цю норму входить заощадження тепла, будівель, техніки, матеріалів і т.д.
Коректність міжособистісних відносин. Людина в сфері своєї трудової діяльності повинен вести себе таким чином, щоб якомога менше виникало міжособистісних конфліктів, і щоб іншим людям було комфортно працювати поруч з ним при прямому та непрямому міжособистісному контакті.
Всі ці вимоги діляться на дві підгрупи. Перша підгрупа: включає в себе вимоги у міжособистісних контактах по горизонталі (підлеглий - підлеглий, керівник-керівник). Друга підгрупа: включає в себе вимоги у міжособистісних контактах по вертикалі (підлеглий - керівник). Тут головна вимога до підлеглого - зізнання самого права керівника віддавати розпорядження, що включає функціональні обов'язки, прийняті на себе людиною за трудовим договором.
Підлеглий повинен, виходячи з цих обов'язків, відповідним чином будувати свою поведінку, і не використовувати різні форми ухилення від виконання розпоряджень. Ухилення може бути гласним, публічним, з виставленням певних умов керівнику. Може бути прихованим, приймати характер таємного (за допомогою міміки, жестів, окремих слів) провокування керівника на відкриті дії проти підлеглого. У цих ситуаціях підлеглий для оточення часто може представлятися страждає стороною, а реакція на нього керівника - неадекватною. Однією з причин такої поведінки підлеглих може бути прагнення нажити певний соціальний капітал, виглядати гнаним, набути статусу неформального лідера, домогтися будь-яких пільг для себе і т.д..

Етичні обов’язки журналіста:

- Головний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний. Він уникає неповноти або неточностей чи викривлень інформації, які могли б завдати моральної шкоди честі та гідності людини, неприпустимі з його боку недостовірні повідомлення. Журналіст відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем.

- Журналіст покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня, плекати свою основну зброю – слово, суворо дотримуватися конституційних норм функціонування української та інших мов в Україні, рішуче виступати проти фактів неповаги до державної мови, приниження її ролі та значення у житті суспільства.

- Журналіст поважає і відстоює професійні права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі. Він повинен бути уособленням скромності, наполегливості і працелюбності. Його моральний обов'язок – допомога у фаховому становленні молодих журналістів на шляху до творчого визнання, виявляти професійну солідарність з колегами по інформаційній діяльності як в Україні, так і за її межами.

- Журналіст має право відмовитися від виконання завдання редакції з підготовки та поширення власної інформації, якщо її зміст після редакційної правки зазнав істотних змін, що суперечать його переконанням або пов'язані з порушенням норм професійної етики. В усіх інших випадках, коли журналіст оприлюднює неправдиву інформацію, в якій перекручено факти або ж зведено наклеп чи завдано моральної образи людині, він зобов'язаний у тому ж самому засобі масової інформації визнати свою провину через вибачення і виправлення помилок.

- Журналіст дорожить власним авторитетом та репутацією, несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди.

 

Службові етичні заборони.

- Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

- При виконанні професійних обов'язків журналіст не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одержання інформації, використовувати своє службове становище в особистих цілях. Як тяжкий злочин мають сприймаються факти одержання ним за будь-яких обставин платні (хабаря) за поширення брехливої або утаювання достовірної інформації. Журналіст поважає осіб, які надають йому інформацію, не розголошує її джерел.

- Журналіст повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу національних, расових, етичних та релігійних поглядів і почуттів людей, протидіяти екстремізму та обмеженню громадянських прав за будь-якими ознаками. Він утримується від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, зобов'язаний уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики. Особливу чуйність і тактовність журналіст має виявляти щодо дітей та неповнолітніх. Водночас журналіст зобов’язаний сприяти зміцненню моральних та етичних засад суспільства, збереженню національних, культурних традицій, протистояти впливу культу насильства, жорстокості, порнографії.

- Журналіст у своїх повідомленнях не втручається у судові справи, поки ведеться слідство, уникає характеристик людей, запідозрених у злочині, але вина яких не встановлена вироком суду, що набрав законної сили. Не виключається його право на журналістське розслідування, пов'язане з тими або іншими подіями і фактами, що мають громадське звучання і покликані захищати інтереси суспільства та особи.

- Журналіст у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування чи поширення ним інформації шляхом одержання незаконних винагород або подання її як такої, що містить наклеп, упередженість, необгрунтовані звинувачення, – неприпустимі. Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок.

- Журналіст у практичній діяльності не піддається тискові владних структур, особливо в тих випадках, коли йому нав'язують чужу чи хибну думку, орієнтують на фальсифікацію фактів. Він вважає непристойним використовувати свою репутацію і службове становище для поширення матеріалів з метою наживи, самореклами, у кар'єристських цілях та керуючись прагненням догодити певним силам чи особам.

 

Поняття про етикет

Етикет — слово французького походження, що означає манеру поводження До етикету зараховують правила чемності й ввічливості, прийняті в суспільстві В основі етикету лежать правила поведінки, які є загальними, оскільки їх дотримуються не тільки представники якогось певного суспільства, але й представники будь-яких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. У кожній в етикет вносяться свої поправки і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичного розвитку, національними традиціями й звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з яких є:

· придворний етикет — суворо регламентований порядок і форми поводження, встановлені при дворах монархів:

· дипломатичний етикет — правила поведінки дипломатів й інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

· військовий етикет — звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

· загальногромадянський етикет — сукупність правил, традицій та умовностей, що дотримуються громадянами при спілкуванні один з одним.

Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними і мають характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що їй Кожна культурна людина повинна не тільки знати й дотримуватися основній норм етикету, але й розуміти необхідність певних правил і взаємин. Уміння правильно поводитися в суспільстві полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різних офіційних заходах — прийомах, церемоніях, переговорах

Отже, етикет — дуже велика й важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі, вироблених усіма народами протягом багатьох століть життя.

Гарні манери

Одним із основних принципів сучасного життя є підтримка нормальних стосунків між людьми й прагнення уникнути конфліктів Взаєморозуміння й співробітництва можна домогтися лише в тому випадку, якщо кожен буде ввічливий, стриманий і делікатний. Але не завжди відбувається так, як хотілося б. Нерідко кожному з нас доводиться зіштовхуватися з брутальністю, різкістю, неповагою до особистості іншої людини. Причинами будь-якого конфлікту найчастіше є те, що опоненти недооцінюють або не враховують культуру й манери поводження один одного.

Манера — спосіб триматися, зовнішня форма поводження, обходження з іншими людьми, уживані в мовленні вирази, тон, інтонація, характерні для людини хода, жестикуляція і навіть міміка.

У товаристві гарними манерами прийнято вважати скромність і стриманість, уміння контролювати свої вчинки, уважно й тактовно спілкуватися з іншими людьми. Поганими манерами прийнято вважати безтактність, лихослів'я, звичку розмовляти, не соромлячись у виразах, розв'язність у жестикуляції й Поводженні, невміння стримувати роздратування, брутальність, відкритий процес недоброзичливості до оточуючих, зневага до чужих інтересів, безсоромне вв'язування іншим своєї волі й бажань, навмисна образа гідності оточуючих людей, неохайність в одязі.

Обов'язковою умовою спілкування є делікатність. Делікатність не повинна перетворюватися на підлесливість, призводити до нічим не виправданого вихваляння побаченого або почутого. Не треба посилено приховувати, що ви вперше бачите щось, слухаєте, пробуєте на смак, боячись, що вас вважатимуть невігласом, саме ваш острах показати свою непоінформованість і буде оцінений як неуцтво.

Ввічливість

Справжня ввічливість може бути лише доброзичливою, а не «крижаною», «презирливою» і т. ін., тому що вона є одним із проявів справді щирої і безкорисливої доброзичливості до людей, з якими доводиться зустрічатися на роботі, у родині, у громадських місцях.

Одним із головних елементів увічливості вважають уміння запам'ятовувати імена. Ось як про це говорить Д. Карнегі: «Більшість людей не запам'ятовують імен із тієї причини, що не хочуть витрачати час і енергію на те, щоб зосередитися, затвердити, назавжди закарбувати ці імена у своїй пам'яті. Вони шукають для себе виправдань у тому, що занадто зайняті. Однак вони навряд чи більш зайняті, ніж Франклін Рузвельт, а він знаходив час для того, щоб запам'ятати і при нагоді воскресити в пам'яті навіть імена механіків, із якими йому випадало стикатися... Ф Рузвельт знав, що один із найпростіших, найдохідливіших і найдійовіших способів завоювати прихильність оточуючих — це запам'ятати їхні імена і навіяти їм усвідомлення власної значущості».

Тактовність і чуйність

Тактовність і чуйність — ці дві якості містять у собі таке поняття, як почуття міри, якої варто дотримуватися в розмові, в особистих і службових стосунках, тобто уміння відчувати межу, за якою в результаті наших слів і вчинків у людини виникає незаслужена образа, засмучення, а іноді й біль. Тактовна людина завжди враховує вікову різницю зі співрозмовником, статеву приналежність, суспіль не становище, місце розмови, наявність або відсутність сторонніх.

Повага до оточуючих — обов'язкова умова тактовності навіть між добрими товаришами.

Культура поводження однаковою мірою обов'язкова і з боку нижчого за рангом щодо вищого. Вона виражається насамперед у чесному ставленні до своїх обов'язків, у суворій дисциплінованості, а також у повазі, ввічливості (не плутати з лицемірством) і тактовності щодо керівника. Те ж саме — щодо товаришів по службі.

Тактовність і чуйність виявляються також у здатності швидко і безпомилково визначати реакцію співрозмовників на ваше висловлювання, вчинок, а в потрібних випадках, без почуття фальшивого сорому, вибачитися за допущену помилку. Це не тільки не принизить вашу гідність, а, навпаки, підкреслить винятково цінні людські риси — самокритичність і скромність.

Скромність

«Людина, що говорить тільки про себе, тільки про себе й думає — стверджу6 Д Карнегі. — А людина, що думає тільки про себе — безнадійно некультурна-Вона некультурна, якою б високоосвіченою вона не була».

Скромна людина ніколи не прагне показати себе кращою здібнішою розумнішою за інших, не підкреслює свою перевагу свої якості не вимагаючи себе ніяких привілеїв, не чекає особливих послуг.

Разом з тим, скромність не можна асоціювати ні і боязкістю ні з соромливістю, не можна також говорити про слабкість характеру. Це зовсім різні категорії. Дуже часто скромні люди виявляють твердість і активність у критичних обставинах, натомість у повсякденному житті вони не переконуватимуть кого-небудь у своїй правоті. Насамперед указівки на недоліки, помилки принижують людину, б'ють по її самолюбству Д.Карнегі писав «Якщо ви можете бути впевнені у своїй правоті хоча б у п'ятдесяти п’ятьох випадках зі ста то навіщо вам говорити іншим, що вони не мають рації».

Скромна й тактовна людина ніколи не скаже «Зараз я вам доведу те й те» Психологи вважають, що це рівносильно заяві «Я розумніший за вас я збираю ся дещо вам сказати й змусити вас змінити свою думку» Це своєрідний виклик V співрозмовника такі слова викликають внутрішній опір і бажання змагатися самовпевненим опонентом, перш ніж він почав суперечку.

Довести свою правоту можна, але потрібно зробити це настільки тонко и майстерно щоб ніхто цього навіть і не зрозумів.

 

Знайомство. Рекомендації

Ситуація знайомства - це ситуація настільки штатна в діловому спілкуванні, що мовна поведінка, як правило, доводиться до автоматизму.

Знайомство може здійснюватися без посередника і за допомогою посередника, коли людей знайомить хтось третій. Якщо знайомство здійснюється без посередника, ініціатором знайомства в першій репліці називається та організація, яку він представляє, і цілі, які переслідуються встановленням даного контакту. Краще, якщо в цьому випадку представляється починає свою репліку з вибачення.

А. - Пробачте, я хотів би з вами познайомитися! Фірма «Форміка». Ми хотіли б запросити вас на нашу виставку, для того щоб зав'язати контакти на майбутнє. Ось моя візитка. Мене звуть Сергій Щіпов. Я комерційний директор фірми.

Б. - Дуже приємно.

Ділові люди сьогодні при знайомстві часто обмінюються візитними картками. Це зручно. Це економить час, тому що візитна картка містить необхідну інформацію про ділову людину: її ім'я, по батькові, прізвище, посада, місце роботи, контактні телефони, часто і домашній телефон і адресу. Тому у випадку, якщо ви вручає візитну картку, необов'язково називати ім'я та по батькові, можна тільки прізвище. Інша справа, якщо ви представляєтеся, не маючи при собі візитної картки. Тоді ви називаєте повністю ім'я, по батькові, прізвище і контактний телефон після назви або представлення своєї фірми:

- Фірма «Аякс», оптовий продаж будматеріалів, мені хотілося б з вами познайомитися. Ми зацікавлені у створенні широкої дилерської мережі у вашому регіоні. Я менеджер з продажу Крилов Олексій Іванович. У мене, на жаль, немає з собою візитки, тому я напишу свій телефон і прізвище від руки.

Якщо ви виступаєте в якості посередника, представляючи кого-небудь зі своїх знайомих, потрібно пам'ятати, що існує ряд правил подання.