Типи організаційних структур управління виробництвом, їх особливості, переваги та недоліки

Рішення про вибір структури організації майже завжди приймає керівництво вищої ланки. Оскільки мета організаційної структури полягає в забезпеченні досягнення завдань, що має організація, проектування структури повинно базуватися на стратегічних планах організації. Структура організації має бути такою, щоб забезпечити реалізацію її стратегії. Оскільки стратегії змінюються, то можуть знадобитися відповідні зміни і в організаційних структурах.

Розглянемо етапи організаційного проектування.

1. Здійснення поділу організації по горизонталі на широкі блоки, відповідні до найважливіших напрямів діяльності з реалізації стратегії. Прийняття рішення про те, які види діяльності мають викопувати лінійні підрозділи, а які — штабні.

2. Визначення співвідношення між повноваженнями різних посад. При цьому керівництво визначає ланцюг команд, за потреби здійснює подальший поділ на менші організаційні підрозділи з метою ефективнішого використання спеціалізації та запобігання перевантаження керівництва.

3. Визначення посадових обов'язків як сукупності певних завдань і функцій та доручення їх виконання конкретним особам, які несуть відповідальність за їх ефективне виконання.

У теорії менеджменту розрізняють два типи організаційних структур управління виробництвом: бюрократичні та адаптивні структури.

Для бюрократичних (механістичних) організаційних структур властиві високий рівень розподілу прав, розвинута іерархія управління ланцюгом команд, наявність численних прав і норм поведінки персоналу, підбір кадрів за діловими та професійними якостями.

Концепцію бюрократії (від фр. бюро, канцелярія або грец. влада, панування, букв. — панування канцелярії) сформулював німецький соціолог М. Вебер на початку XX ст.; в ідеалі це одна з найкорисніших ідей в історії людства.

У теорії Вебера не було опису конкретних організацій. М. Вебер пропонував розглядати бюрократію як певну нормативну модель, ідеал, до досягнення якого мас прагнути організація.

Характеристиками раціональної бюрократії є:

— чіткий поділ праці, що зумовлює появу висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;

— ієрархічність рівнів управління, за якої кожен нижчий рівень контролюється вищим і підпорядковується йому;

— наявність взаємопов'язаної системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечують однорідність виконання співробітниками свої обов'язків і скоординованість різних завдань;

— дух формального знеособлення, з яким офіційні особи виконують посадові обов'язки;

—- здійснення найму на роботу в суворій відповідності до технічних кваліфікаційних вимог;

— захищеність службовців від свавільних звільнень.

Труднощі, що виникають у бюрократичних структурах, пов'язані з перебільшенням значущості стандартизованих правил, процедур і норм, що забезпечують належне виконання співробітниками завдань. Це призводить до того, що організація втрачає гнучкість поведінки, з'являються нові проблеми у процесі взаємодії, обміну інформацією та координації діяльності різних частин організації.

Ще однією негативною властивістю бюрократичних структур є брак здатності спонтанно й по-новому реагувати на навколишні умови, що суттєво необхідно для ефективного функціонування організації. Суворе додержання правил спричинює негнучкість і повне порушення здібностей організації вводити в процес своєї діяльності нові елементи.

Адаптивні (органічні) організаційні структури розробляються та впроваджуються з метою забезпечення можливостей реагувати на зміни зовнішнього середовища та впроваджувати наукомістку технологію.

Бюрократичні й адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій перебувають у різних співвідношеннях. Окрім того, часто трапляється так, що різним підрозділам в одній організації властиві, різні структури. Наприклад, керівництво великої організації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних — адаптивні.

У теорії та практиці менеджменту виробили велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління. Розглянемо найвідоміші та часто використовувані типи бюрократичних організаційних структур* Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління та, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Сутність лінійного управління полягає в тому, що кожен виробничий підрозділ очолює керівник, який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівникові. У свою чергу, останній підзвітний — вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівництва.

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури має усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливати на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівникові у вироблені конкретних питань і підготовці рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, що складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління фірмою загалом. За лінійно-функціональної структури управління переваги має лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його значення невелике, то в масштабі управління підприємством роль функціональних органів збільшується. Функціональні служби здійснюють технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов'язаних із керуванням процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.

Комбіновані структури забезпечують такий поділ праці, за якого лінійні ланки управління мають приймати рішення та контролювати, а функціональні — консультувати, інформувати, організовувати та планувати.

Дивізійна організаційна структура — це поділ організації на складові та блоки за видами товарів або послуг, групами покупців або географічними регіонами. За допомогою дивізійної продуктової структури в організації відділи створюються за основним продуктом.

Продуктовий тип полягає у створенні структури фірми самостійних господарських підрозділів — виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень у головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими у своїй країні та за кордоном.

Продуктова організаційна структура поширена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва у глобальному масштабі набули першочергового значення.

Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі, широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній з них названа структура має свої особливості. Вони випливають, насамперед, із рівня диверсифікації продукції та характеру спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності й унікальності.

За організаційної структури, орієнтованої на споживача, поділ груп відбувається навколо певних груп споживачів.

Під час використання регіонального типу організації структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому та зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути виробничим відділенням і центрами прибутку, а можуть організовуватися у формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.

Регіональну структуру управління використовують компанії, що виробляють продукцію обмеженої номенклатури й орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача.

Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому трапляється іноді, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений.

Розглянемо найвідоміші типи адаптивних організаційних структур управління, їх особливості, переваги та недоліки.

Проектна організація — це тимчасова структура, що складається для вирішення певного завдання. її сутність полягає в тому, щоб зібрати в одну команду найкваліфікованіших співробітників організації з метою здійснення складного проекту в установлений термін із заданим рівнем якості, не виходячи за межі встановленого кошторису. Використовуються тільки для вирішення будь-яких особливо масштабних завдань, наприклад, створення космічного корабля.

Матричний тип організаційної структури — сучасний ефективний тип організаційної структури управління, що створюється шляхом поєднання структур лінійного та про грамно-цільового типів.

Такий тип структури використовують фірми, виробництво продукції яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто фірми, котрим потрібно мати добру маневреність у питаннях виробництва та стратегії. Вперше цю структуру застосували в кінці 30-х років XX ст. з метою організації робіт над великими військовими проектами у провідних авіа-космічних компаніях "Локхід", "Авіа" та інших, але з середини 60-х років XX ст. вона поступово почала поширюватися у невійськових сферах діяльності.

За матричної структури управління в процесі визначення горизонтальних зв'язків варто:

— підібрати і призначити керівника програми (проекту), його заступників в окремих підсистемах (темах) згідно зі структурою програми;

— визначити та призначити відповідальних виконавців у кожному спеціалізованому підрозділі;

— організувати спеціальну службу управління програмою.

За такої структури управління керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли має бути зробленим з конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як виконуватиме ту чи іншу роботу.

Матричні структури управління, що доповнили лінійно-функціональну організаційну структуру управління новими елементами, започаткували якісно новий напрям у розвитку найбільш активних і динамічних проблемно-цільових та про-грамио-цільових організаційних форм управління, спрямований на піднесення творчої ініціативи керівників і спеціалістів, а також виявлення можливостей значного підвищення ефективності виробництва.

Види матричних структур досить різноманітні, що дає змогу вибрати найпридатнішу структуру з урахуванням масштабів особливостей виробництва. Така структура не є сталою та впорядкованою. У цьому разі організація набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію.

Ця структура популярна серед підприємств у наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та припиняти виробництво застарілої.

Організація типу конгломерату — форма, що найліпше підходить для певної окремої ситуації. Наприклад, в одному відділенні фірми може використовуватися продуктова структура, в другому — функціональна, а в третьому — проектна або матрична організація.