Культура первісного суспільства-доба палеоліту, мезоліту, неоліту.

Епоха первісної культури - найтриваліша у людській історії, її прийнято поділяти на культури палеоліту, мезоліту, неоліту. Це періоди культури кам 'яного віку, що отримав таку назву за матеріалом, з якого древні люди виробляли примітивні інструменти. У часи появи перших людей відбулися великі зміни у природному середовищі. У багатьох місцях земної кулі всихають великі водоймища, з'являються значні ділянки суші, вкриті дючими грунтами із залишками органічних речовин. Відносною хронологією є археологічна періодизація, в основу якої покладено матеріал, з якого виготовлені знаряддя праці. Відповідно до неї історія первісного суспільства починається з кам'яного віку, яка

поділяється на три доби: палеоліт (від грец. - старовинний і камінь), мезоліт (від грец. - середній і камінь) і неоліт (від грец. - новий і камінь). Кожна з цих діб розпадається на нижню (ранню) середню і верхню (пізню) частини. Вони характеризуються певними типами археологічних культур, тобто групою джерел, які мають загальні характерні риси і

об'єднані одним часом і спільною територією. Кам’яний вік – найдовший період часу в історії людства. Він тривав від появи людини до початку поширення перших металів –міді, бронзи та ін. Палеоліт поділяється на три основні відрізки часу –палеоліт, мезоліт, неоліт, кожен із них у свою чергу має свої епохи або періоди.

Через нерівномірність історичного розвитку початок кам’яного віку, як і окремих його епох та періодів, на різних територіях земної кулі не збігається у часі. Якщо в Африці людина з’явилася понад 2 млн. років тому, то в Європі - близько 1 млн. років тому. Кам’яний вік у Європі закінчився в 3 тис. до н.е., а в аборигенів Південної Азії, Австралії, на островах Тихого океану тривав до Великих географічних відкриттів (середина XV – середина XVII ст.).

Мезоліт, або середній кам'яний вік, датується порізному: мезоліт Європи - 10-7 тис. років, Південної Америки - 6-5 тис. років, Близького Сходу - 12-9 тис. років тому. Для цих часів характерними є риси перехідного періоду. Обробка каменю, дерева і кісток вдосконалюється. Винайдено нові знаряддя праці. Можна говорити про прогрес у полюванні через використання лука і стріл, що почали застосовувати саме в цей час. Людьми приручено собаку, яка стає тепер свійською твариною, у поселеннях зустрічаються й інші тварини, які згодом стають атрибутом господарської діяльності людини-скотаря - корова, вівця, свиня, коза. Малюнки на скелях набувають більш символічних форм і певної умовності, що свідчить про ускладнення і поглиблення інтелектуально-духовного життя людей (рефлексії).

Населення зростає, хоч умови існування залишаються важкими, повними небезпеки, а тривалість людського життя дуже малою, родові спільноти зміцнюються і розростаються. Це призводить до появи нової форми соціальної організації людей - плем'я.

У кінці мезоліту в межах плем'я формуються елементи самоуправління: племінна рада, військові і громадські вожді, старійшини та ін. Як і у родовій, так і у племінній організації громадський устрій базується на засадах матріархату, для якого характерним є домінуюче становище жінки, успадковування по лінії матері, керівна роль жінки і матері у шлюбних стосунках. У духовній сфері це відображається в культах родючості, вшануванні богинь, в мистецтві - у виготовленні культових статуеток з яскраво вираженими жіночими статевими ознаками.

Неоліт - останній період кам'яної доби - період настання неоліту на різних територіях Землі слід визначати не стільки за часом, а скільки за ознаками, властивими тільки цій добі. Неоліт дуже часто називають революцією, оскільки за короткий термін відбуваються разючі якісні зміни у всій популяції людей на земній кулі. Замість поодиноких угруповань людей, розкиданих по різних куточках планети, знаходимо чітко організоване у племенних структурах численне людство. Наслідками людської діяльності вкриті всі континенти. Порівняно з довготривалою і повільною еволюцією попередніх часів це стається майже раптово. Люди швидко розмножуються, вільних територій значно меншає. Різні племена все частіше стикаються між собою і повинні встановлювати правила спільного існування.

У неоліті відбуваються як перший, так і другий великі суспільні поділи праці:

виокремлення скотарства і землеробства;

виділення ремесла в окрему галузь діяльності.

Відтепер реалізується ідея збереження і відтворення того, що треба було шукати і довго прагнути. Розведення худоби, обробка землі і вирощування злаків замінюють збір їстівних рослин і полювання. Замість суспільства збирачів і мисливців в неоліті з'являються суспільство землеробів і пастухів. Пізніше з'являються ремісники - гончари і ткачі, а виготовлення знарядь праці стає справою майстрів, що постійно вдосконалюються в своїй майстерності. У неоліті спостерігаємо початки металургії.

Епоха палеоліту (200 тис. - 10 тис. років до Н. X.) засвідчує існування на території України певної культури. Саме в ці часи:

- люди набувають вміння добувати і використовувати вогонь;

- удосконалюють знаряддя праці, житло будується з дерева (жердин), кісток;

- виготовляють прикраси, що нагадують людину, фігури тварин;

- з 'являються зачатки релігійних вірувань (анімізм, магія, тотемізм, фетишизм), а разом з ними елементи мистецтва.

У добу мезоліту (10 тис. - 7 тис. років до Н. X.) на Україні:

- використовується лук і стріли;

- розвивається рибальство, приручено собаку;

- започатковуються форми первісної племінної організації;

- основою суспільного устрою стає матріархат;

- для обробки дерева використовується долото, сокира, тесло;

- виготовляються нові знаряддя праці - ножі, кинджали, списи з ріжучими кам 'яними пластинами тощо.

Трипільська культура.

В III тисячолітті до н.е. на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена культура, яка вперше була відкрита наприкінці XIX ст. археологом В. Хвойкою на середньому Дніпрі у районі м. Трипілля і відтоді ввійшла в науковий обіг під назвою трипільської.

Трипільська культура була поширена на правобережній Україні, від Дніпра до Дунаю, її виявлено також і на лівобережній Україні, але поки що тільки в окремих пунктах.

Форма селищ. Одне з поселень трипільських часів (на урочищі Коломийщина, біля села Халеп'я, у районі м. Трипілля) розкопано повністю. Як показали розкопки, властивою особливістю селища трипільських часів було те, що житла в цьому селищі були розташовані по колу. Отже, середина селища становила вільну, незабудовану площу. Це був майдан, який слід припускати, був для розташування великої рогатої худоби. Доводиться гадати, що стадо заганялось на цей майдан і тут в колі (замкненому житлами) худоба знаходила собі безпеку і охорону від нападів диких тварин. Етнографічні дані вказують, що такий спосіб побудови селищ, з житлами, розташованими по колу і майданом-загоном для худоби у середині, є характерний для скотарських народів. Він трапляється ще й нині у південноафриканських народів (селище-загін; село-крааль).

Житла. Техніка будівництва. У згаданому селищі, яке розкопано на Коломийщині, було біля 30 жител, житла - великі (до 4-5 м у ширину і до 15-20 м у довжину). Українська селянська хата - це піч з добудованим до печі простором, що охоплює піл (місце для спання), який прилягає до печі та стіл поставлений на площі, де порається господиня. Ця хата - однопокоєва або двопокоєва, розподілена сіньми. Також для трипільських часів мають місце хати багатопокоєв. Хата має чотири покої (кімнати-камери), відокремлені один від одного дерев'яними перегородками; в кожному покої піч або груба з колопічними підвищеннями (лежанками), місцями для спання. Іноді у покої розташовували дві печі. Трипільську хату будували з брусів, поставлених сторч і обмазаних ззовні, і зсередини грубим шаром глини. На півдні (Уманьщині), де бракувало дерева, хату будовали, як і нині, із саманну. Моделі трипільських хат знайдені під час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися, як ззовні, так із середини. Цей звичай, як відомо, зберігся й до наших часів, але слід зазначити, що у III тисячолітті до н.е., трипільці малювали свої хати естетично досконаліше й далеко барвистіше. Ефектний різнокольоровий розпис золотавого відтінку з жовто-брунатних, червонуватих, рожево-чорних смуг справляє враження буйної й нестримної фантазії, сполучень барв це засвідчує модель хати, знайдена у Володимирівці (Уманьщина). Узори розписів хат, зібрані на Уманьщині за наших часів, вказують на високу досконалість смаку, але немає сумніву, що розквіту ця ділянка народного мистецтва досягла вже за трипільських часів. Тепер мистецтво стало приватнішим, інтимнішим. За "трипілля" воно було більш декоративним, розрахованим на більші площі і дальші відстані. Воно було більш театральним, більш сценічним, не осібно-родинним, а так би мовити, загальнообов'язковим, всенародним.

Родинний лад. Зіставляючи структуру і розміри трипільського житла й сучасної селянської хати, неважко зауважити, що характер родини й родинного ладу за часів трипілля й за наших часів був відмінний. Сучасна хата розрахована на окрему невелику родину (батько, мати, діти). Багатипокоєвість трипільського житла, його поділ на кілька покоїв, більший його розмір за новітню селянську хату, - усе це вказує, що трипільська хата була призначена для більшої родини, ніж "вузька" родина наших часів. Немає сумніву, що у трипільській хаті жили родичі, але для кожної малої родини виділялась окрема камера, окремий покій. Трипільці жили у великих хатах, але на окрему родину припадала житлова площа менша, ніж нею користується родина сучасного селянина. Кожна окрема мала родина становить за наших часів ізольовану, самодостатню родинну і господарчу одиницю; цього не було за трипільських часів. За часів трипілля мала родина вже виділялась зі складу роду; вона мешкає осібно, готує їжу і їсть теж осібно; але разом з тим вона співмешкає і співгосподарює. Процес господарчо-родинного диференціювання окремої малої родини за трипільських часів почався, але він ще не є завершений. Родинний лад трипільців з цього погляду становить перехідний період між материнсько-родовим устроєм та батьківсько-родовим. Україна трипільських часів - суцільно хліборобська країна. У домішці до глиняних вальків ми знаходимо постійно полову, цілі зерна, зернову луску. Хліборобство не було додатковою галуззю в системі господарства того часу, воно становило основу трипільського господарства, було його провідною ділянкою. З хліборобством було сполучене скотарство. Скотарство - великохудобне. Віл і корова визначали склад стада. Кістки коня не виявлені за часів трипілля. Віл, а не кінь є типовим для часів трипілля. Відсутність повіток при окремих житлах для худоби, спосіб побудови селища в суцільно пов'язаному взаємосполученому колі жител, те що ціле селище було одночасно загоном, здається, вказує, що худоба була спільною власністю цілої громади і стадо було громадським. Продукти поділялися між окремими родинами, але стадо було спільногромадським; не виключено, що в межах спільного стада окремі родинні групи, пов'язані ближчим кровним зв'язком, співжиттям і співпрацею в окремому житлі, могли мати у громадському стаді їм приналежне поголів'я, продуктами якого вони осібно користувалися, але, сумніву немає, громада на даному етапі ще панувала над відокремленими родинними групами. Села були відкриті, збудовані на відкритих місцях, без топографічного пристосовування до рельєфу місцевості, який давав би природні умови для захисту. Життя було осіло-хліборобське і мирне. Трипільці при виборі місця для своїх селищ не потребували ізолюватись від навколишнього простору, поселялись на горбах та відокремлюватись ровами і валами. Вони потребували захистити свої стада від нападів звірів, чим і був зумовлений спосіб побудови селищ, але про щось більше вони не дбали. Трипільці могли мешкати на берегах річок зовсім невеликими оселями, незважаючи на те, що це може становити для них якусь небезпеку. Якщо припустити, що в кожному помешканні селища, розкопаного на Коломийщині під Трипіллям, мешкало 10-15 осіб, то у 30-х роках у цьому помешканні повинно б було жити 300- 500 людей. Такі, мабуть, були середні розміри селищ трипільських часів. Також були менші, але були й більші.