Українське кіномистецтво у 20-30-х рр. XX ст.

Новий вид мистецтва - кіно - швидко поширилося і набуло популярності в Україні. Перші кроки кінематографа в Україні пов'язані з іменами механіка І. А. Тимченка та фізика М. А. Любимова, які ще в 1893 р. створили апарат для відтворення на екрані неперервного руху людей і предметів.

У 1896 р. фотограф А. К. Федецький знімав і демонстрував документальне кіно. З 1907 р. в Україні розпочалося регулярне виробництво кінофільмів (Київ, Одеса, Харків, Катеринослав), у яких знімалися відомі актори. В перші роки радянської влади знімалися документальні, агітаційні та хронікальні фільми ("Все для фронту", "Ми переможемо", "Червоний командир", "Мир хатам - війна палацам").

З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість з яких розкривали події громадянської війни. У цей час продовжують працювати кінорежисери П. Чардинін, В. Гардін, І. Кавалері-дзе. У кінці 20-х - на початку 30-х рр. були екранізовані твори класиків української літератури: "Микола Джеря" (1927), "Борислав сміється" (1927), "Фата моргана" (1931).

У 20-30-х р. розвивалося документальне і науково-популярне кіно. На Київській кінофабриці режисер Дзиґа Вертов (Кауфман Денис Аркадійович, 1896-1954) поставив ряд документальних фільмів: "Одинадцятий" (1928), "Людина з кіноапаратом" (1929), що зробили значний вплив на розвиток української кінопубліцистики. У кінці 20-х роках була проведена реконструкція Одеської кінофабрики, завершилось будівництво Київської кінофабрики (з 1939 р.- Київська кіностудія), яка стала центром української кінематографії. Значну роль у становленні українського кіномистецтва відіграв О. Довженко (1894-1956), який з 1926 р. працював режисером на Одеській кіностудії, знімаючи фільми за власними сценаріями ("Сумка дипкур'єра", "Звенигора", "Щорс", "Арсенал", "Земля" та інші.). Новаторським і визначальним у творчості О. Довженка став фільм "Звенигора" (1928). Вперше в історії кіномистецтва до фільму було введено епічну, філософську та ліричну стихії, з цим фільмом пов'язаний новий етап у розвитку українського кінематографа - поетичне кіно. Шедевром світового кіно став фільм О. Довженка "Земля" (1930), у якому режисер порушує важливі загальнолюдські проблеми: життя і смерть, людина і земля, нове і старе, кохання, оспівує землю і працю на землі. У 1958 р. цей фільм було визнано одним з 12 кращих фільмів світу.

Розстріляне відродження» та його наслідки для української культури.

Українська культура у Західній Україні у 1920-1930-х рр.

Олександр Довженко-кінорежисер, драматург, письменник.

Із червня 1926 року О. Довженко - режисер Одеської кінофабрики. Дебютував як кінорежисер і кінодраматург комедіями "Вася-реформатор", "Ягідка кохання", пригодницьким фільмом "Сумка дипкур'єра". Молодий режисер виробляє свій стиль праці: ставити фільм самому, за власним сценарієм і лише односерійний. 1927 року, втілюючи ці принципи, Довженко знімає "Звенигору". Фільм відзначається майстерним застосовуванням монтажу, поєднанням символіки і побуту. Картина обійшла екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади та інших країн і була сприйнята як велике досягнення української кінематографії. У наступному фільмі "Арсенал" О. Довженко торкається болючої сторінки історії України - періоду Центральної Ради.

1930 року з'явилася "Земля", яка впевнено вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла Довженкові світову славу. На Брюссельському кінофестивалі "Земля" увійшла до 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. У картині перед глядачами постали глибокі і складні процеси в українському селі: колективізація, розорювання меж. Кінокритики і кіномитці відзначали масштабні, романтично узагальнені образи героїв фільму, незвичайні ракурси, монументальність композиції багатьох кадрів, особливий, плавний ритм монтажу. Із червня до жовтня 1930 року О. Довженко разом із дружиною перебував за кордоном, демонструючи в Берліні, Гамбурзі, Празі, Парижі, Лондоні "Землю", "Звенигору", "Арсенал". Він зустрічався і спілкувався з Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом, Гербертом Веллсом, Альбертом Ейнштейном.

Серед творів про війну особливе місце посідає кіносценарій "Україна в огні". Кіноповість написана 1943 року, в один із найважчих періодів війни, а вперше надрукована лише через 23 роки після її створення. Тривалий час замовчувався як сам твір, так і ті трагічні наслідки, які він мав для О. Довженка. "Україна в огні" була різко негативно сприйнята Сталіним, і він заборонив її для друку і постановки. Ненависть у "вождя усіх народів" викликала правда про війну, на повний голос сказана митцем. Письменник зазнав тяжких образ і звинувачень, які підірвали його здоров'я. 31 січня 1945 року митець записав у своєму щоденнику: "Сьогодні роковини моєї смерті. Тридцять першого січня 1944 року мене було привезено в Кремль. Там мене було розкидано на ганьбу і поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, все топтало й поганило мене...". В усіх творах Довженка відчувається активна присутність авторської особистості. У численних ліричних відступах він коментує події, дає їм оцінку, славить героїв духу, викриває нікчемність, боягузтво. Літературознавець О. Дончик зазначає, що О. Довженко діалектично осмислює саму війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами на неї. Він (митець) бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти й кари, але бачить також і трагедію народу, нестерпний моральний вплив війни на людину, бо "людина народжена для радості, праці, для багатства".

Культура української діаспори в 1920-1930-х рр.

Культурне життя у роки Другої світової війни та в післявоєнний період.

Друга світова війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Військові події забрали мільйони людських життів, були знищені цінні пам'ятки культури, розграбовані музейні та приватні колекції. Тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни.

Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук України, творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні).

Героїко-патріотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, І.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хронікально-документальних та художніх фільмів ("Битва за нашу Радянську Україну", реж. О.Довженко; "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донськой).

Після перемоги у війні в суспільстві з'явилися надії на демократизацію життя, на утвердження поваги до особистості, її людських та політичних прав і свобод. Натомість влада намагалася зміцнити тоталітарний режими. Були повторно репресовані люди, які вже вийшли з місць позбавлення волі, військові, що потрапили до німецького полону.

У перше повоєнне десятиліття тривав ідеологічний диктат та тиск на митців. Тема війни залишалася домінуючою, але акцент робився на переможному, завершальному етапі війни, причини поразок і тяжких втрат у літературних творах не висвітлювалися. Після смерті И.Сталіна ряд письменників засудили прояви безконфліктності, тенденцій прикрашання дійсності й ілюстративності, хоча процеси оновлення в літературі й мистецтві були незначними.