Вимоги культурних рослин до космічних факторів життя рослин

До космічних факторів, що впливають на ріст і розвиток рослин та на процеси землеробства в цілому належать світло і тепло, але нажаль людина не може їх активно регулювати.

Світло забезпечує рослинам необхідну енергію, яку вони використовують у процесі фотосинтезу для створення органічної речовини. По відношенню до тривалості та інтенсивності освітлення рослини подся на рослини довгого (пшениця, жито, овес, ячмінь). і короткого дня (просо, кукурудза, гречка).

Тепло. Головним джерелом тепла для рослин є сонячна радіація. Сільськогосподарські рослини пред'являють різні вимоги до тепла. За цим показником вони поділяються на теплолюбні (насіння яких проростає при t ґрунту 8-12 С, потребують сумі активних (більше 10 ° С) середньодобових температур повітря 3000-4000 С) і холодостійкі (насіння яких проростає при t ґрунту 2-5 С і за весь вегетаційний період їм потрібна сума активних середньодобових температур повітря 1200-1800 С), також є рослини морозо- і жаростійкі.

Отже можна зробити висновок що значення космічних факторів в житті рослин є дуже важливим для їх нормального росту і розвитку.

Вимоги культурних рослин до земних факторів життя рослин та заходи їх регулювання

С/г культуриперебуваютьупостійномузвязку з умовамизовнішньогосередовища. Для росту і розвитку рослин необхідні дві групи факторів:космічні (світло й тепло) і земні (вода, повітря, поживні речовини).

Вода. Значення води в житті рослин дуже велике. Серед яких здатність її бути розчинником і середовищем, в якій здійснюється пересування речовин та їх обмін При наявності води та інших факторів насіння набухають і проростають, ростуть тканини, надходять в рослини і пересуваються в них живильні елементи, здійснюється фотосинтез і синтезується органічну речовину. Вода - незамінний терморегулятор для рослин. Розрізняють агротехнічні і меліоративні способи регулю­вання водного режиму. Агротехнічні заходи спрямовані на підвищення збереження води грунтом, зменшення або збіль­шення її випаровування. До них належать поглиблення орного шару, мульчування, вирівнювання поверхні грунту, щілювання, борону­вання, снігозатримання, правильне чергування неоднаково вимогливих до вологи культур у сівозміні, полезахисне лісонасадження тощо.

Повітря (атмосферне і ґрунтове) необхідне як джерело кисню для дихання рослин і ґрунтових мікроорганізмів, а також як джерело вуглецю, який рослина засвоює в процесі фотосинтезу. Повітря необхідне для проходження в ґрунті мікробіологічних процесів, в результаті яких органічна речовина грунту розкладається аеробними мікроорганізмами з утворенням розчинних мінеральних сполук азоту, фосфору, калію та інших потрібних рослинам елемент. Основним способом регулювання повітряного режиму грунту є розпушування грунту шляхом культивації і оранки, а також внесення органічних добрив, які збагачують грунт на CО_2.

Поживні речовини – один із найголовніших факторів життя усіх с/г культур, так як саме вони забезпечують рослину усіма необхідними елементами живлення(N,P,K,Mg,Br,S,Са) і сприяють її оптимальному росту і розвитку. Заходами регулювання вмісту поживних ре-н у ґрунті є оптимальні строки внесення мінеральних і органічних добрив, застосування сидератів,вирощування зернобобових рослин, які збагачують ґрунт азотом, а також обов’язкова сівозміна.

 

Закон повернення поживних речовин у грунт, як одна з основ відтворення грунтової родючості та програмування урожайності сільськогосподарських культур

Цей закон був відкритий у середині XIXcт. Ю. Лібіхом. Суть його полягає у тому що: «Всі елементи живлення використані рослинною при створенні врожаю мають бути повернені в ґрунт невеликим надлишком». Порушення цього закону призводить до втрати родючості ґрунту. Тому обов’язково необхідно вносити добрива, мікробіологічні препарати, а також вирощувати бобові культури, бо тільки у цьому випадку забезпечується колообіг елементів живлення, а також підвищуються і покращується родючість ґрунту.

 

Закон оптимуму, мінімуму, максимуму

Вперше сформулював Сакс. Закон мінімуму, оптимуму і максимуму говорить про те, що найбільш високий урожай може бути лише за умови, коли кожен фактор життя рослин буде знаходитися в оптимальній кількості. У практиці сільськогосподарського виробництва при збільшенні кількості фактора, наприклад добрива, від меншого до оптимального умови росту та розвитку рослин будуть поліпшуватися і разом з цим буде збільшуватися урожай. Але при подальшому збільшенні доз добрив урожай буде знижуватися.

Закон плодозміни

Будь який агротехнічний прийом найефективніший при плодозміні, ніж при беззмінному посіві. Найбільша продуктивність сівозміни здійснюється в умовах щорічної зміни у ній культур, найбільш віддалених між собою за біологічними особливостями та технологією вирощування. Сівозміна, в свою чергу, сприяє покращенню і збереженню родючості грунту.

Закон незамінності та рівнозначності факторів життя рослин

Ці закони сформулював академік В. Р. Вільям. Суть його полягає в тому, що всі фактори життя рослин є рівнозначними і незамінними, а отже не один їз них (вода, тепло, світло, мінеральне живлення, повітря) не може компенсувати або замінити інший фактор, навіть при підвищеній кількості.

32.Закон мінімуму (обмежувальних факторів)

Закон мінімуму, вперше сформульованийЮ.Лібіхом. Відповідно до цьогозакону «Величина одержаного врожаю визначається тим елементом живлення або фактору росту, який знаходиться в найменшій кількості що до потреб рослини». Суть його полягає в тому, що розвиток рослин і рівень урожайності будь-якої культури зумовлюється факторами, які містяться в недостатній кількості, а також іншими обмежувальними причинами (хвороби, шкідники, токсичні речовини тощо).

 

Закон сукупної дії (взаємодії) факторів життя рослин

Цей закон сформував немецький учений Лібшер: «Рослини з більшою потребою використовує фактор, що знаходиться у мінімумі, якщо більщість інших факторів знаходиться в оптимумі»

Поняття про родючість грушу. Види родючості

Ро­дючість – це здатність забезпечувати рослини водою, поживними речовина­ми і повітрям протягом їхнього життя, а також створювати для їх життєді­яльності сприятливі фізичні, фізико-хімічні і хімічні, біологічні умови.

Розрізняють такі види родючості грунту: природну, штучну і ефективну.

Природна (потенціальна) родючість утворюється і розвивається під впли­вом природних процесів ґрунтоутво­рення без втручання людини. Така родючість властива грунтам, які не оброблялися (цілинні та пере­логові землі). Вона характеризується гранулометричним скла­дом грунту, фізико-хімічними власти­востями, вмістом і якістю гумусу, реакцією грунту та іншими його по­казниками.

Штучна родючість утворюється у процесі використання землі як засобу с/г виробництва.

Ефективна (економічна) родючість - це поєднання природної і штучної родючості. Вона зумовлює кількість і якість урожаю на певному полі і залежить від правильного застосування різних агротехнічних за­ходів.

 

Методи покращення родючості та окультуреність грунту

Окультурення грунту – це зміна природних властивостей грун­ту з метою створення високого рівня родючості, усунення негативних для рослин властивостей під впливом ді­яльності людини. Окультуреність грунту визначається рівнем його ефективної родючості і врожайністю вирощуваних на ньому с/г культур. Окультурення грунту здійснюється за рахунок застосування агротехнічних та меліоративних заходів, кінцевою ме­тою яких є створення в ґрунтах влас­тивостей, які б забезпечували високі та стійкі врожаї с/г культур. Окультуреним вважають грунт, чистий від бур'янів, збудників хвороб і шкідників, з глибоким орним шаром, доброю структурою і будовою, сприятливим водним, поживним, повіт­ряним та тепловим режимами. Окуль­турений грунт, як правило, містить більше гумусу і доступних форм поживних речовин.