Роль учителя початкових класів у сучасному суспільстві. Державна програма «Вчитель»

Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу вона полягає в тому, що вчитель є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися. Водночас вчитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів. Діяльність учителя в процесі викладання охоплює планування діяльності; організацію навчальної роботи, стимулювання активності учнів.

Однією з важливих проблем розвитку суспільства була і залишається проблема вдосконалення освіти і виховання підростаючого покоління. Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», Концепції загальної середньої освіти, Державного стандарту початкової загальної освіти сучасна початкова школа завершила системне оновлення змісту навчання та перехід на нову структуру. Організація навчально-виховного процесу в 1-4 класах поч. школи здійснюється за новими навчальними програмами. Державною програмою «Вчитель» визначено пріоритетні напрями роботи навчально-методичного кабінету початкової освіти: Розвиток професійної компетентності вчителів початкових класів у системі післядипломної освіти; Впровадження в практику нових навчальних програм для поч. школи, інноваційних технологій; Розробка програмового та навчально-методичного забезпечення варіативної складової навчального процесу; Вдосконалення системи безперервної освіти.

Освіта є пріоритетною сферою в соціально-економічному, духовному і культурному розвитку Української держави. Ключова роль у системі освіти належить учителю. Саме через діяльність педагога реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального і духовного потенціалу нації, розвиток вітчизняної науки і техніки, збереження і примноження культурної спадщини.

Напрями державної політики в сфері освіти визначено Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", відповідними актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Досягнуті результати розбудови національної системи освіти, її демократизації за роки незалежності України проаналізовано на II Всеукраїнському з'їзді працівників освіти (2001 рік), її подальшу стратегію визначено у Національній доктрині розвитку освіти.

Метою Програми є визначення невідкладних і перспективних захо­дів щодо реалізації основних напрямів модернізації системи освіти з урахуванням вимог сучасного інфор­маційно-технологічного суспільства, забезпечення економічних і соціаль­них гарантій професійної самореалізації педагогічних працівників та ут­вердження їхнього високого соціаль­ного статусу в суспільстві.

Визначеної Програмою мети пе­редбачається досягти шляхом вирі­шення таких основних завдань:

— оптимізація кадрового забез­печення навчальних закладів;

— модернізація системи підго­товки педагогічних працівників;

— оновлення змісту і форм про­фесійної діяльності педагогічних пра­цівників, удосконалення післядипломної освіти;

— підвищення ролі вчителя у фор­муванні громадянського суспільства;

— поглиблення міжнародного співробітництва у сфері новітніх пе­дагогічних технологій та розширення співпраці з діаспорою;

— підвищення рівня соціально-економічного і фінансового забезпе­чення підготовки педагогічних пра­цівників, їхньої професійної діяль­ності та післядипломної освіти.

Програма розроблена до 2012 року і з врахуванням поступовості переходу загальноосвітніх навчаль­них закладів на новий зміст, структу­ру і 12-річний термін навчання буде реалізовуватися поетапно: 2002-2005, 2006-2010 і 2011-201 2 роки.

Виконання основних завдань і заходів Програми забезпечить: - науково обґрунтоване довгострокове прогнозування потреби у педагогічних і науково-педагогічних працівниках;- стабілізацію кадрового складу дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих навчальних закладів;- оптимізацію мережі вищих навчальних закладів, у яких здійснюється підготовка педагогічних працівників, та закладів післядипломної освіти, їх інтеграцію для впровадження системи неперервної педагогічної освіти;- розроблення та впровадження нового механізму відбору обдарованої молоді для одержання педагогічної спеціальності;- оновлення змісту підготовки педагогічних працівників, системи неперервної педагогічної освіти протягом усього життя з урахуванням вимог сучасного інформаційно-технологічного сус-пільства; - створення діяльнісно орієнтованої системи професійної підготовки вчителів;- розроблення і видання навчально-методичних посібників для студентів вищих педагогічних навчальних закладів та педагогічних працівників;- створення національної науково-педагогічної інформаційної системи;- комп'ютеризацію навчальних закладів, оснащен-ня їх телекомунікаційними засобами та впровадження сучасних педагогічних технологій;- підвищення професійного рівня педагогічних працівників;- підвищення престижу педагогічної професії у суспільстві та утвердження високого соціального статусу вчителя.

25. Сімейне виховання дітей. В.О.Сухомлинський про сімейне виховання. Головною структурною одиницею суспільства прийнято вважати сім’ю. Сім’я – це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни (В. О. Сухомлинський). В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна та пов’язані з ними життєві успіхи \героїка роду, перекази історій тощо\. Повага і любов до свого роду, рідної сім’ї, землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту,сімейних реліквій, портретів та іншої інформації про життя предків.
Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок між поколіннями.

Вихованням дітей у сім’ї опікувалася в основному мати. Вона стояла на сторожі доброї, лагідної, світлої атмосфери в домі. Тому ідеал людини, характер моралі, спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: сердечність, доброта, щирість, гостинність, працьовитість.

В основі традиційного родинного виховання лежить спільна трудова діяльність батьків та дітей. Дівчаток залучали до праці по господарству, а хлопців - до ролі годувальника, захисника сім’ї. Батьки прищеплювали дитині не тільки трудові навички, а й любов до праці, виховували свідоме ставлення до неї, культуру праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування.

Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них.

Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: Знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися\ частота, обсяг, мова, тема спілкування, інтереси\.“Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями соєї дитини... У віці до 6-ти: років розумовий розвиток, духовне життя дітей в вирішальній мірі залежить від... елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається в мудрому розумінні надзвичайно складних душевних рухів людини, яка розвивається ”,- писав В.О.Сухомлинський \”Батьківська педагогіка”\.

Ефективне та результативне сімейне виховання можливе, якщо воно буде здійснюватися за наступних умов \ Галузяк В.М.,Сметанський М.І., ШаховВ.І; Фіцула М.М.\: батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини; частота й інтенсивність спілкування з батьками; сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками; приклад батьків.

Сучасна сім’я переживає перехідний період від патріархальної до бархатної сім’ї, де існує влада обох, де здійснено рівність чоловіка і дружини як в правах, так і в обов’язках. \Кравець В.П., Постовий В.Г.\

Вивчаючи ситуацію, що склалася в сфері сімейного виховання І.П.Підласий виділив такі недоліки у сімейному вихованні: невисокий економічний рівень більшості сімей; низька культура суспільного життя, подвійна мораль; перевантаженість жінки в сім”ї та на роботі; високий процент розлучень; загострення конфліктів між поколіннями; збільшення розриву між сім’єю і школою. Сукупність цих та інших змін привели до фундаментальних зрушень у системі взаємодії особистість – сім’я – суспільство. Прийняті в державі Закони, Програми щодо сім’ї в більшості залишаються декларованими \ низькі розміри соціальної допомоги тощо\..

Проте успіх сімейного виховання залежить від того, наскільки батьки готові до усвідомленого батьківства і материнства, щирі і чесні у своїй любові до дітей.

26. Сучасні проблеми оцінювання навчальних досягнень учнів початкових класів. Критерії оцінювання за І2-бальною шкалою. Оцінкою називають характеристику цінності, рівня або значення яких-небудь об'єктів чи процесів. Вимоги до оцінки: об'єктивність, всебічність, систематичність, наявність чітких критеріїв В них вказується, яким вимогам повинна задовольняти усна чи письмова відповідь, яким балом слід оцінювати теоретичну і практичну підготовку учня. Чітке знання цих критеріїв і їх використання в повсякденній роботі необхідне кожному вчителю - педагогічний такт. Оцінка вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів повинна, враховувати всі сторони навчання, характеризувати повноту і якість засвоєних знань; рівень свідомого творчого застосування їх на практиці; сформованість загального і специфічного для кожного предмета вмінь і навичок. Оцінка навчально-пізнавальної діяльності школярів виражається в оцінювальних судженнях та висновках вчителя, які відображають якісну характеристику загального рівня підготовки учнів, їх успіхи, недоліки, шляхи поліпшення результатів. Кількісним вираженням оцінювання є оцінка, "відмітка". (Оцінювання - поняття широке, ємне, виражає якісний стан підготовки учнів; відмітка - дає лише умовну кількісну характеристику оцінювання).

Викор-лась раніше 4-бальна система оцінювання. "5" ставиться за чітке і повне знання програмового матеріалу, безпомилкову підсумкову роботу (письмову) та бездоганні відповіді при усному опитуванні. "4" - за наявність другорядних упущень в основному при правильній відповіді (за 1-4 не грубі помилки орфографічного чи синтаксичного характеру). "З" - за задовільну відповідь, де є значні помилки і коли учень знає лише основну сутність питання. "2" - за незнання матеріалу або за відмову від відповіді.

А з 2000-2001 навч. року введено 12-бальну с-му. Виділяються рівні навч. досяг. уч: 1) початковий(1-3)-учень в результаты вив-ня навч. матеріалу може назвати певний об’єкт, але лише в тому випадку коли він йому запропонований безпосередньо. 2) середній(4-6)-учень може відтворити(повторити)інформацію, операції, дії засвоєні ним у процесі навчання; 3) достатній(7-9)-учень вміє виконувати різні операції, загальна методика і послідовність(алгоритм) яких йому знайомі, але зміст та умови вик-ня змінені. 4) високий(10-12)-учень здатний самостійно орієнтуватися в нових для нього ситуа-ях, складати план дій і виконати його, пропонувати нові невідомі йому раніше розвязки, тобто його навч. дія-ть носить дослід-ий характер.

Освітня роль оцін., учні одержують об'єктивну інформацію про результати своєї роботи. Виховна роль, усвідомлення учнями шляхів підвищення ефективності навчання.

Оцінювання навчальних досягнень учнів 1-2 класів здійснюється вербально, у 3-4 класах - за 12-бальною шкалою.

Вчитель початкових класів повинен враховувати, що оцінка впливає на емоційний стан дитини, викликаючи як позитивні, так і негативні емоції, створюючи емоційний комфорт чи дискомфорт. Негативні емоції, як правило, зумовлені неаргументованою оцінкою.

У процесі навчання, зокрема, під час оцінювання, вчителю необхідно виявляти доброзичливість, терпіння, вимогливість поєднувати з індивідуальним підходом, а нормативний спосіб оцінювання - із особистісним, порівнюючи виявлені досягнення дитини не тільки з нормою, але й з її попередніми успіхами.