Загальна характеристика класу Ссавці.

Ссавці – найбільш високоорганізований клас хребетних тварин. Загальна кількість видів сучасних ссавців сягає 4 тис. беручи початок від звірозубих ящерів верхнього карбону, ссавці повільно еволюціонували і спочатку не відігравали помітної ролі в природі.

Епідерміс шкіри утворений двома шарами і дає початок волоссю, нігтям, кігтям, копитам, рогам, лускам, різноманітним залозам. Добре розвинена власне шкіра і особливо підшкірна жирова клітковина. Наявність волосяного покриву. Линяння. Залози: потові, сальні, молочні, пахучі.

Хребет утворений п’ятьма відділами. У черепі переважає черепна коробка. Наявна грудна клітка, пояси кінцівок і кінцівки. Кінцівки розміщені під тулубом і значно підіймають його над землею.

Мускулатура добре диференційована, наявні підшкірні м’язи.

У ротову порожнину відкриваються протоками крупні слинні залози, слизова оболонка містить багато одноклітинних слинних залоз. Слина містить травні ферменти. Зуби поділяються на різці, ікла і кутні, усі вони виконують різні функції. Травна трубка добре диференційована. У травленні беруть участь підшлункова залоза і печінка, протоки яких відкриваються у дванадцятипалу кишку.

Єдиний орган дихання – легені. Вентиляція легень – не тільки газообмін, а й суттєве значення для теплорегуляції – підвищується випаровування води.

Високий рівень обміну речовин. Досконала терморегуляція.

Збільшується об’єм півкуль переднього мозку і мозочка. Сіра речовина вкриває білу. У корі мозку розміщенні центри вищої нервової діяльності. Складна поведінка, складні реакції на різноманітні зовнішні подразники пов’язані з прогресивним розвитком кори півкуль.

Значно вдосконалені органи чуттів: добре розвинений нюх; орган слуху утворений вушною раковиною, слуховим ходом, середнім і внутрішнім вухом. Досконалий орган зору. Орган дотику часто має вигляд дотикових волосин.

Нирки тазові – сечоводи – сечовий міхур – сечівник. Кінцевий продукт білкового обміну – сечовина. Видільну функцію виконують і потові залози.

Запліднення і розвиток зародка внутрішні.

40. Особливості будови нервової та кровоносної системи ссавців. Прогресивні ознаки.

 

Кровоносна система замкнена та складається з:

чотирикамерного серця, яке має два передсердя та два шлуночка – спостерігається повне розділення його на праву(венозну) та ліву(артеріальну) половини;

кровоносних судин.

Нервова система поділяється на:

центральну – головний (особливо розвинені півкулі, які настільки великі, що накривають середній мозок і мозочок; значного розвитку досягає кора переднього мозку, площа збільшується за рахунок утворення звивин і борозен; великих розмірів досягає мозочок) і спинний мозок.

периферичну – нерви, що відходять від ЦНС, зокрема, з головного мозку виходить 12 пар нервів.

Прогресивні ознаки:

Висока і стала температура тіла забезпечується: артеріальна й венозна кров не змішується; органи дістають артеріальну кров; посилюється обмін речовин і підвищується життєдіяльність організму. Завдяки розвитку чотирикамерного серця органи тіла отримують чисту артеріальну кров, багату киснем. Дрібні численні еритроцити не мають ядер, що підвищує ефективність перенесення ними кисню.

Високорозвинений головний мозок, що має принципові відмінності, які дозволили виділити його в особливий «кортикальний» тип. Ними є розвиток переднього мозку найбільшої величини і складності, у якому більша частина мозкової речовини зосереджена в корі півкуль. Є добре розвинений неопаліум (нова кора). Нервові клітини розміщені в ньому шістьма шарами. Нова кора дозволяє просторово відображати зовнішній світ на базі інформації, що надходить від органів чуттів. Вона служить центром вищої нервової діяльності, що координує роботу всіх інших відділів мозку. Лобні частки здійснюють керування «спілкуванням» тварин, у людини вони пов’язані з мовленням, тобто другою сигнальною системою.

Органи чуттів добре розвинені. У жителів відкритих просторів розвинувся гострий зір; у тварин, активних вночі і в сутінках, які живуть у лісах, чагарникових біотопах, нормах прогресивно розвинулись слух і нюх. Тільки у ссавців орган слуху представлений трьома відділами, у тому числі зовнішнім вухом. Для органу нюху характерна більша, ніж у інших наземних хребетних, розрізнювальна здатність хеморецепторів, що дозволяє розрізняти найрізноманітніші запахи і їхнє поєднання. Завдяки такому розвитку органів чуттів ссавці легше, ніж інші хребетні, знаходять особин свого виду, відшукують здобич, розпізнають загрозу. Поєднання високорозвиненої нервової системи з високими розрізнювальними можливостями органів чуттів забезпечило складні адаптивні форми поведінки.

 

Дизентерійна амеба

Тканинна форма амеби, завдовжки 20-25 мкм, має високу рухливість та інвазійну спроможність. Прямування здійснюється поштовхоподібно за допомогою псевдоподій.

Просвітна форма амеби (forma minuta), завдовжки до 15-20 мкм, має незначну рухливість. Ця форма амеби живе у просвітку товстої кишки і виявляється у випорожненнях гострого кишкового амебіазу, при хронічному плині, що рецидивує, й у носія амеб. Вегетативна форма амеб нестійка в зовнішньому середовищі, у фекаліях хворого гине через 30 хв.

При потраплянні цист у тонку кишку людини відбувається руйнація їхніх оболонок, із них виходить четирьохядерна материнська форма амеби, при розподілі якої утворяться 8 одноядерних амеб. При сприятливих умовах вони розмножуються, перетворюючись у вегетативні форми, що живуть у проксимальних відділах товстої кишки. Цисти відрізняються високою стійкістю до чинників зовнішнього середовища. У вологих фекаліях при температурі 17-20 °С і у воді, вільній від бактеріальної сапрофітної флори, вони не втрачають життєздатності біля 1 міс, у затіненому і зволоженому грунті -- до 8 днів. В охолоджених харчових продуктах, на фруктах, овочах, предметах домашнього вжитку цисти можуть жити декілька днів. Згубно впливає на цисти висока температура. Вплив низької температури (-20-21 °С) вони переносять декілька місяців. Висушування губить цист майже миттєво.

 

Малярійний плазмодій.

Спорозоїти малярійного плазмодія, потрапляючи в організм людини разом із слиною комара, розвиваються спочатку в клітинах печінки в екзоеритроцитарні шизонти, що дають початок так званій прееритроцитарній шизогонії. Розпадаючись на велику кількість мерозоїтів, екзоеритроцитарні шизонти дають початок еритроцитарній стадії паразита. В еритроцитах вони проходять кілька стадій з утворенням мерозоїтів, які виходять у плазму крові і знову проникають в еритроцити. У цей час у людини настають приступи малярії, підвищується до 40—41 °С температура, її лихоманить. Такі приступи повторюються через кожні 2—3 доби.

 

На певному етапі розвитку мерозоїти більше не діляться, а перетворюються на мікро і макрогаметоцити, які є джерелом зараження комарів. Під час укусу хворої людини у шлунок комара потрапляють плазмодії різних стадій розвитку. Проте тільки гаметоцити зберігають свою життєздатність і перетворюються на зрілі статеві клітини. Вони копулюють і дають початок рухливій зиготі, що через низку перетворень дає кілька тисяч спорозоїтів. Вони проникають у слинні залози комара і під час укусу зі слиною передаються людині.

 

43.Бичачий ціп*як

У медицині відомі ціп′яки – свинячий і бичачий. В Україні найчастіше трапляється свинячий ціп′як. Він має добре розвинений хоботок, озброєний двома рядами гачків і чотири присоска. Кілька крайніх члеників відриваються і з фекаліями виходять назовні, де їх може з′їсти свиня – проміжний хазяїн черв*яка. У шлунку свині з яєць виходять личинки, проникають у кров і розносться по тілу. Найчастіше вони локалізуються у м*язах і сполучній тканині, однак можуть попадати у печінку, очі, мозок та інші органи. Тут личинки перетворюються на невелику фіну – пухирець величиною з горошину. Всередині в нього є головка гельмінта, вивернута навиворіт, як палець рукавички затягнутий у її середину. Бичачий ціп*к ще називають неозброєним ціп*ком. Проміжний хазяїн – велика рогата худоба.

Печінковий сисун.

Цикл розвитку складний, пов′язаний із зміною хазяїв і чергуванням поколінь. Запліднені яйця печінкового сисуна попадають у жовчні протоки, з них – у кишечник хазяїна, а звідти разом з фекаліями виходять з організму. Для дальшого розвитку їм необхідно потрапити у прісну воду. У воді з яйця виходять вкриті війками рухливі личинки - мірацидії. В них знаходяться клітини зародка, які можуть розвиватися і без запліднення. Для продовження життєвого циклу личинка знаходить проміжного хазяїна – черевоногого молюска – малого або болотного ставковика, вибуравлюється в нього, локалізується в печінці і перетворюється на безформений нерухомий мішок. Залишають тіло молюска і виходять у воду, згодом прикріплюються до водних рослин або опускаються на дно водойми, втрачають хвостик, покриваються захисною оболонкою і перетворюються в останню личинкову стадію – адолескарії, які є інфекційними стадіями у життєвому циклі печінкового сисуна.

 

 

45.Особливості будови та розмноження рака річкового.

Будова: Живе на дні прісних водойм. Розміри — 15-20 см завдовжки. Тривалість життя — до 20 років. Линяють 1-2 рази на рік. Має зеленувато-буре забарвлення. Раки дуже чутливі до забруднення водойм, що спричиняє їх масову загибель. Тіло вкрите панциром з хітину, просякненим вапняком, під яким розташований шар епітеліальних клітин. Воно складається з трьох відділів: голови грудей і черевця. Голова і груди нерухомо з'єднані та утворюють головогруди. Характерним є перетворення на головні передніх сегментів тулуба. На панцирі можна побачити поперечний шов, що відділяє голову та груди. Передні дві пари кінцівок голово грудей перетворилися на довгі та короткі вусики, три наступні — використовуються для жування, подрібнення їжі (верхні та нижні щелепи). Груди складаються з восьми сегментів. Три передні пари грудних кінцівок перетворені на ногощелепи. Пересувається рак по дну головою вперед за допомогою наступних задніх п'яти пар грудних подовжених кінцівок, що є ходильними ногами. Передня пара ходильних ніг несе особливі утворення для захисту і захоплення здобичі — клешні. Черевце складається з 6 сегментів та анальної пластинки. Кожний сегмент черевця несе пару двогіллястих кінцівок, останні з яких — розширені й разом з анальною пластинкою утворюють хвостовий плавець. За допомогою хвостового плавця рак плаває хвостовим кінцем вперед, загрібаючи воду черевцем.

Розмноження: Роздільностатеві тварини. Статево зрілими стають приблизно у 3 роки. Виражений статевий диморфізм: у самців черевце вужче від грудей, 2 передні пари черевних ніжок трубчасті, (беруть участь в заплідненні); у самок черевце ширше грудей, перша пара черевних кінцівок рудиментарна, у період розмноження до черевних кінцівок прикріплюються запліднені яйцеклітини. Статеві залози (сіменники, яєчники)-непарні (злиті, парні за походженням), розташовані у грудній порожнині. Статеві протоки (сім'япроводи, яйцепроводи) — парні. Запліднення — внутрішнє. Наприкінці зими відкладає ікру, прикріплює її до черевних ніжок. На початку літа з'являються рачки. Розвиток — прямий. Маленькі рачки схожі на дорослих раків. Деякий час перебувають на черевних кінцівках матері (від 10 до 12 діб) під їх захистом, потім — розповзаються.

 

46. Особливості зовнішньої та анатомічної будови представників класу Кісткові риби, що пов’язанні із середовищем існування.

Вони живуть у морських та прісних водоймах на різних глибинах, що зумовлює різноманітність форм їхнього тіла й розмірів. Мають скелет, який повністю або частково складається з кісткової тканини. Зябра прикриті кістковими зябровими кришками. Кісткові риби мають плавальний міхур. Запліднення у них переважно зовнішнє, а розвиток непрямий.Представники парні кінцівки (плавники). Рот цих риб утворений хапаючими щелепами із зубами, зябра розташовані на зябрових дугах з внутрішньою скелетною опорою. Тіло складається із трьох відділів: голови, тулуба та хвоста. На голові розташовані парні очі та ніздрі, ротовий отвір і зяброві кришки, по задньому краю яких проходить межа між головою та тулубом. На тулубі містяться парні (грудні та черевні) і непарні (спинні та анальний) плавці. Межа між тулубом та хвостом проходить на рівні анального отвору. Хвіст закінчується хвостовим плавцем. Шкіра вкрита лускою. Луска — це напівпрозора кісткова пластинка із зубчастими краями. Одним кінцем вона занурена в шкіру, а другим — налягає на сусідню луску подібно до черепиці. На лусці за допомогою лупи можна побачити концентричні кільця. Скільки кілець, стільки років рибі.У переважної більшості видів запліднення зовнішнє. Вони відкладають вкриті драглистою оболонкою ікринки у воду або на підводні предмети, а самці поливають їх «молочком» - сім’яною рідиною. Для розвитку зародка в ікринці міститься запас поживних речовин (жовток). Деяким видам властиве яйцеживонародження. Скелет кісткових риб складається із хребта, черепа та скелета плавців. Хребет представлений хребцями, що мають тіло та дуги. Отвори верхніх дуг утворюють хребтовий канал, в якому міститься спинний мозок. У черепі кісткових риб розрізняють черепну коробку, яка складається з великої кількості нерухомо з'єднаних між собою кісток, кісток щелеп та зябрових дуг. Щелепи слугують для захоплення їжі. До зябрових дуг кріпляться зябра.