Запилення рослин, способи,види.

Запилення — процес перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки. Воно відбувається під час цвітіння рослин. Розрізняють два способи запилення: самозапилення і перехресне.

Самозапилення — це процес перенесення пилку двостатевої квітки на приймочку цієї самої квітки., Самозапилюються такі рослини, як горох, квасоля, помідори, бавовник, льон, пшениця, ячмінь, овес тощо. Є самозапильні рослини з квітками, що зовсім не розкриваються (арахіс, копитняк, розрив-трава, фіалка, деякі види проса). Самозапилення обмежує пристосованість рослинних організмів до умов зовнішнього середовища і тому не сприяє розвитку виду. Слід зауважити, що самозапильні рослини часто можуть запилюватися і перехресно.

Перехресне запилення — дуже поширений спосіб запилення. Властивість рослин перехресно запилюватись склалася в процесі еволюції як така, що забезпечує процвітання виду і можливість рости в різних умовах середовища. При такому запиленні зародок збагачується різною спадковою інформацією від обох батьківських форм. перехресне запилення, при якому пилок із квіток однієї рослини потрапляє на приймочки квіток іншої. Спосіб запилення залежить від будови й фізіологічних особливостей квітки, зовнішніх умов довкілля тощо.За способом перенесення пилку перехреснозапильні рослини поділяють на вітрозапильні, комахозапильні, запилювані птахами і запилювані за допомогою води. Кожна з цих груп рослин має характерні особливості в будові квітки, що забезпечує запилення.

Запилення вітром властиве багатьом трав’янистим і деревним рослинам. До вітрозапильних рослин належить більшість лісових порід — дуб, бук, береза, вільха, граб, ліщина, тополя, осика, хвойні, а з трав’янистих — представники родин лободових, подорожникових, коноплевих, осокових, ситникових, більшість злаків тощо. Серед культурних рослин вітром запилюються волоський горіх, шовковиця, жито, кукурудза, хміль, конопля, частково цукровий буряк.

Вітрозапильні рослини виробляють багато дрібного легкого пилку, який переноситься на далекі відстані. Багато представників таких рослин цвіте до розпускання листків, що сприяє кращому перенесенню пилку вітром (ліщина, береза).

Комахозапильними називають рослини, які запилюються перехресно за допомогою комах (бджіл, ос, джмелів, мух, метеликів, жуків, мурашок та ін.). Приблизно 90 % усіх видів квіткових рослин запилюються комахами. У комахозапильних рослин спостерігаються різноманітні пристосування, що сприяють запиленню комахами. Це — нектарники, яскраве забарвлення оцвітини, суцвіття, запахла інші. Перенесенню пилку комахами сприяють його клейкість і горбкувата поверхня.

Запилення птахами властиве тропічним рослинам. Рослини запилюються дрібними птахами (колібрі, медососами та ін.). Квітки цих рослин мають багато нектару й яскраве забарвлення. Птахи, не сідаючи на квітку, висмоктують нектар, тримаючись на крилах у повітрі, при цьому клейкий пилок пристає до їхньої голови. Перелітаючи з квітки на квітку, птахи переносять пилок.

До рослин, які запилюються водою, належать кушир, валіснерія, стрілолист. Характерна їхня ознака — утворення пилку, який не змочується і не гине у воді. У більшості цих рослин пилок ниткоподібний, що забезпечує кращий контакт з приймочкою.

Запилення, в яке втручається людина, називається штучним. Його застосовують при виведенні нових сортів або для підвищення врожайності на виробничих посівах перехреснозапильних рослин

31.Загальна х- ка типу Найпростіші.

Найпростіші — це організми на клітинному рівні організації. В морфологічному відношенні одноклітинний організм рівноцінний клітині, а в фізіологічному — є цілісним самостійним організмом. Переважна більшість їх має мікроскопічне малі розміри (від 2 до 150 мкм). Проте деякі з них досягають 1 см, а раковини викопних корененіжок мають діаметр до 5—6 см. Будова найпростіших надзвичайно різноманітна, як і в інших клітинах, основними компонентами клітини найпростішого є цитоплазма і ядро. Цитоплазма обмежена зовнішньою мембраною, яка регулює надходження речовин у клітину; Цитоплазма найпростіших, як правило, складається з двох шарів — зовнішнього, світлішого й щільнішого — ектоплазми — і внутрішнього, в якому розміщені органели і включення клітини, — ендоплазми. Крім загальноклітинних органел у цитоплазмі найпростіших можуть бути різноманітні спеціальні органели. Ядро найпростіших має типову двошарову ядерну оболонку. В ядрі містяться розсіяний хроматиновий матеріал і ядерця. Ядра найпростіших характеризуються винятковою морфологічною різноманітністю за розмірами, числом ядерець, кількістю ядерного соку тощо. Найпростіші характеризуються наявністю життєвого циклу. Він складається з ряду послідовних стадій, які в існуванні кожного виду повторюються з певною закономірністю. Важливою біологічною особливістю багатьох найпростіших є здатність до інцистування. При цьому тварини заокруглюються, скидають або втягують органели руху, виділяють на свою поверхню щільну оболонку і переходять у стан спокою. Найпростіші досить поширені. Багато з них живе в морі, деякі в прісних водоймах. Існують види, які живуть у вологому грунті. Значного поширення набули паразитичні форми найпростіших. Багато з них спричинюють тяжкі хвороби людини, домашніх і промислових тварин, рослин. За будовою органел руху і особливостями розмноження тип Найпростіші поділяють на 6 класів.Найпоширеніші з них-: Саркодові, Джгутикові, Споровики та Інфузорії.

Клас Саркодові

Саркодові налічують близько 10 тис. видів найпростіших. Деякі пристосувались до життя в прісних водоймах, грунті й мохах, на троф'яних болотах і в лісах. Тіло саркодових складається з цитоплазми, вкритої однією тонкою мембраною. В дорослому стані саркодові пересуваються завдяки несправжнім ніжкам псевдоніжкам.

Амеба звичайна — живе в прісній воді канав, невеликих ставків і боліт. Може жити в акваріумі. Це найбільша з вільноіснуючих амеб, що досягає 50 мкм у діаметрі і видима неозброєним оком. Пересуваючись, амеба наштовхується на різні дрібні об'єкти: одноклітинні водорості, бактерії. Якщо об'єкт малий, амеба обтікає його з усіх боків і він разом з невеликою кількістю води виявляється всередині цитоплазми. Таким чином в ендоплазмі утворюються травні вакуолі, всередину яких із ендоплазми надходять травні ферменти, і відбувається внутрішньоклітинне травлення. Крім травних вакуолей в тілі амеби міститься і так звана скоротлива, або пульсівна, вакуоля. Це — міхурець водянистої рідини, який збільшується в міру надходження в нього продуктів обміну й води і, досягнувши певного розміру, виштовхує свій вміст назовні. Основна функція скоротливої вакуолі — регуляція осмотичного тиску всередині тіла.

У амеби звичайної є велике ядро, розміщене приблизно в центрі тіла тварини.

Клас Джгутикові

Клас включає 8 тис. видів. Пересуваються вони завдяки руху джгутиків, яких у них може бути 1—2 або 4— 8. Є тварини, що мають десятки й сотні джгутиків. У колоніальних форм число особин досягає 10—20 тис. Більшість джгутикових мають сталу форму тіла, яке вкрите пелікулою (ущільненим шаром ектоплазми). За несприятливих умов джгутикові утворюють цисти.

Розмножуються в основному безстатевим шляхом. Статевий процес спостерігається лише у колоніальних форм (родина вольвоксових). Безстатеве розмноження починається мітотичним поділом ядра. Потім відбувається поздовжній поділ організму.

Джгутикові частіше живуть у прісних водоймах, однак трапляються і в морях. Багато видів є паразитами людини і тварин (лямблії).

Евглена зелена — типовий представник класу джгутикових. Це вільноіснуючий організм, що мешкає в калюжах і ставках. Форма тіла евглени видовжена, її довжина становить близько 0,05 мм.. На передньому кінці тіла евглени є плазматичний виріст — джгутик, за допомогою якого вона пересувається.

Клас Споровики

До класу Споровиків належить близько 3600 видів найпростіших, які ведуть паразитичний спосіб життя. Переважно це внутрішньоклітинні паразити людини й тварин, що викликають малярію та інші захворювання. Для збудника малярії (плазмодія) характерна зміна двох хазяїв: людини і комара, при цьому відбувається чергування статевого і безстатевого розмноження. Статеве розмноження плазмодіїв відбувається в тілі різних видів малярійних комарів, безстатеве — в тілі людини.

Клас Інфузорії До цього класу належить близько 6 тис. видів. Це найбільш високоорганізовані організми серед найпростіших. Більшість із них живе у прісній і морській воді, деякі у вологому грунті, частина (близько 1 тис. видів) паразитує на людині й тваринах.

З морфологічними й біологічними особливостями інфузорій ознайомимося на прикладі типового представника — інфузорії туфельки.

Інфузоріятуфелька має розмір близько 0,1 — 0,3 мм. її тіло за формою нагадує підошву туфлі. Ця тварина має сталу форму тіла. Тіло інфузорій вкрите війками. їх налічується близько 10— 15 тис. Характерною ознакою інфузорій є наявність двох ядер: великого (макронуклеуса) і малого (мікронуклеуса). З малим ядром пов'язана передача спадкової інформації, а з великим — регуляція життєвих функцій. Туфелька рухається вперед переднім (тупим) кінцем і одночасно крутиться вправо вздовж осі свого тіла завдяки узгодженій дії війок, що загрібають воду.

В ектоплазмі туфельки є утвори, що називаються трихоцистами. Вони виконують захисну функцію. Під час подразнення трихоцисти викидаються назовні і перетворюються на довгі тоненькі ниточки, які вражають ворога, хижака або жертву. На місці використаних трихоцист утворюються нові. Розмножується туфелька поперечним поділом, під час якого спочатку відбувається поділ ядер. У кишках копитних, жуйних, людиноподібних мавп і людини живуть різні види паразитичних інфузорій.

. Встановлено, що найпростіші відіграють значну роль у колообігу речовин у природі. Багато видів найпростіших поїдають у водоймах бактерії та інші мікроорганізми. Найпростішими живляться різні види більших тварин (мальки риб). Деякі види найпростіших беруть участь в Утворенні крейди. Черепашок окремих видів використовують для визначення віку гірських порід. Деякі нвйпростіші можуть бути індикаторами ступеня забрудненості поверхневих вод — джерел водопостачання деяких країнах дуже поширені захворювання людини тварин, які спричинюються найпростішими (малярійним азмодієм, дизентерійною амебою, кокцидіями, споровикатощо), що завдає великих економічних збитків.