Загальна характеристика папоротеподібних. Його цикл розвитку

Група Папоротеподібних включає понад 10 тис. видів і належать до найбільш давніх груп вищих рослин.У цей відділ папороті, плауни і хвощі На відміно від мохопод. мають кореневище,норм. розв. тканини. Поширені переважно в лісах,затінених місцях плауни і папороті.Найпошир. представником є папороть -орляк або папор. чоловіча,що зустріч. в усіх лісах України.Листки в неї перистоскладні.У першій половині літа на нижній частині листка видно бурі подушечки,які назив. соруси.Під цими ковпачками,коли спора проростає на грунті утв. передросток у вигляді серцеподібної зеленої пластинки.Нна її нижній частині утв. ризоїди,на верхній-антиридії та архегонії.Тут відбув. запліднення у присутності води,утв. зародок,а з нього форм. росл. папороті.

До папоротеподібних належать плауни -жителі переважно хвойних лісів.Стебло їх повзуче,на ньому утв. невисокі пагони.Найпошир. плаун-баранець.

Звичайна рослина папороті — це безстатеве покоління, або

спорофіт. Папороті мають додаткові корені (лише у деяких

видів вони редуковані). Листки за масою й розмірами

переважають стебло. Стебла бувають прямостоячі (стовбури), повзучі

(кореневище) або виткі; часто розгалужуються. У помірній зоні папороті

(страусове перо, орляк щитник чоловічий) — багаторічні трав'янисті

рослини; добре розвинутим кореневищем, від якого відходять численні

додаткові корені. Над землею розвиваються зазвичай великі

перисторозсічені листки — ват. Молоді листки спірально закручені, в

міру росту вони розкручуються У деяких видів розв. листка триває

впродовж трьох років. На відміну від інших рослин листки папороті ростуть не основою, а верхівкою, як стебла, що свідчить про їхнє походження

від стебла, їх розміри можуть становиті від кількох міліметрів до трьох

і більше метрів. У більшості видів листки виконують 2 функції —

фотосинтезуючу,спороутворювальну. На нижній поверхні листка

знаходяться коричневі горбки — соруси з розміщеними І них спорангіями.

Зверху соруси вкриті покривальцем. У спорангіях в результаті мейозу

утворюються гаплоїдні спори за допомогою яких і відбувається розмноження

папороті.

На вологому грунті спори проростають, розвивається гаплоїдний заросток —

гаметофіт — маленька зелена серцеподібна пластинка завбільшки до 1 см.

Заросток росте в затінених, вологих місцях і прикріплюється до грунті за

допомогою ризоїдів. На нижньому боці гаметофіта розвиваються антеридії

і архегонії. Запліднення відбувається за наявності достатньої

кількості вологи. По плівці води, що виникає між заростком і грунтом,

сперматозоїди рухаються до архегонія, який виділяє певні хімічні

стимулятори типу яблучної кислоти, відбувається запліднення і утворюється

диплоїдна зигота. Із зиготи розвивається спорофіт. Спочатку він росте

як паразит на гаметофіті, але невдовзі у нього формуються власні

корені, стебло й листки — він стає самостійною рослиною. На цьому

завершується цикл розвитку папороті.

Розвиток папороті:

1-дорослий спорофіт;2-спорангії;3-зрілий спорангій;4-мейоспора;5-зрілий гаметофіт;6-запліднення;7-молодий спорофіт.

Викопні папоротеподібні утворили потужні пласти кам'яного вугілля.

Кам'яне вугілля використовують як паливо й сировину в різних галузях

промисловості. З нього добувають бензин, гас, горючий газ, різні

барвники, лаки, пластмаси, ароматичні, лікарські речовини тощо.

Хвощ і ростуть на болоті,полях, і представлені переважно викопними формами. Найпоширенішими в Укр. є хвощ польовий, хвощ лучний, хвощ болотяний. Хвощі зустрічаються від тропіків до полярних районів, за винятком Австралії, і можуть жити як у болотистих, так і в сухих місцевостях. Їх листки зелені,редуковані у дрібні лусочки;стебло зелене,невисоке,має кореневище

Спори хвоща мають вирости,якими вони

чіпляються одна до одної, а тому проростають групами, утворюючи

хлорофілоносні гаметофіти. Одні з них — чоловічі заростки з антеридіями,

другі — жіночі з архегоніями. Після запліднення за участю води

розвивається новий організм. Після висипання спор пагони відмирають, а

на їхньому місці виростають зелені галузисті (вегетативні, літні)

пагони.

Хвощі є індикаторами кислотності грунтів; літні пагони використовують як

сечогінний та кровоспинний засіб. Завдяки жорсткості стебел, пов'язаній

з наявністю в них кремнезему, хвощі використовують для шліфування

меблів,, чищення посуду. Хвощі — злісні бур'яни, оскільки легка

розмножуються вегетативне. Серед хвощів трапляються й отруйні (хвощ

болотяний).

Для лікування використовують надземну частину.

Хвощ польовий має протизапальні, в'яжучі,

кровоспинні, відхаркувальні, дезинфікуючі, протигнильні, сечогінні

властивості, підсилює проліферацію сполучної

тканини, сприяє ремінералізації тканин (що надзвичайно цінно при

туберкульозі), стимулює функцію кори надниркових залоз,

загальнозміцнювальним засобом.

Показання до призначення: набряки серцевого і ниркового походження (слід

мати на увазі подразну дію сапонінів на ниркову паренхіму), кровотечі

(носові, маткові, легеневі, гемороїдальні, із сечовивідних шляхів),

туберкульоз, катар верхніх дихальних шляхів, ексудативний плеврит,

запалення і виразки слизової оболонки рота і зіва, пісок і камені в 'сечовивідних шляхах (розчиняє і виводить їх), цистит, уретрит, отруєння

свинцем, геморой, важкозагоюваиі гнійні і різані рани, лишай, екзема,

удари і виразки на шкірі, атеросклероз, радикуліт, пітливість ніг.

 

 

19.Подвійне запліднення покритонасінних рослин -суть і значення.

Покритонасінні – відділ вищих насінних рослин, деревовидні або трав’янисті з добре розвиненими і різноманітними коренями, стеблами і листками. У квіткових існує цілий ряд особливостей будови – значних ароморфозів:

- З’являються нові органи: квітка і плід.

- Насіння формується з насінних зачатків, захищених стінками зав’язі, що перетворюються в оплодень, тому назва – покритонасінні.

- Маточка з зав’язью, стовпчиком і приймочкою, плід, який розвивається з зав’язі властиві тільки покритонасінним.

Добре розвинена оцвітина і справжні квітки (звідси назва – квіткові).

Гаметофіт редукований до кількох клітин що прискорює його розвиток.

Жіночий гаметофіт – восьмиядерний зародковий мішок.

Чоловічий гаметофіт – пилкове зерно, складається з 2 клітин –

вегетативної і генеративної.

Утворенню насіння передують запилення квіток і подвійне запліднення: один спермій запліднює яйцеклітину, другий – вторинне ядро зародкового мішка

Відмітна особливість покритонасінних рослин — маточка із зав'яззю, що захищає насінний зачаток (макроспорангій) і зародковий мішок. Маточка утворилася з одного або кількох зрослих плодолистиків. Пилкові зерна складаються з двох клітин, з яких одна вегетативна, а друга-генеративна. Остання перед процесом запліднення ділиться, утворюючи дві чоловічі гамети (спермії), які служать для подвійного запліднення. Чоловічі статеві клітини (спермії), що відповідають сперматозоїдам голонасінних, у покритонасінних є нерухомі, тому великого значення в них набирає пилкова трубка, за допомогою якої чоловічі статеві клітини проникають в зародковий мішок. Після подвійного запліднення яйцева клітина перетворюється в зародок насінини, а центральна клітина зародкового мішка — в ендосперм.

Отже,запліднення завершується утворенням зав’язі плоду з насінного зачатка насінини, з зиготи – зародка насінини, з заплідненого вторинного ядра – вторинного ендоспперму, що утворений тканиною з триплоїдним набором хромосом. Триплоїдність ядер ендосперму, яка несе батьківську і материнську спадкову інформацію, підвищує життєвість молодої рослини.

Зародковий мішок є редукованим жіночим заростком, а вегетативна клітина пилкового зерна-редукованим чоловічим заростком.Ці заростки відповідають таким у голонасінних. Квітки у покритонасінних рослин бувають або роздільностатевими,або частіше двостатевими і мають різноманітну будову. Покритонасінні рослини розвинулись на земній кулі пізніше, ніж голонасінні, папоротеподібні та інші рослини, і є найбільш пристосованими до сучасних умов існування. Покритонасінні рослини підрозділяються на два класи дводольні і однодольні.

Дводольні (горох, вика, соняшник та ін.) характеризуються двома сім'ядолями в зародку насінини; наявністю головного кореня, який залишається протягом всього розвитку рослини або тільки на початку розвитку; наявністю в стеблі відкритих судинно-волокнистих пучків, що розміщуються в один круг, і камбію в стеблі; сітчастим жилкуванням простих і складних листків і п'ятірним, четверним або багаточленним типом будови квітки.

Однодольні (пшениця, осока, лілія та ін.) рослини характеризуються наявністю однієї сім'ядолі в зародку насінини; мичкуватою системою коренів; розкиданими замкнутими судинно-волокнистими пучками і відсутністю камбію; паралельним або дуговим жилкуванням цілокраїх, частіше видовжених простих листків; тричленним типом будови квітки.

 

20.ОСНОВНА ТКАНИНА(паренхіма).Її види,характеристика

Рослини ростуть не тільки у висоту,а у деяких,зокрема дерев'янистих рослин,відбувається потовщення стебла.Це відбувається за рахунок того,що у цих рослин уже сформована осн. ткан. паренхіми.

Паренхіма-заповнююча ткан.,що складає м'якуш листка,плода,коренеплода,серцевини дерев'янистого стебла.В рослині паренх. розташ.,як правило,під покривною тканинною.

У листку паренхіма є:

- стовпчаста (клітини видовжені,взаємоприлягання щільне);

- губчаста( кліт. круглі,округлі,овальні,взаєморозташ. рихле.Така паренхіма є основою м'якуші плода,серцевини).

У листках хвойних росл. знаходиться складчаста паренхіма.

В залежності від функції розрізняють:

-асиміляційну;

- запасну;

- водоносну;

-повітряну.

Асиміляційна тканина – в цій тканині проходить фотосинтез. Вона склад. з більш або менш тонкостінних живих паренхімних клітин, які вміщують хлоропласти. Асиміляційна тканина або хлоренхіма найчастіше залягає під прозорою епідермою. Основна маса хлоренхіми знаходиться в листках, менша частина – в зелених стеблах.

Запасна тканина – паренхімні живі клітини тонкостінні за будовою, інколи потовщуються. В них відкладається надлишок в даний момент продуктів метаболізму: білків, жирів, вуглеводів. В рослині знаходиться в самих різних органах. У багаторічних рослин знаходиться в коренях, клубних бульбах, серцевині стебла.

Водоносна тканина – її функція запасання води. Це крупноклітинна тонкостінна водоносна паренхіма. Знаходиться в стеблах і листках рослин – сукулентів (кактуси, алое, огави).Крупні водоносні клітини зустрічаються в листках злаків.У вакуолях клітин водоносні паренхіми є слизисті речовини, які утримують вологу.

Повітряноносна тканина – (аеренхіма) – це паренхіма з добре розвинутими міжклітинниками. Добре розвинута в органах водяних і болотяних рослин. Функції: постачання тканин киснем інколи листків (СО2) діоксидом вуглецю для забезпечення плавучості рослин. 21.пластиди –види,функції

Пластиди — основні органели рослин та водоростей. Покриті подвійною мембраною і мають в своєму складі багато копій кільцевої ДНК. Пластиди відповідають за фотосинтез, зберігання харчових запасів, подібних до крохмалю, і синтез багатьох класів молекул, таких як жирні кислоти і терпени, які потрібні клітині як будівельні блоки або для функіювання рослини. Пластиди рослин можуть диференціюється в наступні форми, залежно від потрібної для клітини функції: Лейкопласти — незабарвлені пластиди, як правило виконують функцію запасання речовин. Наприклад, у лейкопластах бульб картоплі накопичується крохмаль. Лейкопласт вищих рослин може перетворюватися на хлоропласти або хромопласти. Розрізняють: акілопласти, які синтезують і нагромаджують крохмаль; протеїнопласти позбавлені гран, синтезують білки і відкладають їх у вигляді алейронових зерен (у насінні); олеопласти (від лат. oleum — олія), в яких утворюються і відкладаються олії (у клітинах насіння конопель, льону, рицини). Хромопласти — пластиди, забарвлені в жовтий, червоний або помаранчевий колір (грец. chromos — забарвлений). Забарвлення хромопластів пов'язане з накопиченням в них каротиноїдів. Хромопласти визначають забарвлення осіннього листя, пелюсток квітів, коренеплодів, доспілих плодів. Форма хромопластів різна: куляста, тригранна, колоподібна, місяцеподібна. Хлоропласти (— пластиди, що містять фотосинтезуючі пігменти — хлорофіли. Мають зелене забарвлення і складну внутрішню структуру. Мають вигляд двоопуклої рідше плоскоопуклої лінзи, діаметром 5–8 мкм. Зовні хлоропласт оточений гладкою ліпопротеїновою мембраною. Внутрішня оболонка утворює систему паралельних вгинань. Між ними знаходиться строма, в якій містяться тилакоїди) — замкнуті сплющені мішечки з двох мембран. У вищих рослин частина тилакоїдів має форму дисків, локальні скупчення яких формують грани хлоропласта, що з’єднані між собою системою міжгранних тилакоїдів строми.