Особливості макроекономічного аналізу

Функції макроекономіки, взаємозв’язок з економічною політикою

Макроекономіка як наука виконує такі функції: 1) теоретико-пізнавальну (гносеологічну), зміст якої полягає в пізнанні економічних явищ, процесів і поведінки макроекономічних суб’єктів та створенні теоретичних моделей, відповідних об’єктам дослідження; 2) прогностичну, яка полягає в оцінці економічної кон’юктури та передбаченні перспектив економічного розвитку країни; 3) світоглядно-виховна, яка полягає у формуванні економічного мислення, економічної психології та економічної культури у людей; 4) методологічна: макроекономіка як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін. Однак основною функцією макроекономіки є практична, яка виявляється через розробку практичних рекомендацій та реалізацію заходів економічної політики країни.

Економічна політика – це цілеспрямований вплив держави на виробництво, прибутки, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків і державних витрат. Варто зауважити, що рівень розвитку країни значною мірою залежить від її економічної політики, фундаментом якої є макроекономічна теорія.

Основними цілями макроекономічної політики є: 1) економічне зростання; 2) повна зайнятість; 3) стабільний рівень цін; 4) зовнішньоекономічний баланс; 5) економічно-ефективне виробництво; 6) справедливий розподіл доходів; 7) соціальний захист; 8) економічна свобода; 9) екологічна безпека; 10) продовольча забезпеченість громадян. Перших 4 вищезгаданих цілей мають назву «цілі магічного чотирикутника». Сучасні дослідники зводять ці 10 цілей в 2 основних: 1) забезпечення економічного зростання; 2) забезпечення стабільного рівня цін. Центральною проблемою економічної політики є встановлення економічної рівноваги.

Основними макроекономічними інструментами є: 1) фіскальна політика (податково-бюджетна): урядові витрати, здійснюючи вплив на загальні витрати в країні, стимулюють чи стримують обсяги виробництва в країні; 2) монетарна політика: пов’язана із можливостями центральних банків змінювати кількість грошей в обігу; 3) зовнішньоекономічна політика: на основі регулювання тарифів, квот у зовнішній торгівлі та управління обмінним курсом, регулюються обсяги експорту та імпорту і, відповідно, корегуються обсяги виробництва в країн

Наслідки безробіття

Безробіття призводить до значних економічних втрат. Головною ціною безробіття є не випущена продукція. Кількісно зв’язок між безробіттям та відставанням в обсягах ВВП відображає закон Оукена, який говорить про те, що кожний відсоток перевищення фактичного рівня безробіття над природним призводить до відставання номінального ВВП на 2,5%:

, де

 - коефіцієнт Оукена (2,5%),

 - фактичний рівень безробіття,

 - природний рівень безробіття,

 - номінальний ВВП,

 - потенційний ВВП.

Показники інфляції

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін.

В залежності від складу та набору товарів розрізняють індекс споживчих цін (індекс Ласпейреса), індекс цін виробників (індекс Пааше), інтегрований індекс (індекс Фішера).

Індекс споживчих цін показує, як змінюються ціни за 2 періоди, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною:

 - даний індекс дещо завищує зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим фактором, що зі зміною цін відбуваються зміни в структурі споживчих товарів, тобто індекс розраховується для фіксованого кошику товарів.

Частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса індекс Пааше, який безпосередньо зважує на товарну структуру:

Відмінності між дефлятором ВВП та індексом Ласпейреса:

1) дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари і надані послуги, а індекс Ласпейреса – тільки на ті товари, які входять до споживчого кошика;

2) дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки вони не входять до складу ВВП, а індекс споживчих цін передбачає включення до споживчого кошику імпортних товарів;

3) дефлятор ВВП є поточно зваженим, а індекс споживчих цін є базисно зваженим.

Об’єднуючим показником є індекс Фішера, який є середнім геометричним з цих 2-х індексів: .

Для кількісного виміру темпу цін використовується темп інфляції:

Для кількісного прогнозування інфляції використовується правило 70-ти, яке дає можливість швидко підрахувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін: T_i=7. Види інфляції

За характером прояву інфляцію поділяють на:

1) відкрита – проявляється у тривалому зростанні рівня цін і розгортається на ринках, де діють вільні ціни);

2) прихована – проявляється через посилення товарного дефіциту в умовах жорсткого державного контролю за цінами).

За характером причини інфляції:

1) інфляція попиту – формують грошові фактори (емісія, швидкість оберту грошей, стан фінансово-кредитної системи);

2) інфляція пропозиції (витрат) – виникає внаслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції і зниження сукупної пропозиції; в основі лежать виробничі фактори, зокрема, монополізація виробництва, брак продукції, витратний характер економіки, структурні дисбаланси.

Інфляція за рівнем збалансованості:

1) збалансована – ціни піднімаються помірно і одночасно на більшість товарів та послуг;

2) незбалансована – ціни на різні групи товарів піднімаються неодночасно.

За рівнем очікуваності:

1) очікувана (прогнозована) – і є результатом заходів державної влади);

2) неочікувана (непередбачуваний стрибок цін).

За темпами приросту:

1) помірна – характеризується помірним зростанням цін, вимірюється однозначним числом, і, як правило вона стимулює виробників до збільшення пропозиції;

2) галопуюча – вимірюється двозначним числом;

3) гіперінфляція – ціни зростають на 1% щодня або на 20% і більше в рік).

Стагфляція – ситуація в економіці, коли одночасно відбувається зростання рівня інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва.

Економічна роль інфляції

Інфляція як явище макроекономічної нестабільності має різноаспектні форми впливу на економічну сферу людського життя. Найсильніший вплив у цій сфері інфляція справляє за допомогою 2-х видів контрактів:

1) довгострокові позики;

2) угоди, що визначають рівень зарплати.

Кожний із цих контрактів визначає номінальну суму платежів, які мають здійснюватись протягом певного часу. Але у зв’язку з тим, що рівень цін у майбутньому важко передбачити, реальна вартість платежів може суттєво відхилятись від очікуваної кредиторами та позичальниками, роботодавцями та найманими працівниками вартості.

Індикатори циклічності

Об’єктивний характер циклічного розвитку економіки спричиняє зміни показників, що характеризує національне господарство (макропоказники). Серед них, залежно від характеру зміни значень показників, виділяють:

1) проциклічні – зростають під час піднесення, або зменшуються під час спаду;

2) контрциклічні – зменшуються під час піднесення, зростають під час спаду.

Проте основним недоліком таких показників при характеристиці, глибини та наслідків циклічних коливань є наявність часового періоду. Тому найкращими індикаторами економічної циклічності є біржові індекси, тобто середні або середньозважені показники курсів цінних паперів (акцій), які дають найкомпактнішу інформацію про стан фондового ринку. Механізм зміни індексу такий: зростання або зниження рентабельності миттєво відображається на ціні акцій відповідних фірм.

Найвідомимішими індексами є:

1) індекс Доу Джонса, який складається з:

а) промисловий індекс – це середнє арифметичне курсів 30-ти найкрупніших промислових компаній;

б) транспортний індекс – зміна цін акцій 20-ти транспортних компаній;

в) комунальний індекс – це 15 компаній газо- та енергопостачання;

г) індекс 65-ти;

2) індекс корпорацій “Standart and Poors”, який включає аналіз змін курсів акцій 400 промислових компаній, 20 транспортних компаній, 40 газо- та енергопостачаючих компаній, 40 фінансових інститутів, тобто передбачає розрахунок агрегованого індексу 500 американських компаній;

3) індекс Нью-Йоркської фондової біржі, який включає аналіз котирування всіх акцій на біржі;

4 ) Ніккей 425 – в Японії;

5) Рейтерс Файненшнл Таймс – у Великобританії;

6) ПФПС – в Україні;

7) індекс Біг Мага.

 

Теорії міжнародної торгівлі

Меркантилізм — економічне вчення періоду становлення капі­талізму у XV-XVII ст. Його прихильники обстоювали повну експлуатацію природних ресурсів, сприяння експорту та обмеження імпорту. Меркантилісти вважали, що важливо володіти золотом та іншими валютними металами. Країни, яким їх бракувало, мали отримувати золото завдяки торгівлі. Меркантилізм на практиці означав, що міжнародна торгівля контролювалася компаніями, які мали урядову підтримку, запроваджувалися високі тарифи та починалися торговельні війни.

Пізніше прихильники фритрейдерства (вільної торгівлі) — на­прямку в економічній теорії та політиці промислових кіл — до­вели помилковість поглядів меркантилістів. Шотландський філософ, економіст і історик Д. Х'юм (1711-1776) у 1752 р. розвін­чав концепцію меркантилістів, довівши, що резерви банківських металів країни переважно визначаються обсягом її економіки та її потребою у грошах як засобах платежу. Основні принципи фритрейдерства — вимога вільної торгівлі і конкуренції, невтру­чання держави в економічне життя країни та скасування про­текційного мита.

Теорія абсолютних переваг. її автор — шотландський еконо­міст А. Сміт (1723-1790), якого визнають і засновником сучас­ного "економіксу". Згідно з теорією абсолютних переваг країні доцільно імпортувати ті товари, затрати на виробництво яких у цій країні більші, ніж у зарубіжних країнах. Відповідно слід експортувати ті товари, затрати на виробництво яких нижчі, ніж у зарубіжних країнах. На відміну від меркантилістів А. Сміт обс­тоював свободу конкуренції як усередині країни, так і на світо­вому ринку, підтримував принцип невтручання держави в еконо­міку (laissez faire), висунутий французькою економічною школою фізіократів.

Теорія відносних переваг англійського економіста Д. Рікардо, стверджує, що у міжнародній торгівлі доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований товар. Інакше кажучи, якщо якась країна має переваги над іншими країнами за рядом товарів, то їй доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих з них, щодо яких її переваги є найвагомішими. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям, щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось — менше.

Теорію факторів виробництва розробили на початку 30-х років XX ст. шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін. Об'єктом ана­лізу були праця та капітал. Якщо обсяг певних факторів вироб­ництва у країні більший, то вони дешевші. І навпаки, фактори дорожчі, якщо їхній обсяг менший. З теорії випливає, що країні слід експортувати ті товари, які забезпечені дешевшими факто­рами, а імпортувати товари, що є результатом дорожчих для неї факторів.

Природу міжнародної торгівлі досліджували також американсь­кий економіст російського походження В. Леонтьев ("парадокс Леонтьева"), американський економіст М. Портер (теорія кон­курентних переваг) та ін.

Суть "парадоксу Леонтьева": відносний надлишок капіталу в США не позначався на їхній зовнішній торгівлі — США експор­тували більш трудомістку і менш капіталомістку порівняно з імпортованою продукцію. Згідно з концепцією В. Леонтьева, у виробничому процесі беруть участь чотири фактори: кваліфіко­вана праця, некваліфікована праця, капітал і земля. Наявність надлишку висококваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, виготовлених нею.

Розглянуті теорії є класичними. У рамках науки про міжна­родну економіку розробляються і так звані альтернативні теорії та концепції міжнародної торгівлі.

Концепція реверсу факторів виробництва зазначає, що певний товар є водночас капіталонасиченим у капіталонасиченій країні і трудомістким у трудонадлишковій країні. Це означає, що за наявності в окремій країні попиту на певний товар вона може імпортувати його з інших країн навіть попри те, що відповідні фактори виробництва в цій країні кращі, ніж у її партнерів.

Концепція внутрішньогалузевої міжнародної торгівлі пояс­нює міжнародну торгівлю прихильністю споживачів до певних товарів та відповідністю внутрішнього і зарубіжного попиту (overlapping demand). Іншими словами, країні вигідніше експор­тувати товари, у виробництві і торгівлі якими вона нагромадила досвід на внутрішньому ринку. Насичення внутрішнього ринку є передумовою успішного експорту.

Концепція Столпера — Самуельсона. Міжнародна торгівля зумовлює підвищення доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який збіль­шується, та зниження доходів власників фактора, що інтенсивно використовується для виробництва товару, ціна на який змен­шується.

Теорія специфічних факторів виробництва (П. Самуельсон і Р. Джон) виходить з того, що певні фактори притаманні окремій галузі і не можуть переміщуватися між галузями. Міжнародну торгівлю зумовлює відмінність відносних цін на товари, яка виникає через неоднакову забезпеченість країн специфічними факторами виробництва. Міжнародну торгівлю рухає те, що специфічні для експортного сектору фактори розвиваються, а фактори, притаманні сектору, який конкурує з імпортом, скорочуються. У результаті торгівлі підвищуються доходи власників специфічного для екс­портних галузей фактора і зменшуються доходи власників факто­ра, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом.

Концепція Т. Рибчинського. Збільшення пропозицій одного з факторів виробництва за постійності інших змінних приведе до збільшення випуску товарів, що виробляються з інтенсивним використанням цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів.

Теорія М. Портера стверджує, що на міжнародному ринку конкурують не країни, а фірми і успіх на ньому залежить від правильно вибраної конкурентної стратегії.

Рахунок поточних операцій

Рахунок поточних операцій  узагальнює статистичні дані про рух товарів, послуг, доходів та поточних трансфертів. Баланс поточних операцій (сальдо рахунку) є підсумком торговельного балансу, балансу послуг, чистих доходів та чистих поточних трансфертів.

Торговельний баланс є різним між вартістю експортованих та імпортованих товарів. Торговельний баланс активний, якщо експорт товарів перевищує імпорт, і пасивний, якщо імпорт перевищує експорт. Пасивний торговельний баланс називається також дефіцитним.

Баланс товарі та послуг є загальною характеристикою платіжного балансу за найважливішими для країни поточними операціями – зовнішньою торгівлею товарами й послугами. Доходи на капітал розділяються на одержані та реінвестовані.

Поточні трансферти – це односторонні перекази, які збільшують можливий використовуваний доход, обсяг споживання товарів та послуг отримувача, але зменшують відповідні можливості донора..

МОДЕЛЬ МАНДЕЛА – ФЛЕМІНГА.

Модель Мандела - Флемінґа розрахована на аналіз малої відкритої економіки у короткостроковому періоді і є модифікацією моделі IS – LM для цих умов. Вона не належить до найскладніших, але надає хороші можливості для пояснення коливань рівнів доходу та обмінного курсу, аналізу наслідків грошово-кредитної, бюджетної та зовнішньоторговельної політики за різних режимів валютного регулювання.

Модель Мандела-Флемінґа виходить з того, що:

1) ціни у короткостроковому періоді є незмінними;

2) мобільність капіталу абсолютна;

3) головною причиною міжнародної мобільності капіталів є різниця в дохідності активів різних країн. Різниця між внутрішньою (і) та світовою (і*) процентними ставками – єдиний фактор, який визначає напрям руху капіталу. Перевищення світової процентної ставки над національною веде до відтоку капіталу за межі країни. А завищення національної процентної ставки – до припливу капіталів до країни.

4) невеликий масштаб економіки означає нездатність країни впливати на рівень світової процентної ставки, незалежно від кількості та розмірів кредитів, позик тощо. Проте вона великою мірою залежить від економічного розвитку інших країн. Це означає, що рівень внутрішньої процентної ставки (і) встановлюється врешті-решт на рівні світової процентної ставки (і *): і – і*.

Модель складається з трьох рівнянь, які описують рівновагу на товарному ринку (крива IS), рівновагу на грошовому ринку (LМ), а також умову рівності внутрішньої та світової процентних ставок:

1)

2)

3)

 

Перше рівняння (крива IS), стверджує, що рівновага на товарному ринку досягається, коли сукупні доходи (виробництво) дорівнює сукупним витратам. При цьому обсяг споживання перебуває у прямій залежності від використаного доходу; інвестиції (І) – в оберненій залежності від рівня процентної ставки, а чистий експорт – від обмінного курсу (е). Оскільки модель розроблена для короткострокового періоду, рівень цін вважається незмінним, Р = соnst, тому можна говорити про рівність номінального і реального обмінних курсів, а також номінальної і реальної процентних ставок (і = r).

Друге рівняння (крива LМ) описує взаємозв'язок між доходом і процентною ставкою при збереженні рівноваги на грошовому ринку, тобто за умови, коли пропозиція грошей дорівнює попиту на них. Цей попит, у свою чергу, є прямо пропорційним рівневі сукупного доходу та обернено пропорційним щодо процентної ставки. Грошова маса (М) у цій моделі є екзогенною величиною, що визначається національним банком. Рівень цін (як і в моделі IS – LМ) – величина екзогенна і незмінна.

Третє рівняння показує, що рівень процентної ставки у невеликій відкритій економіці

встановлюється на рівні світової процентної ставки.

Модель Мандела - Флемінґа може бути зображена в системі координат Y – r, аналогічно до моделі IS – LМ для закритої економіки, але з новим елементом – горизонтальною лінією, що відображає рівень середньосвітової процентної ставки. Особливим у цьому показі моделі є те, що:

1) положення та рух IS прив'язуються до відповідного рівня обмінного курсу. Якщо, наприклад, курс внутрішньої валюти країни підвищиться, то це призведе до ситуації, коли відносні ціни на іноземні товари порівняно з цінами на вітчизняному ринку знижуються. Це стримує розвиток експорту і стимулює імпорт. Чистий експорт (NX) зменшується, і крива IS зсувається ліворуч. Тому в даному випадку крива IS позначається як IS(е) для нагадування, що її положення залежить від обмінного курсу;

2) всі три криві перетинаються в одній точці. Це не випадково і досягається завдяки адаптації обмінного курсу. Коли національна рівноважна процентна ставка (а це точка перетину кривих IS та LМ) нижче середньосвітової (r < r*). Фактично це відповідає ситуації завищеного обмінного курсу (рис. 1).

За таких умов внутрішні потенційні інвестори намагатимуться вивезти капітал у інші країни, де забезпечується вища норма його прибутковості. Для цього їм необхідно перш за все конвертувати національну валюту в іноземну. Тобто, на валютних ринках виникне ситуація зростання пропозиції національної валюти та попиту на іноземну. Це призведе до знецінення внутрішньої валюти, що, в свою чергу, підвищує конкурентоспроможність експортних товарів країни на світових товарних ринках, – NХ зростає. Крива IS зсуватиметься праворуч доти, доки обмінний курс не забезпечить відповідність національної процентної ставки світовій. Рівноваги буде досягнуто саме в точці перетину кривої LМ зі світовою процентною ставкою та кривою IS, котра підходить до цієї точки внаслідок змін обмінного курсу.

Особливості макроекономічного аналізу

Макроекономіка є однією із галузь економічної науки, що формує наукові уявлення при функціонування економіки як єдиного цілого. В основі макроекономіки, як і інших економічних наук, лежить фундаментальна суперечність: ефективного використання обмежених ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Особливістю макродослідження є її аналіз з позиції всієї сукупності макроекономічних суб’єктів.

В основі макроекономіки лежать мікроекономічні явища та процеси. А це означає що: 1) макроекономічні показники є результатом зведення показників окремих домогосподарств та фірм; 2) макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні; 3) при побудові макромоделей виходять з того, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікрорішення; 4) макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

Визначення обє’кта макроекономічного дослідження випливає з розмежування її як науки з мікроекономікою. Зважаючи на те, що макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності господарських суб’єктів, її об’єктом сьогодні є національна економіка. Конкретизувати об’єкт макроекономіки можна, якщо зважати на відповідний тип виробничих відносин, який панує в тій чи іншій економічній системі. Для більшості сучасних країн об’єктом макроекономіки є змішана економічна система.

Головними ознаками національної економіки є: 1) наявність тісних економічних зв’язків між суб’єктами господарювання на основі поділу праці; 2) загальноекономічне середовище, в якому функціонують ці суб’єкти (грошове законодавство, фінансова система); 3) загальноекономічний центр, який контролює діяльність суб’єктів (держава); 4) система економічного захисту (протекціонізм, ліцензування тощо).

Основними суб’єктами економіки є: • домогосподарства; • фірми; • держава; • закордон.Методологія – це система або сукупність принципів, прийомів наукового дослідження економічних явищ та процесів. До загальнонаукових методів макроекономіки відносять: – логічний та історичний; – аналізу і синтезу; – індукції та дедукції; – системно-функціональний аналіз; – поєднання нормативного та позитивного підходів. Спеціальними методами макроекономіки є: – агрегування; – математичне моделювання; – економічний експеримент.

Агрегування – це поєднання окремих одиниць або даних в одну одиницю. Виділяють 4 основні агрегати(суб’єкти економіки).Також макроекономічне агрегування поширюється і на ринки: • товарний (сукупність товарів та послуг, які можуть використовуватись як предмети споживання та засоби виробництва); • ресурсний (сукупність виробничих ресурсів); • фінансовий (грошово-кредитний, фондовий ринки).

Макроекономічне математичне моделювання – це метод, при якому в спрощеному вигляді і при багатьох припущеннях встановлюють основні залежності між макроекономічними показниками (ВВП, НД, ЧВП, ВНП та інші). Макроекономічні моделі містять: – зовнішні (екзогенні) змінні, які, як правило, встановлюються держаними структурами (рівень податків, грошової пропозиції …); – ендогенні змінні – змінні, які є результатом моделі (вихідні змінні) (рівень ВВП, інфляції, зайнятості …).

Економічний експеримент – це штучне відтворення економічного явища або процесу для його подальшого вивчення. Він пов’язаний із іменами Кейнса та Фрідмена.

Методи макроекономіки дозволяють виконати 2 важливі функції: 1) позитивного аналізу, який відповідає на питання «Що є?» і оперує економічними фактами та подіями незалежно від суб’єктивних оцінок та формуючи наукові уявлення про це явище; 2) нормативного аналізу, який відповідає на питання «Що треба зробити, щоб досягти визначених цілей?».