Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування.

Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики(структурний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит – перевищення фактичного дефіциту над структурним, а навпаки - циклічний надлишок).

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Є багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них такі:

· Загальний дефіцит бюджету, який називають також «фактичним» чи «касовим», утворюється державними витратами,які перевищують державні доходи та субсидії;

· Зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

· Внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит «мінус» зовнішній дефіцит;

· Операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

· Первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

· Поточний бюджетний дефіцит /надлишок/  утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і не інфляційні джерела.

Не інфляційні джерела містять в собі:

· Внутрішні і зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

· Трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за закупівельні товари, а також за рахунок підвищення податків.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:  - де - показник дефіциту бюджету, - грошова база,  - внутрішній борг, - зовнішній борг в іноземній валюті, - валютний курс.

1.2. Державний борг(  ) – загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних бюджетних дефіцитів за вилученням державних бюджетних надлишків.

Державний борг складається із внутрішнього і зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг (  ) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг () – заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Існує позитивний взаємозв’язок між розмірами бюджетного дефіциту і держ. боргу. Бюджетний дефіцит збільшує держ. борг, а зростання боргу в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

Управлінням державним боргом – сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Базові показниками величини державного боргу: 1) Відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією МВФ) до 80 – 100% (за методологією МБРР)); 2) Відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений; 3) Відношення загальної суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений; 4) Відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП (10 – 15%).

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів: а) безумовності, б)зниження ризиків, в)оптимальності структури, г)зберігання фінансової незалежності, г)прозорості.

Одним із найпоширеніших методів управління є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик (держава повинна мати високу репутацію держави-позичальника). За умови неспроможності держави через певні причини забезпечити погашення позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішення щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або ж анулювання державного боргу.

Новація – домовленість між позичальником і кредитором щодо заміни зобов’язання з певного фінансового кредиту іншим зобов’язанням.

Уніфікація позик – об’єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія – одностороння зміна дохідності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності з позик, отриманих державою.

Консолідація – зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати з зобов’язаннями на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним співвідношенням – кілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації.

Відстрочення погашення позик проводиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик.

Анулювання боргу – відмова держави від усіх зобов’язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

33.Суть і функції комерційних банків. Депозитний і грошовий мультиплікатори

Важливою ланкою кредитної системи України є комерційні банки, що належать до другого рівня банківської системи. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки — це автономні, незалежні комерційні під­приємства. З одного боку, вони утворюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури — юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком. А з іншого боку, комерційні бланки — це підприємства особливого типу, які організують та здійснюють рух позичкового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку. Будучи важливою ланкою банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Вони економічно самостійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях

Комерційні банки виконують цілий ряд ф-й, їх можна об’єднати в 2групи:

- Залучення в економіку суб’єктів тимчасово вільних коштів, для їхньої концентрації і надання у тимчасове користування тим хто потребує додаткового фінансування.

- Обслуговування безготівкових розрахунків.

Всі операції комерційних банків можна поділити на 3 види:

1.Пасивні операції (депозити)

2.Активні операції (кредити)

3.Комісійні операції (оплата за комунальні послуги, переказ коштів …)

Мультиплікатор грошової бази, який показує суму грошей, яка може бути створена в результаті збільшення грошової бази на 1 грошову одиницю.

Депозитний мультиплікатор показує максимально можливу суму коштів, яка може бути створена шляхом грошової мультиплікації з однією грошовою одиницею вкладеною на депозит. M = 1/r.

 

34.Грошові агрегати, пропозиція грошей, попит на гроші та рівновага на грошовому ринку.

Для вимірювання кількості грошей в обігу використовують грошові агрегати.

Грошовий агрегат – це сукупність грошових засобів, які відповідають певному рівні ліквідності.

Ліквідність – швидкість перетворення грошей в актив.

В різних країнах розраховується різна кількість грошей відповідно до національних особливостей грошового обігу.

В Україні використовується наступна структура грошових агрегатів:

М0 = готівка, гроші поза банками

М1 = М0 + банківські вклади до запитання

М2 = М1 + термінові банківські вклади, та страхові вклади в національній та іноземній валютах.

М3 = М2 + кошти клієнтів за довірчими операціями.

L = М3 + державні цінні папери.

Пропозиція на грошовому ринку визначається як Ms = m*Mh,

де Ms – пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках; m - коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора; Mh, - грошова база.

Зміна Ms відбувається під дією чинників, які впливають на обсяг Mh та на m. Грошова база перебуває під певним контролем центрального банку. відповідно її обсяг може змінюватись внаслідок певних операцій центрального банку: операції на відкритому ринку; рефінансування комерційних банків; валютних операцій. Зміна m визначається центральним банком та також чинниками, що не залежать від центрального банку і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.
Такими чинниками можуть бути зміни:- норми обов'язкових резервів;

- облікової ставки; - типової ринкової процентної ставки;

- процентної ставки за депозитами до запитання;

- обсягу багатства економічних суб'єктів;

- стану довіри до банків, банківської паніки.

 Згідно з кейнсіанською методологією попит на гроші формується на основі 2 компонент: 1.попит на гроші для здійснення повсякденних операції;

2.попит на гроші з боку активів;

Крива загального попиту на гроші, які є сумою трансакційного попиту, обмежується 2 параметрами:

- ліквідна пастка – значення відсоткової ставки за якого попит на гроші зростає до безмежності, тобто попит на вкладання грошей в інші активи падає до нуля, внаслідок переваг ліквідності(– це бажання суб’єктів зберігати свої активи у готівці, а не в будь-яких інших менш ліквідних інструментах для мінімізації ризиків)

- операційна пастка – мінімально можлива величина попиту на гроші, яка не зникає навіть при безмежному зростанні % ставки. Величина визначається трансакційним попитом, відповідно до цього графік рівноваги на грошовому ринку буде (рис 1)

 

35.Статус та ф-ї центрального банку і цілі та види грошової політики.

Центральний банк є органом державної влади управління, який реалізує грошову-кредитну політику держави.

Ф-ї центрального банку:

- емісія грошей;

- організація та підтримка грошового обігу;

- загальний нагляд за роботою банків і небанківських фінансово-кредитних установ;

- зберігання золото-валютного резерву;

- надання кредитів комерційним банкам;

- обслуговування зовнішнього боргу.

Грошово-кредитна політика – це діяльність держави, спрямована на регулювання національної економіки через регулювання грошової маси. Таким чином, усі цілі грош-кред політики поділяються на 2 групи:

1) Кінцеві цілі грош-кред політики – це цілі які описують певний стан нац. економіки, темпи приросту основних показників с-ми нац. ек-ки.

2) Проміжні цілі – це цілі які характеризують стан грошового обігу, який сприяє кінцевим цілям.

Основним суб’єктом реалізації грош-кред політики є Ц.Б.. в залежності від характеру переслідуваних проміжних цілей розрізняють 3 типи грош-кред політики:

1. Жорстка – орієнтація на фіксацію грошової маси. (рис 1)

2. Гнучка – орієнтація на фіксацію грошової ставки не залежно від грошової маси. (рис 2)

3. Проміжний тип – певна фіксація і грошової маси і грошової ставки. (рис 3)

В залежності від характеру впливу розрізняють 2 види грош-кред політики:

1. Експансіаністська – пов’язана із збільшенням грошової маси;

2. Рестрекційна – пов’язана із скороченням грошової маси.

36.Інструменти грош-кред політики та особливості їх реалізації в умовах сучасної України

Грошово-кредитна політика здійснюється на основі 3-х інструментів, які мають дуже суттєво різні механізми та можливості використання:

- Резервна норма;

- Облікова ставка;

- Операції на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку – купівля-продаж ЦБ державних цінних паперів, а також валюти.

Облікова ставка – відсоток під який ЦБ видає кредити комерційним банкам.

Резервна норма – частка залучених комерційними банками коштів, яку вони в обов’язковому порядку повинні зберігати на кореспонд. рахунку в ЦБ.

Існують 2 основні види резервування:

- Безперервне резервування

- Момент не резервування.

Використання даного інструменту через купівлю-продаж іноземної валюти здійснюється з метою впливу на валютний ринок і підтримки нац. валюти, таке використання загрожує стриманню економ зростання у випадку продажу нац. валюти.

Якщо скупка валюти і продаж цінних паперів поєднуються – це наз валютна стерилізація.

 

37.Методи регулювання зовнішньої торгівлі і економічна роль політики протекціонізму.

Розрізняють такі види державного регулювання міжнародної торгівлі:

1)одностороннє

2)двостороннє

3)багатостороннє

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи вживають здебільшого під час загострення політичних відносин.

Двостороннє регулювання передбачає, що заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами-торговими партнерами. Кожна із сторін попереджує свого товарного партнера про вживання будь-яких заходів які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає узгодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю, розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі.

Вільна торгівля – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових відносин, ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і не тарифних інструментів торгівельної політики. Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу. За такою політикою посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою.

Форми протекціонізму:

1) селективний -  скоординований проти окремих країн або окремих видів торгівлі.

2) галузевий  - скоординований на захист окремих галузей.

3) колективний – проводиться об’єднаннями країн щодо країн, що не входять в ці об’єднання.

4) прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

 

38.Економічна природа ринкового розподілу доходів, показники та причини його нерівномірності.

Доходи населення – сума грошових коштів, матеріальних благ, які отримані або створені за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові та натуральні доходи.

Грошові доходи включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендії…

Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінністю в рівні доходів на душу населення або на 1-го зайнятого називається диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем. Диференціація доходів складається під впливом різних факторів. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють:

1) Відмінності у здібностях

2) Відмінність освіти і кваліфікації

3) Працьовитість і мотивація

4) Походження

5) Розмір і склад сім’ї

6) Володіння власністю і становище на ринку.

Міру нерівності розподілу доходів відображає крива Лоренца, при побудові якої по осі абсцис відкладена к-ть сімей, а на осі ординат – їх дохід(%) (рис 1)

Теоретично можливість абсолютно рівного доходу, представлена бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними.

Реальне суспільство характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходу, а чим вона більше пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів.

 

39. Основні напрямки, інститути та макроекономічні наслідки соціально політики.

Соціальна політика – це діяльність суб’єктів, яка забезпечує створення і нагромадження соціального капіталу, в полі зору якої повинні бути як економічно сильні так і економічно слабкі об’єкти. Соціальна політика є самостійним видом економічної політики, має свої особливі цілі і специфічні методи та інструменти їх досягнення. Соціальна політика більше спрямована на суспільство взагалі і на його окремі соціальні групи.

Соціальна політика може бути реалізована через 3 групи заходів:

1. Заходи по відтворенню робочої сили

2. Податковий перерозподіл

3. Трансфертні платежі

При цьому обираючи до конкретної ситуації той чи інший інструмент особам, що приймають рішення варто виходити з того, що соціальна політика має дві групи наслідків – позитивні та негативні.

Позитивні наслідки призводять до економічно зростання, а негативні пов’язані з тим, що існують межі втручання держави в перерозподіл доходів. В іншому випадку відбувається «перегрів економіки».

Кількісно державний вплив можна визначити через співвідношення державних витрат до ВВП, а якісне оцінюється через верхню та нижню межі втручання. Нижня межа орієнтується на такі соціальні стандарти, як межа бідності, прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата. Верхня межа пов’язана з моментом, коли соціальна справедливість реалізується за рахунок економічної ефективності.

1)Держава реалізуючи заходи щодо відтворення людського капіталу, розробляє програми зайнятості, організовує громадські роботи і таким чином скорочує безробіття та витрати на ВВП.

L^S=L^D→U↓→Y(K,L)↑

2)Перерозподіл доходів за допомогою державного бюджету на користь бідних, призводить до зростання загальних витрат і скорочення кращих умов реалізації продукту в поточному періоді. Верстви багатшого населення не скорочують споживання, так як зменшення їхніх доходів компенсується скороченням заощаджень і сукупний попит росте:

І_бідн. ↑→С_заг↑→АD↑

Проте така дія має і негативний наслідок. Податковий перерозподіл може усувати стимули для роботи власників факторів виробництва.

3)Держава надаючи суспільні блага і соціальні гарантії, створює відповідне соціальне середовище для економічного зростання. Це призводить до накопичення соціального капіталу:

Соціальні гарантії →соціальне середовище для економічного зростання → .