Поняття і значення спадкового права.

Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (розділ VII, ст.524—564). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України (наприклад, ст.494), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян.

Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.

Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називається спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов‘язків спадкодавця. Перехід спадщини може бути універсальним, коли до спадкоємців переходять всі права і обов‘язки спадкодавця, або сингулярним, коли до спадкоємців переходять тільки окремі права та обов‘язки спадкодавця. Спадкування можливе з двох підстав: за законом і за заповітом. Спадкування за заповітом має місце у випадках, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю кому, коли і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Заповіт – це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обов‘язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмова нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складення; 3) відповідність змісту заповіту вимогам закону. До нотаріального прирівнюються посвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутні нотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту, начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі, головних лікарів закладів охорони здоров‘я. Визнання заповіту недійсним може відбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту мають бути чітко визначені спадкоємці, та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них. Спадкування за законом має місце у випадках: 1) відсутність заповіту; 2) визнання заповіту недійсним; 3) якщо спадкоємці, що визначені в заповіті, померли до відкриття спадщини, або відмовилися від її прийняття. Всі спадкоємці за законом поділяється на дві черги. До першої черги відносяться: діти, дружина/чоловік, батьки померлого. Друга черга: брати і сестри, а також їх діти у порядку представлення, бабуся та дідусь, онуки померлого. Діти братів та сестер спадкують майно спадкодавця лише в разі, якщо їх батьки померли, до них переходить право спадщини їхніх батьків. Друга черга спадкує в разі відсутності першої черги спадкоємців. Спадкоємці за законом отримують спадщину в рівних частинах. Сингулярне спадкування (правонаступництво) має місце при заповідальній відмові (legat). Заповідальна відмова – це обмовка, яку робить у заповіті заповідач, якою він зобов‘язує спадкоємця щось надати або зробити із спадщини на користь третіх осіб. Такі треті особи – це і є сингулярні спадкоємці, бо до них переходять лише окремі права. Спадкова трансмісія. Якщо спадкоємець помирає після відкриття, але до прийняття спадщини, право на отримання цієї спадщини переходить до його спадкоємців. Момент відкриття спадщини – день смерті спадкодавця. Для прийняття спадщини спадкоємець має вчинити одну з двох дій: 1) фактично вступити в управління або володіння спадковим майном, якщо спадкоємець проживав спільно із спадкодавцем; 2) подати нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини (місце смерті спадкодавця) заяву про прийняття спадщини, якщо спадкоємець проживав окремо від спадкодавця. Прийняти спадщину можна протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк встановлюється для забезпечення майнових прав на спадщину всіх потенційних спадкоємців. На підставі рішення суду за поважних причин цей строк може бути продовжено.

 

Спадкування за законом.

 

       Стаття 1217. Види спадкування.

1. Спадкування здійснюється за заповітом за законом.

Спадкування може бути двох видів: за заповітом або за законом. У разі спадкування за заповітом воля спадкодавця виражається у заповіті. При спадкуванні за законом воно відбувається незалежно від волі спадкодавця і можливе тоді, коли спадкодавець взагалі не висловив свого бажання певним чином розпорядитися своїм майном на випадок смерті або коли його бажання є юридично недійсним. За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином і тому регулюється не тільки нормами спадкового права, але також підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та про недійсність правочинів.

При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

 Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо:

 • спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково;

 • спадкоємці за заповітом усунені від спадщини.

 Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім'ї. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Слід підкреслити, що правила про черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку.

 Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

 Спадкоємці за законом за Цивільним кодексом України поділяються на такі черги.

 До першої черги належать:

 • діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті);

 • той з подружжя, який пережив спадкодавця;

 • батьки спадкодавця.

 До другої черги належать:

 • повнорідні і неповнорідні брати та сестри спадкодавця;

 • дід і баба, як з боку батька, так і з боку матері спадкодавця.

 До третьої черги належать:

 • рідні дядько та тітка спадкодавця. До четвертої черги належать:

 • особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

 До п'ятої черги належать:

 • інші родичі спадкоємця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.  Ступінь споріднення визначають за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

 У шосту чергу право на спадкування за законом одержують і утриманці, які не були членами його сім'ї (але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для утриманця єдиним або основним джерелом засобів для існування).   Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними. Але спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

 

 

Спадкування за заповітом.

 

Глава 85 ЦКУ.

Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом.

 За юридичною природою заповіт — односторонній правочин. У цьому правочині набуває вираження волевиявлення тільки однієї особи - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

 Цивільним кодексом України до заповіту встановлено відповідні вимоги. Зокрема, оскільки заповіт -- це не договір, а односторонній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлено такі ж умови дійсності, як і до будь-якого договору, а саме:

 • заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

 • заповіт повинен бути складений у формі, визначеній законом;

 • зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

 Заповіт укладається в письмовій формі з обов'язковим зазначенням місця і часу його укладення. Він має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Вчинення заповіту через представника не допускається.

 Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

 На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений і при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту обов'язково заносять відомості про особу свідків.

Зміст заповіту повинен бути складений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини. Коли заповіт складено на користь кількох осіб, спадкодавець має право зазначити в ньому, в якій частці кожному зі спадкоємців він призначає майно. При визначенні майна не в рівних частках вони вказуються в арифметичних частках або в процентах. До заповіту можуть бути включені розпорядження також немайнового характеру (про порядок проведення поховання, бажання призначити опіку та інші розпорядження, які не суперечать закону). Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі спору тлумачення заповіту провадиться судом.

Спадкоємець має право встановити з заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

 Заповідач може у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнається недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування заповіту, внесення до нього змін та доповнень проводяться заповідачем особисто.