Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Стаття 1187. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для особи, що цю діяльність здійснює, та інших осіб.

 2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

 3. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

 4. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

 5. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шкоди через неможливість повного контролю за нею людиною, а також діяльність по використанню, транспортуванню, збереженню предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського або іншого призначення, які мають такі ж самі властивості. Найбільш характерними ознаками джерела підвищеної небезпеки є: а) неможливість повного контролю з боку людини, б) наявність шкідливих властивостей; в) велика ймовірність завдання шкоди.

 У ч. 1 ст. 1187 закріплено тільки приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо. (Вичерпний їх перелік навести неможливо у зв'язку з постійним розвитком науки та техніки). Саме у зв'язку з відсутністю виключного переліку на практиці виникає необхідність вирішення питання про те, що можна віднести до джерела підвищеної небезпеки, а що в цей перелік не включається. Тому суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, з'ясовує наявність його характерних ознак.

Усі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки. До цих джерел наука і практика відносить також і всі військово-транспортні засоби як: автомашини, самохідні установки та ін.

До фізико-хімічних джерел підвищеної небезпеки відносять всі промислові або науково-дослідні агрегати і апаратуру, що створює радіоактивність у небезпечних дозах.

 Із змісту ст. 1187 ЦК випливає, що всі домашні тварини, хоча б вони і не володіли непокірним норовом, не можуть бути віднесені до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Проте дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх знаходження у володінні людини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювана шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто, особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки, покладається на володільця джерела. Правила ч. 2 ст. 1187 ЦК передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є "особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку". Тобто вказується на дві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки — юридичну і матеріальну. Так за юридичною ознакою володільцем визнається тільки та особа, яка володіє певним правом щодо джерела підвищеної небезпеки. Таким правом може бути право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо. Згідно з матеріальною ознакою володільцем визнається той власник або інший титульний володілець джерела підвищеної небезпеки, який одночасно фактично його використовує, зберігає або утримує. Якщо власник передає транспортний засіб іншій особі в технічне управління без належного правового оформлення, то суб'єктом відповідальності є власник транспортного засобу. Якщо ж особа керувала транспортним засобом по довіреності, то на нею покладається обов'язок відшкодувати завдану шкоду, а не на власника.

 Володілець джерела підвищеної небезпеки не є суб'єктом відповідальності за шкоду, якщо доведе, що дане джерело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого. У першому випадку слід довести: а) наявність обставин непереборної сили; б) її надзвичайний характер; в) неможливість попередити за даних умов; г) причинний зв'язок між даною обставиною і завданою шкодою. У даному випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.