Поняття та види права спільної власності.

 

Стаття 355. Поняття і види права спільної власності

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

 2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

 3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

 4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

 

Під правом спільної власності слід розуміти право власності двох або декількох осіб на той самий об'єкт. Учасники спільної власності іменуються співвласниками. Об'єктом права спільної власності, як і будь-якого права власності, може бути індивідуально визначена річ чи сукупність речей. Вони можуть бути подільними чи неподільними. Однак як об'єкт право спільної власності вони складають єдине ціле.

 Спільна власність являє собою різновид права власності, ускладнений множинністю суб'єктів. Право спільної власності є правовою формою об'єднання майна фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад із метою співробітництва і взаємодопомоги, об'єднання їхніх зусиль у досягненні певних цілей Право спільної власності сприяє більш повній охороні інтересів суб'єктів цивільного права.

 Особливістю суб'єктного складу правовідносин спільної власності є множинність її учасників. У зв'язку з цим правовідносини виникають не тільки між власником і невласником, але і між співвласниками. Розрізняють зовнішні правовідносини спільної власності (між співвласниками з однієї сторони і невласниками — з іншої) і внутрішні правовідносини спільної власності (між самими власниками)

Частина 2 ст. 355 ЦК розрізняє два види спільної власності: спільну власність двох або більше співвласників з визначенням часток кожного з них у праві власності — спільна часткова власність та спільна сумісна власність — власність двох або більш співвласників без визначення часток у праві власності.

  Спільна часткова і спільна сумісна власність відрізняються одна від одної особливостями внутрішніх правовідносин між співвласниками. При спільній частковій власності кожному із співвласників належить частка в праві власності на спільний об'єкт у цілому. Частки можуть бути рівними і нерівними, але завжди їхній розмір повинен бути точно визначений у вигляді дробу права власності (наприклад, 1/2, 1/3, 1/5 тощо) або в процентному відношенні. Кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки в натурі, якщо це можливо, може відчужувати и, а у випадку смерті учасника, його частка в праві власності переходить у власність іншої особи в порядку спадкування.

Для права ж спільної сумісної власності, як зазначено в ч. 1 ст. 368 ЦК, характерно, що розмір частки кожного зі співвласників не визначений. Це бездольова спільна власність.

 Суб'єктами права спільної часткової власності, як зазначено в ч. 2 ст. 356 ЦК, можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава або територіальні громади в будь-якому їх сполученні. Інститут права спільної часткової власності може бути застосований до будь-яких економічних форм власності, що існують в Україні, тобто до відносин приватної власності, державної власності, комунальної власності. Спільна часткова власність може виникнути в силу будь-яких підстав, що допускаються законом. Вичерпного переліку підстав її виникнення закон не передбачає.

 Підставою виникнення права спільної часткової власності є юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення правовідносин спільної часткової власності. Право спільної часткової власності, як було відзначено, може виникнути в силу будь-яких підстав, що допускаються законом. Вичерпного переліку підстав її виникнення, як було відзначено, закон не передбачає. Підстави виникнення права спільної часткової власності можна розділити на первинні і похідні.

 Первинними підставами виникнення права спільної часткової власності можуть бути наступні юридичні факти:

 1) спільне створення двома або більше фізичними особами, пов'язаними сімейними відносинами, спільної речі або її перероблення, або спільне створення спільної речі або її перероблення фізичними або юридичними особами (ст. 333 і ст. 334 ЦК);

 2) одержання плодів від спільної речі або доходів від спільного майна, якщо ці плоди або доходи не розділені між учасниками спільної часткової власності (ст. 359 ЦК);

 3) спільне присвоєння декількома особами загальнодоступних дарів природи (збір ягід, лов риби, спільне придбання інших загальнодоступних дарів природи — ст. 335 ЦК).

 Похідними підставами виникнення права спільної часткової власності можуть бути наступні юридичні факти:

 1) придбання за договором купівлі-продажу, міни, дарування, договору довічного утримування або декількома особами неподільної речі;

 2) угода подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток у спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належить подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності;

 3) подружжя можуть у шлюбному договорі передбачити, що приналежне кожному з них роздільне майно або частина цього роздільного майна буде належати їм на праві спільної часткової власності. У шлюбному договорі вони можуть також передбачити, що майно, нажите в період шлюбу, або окремі предмети з цього майна будуть належати їм на праві спільної часткової власності;

 4) відчуження власником якої-небудь речі частки в праві власності на цю річ;

 5) спадкування за законом або за заповітом двома або декількома особами за умови прийняття спадщини цими особами і якщо успадковане майно не розділене між спадкоємцями.