Право зворотної вимоги до винної особи.

Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

 2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

 3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

 4. Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

Право зворотної вимоги (регресу) — це вимога кредитора до боржника (особи, яка завдала шкоди) про повернення сплаченого за його вини відшкодування потерпілому.

 За загальним правилом, на боржника за зворотною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору сплачений ним третій особі платіж у повному обсязі. Проте є винятки з даного правила.

 Право зворотної вимоги до боржника виникає з моменту відшкодування потерпілому шкоди і з цього часу починається перебіг строку позовної давності. Суд не має права задовольнити регресний позов, якщо на момент винесення рішення позивач не відшкодував завдану шкоду.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 1191 ЦК, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину проти здоров'я громадян. Правила даної норми застосовуються за наявності наступних обставин: а) наявність особистої шкоди — ушкодження здоров'я; б) протиправна поведінка особи, яка завдала шкоди, містить ознаки злочину; в) відшкодування шкоди мало місце за рахунок держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади чи юридичних осіб. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі коштів, витрачених на лікування потерпілого від злочину.

 Якщо особа, яка завдала шкоди відповідає за свої дії перед особою, яка відшкодувала шкоди за наявності вини, то діє презумпція її вини, згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК. Проте ч. З ст. 1191 ЦК передбачає виняток, згідно з яким застосовується презумпція невинуватості. Вона поширюється на зворотні вимоги держави у разі реалізації ними права на зворотну вимогу до посадової, службової особи органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Тобто дії посадової, службової особи зазначених органів повинні бути кваліфіковані як злочинні, а регулювання в цій галузі права ґрунтується на презумпції невинуватості.

 Оскільки відповідальність за дії інших осіб за статтями 1178—1184 ЦК можлива лише за наявності власної вини особи, яка притягується до відповідальності, то остання, відшкодувавши шкоду, не має права зворотної вимоги до особи, яка безпосередньо завдала шкоди. Наприклад, малолітні особи віком до 14 років і недієздатні фізичні особи є неделіктоздатними внаслідок відсутності вини в правовому розумінні в їхніх неправомірних діях. У випадках з неповнолітніми віком від 14 до 18 років субсидіарна відповідальність пов'язана з економічними причинами. Тобто неможливість самостійно задовольнити вимоги із відшкодування шкоди потерпілому логічно породжує неможливість задовольнити регресні вимоги.