Прогноз і прогнозування. Класифікація прогнозів і методів прогнозування

На відміну від інших форм життя, людині підвладне усвідомлене відчуття плинності часу, тому вона здатна не тільки пам’ятати про минулі події, але й планувати віддалені наслідки своєї діяльності, виходячи з поточного стану системи на основі передбачення ходу подій у майбутньому.

Зокрема, одним із головних завдань моделювання є прогнозування розвитку тієї чи іншої системи, або того чи іншого процесу з метою оптимізації діяльності людини щодо забезпечення мінімального ступеня ї негативного впливу на середовище.

Прогнозування – це науково обґрунтоване передбачення перспектив розвитку тієї чи іншої системи, а також власне сам процес його отримання.

Прогнозуванням називають передбачення стійких змін у відповідній системі, що відбуваються внаслідок складних ланцюгових реакцій, зв’язаних із відповідною трансформацією елементної бази і зв’язків.

Результатом прогнозування є прогноз.

Прогноз – це сукупність науково передбачених даних щодо значень параметрів системи у певні майбутні моменти часу.

Класифікація прогнозів:

За метою передбачення вирізняють два види прогнозів:

· Пошуковий – визначення можливих станів явища у майбутньому, тобто умовне продовження тенденцій явища, що визначається, в минулому і теперішньому, абстрагувань від можливих рішень, дії на основі яких здатні радикально змінити тенденції, виникати в ряді випадків само здійснення або саморуйнування прогнозу. Такий прогноз відповідає на питання: що найшвидше відбувається за умови збереження наявних тенденцій?

· Нормативний – визначення шляхів і термінів досягнення можливих станів явища, що приймаються як мета. Мається на увазі прогнозування досягнення бажаних станів на основі заздалегідь заданих норм, ідеалів, стимулів, цілей. Такий прогноз відповідає на питання: якими шляхами досягнути бажаного?

Залежно від граничного терміну обґрунтованого прогнозування розрізняють:

· Короткочасні (оперативні прогнози) – 1-2 р.;

· Прогнози середньої тривалості – 5-10 р.;

· Довгострокові – 15-25 р.;

· Над довгострокові – 50-100 р.

За масштабами передбачуваних явищ прогнози поділяють на:

· Глобальні;

· Національні;

· Регіональні.

Класифікація методів прогнозування

Можна поділити на три основні групи:

§ Метод „Дельфі” – базується на логічному моделюванні й полягає у вилученні прихованих у людини знань шляхом штучних навідних запитань. Метод слід використовувати тоді, коли об’єкти прогнозування не підлягають повній або частковій формалізації. Метод можна застосовувати для підвищення надійності прогнозів, отриманих іншими методами.

§ Метод екстраполювання полягає у перенесенні даних, отриманих у певній галузі діяльності (у певному діапазоні) на більш або менш широкі аналогічні галузі (діапазони). Різновидами методу екстраполювання є статистичні методи оцінки ряду значень деякої властивості системи (перенесення тенденцій на майбутній відрізок часу на поки що невідомий, але аналогічний простір).

Метод екстраполювання застосовують вибірково для короткострокових (оперативних) прогнозів, у тому разі, коли розвиток процесів протягом значного проміжку часу відбувається рівномірно, без значних стрибків. До переваг статистичних методів прогнозу належить їхня відносна простота; до їх недоліків належить: низька точність та достовірність, імовірнісний характер, неможливість застосування в умовах мінливого середовища, при появі нових впливових факторів.

§ Метод математичного моделювання полягає в детальному аналізі причин можливих змін у стані системи, побудові теорії часткових процесів і подальшому створенні спрощеної версії будови загального процесу – об’єднаної моделі реальної системи. Моделі відображають найсуттєвіші, найважливіші властивості та функції деякого складного процесу чи об’єкта.

Оперативне прогнозування ведуть на основі побудови динамічних формалізованих математичних моделей, що враховують внутрішню структуру і закони взаємодії компонентів системи. такий прогноз виявляється ефективним, оскільки більшість соціально-економічних факторів не встигають істотно змінитися за період, на який складається оперативний прогноз, а вплив неврахованих факторів не встигає істотно збільшити невизначеність прогнозу.

Довгострокове прогнозування відбувається на основі застосування статистичних методів як інструментів отримання відомостей про майбутнє на етапі прогнозування майбутніх умов розвитку. Однак їх використання вимагає наявності великої кількості досить достовірних вихідних даних, що пов’язуються із значними витратами. Тому в системному аналізі надають перевагу в одержанні даних про майбутнє менш трудомісткими та більш ефективними процедурами експертних оцінок. Статистичні методи використовуються лише за наявності заздалегідь підготовленого статистичного матеріалу.

 

Проектування системи

Одне із завдань при ухваленні рішення полягає у виборі оптимальної моделі з погляду на її вартість та обсяги розв’язування проблем. Для оцінки великого числа альтернативних можливостей використовують принцип ієрархії моделей. Для моделей існує трирівнева ієрархія:

· Планувальні;

· Проектувальні;

· Оперативні.

Планувальні моделі розробляються для оцінки принципових рішень (не включаючи цих рішень). Відповідно, такі вимоги обмежують терміни і вартість таких проектів.

Проектувальні моделі будуються на базі моделей, відібраних із загального числа планувальних, що дають найбільш дешеві рішення. Ці моделі розробляють більш ретельно, проробляючи дані рішення з аналізом довгострокових перспектив досягнення поставлених цілей.

Оперативні моделі будуються на базі проектувальних моделей, відібраних із загального числа таких моделей. На основі оперативних моделей, що включають докладний аналіз прийнятих рішень, будується і стратегія керування.

С.Д. Бушуєв і Е.А. Гурін визначають проект як унікальну сукупність взаємопов’язаних робіт, що визначаються наступними рисами:

1) Обмеженістю часу;

2) Чіткими цілями, які повинні бути досягнуті з одночасним виконанням низки технічних, економічних та інших вимог;

3) Внутрішні і зовнішні взаємозв’язки операцій, завдань і ресурсів;

4) Визначені строки початку і кінця проекту;

5) Обмежені ресурси;

6) Визначена ступінь унікальності цілей проекту й умов його здійснення;

7) Неможливість уникнення різних конфліктів.

 

Основні етапи проектування:

· Перший: усвідомлення і формування практичної проблемної ситуації, пов’язаної з необхідністю задоволення потреби в змінах.

· Другий: збір інформації, вивчення накопиченого досвіду перебудови дійсності і аналогічних проектів. Пропонується створення інформаційної бази за такими напрямками: 1) отримання інформації про всі аспекти проблеми; 2) вивчення досвіду вирішення подібних проблем; 3) накопичення даних про способи, методи і технологічні рішення подібних проблем.

· Третій: накопичення інформації, яка завершується обґрунтуванням можливості й необхідності поетка, створення концепції.

· Четвертий: формування задач на проектування, визначення вимог до проекту.

· П’ятий: прийняття рішення про проведення проектування, в якому фіксують технічні завдання на проектування з вимогами й основними характеристиками проекту; визначаються строки його виконання, оцінювання необхідних ресурсів, надається характеристика виконавця. Завершується робота прийняттям спеціальних спеціального документа про проведення проектування.

· Шостий: формується команда проектувальників.

· Сьомий: планування проекту:

a. Визначення системи управління проектування: обов’язки керівника, контроль, оцінки;

b. Уточнення цілей і конкретизація задач проектування;

c. Побудова графіка проектування робіт;

d. Розподілення обов’язків всередині команди;

e. Підготовка співробітників до проектування.

· Восьмий: здійснюється процес проектування. Проектування у вузькому сенсі слова є створенням моделі об’єкта або процесу. Воно базується на системному підході (зокрема на „дереві цілей”). У широкому сенсі проектування передбачає такі напрямки: 1) структурно-функціональне моделювання об’єкта чи процесу: суть проектування зробити „чорний ящик” – світлим; 2) просторове проектування; 3) часове проектування; 4) операціонально-діяльнісне проектування: система – алгоритм; 5) інституціональне проектування; 6) організаційне проектування; 7) організаційний розвиток.

· Дев’ятий: оцінка проекту здійснюється за деякими аспектами: 1) ефективність запропонованого в проекті нововведення; 2) ефективність самого проектування; 3) реалістичність розробленого нововведення, проблеми і наслідків його введення.

· Десятий: втілення проекту в реальність – конструювання: упредметнення проекту в деяку сукупність обєктів і процесів; кореляція проекту з реальним його втіленням. Найбільш складними проблемами конструювання є: 1) недостатність ресурсів; 2) поглиблення конструкцій середовища; 3) відторгнення реальністю.