Моделі глобального моделювання

Моделі Форестера-Медоуза. Ця модель заклала основи сучасного глобального моделювання: «Світ-1», «Світ-2», «Світ-3» – розрахунок проводився на базі врахування взаємозв’язку і тенденцій розвитку п’яти елементів-підсистем: 1) народонаселення; 2) капітал; 3) ресурси; 4) забруднення навколишнього середовища; 5) виробництво продовольства. У цих моделях переслідувалася мета простежити розвиток основних тенденцій глобального розвитку цивілізацій на найближчі 100 років, виходячи з незмінності характеру соціально-економічного розвитку.

Висновок був такий: внаслідок протиріччя між обмеженістю ресурсів і виробництва продовольства, з одного боку, та ростом населення й темпів використання ресурсів, з іншого боку, в середині ХХІ ст. можлива глобальна криза: 1) катастрофічне забруднення навколишнього середовища; 2) різке зростання смертності населення; 3) виснаження природних ресурсів;4) занепад виробництва.

Пропоновані заходи протидії – концепція «глобальної рівноваги»: 1) зупинити зростання чисельності населення; 2) обмежити виробництво, звівши його до простого відтворення; 3) основний капітал направити у сферу послуг і сільське господарство; 4) скоротити споживання ресурсів у 8 разів.

Недоліки моделі: утопічні уявлення про можливості свідомого управління та нехтування нерівномірністю розвитку регіонів.

Модель Месаровича-Пестеля. У 1974 році була створена «Стратегія виживання», метою якої був економічний прогноз на 1975-2025 рр. Структура моделі враховувала більшу кількість факторів: світ було розділено на 10 взаємодіючих регіонів (врахована взаємодія типу експорт/імпорт та еміграція/імміграція). Модель містила такі субмоделі: 1) економіка; 2) енергетика; 3) населення. Висновок: світу загрожує не стільки глобальна, скільки серія регіональних катастроф, які почнуться набагато раніше, ніж у моделі Форейтора і Медуза (тобто задовго до 2050 р.), а також поглиблення розриву між рівнями життя в регіонах. На цій основі вони рекомендують концепцію «органічного росту», тобто гармонійного розвитку світу як цілого.

Модель Барілоче. Світ був поділений на Азію, Африку, Латинську Америку і розвинені країни. Модель враховувала деякі соціальні фактори і передбачала можливість керування розвитком регіонів шляхом централізованого розподілу капіталу. Висновок: криза, передбачена попередніми моделями, вже наступила.

Модель Я. Кайа і Ю. Судзукі. Проект «Новий погляд на розвиток», в якому світ поділявся на 9 регіонів і передбачалася можливість керування розвитком світової економіки. Переслідувалася мета пошуку можливості зменшення диспропорції рівня заходів на душу населення між регіонами.

Висновки:

· Розвинені індустріальні країни повинні надавати безкоштовну допомогу менш розвиненим країнам у розмірі близько одного проценту свого власного валового національного продукту;

· Допомога буде ефективною тільки при одночасній зміні структури економіки регіонів, а саме: у розвинених країнах – це зростання сільського господарства і зменшення валового продукту легкої промисловості при незмінності важкої промисловості; у малорозвинених країнах – це зменшення частки сільського господарства і збільшення частки легкої промисловості.

Модель Габора. У 1976 році була розвинута модель «За межами віку марнотратства». Її метою було вирішення проблеми енергетичних, сировинних, продовольчих ресурсів планети. Головний висновок – розвиток глобальної соціоекосистеми йде шляхом зростаючого неефективного використання природних ресурсів. Необхідно перейти до раціонального керування використанням ресурсів, відмовившись від марнотратства, змінити стиль життя, переглянути соціально-політичні пріоритети. Треба встановити курс на обмеженість споживання енергії в розвинених країнах. Альтернативне джерело енергії – атомна. Треба знищити темпи зростання кількості населення, збільшити виробництво продовольства і зменшити його споживання в розвинених країнах, які «переїдають».

Модель В. Леонтьєва. «Майбутнє світової економіки» (1976). Ця модель побудови на основі взаємозв’язку «витрата – випуск». Тут світ було поділено на 15 регіонів: 8 розвинених і 7 таких, що розвиваються. Регіони взаємодіють за принципом експорт/імпорт за 4 секторами економіки. Розглядається питання розвитку промисловості й сільського господарства, а також навколишнього середовища.

Висновки: контрольні цифри росту валового продукту в країнах, що розвиваються, недостатні для подолання розриву в доходах. Необхідно здійснити два типи змін:

1) глибокі соціальні, політичні, структурні зміни в країнах, що розвиваються;

2) істотні зміни світового економічного порядку: стабілізація товарних ринків, заохочення експорту промислової продукції з країн, що розвиваються.

 

2.2 Системно -методологічні аспекти моделювання:

1) Аналітичний – модель системи будується на основі вивчення окремих підсистем та елементів з наступним формулюванням локальних цілей, які відображають окремі сторони процесу моделювання. Підхід виправданий коли компоненти системи є відносно незалежними, оскільки різні сторони функціонування системи можуть бути дослідженні також відносно незалежно. За доп. підходу дослідник вивчає систему зсередини і може осягнути лише деякі компоненти та зв’язки між ними, але не в змозі осягнути емерджентні властивості системи. Аналітичний метод покликаний вивчати структуру системи та може призвести до втрати вивчення суттєвих властивостей системи. Аналітичний нереальний без синтетичного підходу.

2) Синтетичний підхід пояснює поведінку системи. Порівняння аналітичного та синтетичного підходів:

1 крок: аналіз: явище діліться на частини, синтез: явище розглядається як частина великого цілого;

2 крок: аналіз: пояснення складових частин, синтез: пояснення цілого до якого входить явище;

3 крок: аналіз: знання про частини перетворюється в знання про ціле, синтез: розуміння цілого, що має у своєму складі явище дезінтегрується для пояснення частин.

Отже, не лише аналітичний підхід неможливий без синтезу (агрегування частин в структуру), але й синтетичний метод неможливий без аналізу (необхідна дезагрегація цілого для пояснення функцій частин). На основі аналітичного та синтетичного підходів розробляються фреймові моделі входів до системи на основі властивості еквіпотенціалу (фрейм- кістяк).

 

Синтетичний звертає увагу на надсистему, аналітичний – на підсистему.

3) Аксіоматичний підхід – зарекомендував себе при дослідженні систем, які діють згідно з певними визначеними правилами у визначеному середовищі. Цей підхід застосовується до аналізу та опису функціонування окремих підсистем та елементів складної системи. Модель за цим підходом будується на основі використання базових припущень (аксіом), які повинні відповідати вимогам:

1) аксіоми створ. при викор. опису функціонування системи в аспектах, що мають вивчатись;

2) аксіоми повинні утворювати абстрактну сутність, до якої входять терміни, визначення та вислови;

3) повинні бути формально та змістовно несуперечливі.

Алгоритм вивчення систем за допомогою аксіоматичних моделей:

1) перехід від змістовного до формального виконання системи;

2) побудова системи аксіом;

3) використання системи аксіом для отримання моделі, виведенням формал шляхом поведінки системи;

4) отрим моделі системи

5) інтерпретація моделі через пояснення окремих результатів, отрим за доп моделі, як механізмів та аспектів діяльності системи (релевантність між реал результатами та аксіомами)

6) побудова теорії за результатами інтерпретації та визнач меж її застосув.

7) Виявлення нової інф-ції про поведінку системи шляхом застосув теорії з наступним експериментальним підтвердженням отрим результатів.