Тема 5. Методи системного аналізу

План

Питання 1. Методи системного аналізу та їх класифікація

Системний аналіз є каркасом, який об’єднує необхідні наукові знання, методи та дії для розв’язання складних проблем. Роль методології системного аналізу зводиться до максимально точного формулювання задачі на кожному етапі і добору, на кожному етапі методу, який в найбільшій мірі відповідний до змісту задачі.

Більшість методів розроблено задовго до появи системного аналізу і використовується самостійно. Принциповою особливістю системного аналізу є використання методів двох типів – формальних і якісних.

Новизна системної методології – це підхід не від методу, а від задачі, вимога комплексного використання цілої серії методів, або їхнього системного використання для вирішення різних частин і етапів проблеми.

За Ю. Черняком

Якісні методи Кількісні методи

Індивідуальні:

•   Вільних асоціацій

•   Записної книжки

•   Анкетування

•   Діагностичний

•   Морфологічного аналізу

Групові:

•   Мозкової атаки

•   Синектики

•   Семінари

•   Сценаріїв

•   Експертних оцінок

•   Метод „Дельфі” Графічні:

•   Сітковий

•   Дерева цілей

•   Матричний

•   Кібернетичної моделі

Кількісні:

•   Економічного аналізу

•   Статистичний аналіз

Методи моделювання:

•   Економо-математичне моделювання

•   Теорія ігор

Питання 2. Якісні методи системного аналізу

Метод вільних асоціацій. Це один із найпростіших методів, який дозволяє знизити властиву людині критичність, що заважає виробленню оригінальних ідей. Він допомагає виробити цілком новий погляд на „збиту” проблему. Метод полягає ось у чому: береться аркуш паперу і на ньому пишеться слово чи фраза, що має причетність до розглядуваної проблеми. Потім до неї додається інша фраза, потім ще одна і т.д. Важливо, щоб кожне нове слово додавало якусь нову грань усьому розумовому процесу. Так поступово виникає ланцюжок ідей, серед яких можуть виявитися досить продуктивні.

Метод записної книжки. У записну книжку заноситься формулювання проблеми та всі відомі факти, що мають причетність до її вирішення. Потім ви починаєте обмірковувати усілякі шляхи вирішення проблеми, щоразу заносячи в книжку нові ідеї. Щодня розгляду проблеми присвячується певний час. З дня на день зростає кількість запропонованих варіантів. Наприкінці місяця ви робите ревізію своїм записам і складаєте список кращих ідей. Даний метод можна використовувати і для колективної генерації ідей. Кожен учасник веде свою записну книжку. Наприклад, на кінець місяця всі здають свої записи головному координаторові, який заносить усі ідеї до спільного списку. Потім за сформованим списком проводиться колективне обговорення.

Метод анкетування. Анкети складають для певних категорій працівників для поглиблення та розширення розуміння ними професійних проблем. Система відповідних запитань допомагає упорядкувати процес розгляду проблеми, деталізує і тим самим ніби спрощує його. Особливо результативна письмова відповідь на поставлені питання, а короткий звіт служить оформленням пропозицій, ідей.

Метод діагностики. Діагностичний метод є досить добре відпрацьованим прийомом масового обстеження об’єкта з метою удосконалення форм і методів його роботи. Діагностичні методи застосовуються спеціально на етапі діагностики обстежуваного об’єкта, але можуть використовуватися також і на інших етапах для одержання необхідної інформації, наприклад, формулювання проблеми, аналізу структури системи, проектування об’єкта. До основних різновидів діагностичних методів належать: ФВА – функціонально-вартісний аналіз, FMEA – аналіз можливих дефектів об’єкта, ФФА – функціонально-фізичний аналіз.

Усі види функціонального аналізу ґрунтуються на понятті функції об’єкта чи системи – появі властивостей матеріального об’єкта, що полягає в його дії на зміну стану інших матеріальних обєктів. При проведенні ФВА визначають функції елементів об’єкта чи системи і проводять оцінку витрат на реалізацію цих функцій для того, щоб ці витрати, по можливості, знизити. ФВА: 1) надає інформацію у формі, зрозумілій для дослідника; 2) розподіляє витрати відповідно до детального прорахунку використання ресурсів, докладного представлення про процеси і функції їх складових. Одним з напрямків використання методу ФВА є формування на підприємстві системи бюджетів. При формуванні системи бюджетів модель ФВА використовується для визначення обсягу і вартості робіт, а також потреб у ресурсах.

Основні етапи ФВА:

І етап: етап послідовної побудови моделей об’єкта ФВА (компонентної, структурної, функціональної); моделі будують чи у формі графів чи в табличній формі.

ІІ етап: етап дослідження моделей і розробки пропозицій з удосконалення об’єкта аналізу.

 

FMFA – аналіз є однією зі стандартних технологій аналізу якості об’єкта чи системи, на відміну від ФВА не аналізує прямі показники (витрати на недостатню якість), він дозволяє виявити саме ті дефекти, які обумовлюють найбільший ризик функціонування об’єкта, визначити їхні причини і виробити коректувальні заходи щодо їх втравлення ще до того, як ці дефекти проявляться. FMFA- аналіз проводиться для нової системи чи процесу.

Основні етапи FMFA:

І етап: етап побудови компонентної, структурної, функціональної і потокової моделей об’єкта аналізу + ФСА і ФФА;

ІІ етап: визначається: 1) потенційні дефекти для кожного з елементів компонентної моделі об’єкта (відмова, неправильність, шкідливість елемента); 2) потенційні причини дефектів; 3) потенційні наслідки дефектів – оскільки кожен з дефектів може викликати ланцюжок відмов в об’єкті, при аналізі наслідків використовуються структурна і потокова моделі об’єкта; 4) можливості контролю появи дефектів – 1) параметр ваги наслідків для користувача системи В (10-ти б.) і 2) параметр частоти виникнення дефекту А (10-ти б. – для частоти ¼ і вище); 3) параметр імовірності не виявлення дефекту Е (10-ти б. – для „схованих” дефектів); 4) параметр ризику користувача RPZ (В·А·Е), якщо RPZ = 100... 120, то об’єкт підлягає усуненню.

ФФА-аналіз фізичних принципів дії, технічних і фізичних суперечностей у системах для того, щоб оцінити якість прийнятих рішень і запропонувати нові рішення. При цьому широко використовуються методи: 1) евристичних прийомів, тобто узагальнених правил зміни структури і властивостей об’єкта; 2) аналізу наслідків із загальних законів і часткових закономірностей розвитку об’єкта; 3) синтезу ланцюжків ефектів для одержання нових принципів дії об’єкта.

Алгоритм ФФА: 1) формулюється проблема: опис призначення об’єкта, умови функціонування і вимоги до об’єкта; 2) складання опису функцій призначення об’єкта (опис над системи, опис об’єкта, на який спрямована дія системи) та умови роботи об’єкта для стадій життєвого циклу об’єкта; 3) реалізується аналіз над системи об’єкта – проводиться за допомогою структурної і потокової моделі об’єкта; 4) складається список вимог до об’єкта (на базі вимог користувачів); 5) будується функціональна модель об’єкта; 6) аналізуються принципи дії для функцій об’єкта; 7) визначаються фізичні суперечності для функцій об’єкта, які виникають при спробі одночасно виконати декілька вимог користувача; 8) визначаються прийоми розв’язання суперечностей, напрямку вдосконалення об’єкта.

Метод морфологічного аналізу був розроблений швейцарським астрономом Ф. Цвіккі. Основана ідея морфологічного підходу полягає в тому, щоб знаходити найбільшу кількість, а гранично й всі можливі шляхи розв’язання поставленої проблеми шляхом комбінування основних структурних елементів системи або ознак рішень. У цьому випадку система або проблема може бути піддана декомпозиції різними способами і розглядатися в різних аспектах (морфологія – це структурна форма системи, організована відповідно до її функцій). Відправними точками морфологічного дослідження Ф. Цвіккі вважає:

1) Рівний інтерес до всіх обєктів морфологічного дослідження;

2) Ліквідація всіх обмежень та оцінок до моменту отримання повної структури досліджуваної області;

3) Максимально точне формулювання поставленої проблеми.

Ф. Цвіккі запропонував ряд способів морфологічного моделювання: метод систематичного покриття поля, метод заперечення та конструювання, метод морфологічного явища, метод експериментальних ситуацій, метод зіставлення досконалого з дефективним, метод узагальнення. Найбільшу популярність одержали три перших методи.

Метод систематичного покриття поля (МСПП). Вважається, що існує деяка кількість так званих „опорних пунктів” знання в довільній області, що досліджується. Цими пунктами можуть бути теоретичні положення, емпіричні факти або відкриті закони у відповідності до яких виконують різноманітні процеси. Виходячи з обмеженої кількості опорних пунктів знання та достатньої кількості принципів мислення, за допомогою морфологічного методу покриття поля шукаються всі розв’язки існуючої проблеми.

Метод заперечення та конструювання (МЗК) включає етапи:

1) Формування множини висловлювань (положень, тверджень, аксіом), що відповідають сучасному рівню розвитку області знань, яка досліджується.

2) Заміна одного, декількох або всіх тверджень на протилежні.

3) Побудова можливих наслідків, що витікають з такого заперечення. Перевірка несперечливості отримання висловлювань та тих висловлювань, що залишилися.

Метод морфологічної скрині (ММС). Виявився зручним засобом моделювання задач планування. Морфологічна скриня будується та досліджується в такій послідовності:

1. Точне формулювання проблеми, що виникла. Визначення параметрів (класифікаційних ознак) рі, від яких залежить розв’язання проблеми (процедура аналізу може бути імперативною з уточненням або зміною набору параметрів згідно з уточненням уявлень про об’єкт дослідження та процес прийняття рішень).

2. Поділ параметрів на їх значення (побудова множини значень кожного з параметрів) і представлення їх у вигляді множини рядків:

Р₁ [р₁¹, р₁²,..., р₁^к1]

Р₂ [р₂¹, р₂²,..., р₂^к2]

........................

Р_п [р_п¹, р_п²,..., р_п^кп]

3. Набір значень (за одним з кожного рядка) різних параметрів є можливим варіантом розв’язання проблеми.

4. Оцінювання наявних варіантів.

5. Вибір з морфологічної скрині найкращого варіанту.

Відомі варіанти ММС з одним критерієм та пошуком одного розв’язку і послідовним застосуванням декількох критеріїв із поступовим виключенням всіх варіантів, крім одного; розбиттям проблеми на під проблеми (або задачі на під задачі) із послідовним застосуванням декількох критеріїв для обрання по одному варіанту для кожної з під проблем, які разом іі складатимуть розв’язок проблеми.

Метод „мозкової атаки”. З 50-х років почав дуже інтенсивно використовуватися метод мозкового штурму як „метод систематичного тренування творчого мислення”, спрямований на „відкриття нових ідей і досягнення згоди групи людей на основі інтуїтивного мислення”. Методи цього типу відомі також під назвами конференцій ідей, колективної генерації ідей (КП). Метод мозкової атаки заснований на припущенні, що серед великого числа ідей можлива поява кількох досить продуктивних. Автор цього методу А. Осборн вважає, що гальмом на шляху оригінальних ідей, що виникають у мозку людини, є критичність.

При проведенні мозкової атаки н5еобхідно дотримуватися декількох правил:

· Жодна висловлена ідея не вважається безглуздою, і тому членів групи заохочують висловлювати довільні крайнощі та неймовірні ідеї;

· Кожна з висловлених ідей належить колективу, а не особі, що запропонувала її. Тому кожен член групи використовує ідеї інших;

· Жодна з ідей не піддається критиці, тому що головна мета – породжувати, а не оцінювати ідеї.

Етапи мозкової атаки:

І – учасники дискусії пропонують будь-які варіанти рішень;

ІІ - колективне відсортування ідей.

Поширеними різновидами мозкової атаки є:

Метод комісії – організація та проведення відкритої дискусії з метою отримання єдиного узгодженого висновку експертів, причому висновок визначається шляхом відкритого або таємного голосування. Перевага: зростання інформованості експертів та зміни попередніх висновків внаслідок обговорення. Недоліки: відсутність анонімності ð комплекс авторитету + конформізм.

Метод суду – частина експертів оголошується прибічниками альтернативи, що розглядається та наводить докази на її користь, а інша частин – обґрунтовує її недоліки.

Ділові ігри – це метод імітації, розроблений для прийняття управлінських рішень у різних ситуаціях шляхом гри за заданими правилами групи людей чи людини. Як правило, описання гри включає 9 розділів: 1) загальна характеристика; 2) описання ситуації; 3) ціль гри; 4) завдання центру; 5) завдання учасників гри; 6) формальна модель; 7) аналіз формальної моделі; 8) посібник для учасників гри; 9) результати проведення гри.

Метод синектики. У. Гордон, автор цього методу, вважає, що найбільш правильні рішення можуть пропонувати не фахівці, а навіть навпаки – дилетанти з досліджуваних проблем. Роль самих експертів зводиться до визначення наукової та практичної цінності кожної запропонованої ідеї.

Процес синектики, на перший погляд, багато в чому нагадує мозкову атаку – на початковому етапі також відбувається генерування якомога більшої кількості можливих рішень, найчастіше альтернативних (синектики з гр. – поєднання різнорідного) за допомогою асоціативного мислення. На відміну від мозкового штурму головною метою тут є генерування невеликої кількості альтернатив. Для цього формується група з 5-7 осіб. Група починає цілеспрямоване систематичне обговорення довільних аналогій, що виникають стосовно проблеми, яка розглядається.

У. Гордон виділяє чотири види аналогій:

ð Особистісну – учасники дискусії намагаються поставити себе на місце потенційного користувача і змоделювати його поведінку;

ð Пряму, коли учасники шукають у навколишньому середовищі ситуацію, яка схожа з проблемою, але взята з іншої предметної сфери, і намагаються екстраполювати принцип дії об’єкта спостереження на об’єкт свого дослідження;

ð Символічну, яка схожа на пряму аналогію, але тепер як зразок беруться об’єкти, принцип дії яких експерт пояснити не може;

ð Фантастичну, зміст якої полягає в тому, що спочатку дається свобода фантазії, потім вона поступово „приземлюється” і пристосовується до розв’язаної проблеми. Фантастичне рішення стає своєрідним еталоном, до якого необхідно максимально наблизитися.

Для успішної роботи, так само як і при мозковому штурмі, необхідно дотримуватися деяких правил: 1) забороняється обговорювати недоліки та переваги окремих членів групи; 2) кожен має право припинити роботу без жодних пояснень; 3) роль ведучого постійно переходить до інших членів групи. Але на відміну від мозкового штурму при застосуванні синектики необхідна спеціальна та тривала підготовка.

Метод сценаріїв є засобом первісного впорядкування проблеми та засобом отримання та збирання інформації про взаємні зв’язки проблеми з іншими проблемами та про можливі та ймовірні напрямки майбутнього розвитку.

Спочатку цей метод передбачає підготовку тексту, що містить логічну послідовність подій або можливі варіанти вирішення проблеми, розгорнуті в часі. Однак пізніше обов’язкова вимога часових координат була знята, і сценарієм стали називати будь-який документ, який містить аналіз розглянутої проблеми і пропозиції щодо її вирішення або розвиток системи, незалежно від форми його подачі. Таким чином, методи підготовки та узгодження уявлень про проблему або аналізований об’єкт викладені в письмовій формі, називають сценарієм.

Сценарій – це не передбачення, майбутнього, а тільки можливий варіант розвитку подій для їхнього подальшого аналізу. При написанні сценарію особливу увагу звертають на чинник часу і наявність зв’язку між подіями, а також на критичні точки розгалужень (або вузлові точки), у яких малі впливи можуть зробити величезний вплив на кінцевий результат. Сценарій допомагає одержати відповідь на такі питання: 1) як саме, крок за кроком, може виникнути та чи інша прогнозована ситуація? 2) які можливості існують на кожному етапі для кожної особи, щоб впливати на процес?

Сценарії можуть використовуватися на різних етапах системного аналізу, коли потрібно зібрати та впорядкувати досить різнорідну й неструктуровану інформацію, хоча в більшості випадків сценарії використовуються на етапах аналізу проблеми, прогнозу та аналізу майбутніх умов.

Аналітики виділяють песимістичні, ймовірні й оптимістичні сценарії. Ймовірний сценарій – це те, на чому звичайно засновуються рішення і розробка стратегії. Крайні ж варіанти допомагають ідентифікувати чинники, які не можна не брати до уваги при плануванні.

Переваги:

1) сценарій є одним із найбільш ефективних засобів послаблення традиційності мислення;

2) сценарії змушують дослідника займатися деталями і процесами, які він міг би легко упустити, якби обмежився тільки загальними міркуваннями.

Метод експертних оцінок полягає в опитуванні групи фахівців з метою з’ясування їхньої думки стосовно досліджуваної проблеми. При застосуванні цього методу вважається, що думка групи експертів надійніша, ніж думка окремого експерта. Він ґрунтується на тому, що невідома характеристика досліджуваного явища трактується як випадкова величина, а індивідуальна оцінка кожного експерта щодо істинності та значущості тієї чи іншої події є відображенням її закону розподілу.

При обробленні результатів колективної експертної оцінки застосовують методи теорії рангової кореляції. Для кількісного оцінювання рівні узгодженості оцінок експертів використовують коефіцієнт конкордації:

    12d

W =

    m² (n³-n)

m – кількість експертів;

n – Кількість властивостей, що розглядаються;

d – Відхилення від норми.

Коефіцієнт конкордації W дає змогу оцінити, наскільки узгоджені між собою ряди переваг, що побудовані кожним експертом. Його значення знаходиться в межах 0 ≤ W ≤ 1. практично тіснота зв’язку вважається непоганою, якщо W знаходиться в межах 0,7-0,8. невелике значення цього коефіцієнта свідчить про слабку узгодженість думок експертів щодо досліджуваної проблеми.

Експертне опитування – це не однофазова процедура. Такий спосіб одержання інформації про складну проблему, що охарактеризується великим ступенем невизначеності, повинен бути певного типу „механізмом”, вбудованим у складній системі, тобто необхідно створити регулярну систему роботи з експертами.

Метод Дельфі („дельфійський оракул”) був запропонований О. Хайямом як допоміжна процедура при проведенні мозкової атаки, що сприяла б зниженню впливу психологічних факторів при повторенні засідань і підвищенню об’єктивності результатів.

Метод Дельфі був розроблений для розв’язання складних стратегічних проблем з метою отримання інформації про майбутнє, гранично зменшити вплив суб’єктивного фактора, стимулювати способи мислення спеціалістів шляхом створення інформаційної системи з оберненими зв’язками, усунути тиск авторитету, забезпечити підвищення достовірності прогнозів шляхом спеціальних процедур кількісного оцінювання думок експертів та їх опрацювання.

У складніших варіантах методу Дельфі розробляється програма послідовних індивідуальних опитувань за допомогою анкет-запитальників, що виключають контакти між експертами, але передбачають ознайомлення їх з думками один одного між турами. Запитальники від туру до туру можуть уточнюватися.

На відміну від методу сценаріїв метод Дельфі передбачає попереднє ознайомлення фахівців із ситуацією за допомогою певної моделі (формальної/неформальної). Фахівцям пропонується оцінити структуру моделі загалом та дати пропозицій щодо невключених зв’язків.

У розповсюдженому варіанті методу Дельфі під час першого туру для експертів формулюється мета експертизи та перелік запитань у вигляді анкети (для складних систем – у вигляді концептуальної моделі). Оформлені результати-відповіді експертів на анкети – опрацьовуються аналітичною групою. Аналітична група визначає граничні точки зору – найвищі та найнижчі оцінки для кожної альтернативи.

На другому турі експерти отримують наступну інформацію: усереднені оцінки альтернатив та анонімні обґрунтування граничних оцінок альтернатив, - та корегують у відповідності до неї попередні оцінки. Скоригована інформація опрацьовується аналітичною групою. Наступні тури за змістом не відрізняються. Кількість турів визначається ступенем узгодженості між експертами та наявністю або відсутністю поляризації.

Основними особливостями методу Дельфі є: анонімність висловлювань; обґрунтування думок експертів з граничними оцінками, наявність оберненого зв’язку.

Метод дерева цілей був запропонований у 1957 році групою американських вчених під керівництвом У. Черчмена. Ідея методу виникла у зв’язку з проблемами прийняття рішень у промисловості.

Під деревом цілей розуміють ієрархічну деревоподібну структуру, яка отримується поділом загальної цілі на підцілі, а їх, у свою чергу, - на детальніші складові – нові підцілі. Синонімом до методу є терміни „прогнозний граф”, „дерево рішень”, „дерево проблем”.

Метод „дерева цілей” використовується на таких етапах системного аналізу:

1) структуризація й аналіз проблеми;

2) структуризація системи;

3) проектування системи.

Метод дерева цілей орієнтований на одержання повної і відносно стійкої структури цілей, проблем, функцій, напрямків, тобто такої структури, яка мало змінюватиметься протягом певного періоду часу при неминучих змінах, що відбуваються у системі.

Перевагою цього методу є те, що він уможливлює поділ складного завдання, яке важко формалізувати, на сукупність простіших завдань, для розв’язання яких існують розроблені методи. Послідовний поділ розв’язуваної проблеми на її частини – під проблеми – продовжується доти, доки не отримуються прості, звичні, очевидні завдання.

Основні правила при побудові дерева цілей:

· чітко визначити цілі, досягнення яких сприяє вирішенню виявленої проблеми;

· виявити інформацію про параметри системи та зовнішнього середовища, які необхідно враховувати;

· визначити сукупність допущень та обмежень, в рамках яких буде розв’язуватись проблема;

· при просуванні згори донизу деревом цілей підціль – нащадок утворюється шляхом відповіді на запитання „що потрібно зробити, щоб реалізувати безпосередню ціль – предок попереднього рівня?”;

· при просуванні знизу догори ціль вищого рівня повинна відповідати на запитання „для чого необхідна безпосередня підціль - нащадок?”;

· при розгляді множини безпосередніх під цілей – нащадків, необхідних для досягнення однієї цілі, необхідно уточнити, чи всі підцілі дійсно необхідні для її досягнення;

· при розгляді множини безпосередніх під цілей – нащадків, необхідних для досягнення однієї цілі, слід уточнити, які ще безпосередні підцілі – нащадки необхідні для досягнення мети.

Метод сітки. Найбільш наочним і зручним засобом відображення динамічних процесів, їхнього аналізу і планування із застосуванням елементів оптимізації є сіткові методи. Головним чином сіткові методи використовуються в системному аналізі на етапі програмування розвитку системи.

Елементи нижніх рівнів дерева цілей, перегруповані за ознакою часових логічних взаємозв’язків, можна перетворити в сітку. Аналіз цих сіток може послужити для подальшого коригування дерева цілей.

Метод когнітивних карт або методів знакових графів. Когнітивна карта (карта пізнання) – це суб’єктивна модель сприйняття людиною частини світу, за допомогою якої вона хоче усвідомити закономірності цієї частини, не вдаючись до численних подробиць, які ускладнюють картину та заважають сприйняттю, вид математичної моделі, представленої у вигляді графа, що дозволяє описувати суб’єктивне сприйняття людиною або групою людей якогось складного об’єкта, проблеми або функціональної системи.

Елементи системи або об’єкта, що вивчається, називаються концептами. Концепти у графі представляються вершинами, причинно-наслідкові зв’язки – напрямленими дугами, що зв’язують концепти. Наприклад, політичні альтернативи, різноманітні економічні причини та ефекти, цілі й необхідні засоби їхнього досягнення можуть розглядатися як змінні концептів. У цьому випадку на когнітивній карті вони представляються вершинами. Їхній вплив одного на інше визначається на когнітивній карті напрямленими дугами зі знаками, що визначають характер впливу. Популярність знакових графів пояснюється відносною легкістю представлення причинних зв’язків (відношень) між концептами та загальної структури об’єкта, що вивчається.

Відношення причинності можуть мати різні значення:

1) додатне;

2) від’ємне;

3) нуль.

Додатне значення двох змінних, які вона зв’язує, вказує на те, що зміни відбуваються в одному напрямку.

Число студентів +            попит на знімання квартири

Від’ємне значення відношень причинності збільшує значення однієї зі змінних, зв’язаних цим відношенням, викликає зменшення значення іншої (і навпаки), тобто їхні зміни відбуваються у протилежних напрямках.

Ціна на квартиру    ­_  кількість студентів у квартирі

Так, підвищення ціни за плату за квартиру веде до пошуку гуртожитків студентами, і відповідно, зменшення ціни – до збільшення попиту на квартиру.

Нульове відношення причинності показує, що зв’язок між двома концептами відсутній.

Можливі базові рішення, які використовуються у когнітивних картах, є логічно. Комбінацією значень „позитивне”, „негативне” та „нульове”. Таких комбінацій 8:

1) + додатне;

2) – від’ємне;

3) 0 нульове;

4) 0, + невід’ємне;

5) 0, – недодатне;

6) +, – ненульове;

7) + – 0 універсальне;

8) амбівалентне + – – +.

У багатьох випадках причинний концепт, з котрого виходить дуга, є водночас і концептом результату, тобто в нього входить дуга іншого причинного концепту.

Циклічний когнітивний граф: зворотний зв’язок у циклі позитивний, якщо число дуг зі знаком мінус парне (або їх немає), і негативний, якщо число дуг зі знаком мінус – непарне.

Когнітивні карти використовуються в системному аналізі як засіб підтримання прийняття рішень.

Недоліки:

1. бідність зображувальних засобів (сила зв’язку);

2. важкість визначення стабільності всіх змінних графа;

3. відсутність поняття часу.

4. Та незважаючи на це, когнітивні карти дозволяють оцінити можливі наслідки деяких рішень і визначити, чи можуть ці рішення дестабілізувати систему і які якісні зміни відбудуться у вузлах системи після того, як ці рішення будуть впроваджені.

Тема 7. Прогнозування та проектування систем