Взаємозв’язок інноваційної проблеми з навколишнім середовищем та складність її розв’язання

Характерною рисою навколишнього світу є наростаючі складність і взаємозалежність його окремих частин, на що неодноразово ще у другій половині минулого століття звертали увагу А. Печчеї, Т. Сааті, Дж. Клір та інші вчені, багато суспільних діячів і політиків. Встановлено, що проблеми — соціальні, політичні та економічні — не існують ізольовано. Вони не можуть бути виділені з якогось цілісного середовища, розв'язані та пояснені окремо, а потім знову інтегровані для пояснення цього цілісного середовища. Середовище, в якому виникають такі проблеми, саме по собі не має постійних властивостей цілісності. Воно динамічне, тому що завжди змінюється, піддане як зовнішнім, так і внутрішнім впливам. Середовище змінюється разом із своїми проблемами та методами їхнього розв'язування у фізичному й концептуальному просторах. Середовище також змінюється в часі, оскільки на нього помітно впливають різні події та зміни умов.

У задачах системного аналізу означення складності подають у такому виді. Складність — це загальна властивість єдиної множини різних об'єктів, які структурно взаємопов'язані, функціонально взаємозалежні й взаємодіють між собою, за наявних параметрів і характеристик навколишнього середовища за присутності неконтрольованих зовнішніх впливів, факторів ризику та інших умов, характерних для системних задач.

Відповідно до підходу Дж. Кліра, розрізняють поняття складності й важкості. Багато задач є важкими, але простими, вони мають єдину або скінченну множину розв'язків. Наприклад, задача «розв'язати вузол мотузки» може бути важкою, але вона має один розв'язок. Складна проблема зазвичай має багато можливих рішень, які відповідають різним цілям. Наприклад, проектування або модифікацію складної технічної системи здійснюють, виходячи з технічних, економічних, організаційних та деяких інших цілей, і у кожному випадку існують свої розв'язки.

Складність — це характеристика, пов'язана із проявом взаємодії, взаємозалежності процесів у взаємозалежних системах, яку оцінюють ступенем впливу одного або кількох елементів системи на поведінку інших.

Інтерпретація й розуміння поняття складності залежить від багатьох факторів, найчастіше суб'єктивних, які системний аналітик застосовує під час об'єднання розглянутих частин в єдине ціле.

Ця суб'єктивність становить дилему вищого порядку, яка розвіює будь-яку латентну підозру, що існує об'єктивна інтерпретація реальності, котра непідвладна нашому розуму і пізнанню. Люди, що вирішують, які дії виконувати по відношенню до складних проблем, і ті особи, на яких впливають ці рішення, зазвичай мають різні інтереси і суперечливі цілі. У рамках цих двох груп людей або між ними не завжди існує консенсус щодо бажаних цілей та стратегій, розроблених для їхнього досягнення.

Інші труднощі, що виникають під час визначення поняття складності, пов'язані з тим, що розв'язки багатьох задач або їхнього набору як цілого не можуть бути одержані розчленовуванням на часткові проблеми з подальшим їх розв'язанням і синтезом загального розв'язку вихідної проблеми.

У системних задачах виникає потреба розглядати поняття «складність» у різних аспектах, що залежать від властивостей систем і особливостей самих задач. Власне кажучи, поняття складності «є настільки ж фундаментальним поняттям науки про системи, як поняття енергії у природничих науках».

Поняття складності відображує взаємодію дослідника з об'єктом дослідження, результатом чого є вивчення вихідної системи з тим чи іншим ступенем глибини або деталізації. У такому розумінні складність не є невід'ємною властивістю досліджуваної системи, її, швидше, визначає спосіб, за допомогою якого дослідник взаємодіє з нею з урахуванням поставлених цілей.

У деяких випадках певний ступінь складності є необхідною умовою для одержання певних системних властивостей, які зазвичай називаються виявляльними властивостями (самовідтворення, навчання, розвиток).

В інших, більш поширених випадках, під час розв'язання системних задач або будують просту систему, або роблять спробу спростити вже наявну.

Складні проблеми ніколи не існують ізольовано і рідко характеризуються однобічними причинними відношеннями. Складність пов'язує різні проблеми разом і формує картину взаємовідношень і множинної причинності. Точну природу причинності важко описати до кінця — дуже часто взаємозв'язок проблем виявляють лише після прийняття інноваційних рішень, що породжують вторинні проблеми.