В анестезіологічній практиці

 

До цих ускладнень належать непередбачувані порушення функцій, ушкодження органів або тканин, спричинені анестезіологічним забезпе­ченням оперативного втручання.

Порушення дихання та газообміну. Порушення дихання — гіпоксія, гіперкапнія, гіпероксія, гіпокапнія — можуть виникати на будь-якому етапі анестезіологічного забезпечення.

Будь-які причини, що викликають пригнічення дихання, призводять до недостатнього забезпечення організму киснем (гіпоксія) і накопичен­ня карбону (вуглецю) оксиду (гіперкапнія).

Гіпоксія. Під час загальної анестезії розвивається дихальна (гіпо-ксична), циркуляторна та анемічна гіпоксія. Причини першої — гіповен-тиляція, порушення прохідності дихальних шляхів або ендотрахеальної трубки, зменшення вмісту кисню в газонаркотичній суміші (надмірно ви­сока концентрація динітрогену оксиду), захворювання легень (колапс або ателектаз легені, бронхіолоспазм та ін.).

Головні клінічні ознаки дихальної гіпоксії: порушення дихання, ціа­ноз, тахікардія, спочатку підвищення, а потім зниження АТ, втрата свідо­мості, розширення зіниць, судоми, брадикардія, зупинення серця.

У разі появи ознак гіпоксемії слід припинити введення анестетиків, міорелаксантів та інших препаратів. Почати або збільшити інгаляцію 100% кисню (у разі ШВЛ збільшити хвилинну вентиляцію легень), ви­значити й усунути причину ускладнення. Передусім слід вислухати ди­хання над обома легенями, проконтролювати прохідність дихальних шляхів, систему циркуляції наркозного апарата, надійність сполучень,

надходження кисню.

Гіперкапнія найчастіше поєднується з гіпоксемією. Без гіпоксемії спо­стерігається під час наркозу, коли до хворого надходить газонаркотична суміш, багата на кисень, проте недостатньо виводиться вуглекислий газ.

Гіперкапнія призводить до посилення кровоточивості внаслідок роз­ширення капілярів і є однією з причин повільного пробудження хворого після припинення введення загальних анестетиків. Значна тривала гіпер­капнія може призвести до набряку мозку.

У разі появи ознак гіперкапнії під час наркозу слід активізувати леге­неву вентиляцію, а в післяопераційному періоді — продовжувати ШВЛ.

Обструкція дихальних шляхів часто виникає внаслідок западання язика за внутрішньовенного і маскового способів анестезії при поглибленні нар­козу до стадії ІП₃. У цей час м'язи нижньої щелепи розслаблюються і, якщо хворий лежить на спині, язик опускається впритул до задньої стінки глот­ки. Цьому ускладненню легко запобігти уведенням повітроводу.

У разі накопичення секрету, що легко визначається прослухуванням дихальних шлангів наркозного апарата та аускультацією легень, потрібно його аспірувати. При масковому наркозі аспірують слину і слиз із рота, а при ендотрахеальному — із трахеї та бронхів.

Катетери для аспірації мають бути стерильними, а їхній діаметр не повинен перевищувати половини просвіту інтубаційної трубки. Після аспі­рації (що триває 10—15 с) на кілька хвилин збільшують легеневу венти­ляцію.

Обтурацію дихальних шляхів можуть спричинити блювотні маси. Блю­вання найчастіше спостерігається під час уведення в наркоз ефіром і в післяопераційному періоді. Післяопераційне блювання не має великої небезпеки, якщо хворий у свідомості. За непритомності пригнічений каш-льовий рефлекс, і блювотні маси можуть потрапити до дихальних шляхів. Щоб запобігти цьому ускладненню, хворого до повного пробудження слід покласти на правий бік, дещо опустивши головний кінець стола.

Ларингоспазм — це повне або часткове зімкнення голосової щілини внаслідок спастичного скорочення голосового м'яза, зумовлене подраз­ненням гілок блукаючого нерва (верхнього і нижнього гортанного нервів) механічними чи хімічними чинниками.

Клінічні ознаки ларингоспазму визначаються його ступенем. Повний ларингоспазм — це герметичне зімкнення голосової щілини і при­пинення дихання. У разі маскового наркозу при цьому припиняються рухи дихального мішка (за часткового ларингоспазму їх амплітуда різко змен­шується). Виникає посилене скорочення дихальних м'язів, втягування міжребрових проміжків, різке зміщення трахеї донизу під час кожного вдиху. У разі повного ларингоспазму дихальні шуми над легенями не про-слуховуються, часткового — визначається звук зі свистом.

Терапевтичні заходи мають бути спрямовані на усунення гіпоксії. Якщо ларингоспазм частковий і спричинений накопиченням слизу в носовій частині глотки, слиз слід аспірувати за допомогою катетера, збільшити надходження кисню і розпочати допоміжну ШВЛ.

Порушення кровообігу на різних етапах анестезіологічного забезпечення найчастіше зумовлені некомпенсованою крововтратою, недостатньою глибиною загальної анестезії, негативним впливом застосовуваних лікарських засобів, порушенням газообміну, що призводить до гострої недостатності серця. Об'єктивні ознаки розладу гемодинаміки — пору­шення ритму серця, зниження АТ, у найтяжчих випадках — зупинення кровообігу.

Порушення функції нервової системи. Найчастіше ускладнення з боку центральної нервової системи — повільне пробудження після загальної анестезії, що, як правило, зумовлено передозуванням загальних анесте­тиків, тривалою гіпоксемією, гіперкапнією, у дітей — гіпотермією, що виникла внаслідок переохолодження під час операції або інфузії холод­них розчинів. До загрозливих наслідків гіпоксемії належать порушення свідомості, пам'яті та інші ознаки органічного ушкодження ЦНС, спри­чинені набряком мозку.

Під час загальної та місцевої анестезії можуть виникати клонічні чи клоніко-тонічні судоми. Це ускладнення властиве наркозу натрію окси-бутиратом, можливе також після внутрішньовенного введення новокаї­ну. Судоми можуть супроводжуватись гіпертермією. В окремих випадках, особливо у хворих на алкоголізм, у післяопераційному періоді можуть виникати збудження, делірій, галюцинації. Однією з причин ускладнень може бути виражений больовий синдром під час пробудження. Галюци­нації часто розвиваються після наркозу кетаміну гідрохлоридом.

Ускладнення з боку периферичної нервової системи найчастіше пов'я­зані з неправильним укладенням хворого на операційному столі, недостатнім захистом нервових стовбурів від тиску при міоплегії. Тому ме­дична сестра після укладення хворого на операційний стіл має проконт­ролювати правильність положенням рук хворого.

Парези або паралічі виникають внаслідок стискання плечового спле­тення головкою плечової кістки у разі надмірного відведення руки, уш­кодження променевого нерва внаслідок тиску на задню поверхню плеча.

Порушення терморегуляції. Злоякісна гіпертермія трапляється рідко. Це дуже небезпечне ускладнення, яке розвивається під час або безпосе­редньо після операції внаслідок порушення обміну речовин, частіше після введення деполяризуючих міорелаксантів, а також адреноміметиків, ана-лептиків, судинозвужувальних засобів людям молодого віку. Смертність перевищує 70 %.

Клінічна картина характеризується швидким зростанням темпе­ратури тіла понад 40 °С, появою ригідності м'язів, тахікардії, порушення рит­му серця, гіпервентиляції, ціанозу, опістотонусу, лівошлуночкової недостат­ності серця. При дослідженні крові—тяжкий метаболічний і дихальний аци­доз, гіперкаліємія, гіперглікемія, порушення згортання крові, гемоліз.

Спонтанна гіпотермія виникає внаслідок підвищення тепловіддачі за відносно низької температури в операційній, інфузії холодних розчинів, частіше на фоні блокади центру терморегуляції. Небезпека її полягає в тому, що після наркозу різко збільшується потреба організму в кисні й теплоутворенні. У зв'язку з цим виникає озноб, спазм судин, метаболіч­ний ацидоз.

Інтенсивна терапія: зігрівання хворого, корекція гіповолемії підігрітими до температури тіла розчинами, вдихання підігрітої киснево-повітряної суміші.

Профілактика: підтримання оптимальної температури в опера­ційному залі, внутрішньовенне введення підігрітих розчинів, поглиблен­ня наркозу до стадії III₁, — ІІІ₂, невровегетативна блокада.

 

 

Домашнє завдання:

 

Література:

• Л.П.Чепкий, Р.О.Ткаченко(Ч)

«Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія» ст.. 99-145;

• Л.М.Терентьєва, Е.Г.Островерхова (Т)

«Анестезіологія и реаніматоло-гия» ст..24-98

 

Самостійна робота №1:

Реферат:

«Історія розвитку анестезіології та реаніматології. Організація та сучасні досягнення анестезіолого-реаніматологічної служби в Україні. Завдання та методи анестезіології.»

Література:

• Л.П.Чепкий, Р.О.Ткаченко

«Анестезіологія, реаніматологія та інтенсивна терапія» ст.. 10-14;

• Мережа «Інтернет».