Міорелаксанти поділяють на дві групи — деполяризуючі й недеполяризуючі.

Сукцинілхолін хлорид (міорелаксин, лістенон, дитилін) — основний деполяризуючий міорелаксант, який нині використовують у клініці.

Це білий дрібнокристалічний порошок, легко розчинний у воді. Його розчини нестійкі: уже через 3 год препарат втрачає близько 50 % актив­ності. Використовують у вигляді 1—2 % розчину. Після внутрішньовен­ного введення у дозі 1,5—2 мг/кг через 10—15 с викликає фібрилярні по­смикування м'язів лиця, шиї, кінцівок, тулуба, які тривають 15—20 с (спас­тична фаза), потім переходять у повне розслаблення м'язів і апное (фаза розслаблення). Розслаблення м'язів триває 6—8 хв, після чого тонус м'язів, дихання відновлюються. Для тривалого розслаблення м'язів препарат уводять повторно по 0,3—0,5 мг/кг.

До недеполяризуючих міорелаксантів належать насамперед тубокурарин хлорид (тубарин), алкалоїд трубчастого кураре, і синтетичні препа­рати.

Тубокурарин хлорид — білий кристалічний порошок, легко розчин­ний у воді. Через 3—5 хв після внутрішньовенного введення викликає розслаблення скелетних м'язів. Під впливом недеполяризуючих міорелак­сантів м'язи розслаблюються повільно і послідовно, починаючи з лиця, шиї, верхніх, потім нижніх кінцівок, передньої черевної стінки і закінчую­чи міжребровими м'язами й діафрагмою. Відновлення тонусу м'язів відбу­вається у зворотному порядку. Повторне введення препаратів викликає глибший і триваліший ефект, тому їх дози мають бути у 3—4 рази менші

від початкових.

Вплив на організм. Сукцинілхолін хлорид після звичайної премедикації не впливає на АТ, без премедикації підвищує його на 20—З0 мм рт. ст., іноді зменшує ЧСС (ваготропний ефект).

Тубокурарин хлорид, ардуан, панкуроній, тракріум мають помірну гіпотензивну дію — знижують АТ на 10—20 мм рт. ст., що пов'язано з їх

гангліоблокуючим ефектом.

Щодо проникнення різних міорелаксантів крізь плаценту встановле­но, що після введення 6—9 мг тубокурарину хлориду припиняється нор­мальна рухова активність плода, яка відновлюється після застосування антидотів кураре. Сукцинілхолін хлорид спричинює такий ефект тільки у

високих дозах (8—10 мг/кг).

Показання: розслаблення м'язів при інтубації трахеї, ендоскопії, ре­позиції кісток при переломах, вивихах; створення оптимальних умов про­ведення операцій у разі поверхового рівня наркозу; вимкнення дихання за потреби переведення на ШВЛ у хворих на правець, з епілептичним станом.

Методика декураризації. Розслаблення м'язів, зумовлене міо-релаксантами, — явище тимчасове. Щоб прискорити відновлення м'язо­вого тонусу, як антидот недеполяризуючих міорелаксантів використову­ють антихолінестеразні засоби (прозерин, галантамін). Прозерин уводять внутрішньовенне повільно у дозі 0,03—0,05 мг/кг, під постійним контро­лем частоти пульсу. Для зменшення побічної дії прозерину (брадикардія, гіперсалівація, бронхіоло- і ларингоспазм) за 2—3 хв перед його введен­ням внутрішньовенне вводять 0,5—0,8 мл 0,1 % розчину атропіну суль­фату. У разі виникнення брадикардії атропіну сульфат уводять повтор­но. Тонус м'язів відновлюється через 5—10 хв.

Проведення декураризації потребує особливо пильного спостережен­ня за хворим у післянаркозному періоді, оскільки не досягається повного руйнування і виведення релаксантів з організму, і після припинення дії прозерину може знову настати пригнічення дихання.

Ускладнення. У разі використання недеполяризуючих міорелак­сантів може виникнути апное навіть після відновлення дихання внаслідок рекураризації. Воно часто виникає при застосуванні антидотів міорелак-сантів, якщо дія антидоту закінчилася, а концентрація релаксанту у крові хворого залишається ще високою. Найчастіше причиною рекураризації є поглиблення залишкової релаксації під впливом порушень гемодинамі-ки, дихального або метаболічного ацидозу та інших обтяжливих чинників.

Біль у м'язах — одне з найчастіших ускладнень, що спостерігаються після введення деполяризуючих міорелаксантів. Біль пов'язаний з фібри-лярним посмикуванням м'язів. Попереднє введення невеликих доз неде-поляризуючих міорелаксантів (3—5 мг тубокурарину хлориду) запобігає цьому.

Злоякісна гіпертермія розвивається рідко. Це дуже тяжке ускладнення інгаляційного наркозу із застосуванням деполяризуючих міорелаксантів.