Будова наркозно-дихального аппарата

 

Сучасні наркозно-дихальні апарати призначені для дозованого вве­дення газонаркотичної суміші та кисню хворому, а також для проведення

ШВЛ.

Наркозні апарати складаються з дозиметрів газів, випарників рідких засобів для наркозу і газопровідної системи: системи власне апарата, сис­теми, якою газонаркотична суміш від апарата надходить безпосередньо до хворого і від хворого повертається до апарата або виводиться в атмо­сферу.

Засоби для інгаляційного наркозу і кисень надходять до наркозного апарата із спеціальних металевих балонів певного кольору (для кисню — блакитного, для динітрогену (діазоту) оксиду — сірого, для циклопропа- ну — жовтогарячого). Місткість балонів для кисню 2—40 л. Кисень пере­буває в них у газоподібному стані під тиском 150 атм. Балони для ди-нітрогену оксиду містять від 1 до 10 л зрідже­ного газу під тиском 51 атм. За температури 20 °С і нормального атмосферного тиску 1 л зрідженого динітрогену оксиду перетворює­ться на 500 л газу.

Гази з балонів надходять до наркозного апарата через редуктори і систему шлангів. Редуктор знижує тиск газу у місці виходу з балона, забезпечує плавне і стале надходження газу до хворого через до­зиметри, випарник і газопровідну систему. Редуктори можуть бути двока­мерними з регульованим тиском та однокамерними зі сталим тиском у місці виходу. Кожна камера двокамерного редуктора має манометр. Перший розрахований на тиск 150 атм і реєструє тиск газу в балоні, дру­гий — на 5 атм і реєструє тиск газу після проходження ним редуктора. Тиск у газопровідній системі наркозного апарата регулюють за допомо­гою вентиля на редукторі. Редуктори зі сталим тиском у місці виходу мо­жуть знижувати тиск від 150 до 4 атм. Глибокі борозенки по периметру редуктора сприяють доброму теплообміну із зовнішнім середовищем, що зменшує можливість замерзання конденсованої води, яка утворюється в редукторі під час проходження через нього динітрогену оксиду, зігріван­ня запобігає замерзанню редуктора.

Дозиметри газів — це градуйовані скляні трубки, що мають усередині форму зрізаного конуса, основою зверненого догори. Поплавок, що містить­ся в такому конусі, під час проходження газового потоку здійснює посту­пальний і обертальний рухи. Залежно від сили газового потоку поплавок зависає на рівні шкали, зазначаючи кількості літрів газу, що проходить че­рез дозиметр за 1 хв у даний момент. Дозиметри об'єднані в єдиний блок із камерою для змішування газів. Із камери виходить газова суміш, співвідно­шення газів у якій залежить від рівня потоку газу, встановленого на дози­метрі за допомогою спеціального вентиля. Дозиметри дають змогу точно регулювати кількість газонаркотичної суміші, що надходить до хворого.

Із камери змішування дозиметрів газовий потік надходить до випар­ника, де відбувається випаровування і створюється необхідна концентра­ція пари рідкого анестетика. Залежно від будови випарника газовий потік може насичуватись парою, проходячи над поверхнею рідкого анестетика (прямотечійний випарник) чи безпосередньо крізь неї (барботажний ви­парник), або краплинним уведенням рідкого анестетика до газового по­току (краплинний випарник).

Сучасні спеціалізовані випарники, які призначені тільки для одного загального анестетика, здатні забезпечити сталу концентрацію анестети­ка незалежно від температури чи потоку через випарник.

Газопровідна система наркозного апарата призначена для надходження газонаркотичної суміші до хворого і відведення її від нього. Напрям руху газу задають за допомогою напрямних гравітаційних клапанів, які під впливом власної ваги або за допомогою спеціальних пружин закривають клапанні отвори залежно від циклу дихання. Коливання тиску в дихальній системі регулює запобіжний клапан, а для виведення надлишку газу існує випускний клапан.

Продовженням дихальної системи наркозного апарата є дихальні шланги, якими вдихувана газонаркотична суміш надходить до хворого через спеціальний металевий трійник із запобіжним клапаном і повертаєть­ся від хворого до дихальної системи апарата або виводиться назовні. Дихальні гофровані шланги виготовляють із еластичної антистатичної гуми або пластмаси. Вони мають великий внутрішній діаметр, що змен­шує опір газовому потоку.

Необхідною частиною дихальної системи наркозного апарата для прове­дення ШВЛ є гумовий еластичний дихальний мішок (міх) місткістю 0,5—5 л.

Частину з'єднаної з органами дихання хворого газопровідної системи наркозного апарата, в якій відбувається переміжний або зворотно-посту­пальний рух дихальної суміші, називають дихальним контуром. Існує два основних типи дихальних контурів: реверсивний і нереверсивний.

Розрізняють реверсивні контури:

— напівзакритий — видихувана наркотична суміш частково повер­тається до газопровідної системи наркозного апарата, а частково виво­диться назовні;

— закритий —видихувана газонаркотична суміш повністю повертається до газопровідної системи наркозного апарата.

Напівзакритий і закритий контури передбачають обов'язкове вико­ристання адсорберів, призначених для поглинання видихуваного хворим вуглекислого газу. Адсорбери заповнюють гранулами вапняного погли­нача вуглекислого газу.

Напівзакритий і закритий контури дають можливість подавати газо-наркотичну суміш хворому циркуляційним і маятникоподібним способом. За циркуляційного способу (мал..) газонаркотична суміш циркулює колом. Напрям руху її визначає розміщення клапанів вдиху і видиху. Із камери змішування крізь випарник газонаркотична суміш надходить до хворого, а від хворого — адсорбером до дихального мішка, що є резерву­аром видихуваної суміші. Частина вмісту дихального мішка під час вди­ху змішується з новою порцією газонаркотичної суміші з камери змішу­вання і надходить до хворого.

За маятникоподібного способу надходження газонаркотична суміш надходить до хворого із камери змішування випарника. Під час видиху газонаркотична суміш через адсорбер надходить до мішка-резервуара і частково виходить назовні. Вдихувана суміш із мішка знову проходить

 

Мал. Схематичне зображення циркуляційного контуру:

1 — адаптер; 2,3 — клапани вдиху і видиху; 4 — дихальний мішок; 5 — адсорбер

через адсорбер і, змішуючись зі свіжою пор­цією з камери змішування, надходить до хво­рого. Таким чином, суміш двічі проходить через адсорбер, очищуючись від СО2. За цьо­го способу використовують тільки прямо-течійні адсорбери, в яких газонаркотич-на суміш надходить безпосередньо до погли­нача.

Велике значення при використанні закритого і напівзакритого випар­ників має розміщення випарників рідких наркотичних засобів для нарко­зу. Відносно дихального контуру випарники можуть розміщуватись або в колі циркуляції, або поза ним. Використання засобів для наркозу з ве­ликою терапевтичною широтою дії (наприклад, ефір) допускає розміщення випарника в колі циркуляції. При цьому кількість вдихуваної пари засо­бу залежить від частоти і глибини дихання хворого. Концентрацію його врахувати неможливо. Переведення хворого на ШВЛ різко поглиблює наркоз, при використанні наркотичних засобів з більшим наркотичним ефектом і меншою терапевтичною широтою (наприклад, фторотан) ви­парник має бути розміщений поза колом циркуляції. Це дає змогу контро­лювати концентрацію подаваної газонаркотичної суміші й унеможлив­лює передозування у разі значного збільшення легеневої вентиляції.

У газопровідній системі з нереверсивним дихальним кон­туром інгаляція газонаркотичної суміші й пари наркотичної речовини здійснюється за відкритим і напіввідкритим контурами.

Відкритий контур — найпростіший. Прикладом проведення наркозу за відкритим контуром може бути вдихання атмосферного повітря разом із парою загального анестетика, яку подають краплинним способом крізь кілька шарів марлі. Видих відбувається в атмосферу. Дарма, що цей спосіб проведення наркозу має переважно історичне значення. За пев­них умов його можна використовувати, хоча це пов'язано з небезпекою виникнення деяких ускладнень, оскільки неможливе точне дозування нар­котичного засобу.

У сучасних наркозних апаратах при використанні відкритого контуру вдихуване атмосферне повітря проходить крізь випарник, де насичується парою загального анестетика, і через дихальну приставку надходить до хворого. Видих відбувається в атмосферу. Наявність дихальної пристав­ки дає змогу за потреби перейти до проведення ШВЛ з використанням повітряно-кисневої суміші або 100 % кисню.

Останнім часом найчастіше застосовують напіввідкритий контур, у якому газоподібний за­гальний анестетик і кисень із балонів надходять до випарника наркозного апарата й насичують­ся парою рідкого загального анестетика, видиху­вана газова суміш виводиться в атмосферу. Щоб зменшити забруднення повітря операційної, ви­дихувану суміш шлангом видиху виводять за межі операційного блоку або пропускають крізь спе­ціальні фільтри, встановлені на шлангу видиху. Вдих і видих регулюють нереверсивними клапа­нами з малим опором газовому потоку, напіввідкритий контур забезпечує дихання з високим вмістом кисню у вдихуваній суміші, легку керованість концентрації засобів для наркозу і простоту проведення наркозу та ШВЛ.

Для проведення наркозу за напіввідкритим контуром дітям викорис­товують безклапанні системи з мінімальним опором газовому потоку і диханню. Класичним прикладом таких систем є система Ейра та її моди­фікація — система Ріса.

Для проведення наркозу використовують наркозні апарати, зокрема вітчизняний наркозний апарат МК-1. Апарат забезпечує формування наркотичної суміші, що містить крім кисню паро- і газоподібні загальні анестетики, і надходження її в легені хворого. На апараті установлені ви­парник, адсорбер, клапан розгерметизації, мішок, дозиметр, мановакуум-метр. Цей апарат працює за напіввідкритим і напівзакритим контурами. Перехід від напіввідкритого до напівзакритого контуру визначається потоком свіжої газової суміші. Наркозний апарат МК-1 дає змогу прово­дити вентиляцію легень навіть без подачі кисню. Крім того, апарат дає можливість постійного спостереження за концентрацією кисню у вдиху­ваній суміші, частотою дихання і пульсу. Дозування засобів для інгаля­ційного наркозу здійснюється спеціальним випарником.

Склад газової суміші установлюється вентилями дозиметра. В екстре­ному випадку кисень надходить (понад З0 л/хв) до дихального контуру, минаючи випарник. Біля входу кисневого ротаметра встановлено інжек­тор, при увімкненні якого до 1 частини кисню підсмоктується не менше 1 частини атмосферного повітря.

Для підвищення безпеки хворого у разі, коли система газопостачання виходить із ладу, в апараті є пристрій для блокування подачі динітрогену оксиду, що забезпечує підтримку встановленого співвідношення динітро­гену оксиду і кисню, незважаючи на коливання тиску останнього. У разі зменшення тиску кисню нижче 1 кгс/см² надходження динітрогену окси­ду перекривається.

Для забезпечення тривалої ШВЛ усе більшого поширення у повсякден­ній практиці інтенсивної терапії набуває вітчизняний дихально-наркоз­ний апарат «Бриз».

Цей апарат забезпечує багатофункціональність різних режимів ШВЛ:

1. Автоматичний режим за­стосовують, коли хворий не може дихати самостійно. Апарат виконує всю дихальну роботу за хворого з параметрами вентиляції, що визначає лікар на панелі керування апарата.

2. Автоматичний режим із періодичним вдихом, подвоєним за об'ємом є модифікацією попереднього режиму і відрізняється лише
тим, що перший і кожний п'ятдесятий апаратні вдихи подвоєні за об'ємом.
Цей режим імітує глибокі вдихи хворого.

3. Тригерний режим   застосовують у тих випадках, коли
з'являються дихальні зусилля хворого, що перевищують установлений
поріг чутливості апарата. У цьому режимі на кожне дихальне зусилля
хворого апарат відповідає апаратним вдихом.

4.У режимі синхронізованої переміжної примусової вентиляції хворий має можливість ди­хати самостійно під час більшої частини дихального циклу, і тільки в три­герному вікні (20 % тривалості дихального циклу) апарат запускається дихальними зусиллями хворого. Таким чином, на фоні самостійного ди­хання хворого відбувається додаткова апаратна вентиляція.

 Мал.. Загальна схема апарата «Бриз»: 1 — робочий блок; 2 — стояк; 3 — зволожувач; 4 — блок живлення; 5 — вологозбірник; 6 — трубка до манометра; 7 — дихальні шланги; 8 — датчик кис­ню; 9 — датчик температури; 10 — трійник пацієн­та; 11 — стояк висувний; 12 — ротаметри

 

 

5. Режим переміжної примусової венти­ляції застосовують для переведення хворого до самостійного дихання. Хворий дихає самостійно, але з недостатнім хви­линним об'ємом дихання. Дефіцит об'єму доповнюється за допомогою апаратних вдихів. Частоту апаратних дихальних циклів і дихальний об'єм визначає лікар на панелі керування.

6. Режим спонтанного дихання з підтримкою застосовують у випадках, коли хворий дихає самостійно, але пси­хологічно не готовий до відімкнення апарата.

Самостійне дихання провадять із постійним позитивним тиском у ди­хальних шляхах.

Режими штучної вентиляції комбінують із постійним позитивним тис­ком наприкінці видиху, рівень якого задають і контролюють на цифровому індикаторі і мановакуумметрі.

Режим дезінфекції застосовують, щоб запобігти перехресному інфіку­ванню хворих. Здійснюють пароповітряним методом за допомогою па­рогенератора, що додається до апаратів.

Багатофункціональність апаратів є однією з їхніх основних переваг, що забезпечують поступове переведення хворого від режиму автоматич­ної вентиляції до самостійного дихання.

Апарати виконують також інші функції:

- моніторинг;

- автоматичну підтримку параметрів вентиляції;

- кондиціювання (зволоження і підігрів) дихальної суміші;

- дезінфекцію дихального контуру, яка проводиться багато разів без
розбирання внутрішнього дихального контуру, термічним пароповітря­
ним методом за допомогою парогенератора, що входить до комплекту
апарата.