Штучна артеріальна гіпотензія

 

Штучна (керована) артеріальна гіпотензія — зниження АТ з лікуваль­ною чи профілактичною метою (профілактика крововтрати під час опе­рації або при артеріальній гіпертензії). Для зниження АТ іноді застосову­ють спинномозкову або епідуральну анестезію. Проте найчастіше вво­дять гангліоблокуючі або судинорозширювальні засоби. Вони пригні­чують передачу тонічних впливів, які надходять до судин із судинорухо­вого центру, що викликає пасивне розширення артерій, артеріол та венул.

При введенні гангліоблокаторів виникає розширення зіниць, зникає їхня реакція на світло. Після відновлення АТ зіниці залишаються розши­реними іноді протягом кількох годин, що супроводжується погіршенням зору. Шкірні покриви та слизові оболонки набувають яскраво-рожевого кольору. Зменшується кровоточивість тканин.

Серед засобів, що застосовуються для штучної артеріальної гіпотензії, особливо значного поширення в нашій країні набули бензогексоній, пен-тамін, арфонад, нітрогліцерин, натрію нітропрусид.

Бензогексоній (гексоній Б, гексаметоній, бензолсульфонат) — білий кристалічний порошок, добре розчиняється у воді. Поряд з активною гіпо­тензивною дією викликає атонію кишок, прискорює пульс, зменшує сли­новиділення, що пов'язано з гальмуванням проведення імпульсів не тільки в симпатичних, а й у парасимпатичних вузлах. Гіпотензивний ефект після внутрішньовенного введення проявляється через 3—8 хв, АТ знижується до 70—80 мм рт. ст. Гіпотензія триває протягом 40—60 хв^.

Пентамін за своєю дією близький до бензогексонію. Його характер­ною особливістю є більша сила і менша тривалість дії. Дозування зале­жить від цілей використання. Для профілактики кровоточивості та кро­вотечі вводять 25—50 мг препарату внутрішньовенне (можна внутрішньо-м'язово). Якщо ефект недостатній, додатково вводять ще половину початкової дози під контролем рівня АТ. Застосовується також у випадках набряку легень, гіпертензивного кризу. Побічна дія пентаміну та бен­зогексонію: тахікардія, сухість у роті, погіршення перистальтики кишок.

Натрію нітропрусид (наніпрус) — гіпотензивний засіб швидкої коротко­часної дії внаслідок прямого судинорозширювального ефекту. У зв'язку з активною гіпотензивною дією його потрібно вводити з швидкістю 0,5— 10 мкг/(кг•хв) або фракційне до досягнення бажаного рівня АТ. Переви­щувати дозу понад 10 мкг/(кг • хв) не слід у зв'язку з можливим розвитком токсичної дії, що пов'язано з вивільненням ціаніду, особливо під впли­вом прямого сонячного проміння.

Нітрогліцерин має пряму судинорозширювальну дію переважно на венулярний відділ, завдяки чому розвивається швидкий гіпотензивний ефект. Нітрогліцерин забезпечує ефективне і стабільне зниження АТ, однак дещо повільніше, ніж натрію нітропрусид. Завдяки збереженню вінцевого крово­току застосування нітрогліцерину показане для хворих з коронарною недо­статністю. Рекомендована швидкість інфузії препарату 1—1,5 мкг/(кг • хв).

ІНГАЛЯЦІЙНИЙ НАРКОЗ

 

Наркоз, якого досягають вдиханням парів загальних анестетиків лет­ких або газів, називається інгаляційним. При введенні в легені пари або газів через маску наркоз називають масковим, якщо безпосередньо в ле­гені через назофарингеальну трубку — назофарингеальним, якщо безпо­середньо в легені через інтубаційну трубку — інтубаційним, при введенні безпосередньо в трахею — ендотрахеальним.

Інгаляційний наркоз є найпоширенішим видом загальної анестезії. Його основною перевагою є достатня керованість.

 

Наркоз ефіром

 

Ефір для наркозу (етиловий, або діетиловий, ефір) — прозора рідина з характерним різким запахом. Густина 714 г/л; точка кипіння + 34,6 °С; 1 мл рідкого ефіру утворює 230 мл пари. Пара ефіру спалахує за темпера­тури 184 °С, вибухає в суміші з киснем, повітрям і динітрогену оксидом. При зберіганні розкладається під впливом світла, повітря і високих тем­ператур, тому його випускають у флаконах з темного скла зі щільно закри­тим корком.

Вплив на організм. Ефір для наркозу має місцеву подразнювальну дію, викликає гіперемію та відчуття холоду, оскільки швидко випаровується. Подразнювальний вплив особливо помітний щодо слизових оболонок ди­хальних шляхів: викликає кашель, ларингоспазм.

Дія на центральну нервову систему проявляється розвитком певних стадій наркозу, що послідовно змінюють одна одну. Кінцеві стадії супроводжуються пригніченням життєво важливих центрів у довгастому моз­ку.

Показання. Тепер ефір зрідка використовують для мононаркозу. Інколи його поєднують із діазоту оксидом.

Методика проведення. Наркоз ефіром зазвичай проводять за допомогою наркозних апаратів. Пара ефіру інгалює разом з киснем. Нар­коз найчастіше проводять за напівзакритим контуром. Перед наркозом протягом 2—3 хв хворий дихає крізь маску чистим киснем. Після цього вмикають дозиметр ефірниці (об. частка 1—2 %), і протягом 3—4 хв хво­рий звикає до запаху ефіру. Поступово об'ємну частку ефіру збільшують до 10—20 %. Якщо починається збудження, припиняти надходження ефі­ру не слід. Лише у разі блювання маску знімають на короткий проміжок часу. Після видалення блювотних мас знову продовжують наркоз.

Позитивні властивості: велика терапевтична широта за по­рівняно низької токсичності.

Недоліки: 1) подразнювальна дія на слизові оболонки дихальних шляхів; 2) неприємний запах; 3) вибухонебезпечність; 4) тривале введен­ня в наркоз із виразним періодом збудження; 5) нудота і блювання під час уведення в наркоз і в післяопераційному періоді; 6) тривалий період про­будження.

Наркоз динітрогену оксидом

Динітрогену оксид (діазоту оксид, закис азоту) — газ без кольору, запа­ху, із солодкуватим присмаком, у 1,5 раза важчий від повітря, не вибухає, не займається, однак підтримує горіння навіть без кисню і посилює вибухоне­безпечність у певних концентраціях з ефіром, циклопропаном хлоретилом.

За температури 20 °С тиск газоподібного динітрогену оксиду, «га­зової подушки», яка перебуває над рідкою частиною, становить 51 атм;

З0 °С — 64 атм; а при 0 °С — 40 атм.

 

У «газовій подушці» є токсичні домішки (оксиди нітрогену), у зв'язку з чим перед наркозом слід випускати 5—10л газу назовні.

Динітрогену оксид випускають у сталевих балонах сірого кольору місткістю 1—10 л під тиском 45—55 атм. З 1 кг рідкого динітрогену окси­ду утворюється близько 500 л газу. Слід пам'ятати, що за наявності в ба­лоні будь-якої кількості зрідженого динітрогену оксиду тиск газу над ріди­ною за температури 20 °С сталий (50 атм).

Вплив на організм. Динітрогену оксид є індиферентним газом, який видаляється з організму в незміненому вигляді, переважно через легені. У концентраціях, що не перевищують 80 % за об. часткою, негативного впливу на функцію життєво важливих органів не має. Препарат не пригнічує гемодинаміки, газообміну, не впливає на функцію печінки, нирок, незначною мірою стимулює функцію симпатоадреналової системи.

Методика проведення, клініка. Наркоз динітрогену окси­дом можна проводити за допомогою будь-якого наркозного апарата, що має дозиметри для нього і кисню. Як правило, використовують напівзакри­тий або напіввідкритий контур. Зниження тиску газу відбувається в редукторі. При проходженні через нього динітрогену оксиду водяна пара, що міститься в ньому у невеликих кілько­стях, конденсується, і вода може замерзнути, що спричинює поступове припинення надходження динітрогену оксиду. Це пов'язано з тим, що ви­парювання динітрогену оксиду супроводжується поглинанням теплоти, і температура пари може знизитись до точки замерзання води (0 °С). Цьо­го можна уникнути, якщо застосувати спеціальний редуктор або зігріваю­чи місце його з'єднання з балоном. Щоб запобігти замерзанню у разі цен­тралізованого надходження газу, доцільно відкривати кілька балонів. Можна використовувати поглинач вуглекислоти.

Враховуючи небезпеку розвитку гіпоксії внаслідок неправильного дозування, не рекомендується застосовувати більш як 75 % динітрогену оксиду, тобто у співвідношенні з киснем вище ніж 3:1. Маску слід щільно накладати на лице хворого, щоб газонаркотична суміш не змішувалася з атмосферним повітрям. Припинення наркозу слід проводити повільним зниженням концентрації динітрогену оксиду. Після припинення його надходження потрібно протягом 4—5 хв уводити чистий кисень (якщо відразу припинити надходження кисню, динітрогену оксид швидко дифундує із крові в альвеоли, змішуючись з атмосферним повітрям, знижує альвеолярну концентрацію кисню нижче від нормального рівня, і розвивається дифузійна гіпоксія).

 

Наркоз фторотаном

Фторотан — летка рідина з характерним запахом. Розкладається під впливом світла, повітря і вологи (зберігати тільки у флаконах, виготов­лених із темного скла, не використовувати повторно, відкривати безпо­середньо перед наркозом), не займається.

Вплив на організм. Широта терапевтичного впливу становить за об'єм­ною часткою 1—3 %, тривалість засинання — від 5 до 7 хв, пробуджен­ня — від 5 до 10 хв. Активність фторотану у 50 разів більша, ніж динітрогену оксиду: пригнічує симпатоадреналову систему (зменшує АТ, ЧСС); підвищує чутливість міокарда до катехоламінів (може спричинитися до розвитку аритмій; щоб не спровокувати фібриляцію шлуночків серця під час наркозу фторотаном, у разі зниження АТ заборонено вводити адре-номіметики); пригнічує дихальний центр (під час тривалого глибокого наркозу існує небезпека розвитку гіпоксії і гіперкапнії); поліпшує кровотік у судинах шкіри (характерний рожевий колір шкіри), водночас погіршу­ючи його в судинах внутрішніх органів.

Фторотан має гепатотоксичний вплив (протипоказаний при захворю­ваннях печінки), знижує тонус гладких м'язів стінки бронхів (може усуну­ти напад бронхіальної астми), пригнічує секрецію слинних і бронхіаль­них залоз, зумовлює істотне розслаблення міометрію (небезпека матко­вих кровотеч), вільно проходить через плацентарний бар'єр (значний ток­сичний вплив на плід).

Фторотан протипоказаний вагітним і роділлям!

 

Особливості клініки. Іноді фторотан спричинює незначне збудження, рано пригнічує глоткові рефлекси. Під час виходу із наркозу може виникати озноб.

Позитивні властивості: не вибухає; швидке введення у нар­коз і швидке пробудження; достатнє розслаблення м'язів; пригнічення секреції слинних і бронхіальних залоз; розслаблення гладких м'язів бронхів; не подразнює слизову оболонку верхніх дихальних шляхів.

Недоліки: невисока терапевтична широта впливу (небезпека пере­дозування); пригнічення гемодинаміки й дихання; небезпечність щодо роз­витку аритмій; гепатотоксичність; виникнення ознобу і метаболічного ацидозу у післяопераційному періоді.

Методика проведення. Наркоз проводять за допомогою нар­козного апарата, найчастіше за напівзакритим контуром. Анестетик за­ливають у випарник, розміщений поза контуром циркуляції газів. Після 2—3-хвилинної інгаляції кисню випарник установлюють на відмітці об. частки 0,4—0,5 %. Коли хворий звикає до запаху фторотану, об. част­ку поступово збільшують до 2—3 %. Після введення у наркоз і початку операції об. частку фторотану знижують до 1,5—1,7 % і підтримують кон­центрацію на цьому рівні до закінчення операції. У разі одночасного ви­користання динітрогену оксиду активність фторотану підвищується у 1,5— 2 рази.