Наркоз кетаміну гідрохлоридом

Кетаміну гідрохлорид (кеталар, каліпсол) — похідна фенциклідину. Це засіб для наркозу, призначений для внутрішньовенного і внутрішньом'я-зового введення. Випускають у вигляді водного розчину у флаконах по 20 мл 1 % розчину для внутрішньовенного введення, по 10 мл 5 % розчину Для внутрішньом'язового введення, в ампулах по 2 мл 5 % розчину.

Вплив на організм. Терапевтична доза становить 2—5 мг/кг. За вну­трішньовенного введення препарату тривалість входження у наркоз становить 1—2 хв, тривалість наркозу 10—15 хв, за внутрішньом'язового — від 4 до 6 хв і 30—40 хв відповідно.

Кетаміну гідрохлорид пригнічує функції одних відділів центральної нер­вової системи і підвищує активність інших, тому наркоз дістав назву дисоціативного. З цим, очевидно, пов'язаний розвиток марення і галюцинацій у післянаркозному періоді у 10—З0 % пацієнтів. Можуть розвиватися психози.

Кетаміну гідрохлорид стимулює діяльність симпатоадреналової сис­теми (підвищує АТ, спричинює тахікардію). Тривалий час зберігають­ся всі рефлекси.

Щоб запобігти у післянаркозному періоді виникненню галюци­націй, потрібно вводити по 5—10 мг діазепаму (реланіуму, сибазону, седуксену, валіуму).

Після кетамінового наркозу хворий повинен залишатися під наглядом медичних працівників не менш як З0—40 хв!

Кетамін недостатньо розслаблює скелетну мускулатуру.

Позитивні властивості: виразна анальгезія, можливість вну­трішньом'язового введення; не спричинює артеріальної гіпотензії; висо­ка широта терапевтичного впливу; швидке введення у наркоз.

Недоліки: спричинення м'язової ригідності; психомоторне збуджен­ня, галюцинації; збереження тривалий час кашльового і блювотного ре­флексів; підвищення АТ і внутрішньочерепного тиску.

Методика проведення. До складу препаратів для премедикації обов'язково входять атропіну сульфат і діазепам. Під час короткочасних хірургічних втручань кетаміну гідрохлорид уводять внутрішньом'язово у дозі 5—6 мг/кг, через 20—З0 хв для підтримання наркозу додатково вво­дять 3 мг/кг. У разі тривалих травматичних операцій препарат уводять внутрішньовенне в дозі 2—3 мг/кг протягом 2 хв. У разі потреби одно­часно вводять динітрогену оксид у суміші з киснем і міорелаксанти (за проведення ШВЛ). Через 20—25 хв препарат уводять повторно в підтри-мувальних дозах — 0,5 мг/кг.

Кетаміну гідрохлорид використовують у випадках тяжких травм, у дітей, під час проведення короткочасних операцій, виконання будь-яких операцій з високим ступенем ризику тощо.

Наркоз пропофолом

 

Пропофол (рекофол) — засіб для наркозу короткої дії. Не розчиняєть­ся у воді. Застосовують у вигляді білої емульсії, що містить соєву олію, гліцерол і яєчний лецитин.

Випускають в ампулах по 200 мг пропофолу в 20 мл спеціального роз­чину (10 мг/мл), а також у флаконах по 50 і 100 мл у вигляді 1 і 2 % розчи­ну для інфузій.

Вплив на організм. Дія препарату настає через 20—40 с після внутрішньо­венного введення, тривалість ефекту 6—8 хв. Подібно до тіопентал-на-трію пропофол помірно пригнічує дихання (після першого введення мож­ливе апное).

Анальгетичний ефект пропофолу недостатній, тому його потрібно

комбінувати з наркотичними анальгетиками.

 

Пропофол протипоказаний під час вагітності (проникає крізь плацентарний бар'єр і може чинити пригнічувальну дію на плід), під час пологів, а також у періоді лактації.

Методика проведення. Звичайна початкова доза для дорос­лих становить 40 мг (4 мл). Уводять повільно внутрішньовенне болюсно з 10-секундними інтервалами до появи клінічних ознак наркозу. Звичай­на доза для ввідного наркозу для хворих віком до 55 років 1,5—2,5 мг/кг. Анестезію можна підтримувати введенням пропофолу постійною інфузією чи повторно болюсно.

Пропофол не слід застосовувати у дітей до 3 років. Дозу для дітей слід визначати залежно від маси тіла і віку. Середня доза для ввідного нарко­зу дітям віком понад 8 років становить 2,5 мг/кг. Вводять повільно вну­трішньовенне до появи ознак анестезії. Дітям молодшого віку можуть зна­добитися вищі дози.

Пропофол не містить антимікробних консервантів, а ліпідна емульсія підтримує ріст мікроорганізмів, тому тривалість зберігання відкритого флакона не повинна перевищувати 12 год.

Пропофол можна вводити нерозведеним або розведеним з 5 % розчи­ном глюкози. Для зменшення больових відчуттів під час уведення нероз-веденого пропофолу його можна змішувати безпосередньо перед уведен­ням з 1 % розчином лідокаїну гідрохлориду (20: 1).

Позитивні властивості: швидке засинання і достатня керо­ваність анестезії; не викликає блювання і свербіння; безпечність у хворих на порфірію; рідко виникають алергічні ускладнення.

Недоліки: депресія міокарда; помірне пригнічення дихання; збу­дження; біль у місці ін'єкції (у 40 % хворих), який можна зменшити попе­реднім уведенням лідокаїну гідрохлориду і використанням великих вен; неможливість застосування дітям до 3 років.

 

Наркоз натрію оксибутиратом

 

Натрію оксибутират є натрієвою сіллю гамма-оксимасляної кислоти (ГОМК), яка за структурою близька до ендогенної гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), що відіграє велику роль у процесах обміну ЦНС.

Випускають в ампулах по 10 мл 20 % розчину (2 г сухої речовини).

Вплив на організм. Терапевтична широта становить 50—150 мг/кг; три­валість уведення в наркоз — від 3 до 10 хв; тривалість наркозу — від 15 до 45 хв. Має значну гіпнотичну і слабку анальгетичну дію. Не має значного впливу на функцію життєво важливих органів і систем. Знижує концент­рацію калію у плазмі крові, зменшує потреби серця і мозку в кисні й підви­щує їх толерантність до гіпоксії.

Позитивні властивості: малотоксичний, не має негативного впливу на мозок, міокард, печінку, нирки тощо.

Недоліки: повільне введення у наркоз і повільне пробудження; складність керування наркозом (протягом тривалого часу неможливо зменшити глибину наркозу); слабка анальгетична і наркотична дія; змен­шення концентрації калію у плазмі крові (небезпека виникнення аритмій); можливість виникнення судом.

Наркоз натрію оксибутиратом застосовують переважно у прак­тиці інтенсивної терапії.