Принципи прав і свобод. Декларації прав дитини.

У 1959 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Декларація прав дитини, що розвинула положення Загальної декларації прав людини. Декларація прав дитини ґрунтується на положенні, що дитина через її фізичну і розумову незрілість має потребу в спеціальній охороні і турботі. Декларація підкреслює, що людство зобов'язане дати дитині найкраще, що вона має. У ній проголошені 10 принципів надання прав і свобод дитині. Ось ці принципи.

1 Дитині повинні належати всі зазначені в даній Декларації права. Ці права повинні визнаватися за всіма дітьми без винятку і без дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження або інших обставин, що стосуються дитини або її родини.

2.Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і створені можливості і сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно й у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом, а також в умовах свободи і гідності. Під час прийняття з цією метою законів головним питанням повинно бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

3.Дитині повинно з її народження належати право на ім'я та громадянство.

4.Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення, їй повинно належати право на здорове зростання і розвиток, з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині повинно належати право на належне харчування, житло, розвагу і медичне обслуговування.

5.Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або в соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальний режим, освіта і догляд, необхідні через її особливий стан.

6.Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості має потребу в любові і розумінні. Вона повинна, коли це можливо, зростати в умовах турботи і відповідальності своїх батьків, принаймні в атмосфері любові, моральної і матеріальної забезпеченості: малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливу турботу про дітей, що не мають достатніх засобів до існування. Бажано, щоб багатодітним родинам надавалася державна або інша допомога на утримання дітей.

7.Дитина має право на отримання освіти, яка повинна бути безкоштовною і обов'язковою, принаймні на початкових стадіях. їй повинна надаватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона могла б, на основі рівності можливостей, розвинути свої здібності, а також моральну свідомість і соціальну відповідальність, і стати корисним членом суспільства.

Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її навчання і виховання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Дитині повинна бути забезпечена повна можливість ігор і розваг що були б спрямовані до мети, яку формулює освіта; суспільство й органи публічної влади повинні докладати зусиль до того, щоб сприяти здійсненню зазначеного права.

8.Дитина повинна за будь-яких обставин бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.

9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості й експлуатації. Вона не повинна бути об'єктом торгівлі у будь-якій формі.

Дитина не повинна зараховуватися на роботу раніше досягнення! нею належного вікового мінімуму, їй ні в якому разі не повинна доручатися або дозволятися робота або заняття, що були б шкідливі для її здоров'я, фізичного, розумового або морального розвитку.

10. Дитина повинна бути захищена від практики расової, релігійної
або інших форм дискримінації. Вона повинна виховуватись у дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами світу, а також у повній свідомості, що її енергія і здібності повинні слугувати іншим людям.

Проблеми виховання і навчання дітей з недоліками розвитку, є предметом уваги багатьох міжнародних організацій, що функціонують під егідою ООН. У їхньому числі ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Відділ спеціальних служб ООН, Відділ реабілітації ООН, Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародна ліга спілок допомоги розумово неповноцінним особам тощо.

Зусилля цих організацій в основному спрямовані на рішення таких проблем: виявлення біологічних і соціальних причин порушень розвитку; розробка методів і критеріїв діагностування відхилень; визначення обов'язків суспільства, держави у відношенні цих осіб; вивчення шляхів удосконалення системи допомоги таким особам усіх віків; визначення шляхів соціальної адаптації і реабілітації; розробка правового положення щодо інвалідів тощо.

У 50-ті роки в різних країнах спеціальним навчанням була охоплена значна кількість дітей.

У США обов'язкове спеціальне навчання для розумово відсталих дітей було введено в 1950 р.

У Німеччині в 1951 р. уряд прийняв постанову «Про навчання і виховання дітей і підлітків зі значними фізичними і психічними дефектами», відповідно до якого в країні стали створюватися школи і класи, дошкільні групи в установах органів охорони здоров'я, де проводилося тривале стаціонарне лікування дітей. Потім стали відкриватися денні школи, що відносяться до системи народної освіти.

В Японії відповідно до закону «Про спеціальні заходи з організації державних шкіл для аномальних» (1956 р.) держава взяла на витрати на будівництво спеціальних шкіл, оснащення їх необхідними технічними засобами навчання. На той час по всій країні діяли спеціальні класи для дітей з інтелектуальною недостатністю, для сліпих і глухих при початкових школах.

У 1960 р. у Женеві відбулася XXIII Міжнародна конференція з проблем освіти, що прийняла Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у галузі освіти.

У Конвенції відзначалося, що аномальні діти відповідно до своїх можливостей мають право на освіту в спеціальних навчальних закладах і в звичайних школах серед нормальних однолітків. Досягнення в галузі медицини, психології і корекційної педагогіки дозволяють виявити розумово відсталих дітей і організувати їхнє навчання за допомогою методів, заснованих на диференціації й індивідуалізації навчання.