Рекомендації з питань організації фахової освіти інвалідів.

Конференція розробила низку рекомендацій з питань організації фахової освіти: по можливості раніше, ще в дошкільному віці, виявляти розумово відсталих дітей; виявляти розумову відсталість за допомогою таких методів, що забезпечували б граничну об'єктивність; здійснювати принцип обов'язковості освіти розумово відсталих. Тривалість навчання розумово відсталих не повинна бути менше, ніж тривалість обов'язкового навчання; давати розумово відсталим безкоштовну освіту навіть у тому випадку, коли спеціальне навчання вимагає значних фінансових витрат; створювати різні типи класів і установ на основі обліку розмаїтості форм розумової відсталості; для дітей з більш глибокими ступенями відсталості більш доцільно організувати спеціальні школи з інтернатами і без них. Інтернати рекомендуються і тоді, коли розумова відсталість супроводжується недоліками поведінки; осіб, що проживають у малонаселених пунктах, де неможливо відкрити спеціальну школу або клас, рекомендується забезпечити індивідуалізованим навчанням у звичайних класах, транспортними засобами з метою доставки в найближчу спеціальну школу або клас, навчанням удома, можливістю знаходитися в інтернаті; індивідуалізувати навчання відповідно здібностям, потребам і рівню розвитку мислення кожної дитини; разом з тим для розвитку соціальної свідомості дитини необхідно передбачити заняття в групі; доручати одному вчителеві (по можливості) не більш 15 учнів; не зневажати повторенням і вправами, необхідними для закріплення набутих навичок і знань; необхідно також приділяти увагу вихованню таких рис характеру і звичок поведінки, що були б прийнятні з моральної і соціальної точок зору, могли б компенсувати недоліки розуму і дати впевненість у собі; мати на увазі, що гра, фізичне і ритмічне виховання, заняття музикою і хоровим співом, малюванням пластикою є невід'ємною частиною навчання розумово відсталих дітей; ці засоби вираження привчають до самодисципліни і сприяють гармонійному розвитку особистості; співробітництво школи з родиною (вчителі і, якщо можливо, соціальні працівники повинні вести з батьками й опікунами постійну роботу, щоб навчити їх розуміти своєрідність недорозвиненої дитини; батьків і опікунів потрібно залучати до участі в шкільних або позашкільних заходах; створювати дошкільні курси і навчальні майстерні з тривалими періодами навчання, якщо спеціальна школа не може дати справжнього професійного навчання; допомагати розумово відсталій молоді в працевлаштуванні; здійснювати за розумово відсталими нагляд і після того, як вони закінчили школу; з цією метою варто розвивати відповідні приватні офіційні установи, що підтримували б контакти з розумово відсталими і їхніми родинами, забезпечували б їхній соціальний захист; через необхідність зберегти тісні зв'язки між загальною і фаховою освітою, а також у зв'язку з тим, що в багатьох учителів звичайних шкіл у класі можуть виявитися діти, яким навчання дається надзвичайно важко, необхідно, щоб усі вчителі й інспектори звичайних шкіл одержували точну інформацію про проблеми розумової відсталості.

Становить великий інтерес і позиція, висловлена у Конвенції щодо питань соціальної і трудової реабілітації й адаптації осіб з порушеннями розвитку: підкреслюється, що успішність у рішенні цієї проблеми залежить не стільки від ступеня оволодіння тією або іншою кваліфікацією, але і від адекватності реакції і поведінки, від уміння встановлювати нормальні взаємини з навколишніми, правильно сприймати зауваження і критику і від інших якостей особистості.

У другій половині 60-х років одним з аспектів гуманізації школи на Заході було надання рівних шансів для повноцінного шкільного життя дітям з відставанням у розвитку і скасування спеціальних шкіл для аномальних дітей. Мова йде про створення загальної інтегрованої школи, що поєднує у своїх стінах учнів з різними освітніми можливостями.

У ці роки розгортається широкий загальнодемократичний рух за права людини і соціальну справедливість у сфері освіти. Під напором цього руху політики поступово усвідомлюють той факт, що рання інтеграція дітей з порушеннями розвитку в звичайні школи - умова їх наступного успішного входження в трудове і громадське життя.

У 1969 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію соціального добробуту, прогресу і розвитку, в яку ввійшли положення Конвенції щодо допомоги інвалідам, людям похилого віку і сім'ям, що втратили годувальника (1967 р.).

У Декларації говориться про створення і поліпшення системи соціального забезпечення і послуг соціального піклування для всіх осіб, що через хворобу, непрацездатність тимчасово або постійно не можуть заробляти на життя, з метою забезпечення належного рівня життя для таких осіб. Передбачалися також захист прав і забезпечення добробуту дітей-івалідів, забезпечення і захист людей з фізичними і розумовими недоліками відзначалася необхідність впровадження належних заходів з відновлення працездатності осіб з розумовими і фізичними недоліками, особливо дітей і молоді, щоб допомогти їм у можливо повній мірі стати корисними членами суспільства. Такі міри повинні включати надання можливості лікування, навчання, професійної і соціальної орієнтації, пільг при працевлаштуванні, створення соціальних умов, у яких непрацездатні особи не піддавалися би дискримінації. Декларація - це заява про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо за умов передачі дітей на виховання в державні установи або їхнє усиновлення на національному і міжнародному рівнях.

Значною подією стало прийняття Декларації про права розумово відсталих осіб (1971 р.).

Декларація визнає необхідність надання розумово відсталим особам допомоги в розвитку їхніх здібностей у різних галузях діяльності і сприяння в міру можливості включення їх у звичайне життя суспільства. У ній відзначається також, що деякі країни на певних етапах свого розвитку можуть докласти лише обмежених зусиль у даній галузі.

У Декларації особливо підкреслюється, що розумово відстала особа має ті ж права, що й інші люди: право на належне медичне обслуговування і лікування, на освіту, навчання, відновлення працездатності і заступництво, що дозволять їй розвивати свої здібності і можливості. Розумово відстала особа має також право на матеріальне забезпечення і на задовільний життєвий рівень. Вона має право продуктивно трудитися або займатися якою-небудь іншою корисною справою в повну міру своїх можливостей. У тих випадках, коли це можливо, розумово відстала особа повинна жити в колі своєї родини або з прийомними батьками і брати участь у різних формах життя суспільства. Родини таких осіб повинні одержувати допомогу.

У разі потреби переміщення такої людини в спеціальний заклад необхідно провести так, щоб нове середовище й умови якнайменше відрізнялися від умов звичайного життя. Розумово відстала особа має право користуватися кваліфікованими послугами опікуна в тих випадках, коли це необхідно для захисту її особистого добробуту й інтересів. Розумово відстала особа має право на захист від експлуатації, зловживань і принизливого поводження. У випадку судового переслідування в зв'язку з яким-небудь діянням вона повинна мати право на належне здійснення законності, з врахуванням ступеня розумового розвитку. Якщо внаслідок серйозного характеру інвалідності розумово відстала особа не може здійснювати свої права або ж виникає необхідність в обмеженні або анулюванні деяких або всіх таких прав; то процедура, застосована з метою такого обмеження або анулювання, повинна передбачати належ ні правові гарантії від будь-яких зловживань. Ця процедура повинна ґрунтуватися на оцінці кваліфікованими фахівцями суспільно корисних можливостей розумово відсталої особи, а також передбачати періодичний перегляд і право апеляції у вищі інстанції.

Декларація про права розумово відсталих осіб включала положення Декларації загальних і спеціальних прав розумово відсталих, котра була прийнята в 1968 р. Міжнародною асоціацією по прав розумово відсталих і проголошувала право розумово відсталих дітей на спеціальне навчання.

Сама Міжнародна асоціація була створена при ООН як спеціальний орган у 1956 р. Ці дві декларації можуть бути реалізовані тільки в] тому випадку, якщо кожна держава почне на ділі здійснювати положення, що входять у них.

Так, у США на початку 70-х років був прийнятий закон, відповідної до якого всі розумово відсталі діти повинні одержати можливість навчатися в спеціальних установах. Дитина вважається такою, яку навчають, якщо вона має потенційні можливості до навчання, здатна отримувати користь від навчання і виховання у таких галузях, як соціальна компетентність, емоційна стабільність, догляд за собою, придатність до якої-небудь роботи.