Спрощення приголосних у звукосполученнях

 

Поряд із явищем асиміляції в літературній вимові спостерігаємо також спрощення звуків у групах приголосних, тобто “зникнення” у вимові окремих приголосних звуків. Спрощуються переважно ті звуки, які займають місце всередині групи. Так, слово студентський вимовляється як студе[нс’]кий, агентство як аге[нс]тво і под. У словах іншомовного походження це явище не відбивається на письмі: контрастний вимовляється як контра[сн]ий, гігантський вимовляється як гіга[нс’]кий. Але в словах слов’янського походження в переважній більшості випадків спрощення відбивається на письмі:

а) у сполученнях -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-: тиждень – тижневий, роз’їзд – роз’їзний, стелити – слати. Винятки: хвастливий, хвастнути, шістнадцять, пестливий, кістлявий, зап’ястний, хворостняк. Спрощення не відбивається на письмі у давальному та місцевому відмінках однини іменників жіночого роду першої відміни: пiанiстцi, оптимістці, аспірантці, невістці, хустці, волейболістці.

б) у сполученнях -зкн-, -скн- випадає к при творенні від іменників дієслів із суфіксом -ну-: тріск – тріснути, брязк – брязнути, тиск – тиснути, блиск – блиснути. Винятки: виск – вискнути, риск – рискнути, випускний, пропускний, тоскно, скнара, скнiти.

в) випадає л у групі -слн-: мислити – навмисне, ремесло – ремісник, масло – масний.

г)Спрощення відбувається у словах: серце (сердець), ченця (чернець), скатерка (скатерть).

Спрощення у групах приголосних може супроводжуватися асимілятивними змінами. Коли один із звуків не вимовляється, це призводить до того, що поруч опиняються приголосні, один із яких зазнає впливу з боку іншого. Унаслідок цього вимова слова значно відрізняється від орфографічного запису:

-тськ- – [ц’]: депутатський – депута[ц’]кий, кандидатський – кандида[ц’]кий;

-стц- – [сц’]: танцюристці – танцюри[сц’]і, артистці – арти[сц’]і;

-стч- – [шч]: невістчин – неві[шч]ин;

-стд- – [зд]: шістдесят – ші[зд]есят;

-тст- – [цт]: братство – бра[цт]во, багатство – бага[цт]во. Як бачимо, явище спрощенння можна спостерігати в багатьох типах слів української мови, його, так само як і асиміляцію, треба відтворювати в літературній вимові.

Питання для самоконтролю

Що Вам відомо про асиміляцію приголосних?

Пригадайте про зміни приголосних:

дзвінких перед глухими;

глухих перед дзвінкими;

свистячих перед шиплячими;

шиплячих перед свистячими;

[д] і [т] перед шиплячими;

[д] і [т] перед свистячими;

твердих перед м’якими.

Що Вам відомо про зміни приголосних при їх збігу?

Пригадайте про зміни приголосного основи при додаванні суфіксів -ств, -ськ.

Що Ви знаєте про спрощення приголосних?

 

 

Тема 18. МИЛОЗВУЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ

План

1. Поняття про евфонію.

2. Засоби милозвучності української мови.

3. Наголос.

 

Література

1. Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

2. Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х.: Гриф, 1998. – С. 35-47.

3. Калашник В. С., Савченко Л. Г. Українсько-російський словник наголосів. – X.: Каравела, 1997. – 112 с.

4. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. пос. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2003. – С. 26-35.

5. Пазяк О. М., Кисіль Г. Г. Українська мова і культура мовлення: Навч. пос. – К.: Вища шк., 1995. – С. 30-54.

6. Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика: Підручн. – К.: Вежа, 1994. – С. 164-170.

7. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. пос. – К.: Либідь, 1999. – С. 26-32.

8. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К.: Вища шк., 2000. – С. 63-69, 75-79.

 

 

Милозвучність мовлення

 

Для української мови, як і всякої іншої, характерна евфонічність, або милозвучність. Видатний учений І. Срезнєвський у позаминулому столітті відзначав, що українська мова – “це мова поетична, музикальна, живописна”. Мелодійністю української мови захоплювалися Л. Толстой, А. Чехов, В. Cамійленко, А. Метлинський та інші. Нині мелодійне українське слово чарує всіх, хто слухає або читає його. Досягається це насамперед милозвучністю української мови.

Евфонія – галузь фоностилістики. Вона вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту та призначення.

Милозвучність української мови досягається чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, рухливим інтонуванням та наголошуванням, повнозвучним, неприглушеним кінцем слова, використанням паралельних форм слів тощо.

Українська мова уникає збігу голосних звуків. Тому ми говоримо ріка й озеро (а не ріка і озеро), були в Олега (а не були у Олега). Небажаним також є важкий збіг приголосних. Тому ми говоримо використовують у промисловості (а не використовують в промисловості), запишеш усе (а не запишеш все). Дотримання правил поєднання голосних та приголосних звуків забезпечує милозвучність мовлення, як і розвинена система варіантів різноманітних мовних елементів, що чергуються: прийменників (у – в, з – зі – із, над – наді, під – піді, перед – переді), сполучників (і – й), часток (би – б, же – ж), префіксів (від- – віді-, над- – наді-, об- – обі-, під- – піді-, в- – у-), постфіксів (-ся – -сь), початкових та кінцевих звуків у словах (ужити – вжити, іти – йти, знову – знов). Уживання того чи іншого варіанта визначається його звуковим оточенням.