Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови

 

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису в 1946 р. постала потреба створення нових словників цього типу. Першим був підготовлений “Словник-покажчик до “Українського правопису” П. Й. Горецького та І. М. Кириченка (1947). Відомий український лексикограф І. М. Кириченко згодом представив новий орфографічний словник у двох варіантах. Перший короткий орфографічний словник призначався для шкільного вжитку, а повніший (понад 40 000 слів) – розрахований на кваліфікованих користувачів. Обидва словники багато разів перевидавалися. Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (із реєстром до 114 000 слів) “Орфографічний словник української мови” (1975, 1977).

У зв’язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано “Орфографічний словник української мови”, укладений науковцями НАН України (близько 120 000 слів). “Орфографічний словник української мови” А. А. Бурячка (близько 35 000 слів) вийшов 1995 року. 1997 р. у Харкові було видано “Український орфографічний словник” за редакцією А. О. Свашенко (100 000 слів). 2001 року вийшов “Орфографічний словник української мови” А. О. Івченка (понад 40 000 слів).

До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови. Словник наголосів уклав М. І. Погрібний. Цей словник, – зазначається у передмові, – є першою спробою охопити й зафіксувати літературне наголошення в усіх уживаних словах, у багатьох формах слів та в окремих словосполученнях.

1984 р. вийшла нова праця М. І. Погрібного – “Орфоепічний словник”. У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до літературних норм. Виданню цього словника передував вихід академічного словника-довідника “Українська літературна вимова і наголос” за редакцією М. А. Жовтобрюха (1973). Словник уміщує близько 50 000 слів і відбиває українську літературну вимову. 1995 р. вийшов словник-довідник “Складні випадки наголошення” С. І. Головащука. 1997 р. видано “Українсько-російський словник наголосів” В. С. Калашника та Л. Г. Савченко.

Останнім часом з’являються словники комплексного характеру, у яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Так у 1989 р. видано “Словник-довідник з правопису та слововживання” С. І. Головащука за редакцією В. М. Русанівського. У ньому вміщено понад 40 000 слів і словосполучень сучасної української мови, передусім тих, відмінювання, правопис і вживання яких викликає труднощі. Широко представлені власні назви, абревіатури.

1989 р. вийшов “Словник труднощів української мови” за редакцією С. Я. Єрмоленко, у якому пояснюється написання та вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності, зокрема керування У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі в мовленні. Це перша спроба створення українського словника труднощів, хоч і невеликого за обсягом (близько 15 000 слів), але, безперечно, вдало зорієнтованого на реальні потреби мовної практики.

 

Фразеологічні словники

 

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів’ям та приказкам.

Надбанням української пареміографії є “Українські приказки, прислів’я і таке інше” М. Номиса (1864); “Галицько-руські народні приповідки” І. Франка – в 6-ти книгах (1901–1910). У ХХ ст. видано “Українські народні прислів’я та приказки” (1955, 1961), “Українські народні прислів’я та приказки” (1963), “Вік живи вік учись” (1961), “Народ скаже, як зав’яже” (1971), “Українські прислів’я та приказки” (1976, 1984), “Шляхами народних приповідок” (1994) та ін.

У серії “Українська народна творчість” Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України опубліковано фундаментальну працю, в якій широко представлені надбання народної мудрості та охоплені матеріали попередніх розробок у цій галузі. 1989 – 1991 рр. було видано найповніше зібрання паремійних одиниць – тритомник “ Прислів’я та приказки ” (упорядник М. М. Пазяк).

Крім названих праць, широко вживані в наш час довідники, у яких подано крилаті слова, афоризми, ідіоми та інші фразеологічні засоби. Основні з них: Коваль А. П., Коптілов В. В. “1 000 крилатих виразів української літературної мови” (1964). Друге, перероблене й доповнене видання цієї книжки вийшло під назвою “Крилаті вислови в українській літературній мові” (К., 1975).

“Словник українських ідіом” Г. М Удовиченка виданий 1968 р. У словнику подано понад 2 200 фразеологічних висловів української мови. Перу цього автора належить також “ Фразеологічний словник української мови ” в двох томах (К., 1984). У словнику представлено досить багатий матеріал, що охоплює ідіоми, фразеологічні вислови та синтаксично сталі (переважно термінологічні) словосполучення, семантична структура яких мотивується лексичним значенням їх компонентів.

“Словник фразеологічних синонімів” (К., 1988), авторами якого є М. П. Коломієць та Є. С. Регушевський, містить групи близьких чи однакових за змістом фразеологізмів, при яких подаються короткі відомості про їх змістові відтінки, емоційно-експресивне забарвлення, стилістичне використання та особливості вживання в сучасній українській літературній мові.

У “Короткому словнику перифраз” (К., 1985) цих самих авторів зібрано перифрази – описові назви різних понять, які особливо активно функціонують у мові засобів масової інформації.

“Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник” (К., 1971) І. С. Олійника та М. М. Сидоренка складається з двох частин: українська містить близько 7 000 фразеологічних одиниць української мови та їх російські відповідники; у російській частині, що налічує 6 500 фразеологізмів, подається український переклад заголовних російських одиниць.

1993 року вийшов “Фразеологічний словник української мови” у двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їх різноманітними функціональними характеристиками.

 

 

Список словників

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. – К., 2001.

2. Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

3. Головащук С. І. Українське літературне слововживання. – К., 1995.

4. Деркач П. М. Короткий словник синонімів української мови. – Львів, 1993.

5. Зубков М. Г. Сучасний російсько-український, українсько-російський словник. – X., 2000.

6. Калашник В. С., Савченко Л. Г. Українсько-російський словник наголосів. – X., 1997.

7. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К., 1993.

8. Караванський С. Російсько-український словник складної лексики. – К., 1998.

9. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Шевчук С. В. Русско-украинский, украинско-русский словарь. Отличающаяся лексика. – К., 1994.

10. Непийвода Н. Російсько-український словник: Найуживаніші слова і вислови. – К., 2000.

11. Новий російсько-український словник-довідник / С. Я. Єрмоленко, В. І. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К., 1996.

12. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т./ Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. – К., 1998.

13. Олійник І. С., Сидоренко М. М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. – К., 1971.

14. Орфографічний словник української мови / Уклад. С. І. Головащук та ін. – К., 1994.

15. Погрібний М. І. Орфоепічний словник. – К., 1984.

16. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови. – К., 1999.

17. Полюга Л. М. Словник синонімів української мови. – К., 2001.

18. Словник іншомовних слів / Л. О. Пустовіт, О. І. Скопненко, Г. М. Сюта, Т. В. Цимбалюк. – К., 2000.

19. Російсько-український і українсько-російський тлумачний словник / За ред. Л. Г. Савченко. – Х., 1999.

20. Русско-украинский словарь. Фамилии, имена, отчества, области, районы, города, поселки городского типа, села. / Сост. З. Г. Рыкова, Н. В. Щегольковская. – X., 1997.

21. Словарь української мови: У 4 т. / За ред. Б. Грінченка. – К., 1996-1997.

22. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. – К., 1985.

23. Словник синонімів української мови: У 2 т. /Укладачі А. Бурячок та ін. – К., 2000.

24. Словник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмоленко. – К., 1989.

25. Словник української мови: В 11 т. – К., 1970-1980.

26. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак. – Львів, 1996.

27. Тараненко А. A., Брицын В. М. Русско-украинский словарь для деловых людей. – К., I992

28. Українська мова. Енциклопедія. – К., 2000.

29. Український орфографічний словник / За ред. А. Свашенко. – X., 1997.

30. Шевченко О. П. Українсько-російський та російсько-український словник. Відмінна лексика. – Львів, 1997.

 

Питання для самоконтролю

Розкажіть про лексикографію.

Чим відрізняються енциклопедичні словники від лінгвістичних?

Які енциклопедичні словники Ви знаєте?

Розкажіть про лінгвістичні словники.

Що Ви знаєте про прекладні словники?

Назвіть одно- та багатотомні російсько-українські та українсько-російські словники.

Розкажіть про так звані перекладно-тлумачні словники.

Що ви знаєте про багатомовні словники?

Яке призначення тлумачних словників?

Назвіть тлумачні словники української мови.

Розкажіть про етимологічні словники.

Що Вам відомо про словники синонімів, паронімів, антонімів?

Розкажіть про нові орфографічні словники української мови.

Що Ви знаєте про фразеологічні словники української мови?