Визначення поняття фразеологічної одиниці

 

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом і визначається як – особлива одиниця мови, що складається з двох або більшої кількості роздільно оформлених компонентів і характеризується відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю лексичного складу та граматичної будови. Розгляньмо ці компоненти визначення на прикладі фразеологізму взяти бика за роги. Він складається з чотирьох роздільно оформлених компонентів; ми не конструюємо його кожного разу, а при потребі видобуваємо зі своєї пам’яті, тобто відтворюємо; цілісне значення його – ‘почати рішуче діяти’; у його складі завжди саме ці слова (наприклад, взяти не козу, не корову, а саме бика); у звичайній функції цей фразеологізм має саме такий порядок розташування компонентів.

Фразеологізми, як і слова, виражають поняття і позначають явища дійсності, тому вони часто виступають у ролі синонімів до окремих слів: заходити (про сонце) – бути на вечірньому прузі; розвиднятися, світати – благословлятися на світ.

Фразеологізм подібний до слова і словосполучення такими ознаками:

1) не конструюється щоразу в процесі мовлення, а відтворюється як готова значеннєва одиниця;

2) має стійку структуру;

3) входить у синонімічні зв’язки зі словами;

4) виконує синтаксичні функції в реченні.

Об’єктом фразеології як науки є насамперед власнефразеологізми, що мають повний набір категоріальних значень, за якими відрізняються від слова як значеннєвої одиниці мови:

1) лексичне значення виражається сполученням кількох слів: воно єдине, узагальнене і, як правило, експресивне; семантично неподільне на значення окремих слів, що входять до його складу;

2) компоненти фразеологізму не можуть вільно сполучатися з усіма словами, а лише з обмеженим рядом (кількома словами);

3) фразеологізм характеризується стійкістю граматичної форми й усталеністю порядку слів;

4) слова у складі фразеологізму часто мають переносне значення.

Від вільного синтаксичного словосполучення і речення фразеологізм відрізняється тим, що відтворюється як цілісна структура, а не будується щоразу за певними синтаксичними моделями і функціонує як один член речення, на відміну від вільного словосполучення, яке членується мінімум на два компоненти з різними синтаксичними функціями.

Крім основних ознак фразеологізмів (відтворюваність, надслівність, нерозкладність), можна назвати й такі як контекстуальна зумовленість їх уживання, стильова закріпленість, образність, неможливість перекладу на іншу мову, а тому утруднений пошук відповідника в кожній мові тощо (віч-на-віч – t ê t -à- t ê t; принимать участие – брати участь; пише як курка лапою – франц. (дослівно) як кіт; бабине літо – болгар. циганско лято; з давніх давен – с незапамятных времен; з комареву ніжку – с гулькин нос).

Фразеологія тісно пов’язана з соціально-економічними, політичними, культурними умовами життя. У фразеології відбивається багатовіковий життєвий досвід народу, вона є багатою скарбницею людського духу, що передається від покоління до покоління.

 

Питання класифікації фразеологічних одиниць

 

Науці відомі кілька класифікацій фразеологічних одиниць. В. В. Виноградов започаткував класифікацію за семантичним принципом, згідно з яким виділяються три групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення – це семантично неподільні фразеологічні одиниці, зміст (значення) яких не виводиться із значень компонентів: розводити антимонії, дати драла, врізати дуба, точити ляси, на руку ковінька. Семантичне злиття в таких фразеологізмах часто пояснюється наявністю застарілих, незрозумілих слів: притча во язицех, темна вода в облацех. Фразеологічні зрощення за семантикою найближчі до окремого слова: живе на широку ногу (‘заможно’).

Фразеологічні єдності також семантично неподільні та цілісні, але в них цілісна семантика частково вмотивована значеннями компонентів: закинути вудку, тягнути лямку, мілко плавати, покласти зуби на полицю, товкти воду у ступі, не бачити смаленого вовка; не нюхати пороху; прикусити язика. Фразеологічні єдності не мають такого міцного поєднання слів, як зрощення. Якщо фразеологічні зрощення неможливо поповнювати іншими компонентами, то у фразеологічних єдностях це іноді допускається: зітерти в порошок (зітерти в дрібний порошок).

Фразеологічні сполучення – семантично подільні фразеологічні звороти, в яких є стрижневе слово, тобто такі стійкі мовні звороти, у яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується в постійному зв’язку з іншими словами. Залежно від зв’язків стрижневого слова з іншими міняється значення фразеологізму, наприклад, слово брати утримує своє лексичне значення, але в поєднанні з різними іменниками виявляє конкретні значення єдиного цілого фразеологізму: нічого в рот не брати (‘нічого не їсти’), брати рушники (‘свататися’), брати гору (‘перемагати когось / щось’), брати близько до серця (‘болісно переживати що-небудь’), брати на глум (‘глузувати’) тощо. Порівняйте: уболівати душею, вболівати серцем; завдавати шкоди, завдавати образи, завдавати удару, завдавати поразки; жити вовком (‘на відлюдді’), дивитися вовком (‘вороже’).

Л. Г. Скрипник пропонує генетичну класифікацію, виділяючи фразеологізми двох груп:

1) фразеологічні одиниці, організовані за моделлю словосполучення (рідше – речення), які за семантикою і структурою співвідносяться з окремим словом: функціонують як один член речення: без задніх ніг, і нашим і вашим, ні кола ні двора, танцювати під чужу дудку;

2) фразеологічні одиниці – фрази, що мають організацію простих або складних речень: Далеко куцому до зайця. Приший кобилі хвіст. Молоко на губах не обсохло. За царя Гороха, коли було людей трохи.

На підставі генетичних, структурних, функціональних ознак з-поміж фразеологізмів можна виділити прислів’я, приказки, крилаті вислови, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні цитати, ремінісценції.

Прислів’я – влучний образний вислів, часто ритмічний за будовою, що у стислій формі узагальнює, типізує різні явища життя, має повчальний зміст; синтаксично закінчений: як дбаєш, так і маєш; до кого пристанеш, таким і сам станеш; яке коріння, таке й насіння; не жаль плакати, коли є за чим; радість красить, а печать палить; скрипливе дерево довго живе; друзі пізнаються в біді; яка головонька, така й розмовонька; не все те золото, що блищить; суха ложка рот дере; не всяка пословиця при всіх говориться.

Приказка – образний вислів, нерідко римований, близький до прислів’я, але без повчального змісту (може бути елементом байки або прислів’я): ні до ради, ні до звади; ні пава, ні ґава; кіт наплакав; не мала баба клопоту то купила порося; на городі бузина, а в Києві дядько; ні слуху, ні духу; як рукою зняло; хоч греблю гати; сорока на хвості принесла; тягти лямку; міряти на свій аршин; як котові сало; лисячий хвіст, не всі дома; як кіт наплакав.

Крилаті вислови – поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлене. Нетлінний фонд загальнолюдської культури: олімпійський спокій; ахіллесова п’ята; дамоклів меч; злий геній; лебедина пісня; випити чашу до дна; притча во язицех; блудний син; нести хрест. Крилаті вислови не мають усталеної форми, вони можуть складатися з одного слова (Мавка, Каїн) і з цілого речення: Карфаген мусить бути зруйнований (наполеглива вимога подолати перешкоду, знищити ворога – вислів державного діяча Стародавнього Риму Катона Старшого); Фантастичні думи! Фантастичні мрії (І. Франко).

Афоризм (від грец. ‘вислів’) – узагальнена, закінчена і глибока думка певного автора, висловлена у відточеній, відшліфованій формі. Характерними рисами афоризму є влучність, виразність, несподіваність судження, здатність до самостійного існування: “Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив” (Леся Українка); “Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування” (А. де Сент-Екзюпері); “Людина, байдужа до рідної мови, – дикун, бо вона байдужа до минулого, сучасного й майбутнього свого народу” (К. Паустовський); “Очі дружби рідко помиляються” (Ф. Вольтер).

Сентенція (від латин. ‘думка’) – афоризм, що має повчальний зміст, життєве напучення: “Розмірковуй тільки про те, про що поняття твої тобі це дозволяють. Так: не знаючи мови ірокезької, чи можеш ти робити таке судження з цього предмета, котре не було б необґрунтоване й нерозумне?” (Козьма Прутков); “Не зближуйся з людьми, в яких надто гнучке сумління” (Е. Делакруа).

Максима (від латин. ‘основне правило’) – афоризм, у якому в короткій формі виражене певне моральне правило, етичний принцип: “Спокій мудреців – це вміння приховувати свої почуття в глибині серця”; “Коли хочеш бути щасливим, будь ним” (Козьма Прутков).

Парадокс (від грец. ‘несподіваний, дивний’) – думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку нібито суперечить здоровому глузду: “Здорове тіло – продукт здорового розуму” (Б. Шоу); “У генії те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто” (О. де Бальзак); “Істинна ціна людини – вимірюється калібром її ворогів”; “Математика – це наука, в якій ми не знаємо, про що говоримо і чи правильне те, що ми говоримо” ( жартівлива фраза Б. Рассела).

Літературна цитата – цитата в художньому творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності:

Тож скільки треба в пітьмі днедавній

Терпіти кару, як злу негоду,

В убогій книжечці захалявній

Носить надії свого народу,

І сині гори, й дніпрові шати.

Й садок вишнев и й, що біля хати.

Та над століття, над повінь лиха

Могутній голос говорить стиха:

– Нічого, брате, я не зрікаюсь,

Караюсь,

Мучуся...

Але не каюсь!

(А. Малишко).

Іноді цитата дає митцеві слова поштовх до написання літературного твору:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: Шалений!

Що зробив ти із своїм життям?

О, якби лиш не таке питання

На вечірнім написалось тлі,

Коли хмарка жевріє остання

Острівцем на березі землі.

Колі стигнуть води сизуваті

І синіють шиби у вікні,

Коли присмерк залягає в хаті

І шепоче в лад самотині!

Як палає світле листя клена!

Місто вдалині, як гомонить!

Ні! Рядком розпачливим Верлена

Я не хочу вечір свій зустріть!

(М. Рильський).

Ремінісценція – відгомін у творі якихось мотивів, образів іншого твору:

І через те, мабуть, моїй хвилині

Вже не піднести гордо голови,

Аж доки час воістину новий

Мов пишний крин зросте на Україні.

(Є. Плужник).

У цьому вірші є перегук із Шевченковими рядками: “Радуйся, земле неповитая Квітчастим злаком! Розпустись, Рожевим крином процвіти!”