Тема 12. Активна і пасивна лексика

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

 

План

 

1. Активний і пасивний склад лексики сучасної української літературної мови.

2. Неологізми.

3. Функції неологізмів.

4. Застарілі слова.

5. Номінативні та стилістичні функції застарілих слів.

 

Література

 

1. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 60-72.

2. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова. – К., 1998. – С. 103.

3. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 79-91.

4. Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 135.

5. Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За ред. І. К. Білодіда – К.,1972. – С. 61-70.

6. Українська мова: Енциклопедія. – К., 2000. – С. 13, 32-33, 180, 377, 400, 426.

 

Активний і пасивний склад лексики сучасної

Української літературної мови

Лексика найтісніше пов’язана з життям народу. Вона постійно реагує на зміни в соціально-виробничому й культурному житті нації виникненням нових слів та зникненням старих. Це зумовлює постійну наявність у мові двох шарів лексики: активного й пасивного. Процес появи нових слів випереджає процес виходу з ужитку таких, що позначали старі явища й реалії, тому мова лексично весь час збагачується. Збагачується вона ще й тому, що не всі слова зникають назавжди. Часом вони повертаються до активного вжитку, набувши нового значення, наприклад, дружина.

В активному словнику мови перебувають слова, що в даний час вживаються часто й не мають значення давності чи новизни.

Пасивний запас української лексики становлять:

а) слова, що вже застаріли й вийшли або виходять з ужитку;

б) нові слова, які ще не закріпилися й не стали в мові загальновідомими та загальновживаними.

Отже, у пасивному запасі української лексики зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

 

Неологізми

 

Неологізми (від грец. ‘новий’ та ‘слово’) – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являються в мові. Виникнення неологізмів спричинене потребою давати назви новим предметам, явищам, поняттям, що постають унаслідок безперервного розвитку економіки, науки, культури, у результаті розширення й поглиблення зв’язків з іншими народами та державами. Особливо активно поповнюються новими словами сучасні науково-технічні термінологічні системи: біоніка, біонавт, пептидоміка, гідропоніка, геноміка, протеоміка, мультимедійний, нанотехнології тощо. Це лексичні неологізми, що виконують номінативну функцію. До них належать також слова, утворені від лексем, які існували в мові раніше: банк – банкомат; глобальний – глобалізація, антиглобаліст; ремонт – євроремонт; домашній кінотеатр; металопластик, металокераміка та ін.

Крім лексичних новотворів для називання нових понять, неологізми з’являються й через те, що виникає потреба замінити вже наявну назву точнішою, зрозумілішою, такою, що більше відповідає фонетичним, лексичним, словотвірним та іншим нормам мови. Скажімо, основною назвою солодкого продукту харчування, виготовлюваного з особливих сортів буряків або тростини, в українській мові є цукор. Але низка хімічних термінів утворювалася (усупереч вимогам, що ставляться до термінологічної лексики) від розмовного синоніма сахар: сахарат, сахароза, сахаризація. Згодом словотворче гніздо було вирівняне, ці терміни замінено неологізмами, похідними від основного слова: цукрат, цукроза, цукрування; прикметник цукровий розширив свою семантику, витіснивши сахарний з термінологічних словосполучень цукрова кістка, цукрова хвороба, цукровий діабет.

Поряд із лексичними неологізмами з’являється чимало неологізмів семантичних, тобто слова, що здавна існують у мові, набувають нових значень. Наприклад, слово гвардія в дожовтневий період у Російській імперії було назвою добірних військових частин; під час Другої світової війни стало званням окремих частин Червової Армії, що особливо відзначилися в боях. Зі здобуттям Україною незалежності ввійшло до назви Національної гвардії України, членами якої є найбільш віддані захисники Української держави.

Унаслідок двох згаданих причин з’являються загальномовні неологізми, які виконують номінативну функцію і в перспективі мають стати надбанням усіх носіїв мови. Нові слова виникають і тоді, коли автор хоче дати якомусь предметові або явищу нову, образнішу, емоційнішу назву, яка краще відтворює його бачення світу:

Вже небо не біжить там синьо-білим бігом

В своєму зорехмарному ряду.

Завіяло, заговорило снігом

У полі, попід садом і в саду.

(М. Вінграновський).

Слова типу зорехмарний є індивідуальними (авторськими) неологізмами. На відміну від нейтральних загальномовних, індивідуальні неологізми можна вважати стилістичними, оскільки вони покликані до життя прагненням дати назву не новому поняттю, а такому, що вже має словесне позначення в мові.

Багато неологізмів постає в періоди докорінних змін і перетворень у житті народу. З’являються не лише лексичні неологізми (менеджер, спонсор), а й семантичні, активізуються слова, що тривалий час перебували в пасиві лексичного складу. Виникають нові словосполучення, що виконують номінативну чи стилістичну функцію. Досить активно, наприклад, використовується тепер рідковживане раніше слово екологія. І не тільки в прямому розумінні ‘наука про зв’язок організмів із навколишнім середовищем’, а й у словосполученнях екологія мови, екологія культури, екологія душі тощо. Від слова самоврядування утворився прикметник самоврядний (самоврядні території). Набувають поширення нові словосполучення на зразок активне сумління, баланс інтересів та ін. Виникло немало слів та словосполучень для позначення негативних явищ у нашому житті: довгобуд, атмосфера вседозволеності і под.

Але не тільки в бурхливі періоди історії заявляються неологізми. Вони виникають у мові весь час. Причому, це не лише слова з галузі суспільно-політичної лексики. Це й нові терміни зі сфери науки, літератури, мистецтва: гідробіоніка, нейрокібернетика, гіпнопедія, протеоміка; назви нових професій, предметів, понять, пов’язаних із розвитком різних галузей життя: сомельє, бариста; ноутбук, ризограф; татуаж, пірсинг, ліпосакція, шейпінг, фітнес, логін, чат, провайдер, віртуальний, трафік тощо. Повертаються з небуття несправедливо викреслені колись топоніми й на певний час стають неологізмами, щоб потім увійти до загальномовного вжитку: Алчевськ, Жовква, Луганськ, Маріуполь тощо.

Новим явищем у лексичному розвитку мов є абревіатури. Позитивне в них те, що та сама кількість інформації передається меншою кількістю знаків, ніж у відповідному сполученні слів: СНІД, ВІЛ, САРС, ЄС, ПАРЄ, СОТ.

Крім абревіатур, в українській мові є слова, що виникли внаслідок стиснення словосполучень. Як правило, вони вживаються в розмовному мовленні, де є елементом просторіччя: платіжка. Часом можуть потрапити й до літературної мови: врубівка (врубова машина), візитка.

Неологізми творяться за наявними моделями, властивими мові способами словотвору. Наприклад, за зразком біологія, геологія, зоологія утворено назви вірусологія, дельфінологія; за зразком шевченкознавство, франкознавство – лесезнавство (галузь літературознавства, що вивчає творчість Лесі Українки); терміни атмосфера, стратосфера стали зразком для творення терміна біосфера ‘оболонка Землі, яку населяють живі істоти’. На взірець буряківник, лісівник, кукурудзівник – собаківник, рисівник. Утворення з компонентом -вод на позначення тих самих понять (собаковод, садовод) є дублетами, що тільки засмічують мову.

Неологізми належать до пасивної лексики. Але вони є категорією історичною, тому належність їх до пасивної лексики не вічна. Вони сприймаються як нові, поки новими й незвичними є означувані ними поняття. Коли поняття стають загальновживаними, то й слова виходять із розряду неологізмів. Неологізм може прищепитися в мові, стати загальновживаним словом, коли поява його викликана номінативною або стилістичною потребою. Без такої потреби новотвір приречений на зникнення. Не закріплюються в мові ті неологізми, які не відповідають її лексичній системі, граматичній будові або фонетичним закономірностям.

 

Функції неологізмів

 

Загальномовні неологізми утворюються і вживаються насамперед в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилях: “Під терміном прапорництво слід розуміти три поняття: прапорознавство, або вексилологія, що є допоміжною історичною дисципліною, прапорне мистецтво – прикладна галузь, що займається творенням і виготовленням прапорів, та прапорне право – допоміжна юридична дисципліна, яка визначає правові підстави використання прапорів” (журн.).

Велика кількість неологізмів уживається в публіцистичному стилі: “ Біонавти... Не рийтеся в тлумачних словниках та енциклопедіях. Однаково цього слова не знайдете. Професія тільки народжується в лабораторіях учених” (газ.). Особливістю цього стилю є те, що журналісти не так творять самі, як пускають нові утворення в обіг, дають їм путівку в життя. Тому публіцист мусить мати тонке мовне чуття, знати, що треба, а чого не варто пускати в обіг. Через брак саме цього мовного чуття всі засоби масової інформації останнім часом досить активно вживають ненормативні форми вітання: доброго дня, доброго вечора. Ні в художній літературі, ні в доброму українському розмовному мовленні, ні у фольклорі таких висловів нема, є добрий день (добридень), добрий вечір (добривечір). Нормативний тільки вислів доброго ранку.

У публіцистиці часом уживаються й індивідуальні неологізми для посилення експресії вислову: “З тими, хто не вміє скинути темні окуляри вболівальника, подивитися на речі пильним, тверезим і об’єктивним поглядом, страждає на києвофобію, особливого бажання дискутувати немає” (газ.).

Індивідуальні (авторські) неологізми творяться тими самими способами, що й загальномовні. Доля їх у мові залежить від уміння автора оригінально сполучити слова чи основи слів, дібрати незвичне означення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані поняття:

Десь на горизонті хмара-хустка

Манить вдаль, мов дівчина у сад,

І весни такі пахучі згустки

Розплескалися об голубий фасад.

(В. Симоненко).

Художній стиль використовує загальномовні неологізми для відтворення мовного колориту певного періоду в розвитку суспільства: “Наша артіль бідна, – сказав старий, – і кидати шаланди в морі не годиться. Я – голова артілі, то мусив і рятувати, а Чубенко, мабуть, доплив добре, здоровий і завзятий, ніяк не хотів плисти без мене, аж поки я не пірнув під перекинуту шаланду, а він усе гукає та все пірнає, шукаючи мене” (Ю. Яновський).

У поетичному мовленні загальномовні неологізми, крім функції відтворення колориту доби, мають у собі також заряд певної експресії, надають викладу невимушеності, розмовного забарвлення.

Авторські неологізми є належністю художнього стилю, а також наближених до нього жанрів публіцистики. Їх творять окремі автори відповідно до законів нашої мови. Переважна більшість таких неологізмів лишається тільки в користуванні певного митця, характеризує його творчу манеру. Але це також важлива стилістична функція. Ці неологізми справляють естетичний вплив на читача, вони добре відомі досить широкій аудиторії, хоч і не ввійшли до загальномовного словника.

Стилістичні функції неологізмів досить різноманітні. Вони виступають засобом надання текстові урочистого, піднесеного звучання:

Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама

Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока,

Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта.

Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає,

Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних...

Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний

На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом.

Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов,

Хльоснув по конях старий, І охоче вони полетіли

До кораблів глибодонних, – було це й самим їм до серця.

(Іліада, переклад Бориса Тена).

Дають негативну характеристику, створюють гумористичні, іронічні, сатиричні ефекти: “Інтелігентною дамою слід уважати кожну даму, яка усвідомлює, що вона не просто жінка, а саме дама, тобто порядна дама з пристойної інтелігентної родини, тобто дама з високим порогом розуміння своєї дамості... Літературна дама – це різновид типу так званої інтелігентної дами. Звичайно, далеко не кожна письменниця є літературною дамою і, навпаки, не кожна літдама – письменниця” (Ю. Івакін).

Уживаються як засіб небуденного, опоетизованого зображення картин природи, відтворення почуттів людини:

Зазимую тут і залітую,

В цій великій хаті не своїй

У кутку відтихну, відлютую.

Намовчусь у темряві німій.

(М. Вінграновський).

Буває, що новотвори засвоюються мовою, але живуть недовго, відходять разом з поняттями, які позначають: гласність, перебудова. Більшість індивідуальних неологізмів не стає надбанням активної лексики, хоч часом трапляється й таке. Відомі, наприклад, неологізми: М. Старицького – мрія, утворений від дієслова мріти ‘виднітися, мерехтіти’; І. Верхратського – звіт; І. Франка – чинник. Добре виконують естетично-зображальну функцію в поезіях М. Рильського створені ним неологізми громозвукий, бурноплинний, веселокрилий, вихрогривий, ясносилий, стоколосся, ласолюб, розкриляти, празима, або у творах М. Стельмаха слова піднебесність, заокеанець, всніжити, зашовковитися. Про такі неологізми академік Л. Булаховський сказав: “Хай вигадані відповідним художником слóва нові слова залишаються назавжди тільки його словами, хай вони не надходять до активного фонду загальної мови, – але там, де їх ужито, вони живуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям. На своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної дійової образності та емоційності і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження і своє існування”.

У розмовному мовленні неологізми виникають весь час. Як правило, вони ніде не фіксуються і швидко замінюються іншими: руки не ручать, ноги не ножать. Інколи переходять до літературної мови: повнометражка, електричка та ін. Отже, загальномовні неологізми використовуються в усіх структурно-функціональних стилях української літературної мови. Індивідуальні (авторські) поширені в основному в художньому стилі, особливо в поезії, рідше – у наближених до художнього мовлення жанрах публіцистики. Для нехудожніх стилів авторські неологізми, як правило, нехарактерні.

Застарілі слова

 

Застарілі слова, як і неологізми, належать до пасивної лексики. У процесі історичного розвитку словниковий склад кожної мови зазнає різних змін. Одні слова перестають бути загальновживаними, зрозумілими для носіїв мови і поступово виходять з ужитку.

У межах застарілої лексики виділяються слова, що зовсім вийшли з ужитку, і семантика їх майже невідома сучасним мовцям: галити – ‘радіти’, буй – ‘хоробрий’, гудець – ‘музикант’, правотар – ‘адвокат’ і под. (хоч вони мають у своєму складі зрозумілі й тепер компоненти). Ще одну групу цієї лексики становлять слова з меншим ступенем застарілості. Вони частіше чи рідше використовуються в сучасній мові з певною стилістичною метою: атрамент, боярин, отверзати, рать, прах: “Помацки відшукує Сагайдачний дощечку, кладе на неї білий аркуш і вмочує вигострене гусяче перо в атрамент ” (3. Тулуб).

Ступінь застарілості слова залежить від місця його в лексичній системі, від часу використання в мові протягом її існування, від семантичних та граматичних якостей. Чим довше вживалося слово, тісніші були його значеннєві та словотворчі зв’язки, тим менше зачіпав його процес старіння. Відмінності між застарілими словами та межі їх використання в сучасній мові залежать від причин виходу цієї лексики з активного вжитку. Такими причинами є, по-перше, зникнення з життя певних понять, по-друге, заміна окремих назв іншими. Отже, одні слова переходять до розряду пасивної лексики або й зовсім припиняють своє існування разом з позначуваними поняттями; інші поступаються місцем новим лексемам, що виявляються придатнішими для називання тих самих понять.

Перша група застарілих слів – це матеріальні архаїзми, або історизми: князь, дука, кошовий, осавула; земство, магістрат; лати, пернач; намітка, очіпок тощо. Слова, що належать до другої групи, звуться стилістичними архаїзмами, або просто архаїзмами (від грец. ‘стародавній’). З-поміж них виділяються лексичні архаїзми (застарілі синоніми до слів сучасної мови): десниця – права рука, правиця, вия – шия, ланіти – щоки, ликувати – радіти, зріти – бачити, відати – знати, перст – палець; словотворчі архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються суфіксами чи префіксами): письмовець – письменник, возсіяти – засяяти, творитель – творець, возвеличувати – звеличувати, словеса – слова; лексико-фонетичні (від сучасних слів відрізняються звуковим оформленням): злато – золото, серебро – срібло, глас – голос, прах – порох; фонетичні архаїзми (характеризуються застарілою вимовою окремих звуків): зіма – зима, братік – братик, збірати – збирати, крівавий – кровавий – кривавий; семантичні архаїзми (застарілі в одному із своїх значень): держати в розумінні ‘мати за дружину’: “Сам Мотуз докопався, що Грицаїв дядько держав його рідну тітку” (І. Нечуй-Левицький); живіт у значенні ‘життя’: “Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем і галас ущух: “Клянуся живіт свій покласти за князя Данила” (А. Хижняк); староста в значенні ‘голова сільської громади’.