Політико-правові ідеї Йосипа Сталіна

Йосип Джугашвілі (Сталін) (1879-1953)-радянський політич­ний і державний діяч, Герой Радянського Союзу (1945 p.), маршал Радянського Союзу (1943 p.), генералісімус Радян­ського Союзу (1945 p.). Народився в місті Горі (Грузія) в родині шевця. Закінчивши духовне училище, вступив до Тифліської духовної семінарії, звідки "за неявку на іспит" його відрахували. Займався революційною роботою. З 1901 р. перейшов на не­легальне становище, працюючії під партійними кличками Коба, Давид, Сталін та ін. Після II з'їзду РСДРП (1903 p.) -більшовик. З 1902 р. до 1913 р. неодноразово арештовувався тависилався, брав участь у революції 1905-1907 pp. З 1912р.-член ЦК РСДРП. Учасник підготовки та проведення Жовтне­вого (1917 р.) перевороту. У 1917-1922 pp. - нарком з націона­льних справ. З 1922 р., за рекомендацією Леніна, - Генераль­ний секретар більшовицької партії.

Учення про державу та право викладене в його працях: "До питань ленінізму" (1926 р.), "Про проект Конституції Союзу РСР" (1936 р.), "Про діалектичний і історичний матеріалізм" (1938 р.) тощо. Суть його поглядів така:

-держава виникла в результаті розколу суспільства на ворожі класи та є машиною в руках панівного класу для придушення опору своїх класових супротивників;

- у міру просування країни до соціалізму класова боротьба загострюється;

- діяльність держави характеризують дві її основні функції: внутрішня та зовнішня;

-держава в майбутньому має відмерти, відбудеться це не через ослаблення, а через максимальне посилення її влади;

-демократія - це класова форма держави (у капіталістичному суспільстві - це демократія для сильних, заможних, пролетарська ж демократія — демократія для трудящих);

- на першому місці в державі повинні стояти загальні інтереси, а вже потім - особисті;

- головним у диктатурі пролетаріату є керівництво партії (без керівництва (диктатури) партії неможлива диктатура пролетаріату);

- партія - "орден мечоносців", що здійснює тотальну дикта­туру над державою, суспільством, кожною людиною (ст. 126 Конституції СРСР 1936 p.: більшовицька партія керівне ядро всіх організацій трудящих як суспільних, так і державних).

Анархізм як нове суспільно-політичне вчення вийшов на арену боротьби ідей в 40-х pp. ХГХ ст. Його най відомішими теорети­ками були француз П. Прудон, німець М. Штірнер, росіянин М. Бакунін.

Прудон П'єр Жозеф (1809-1865) - французький соціаліст, теоретик анархізму.

Найважливіші праці: "Щотакевласність?"(1841 p.), "Філософія злиднів" (1846 p.), "Сповідь революціонера" (1849 p.), "Війна і мир" (1861 р.)таін. У нихП. Прудон висловив такі думки:

- рушійною силою суспільства є суперечність між особистістю та суспільством;

- експлуатація в буржуазному суспільстві тримається на неекві­валентному обміні між працею і капіталом;

- для встановлення в суспільстві справедливості потрібно здійснити не політичний, а економічний переворот, який немож­ливий без зміни погляду на власність;

- власність і суспільство несумісні. Право власності хоч і природне, але антисоціальне право. Земля, вода, надра- це суспіль­не надбання. Єдиною формою власності в суспільстві є праця;

- експлуатація людини людиною походить з права сильного; -держава не тільки експлуатує суспільство, але й здійснює,

допомагає буржуазії отримувати прибуток і збільшувати свою власність;

- вищий ступінь досконалості суспільства - поєднання порядку й анархії- безвладдя;

- анархія — це порядок, заснований не взаємовигідних догово­рах, укладених між індивідами, сім'ями, групами, містами, провінціями, а не на інститутах державної влади та законах;

- політична організація суспільства має бути замінена його економічною організацією;

— у майбутньому суспільстві приватна власність має бути замінена володінням;

- суспільство майбутнього буде організоване як федерація вільних асоціацій, поєднуючи індивідуальну та колективну свободу;

-соціалізм-єдино справедливий лад, метою якого є звільнення особистості від експлуатації, злиднів, поневолення буржуазією, державою, церквою, а комунізм - це гніт і рабство, лад, який перешкоджає вільному розвиткові особистості, її здібностей, порушує рівність, однаково винагороджуючи працю та лінощі, талант і дурість.

Госпар Шмідт (псевдонім Макс Штірнер) (1806-1856) -німецький філософ, ідеолог індивідуалізму. Закінчив філософ­ський факультет Берлінського університету.

Автор творів "Єдиний і його власність" (1814 p.), "Історія реакції" (1852 р.) тощо. У них філософ:

- відстоював чисту свободу, котру він закликав звільнити від будь-якої підлеглості (держави, партій, церкви);

- неодноразово наголошував, що в державі не може бути свободи для індивіда, оскільки кожна держава-деспотія;

- висловлювався не проти тогочасної держави та права, не проти моралі, принципів та ідей тогочасного суспільства, а взагалі проти будь-якої держави і права, проти будь-яких норм, принци­пів та ідей, що претендують на значущість для всіх індивідів;

- був упевнений, що кожна особа повинна бути автономною та не зв'язаною жодними соціальними нормами, принципами, ідеями, суспільними установами, не має рахуватися з громадською думкою і навіть з власним вчорашнім рішенням;

- критикував політичний лад, буржуазну державу та право й одночасно був непримиримим ворогом ідей комунізму, в якому вбачав прагнення обмежити інтереси особи в ім'я загальних і колективних інтересів;

- усіляко обстоював приватну власність, вважаючи її основою реалізації свого "Я";

- вважав державу головним джерелом економічної нерівності

та поділу на класи;

- протиставляв тогочасній державі своє анархічне суспільство егоїстів, у якому кожен егоїст користується не лише повною свободою у своїй поведінці, а й забезпечений власністю;

- закликав усіх стати відвертими егоїстами, дбати про збільшення власних статків, опановувати світ будь-якими засобами.