Кирило Туровський про співвідношення світської та духовної влади

Кирило Туровський (1130- близько 1182) — письменник-проповідник і церковно-політичний діяч Київської Русі. Народився в містечку Туров (тепер - Гомельської області на території Білорусії) в заможній родині. Отримав Ґрунтовну освіту (знав кілька іноземних мов). З молодих років присвятив себе Богові. Згодом був обраний (1169 р.) Туровським єписко­пом і прославився як церковний оратор та вчитель. Після залишення єпископської кафедри вів аскетичне життя в одному з монастирів Турова.

Творчість Кирила Туровського є одним з найбільших досяг­нень релігійно-філософської думки XII ст. Твори його користу­валися значною популярністю, тому багато з текстів, які хоч і не належали йому, за давньоруською рукописною традицією, підписувалися його іменем. Достеменно відомо, що він є авто­ром "Притчі про душу і тіло", "Повісті про білоризця і чорно­ризця", "Сказання про чин чорноризця", восьми Слів на церков­ні свята, тридцяти молитов, двох канонів, "Послання до архі­мандрита Києво-Печерського монастиря Василія", декількох "Послань Андрію Боголюбському" та ін. Йому приписують ще близько десяти творів.

За обсягом літературної спадщини, за популярністю та майстерністю володіння словом Кирило Туровський -чільна постать духовного життя Київської Русі XII ст. Його називали "другим Золотоустим".

У своїх творах мислитель закликав до єднання духовнсЛ та світської влади, основою якого, на його думку, могло стати Святе Письмо, котре робить людину смиренною, добродійною! та шляхетною.

Саме за допомогою Святого Письма та християнської релігії,] на переконання Кирила Туровського, можна поліпшити життя в державі - політичні, економічні та соціальні відносини. Від-І хилення від християнської віри чи порушення її вимог призводить! до соціального зла, котре може бути покаране відповідної до Божих законів. Рай, створений Богом, охороняється Йог законом, а людина, наділена ним здатністю мислити та фізичнимі рисами, не повинна, з огляду на божественне призначення^ порушувати усталені Богом норми, виявляти гордість-це веде стверджував Кирило Туровський, до духовної та фізичної смерті. Мислитель поділяв індивідів та народи на зовнішні (язицькі, чужі* тілесні - приречені на смерть) та внутрішні (християнські, "свої", духовні - їм дароване життя).

Кирило Туровський був прибічником сильної влади, але прі цьому застерігав правителів, що нею потрібно вміло розпоряд­жатися, робити людям добро, піклуватися про їхній матеріальниі і духовний стан. Що ж стосується служителів церкви, то боні повинні сприяти встановленню соціальної злагоди в суспільстві, загальної справедливості, гармонії. Він також засуджував між­усобні війни між князями, їхні претензії на великокнязівський престол, наголошуючи, що владу дав Бог, закликав до єднання русі.

"Данила Заточника моленіє"- твір невідомого автора першої половини XIII ст., який за тодішньою традицією приписується якомусь засланцю Данилу, що хотів своїм "Моленієм" вернути собі втрачену з невідомих причин княжу ласку. Як вважають дослідники, виходячи з тексту "Моленія", складено цю памятку на півночі Русі. Однак треба зауважити, що кола, з яких вона вийшла та в яких оберталася, досить вільно спілкувалися по всіх просторах тодішньої ще мало розмежованої країни й тому їїмож-на вважати так само спільною, як і південні памятки, що дійшли до нас тільки в північних редакціях та списках. З "Моленія" видно, що автором його був звичайний у ті часи аматор "книжного почитанія" (книжник), який, бажаючи висловити свої думки, склав збірку в формі афоризмів і приказок про всілякі життєві справи - про княжу владу, про багатство та бідність, про розум та дурість, про жіноцтво тощо. У ті часи, коли люди були цікаві до притч і оповідань на теми моралі, така збірка, до того ж, при­крашена ефектним оповіданням про самого автора, мала справи­ти на них сильне враження.

Цей твір, який був написаний у період феодальної роздробле­ності, звертається до важливого питання державності. Автор бажає бачити свою державу єдиною та сильною на чолі з мудрим і сміливим князем, який спирається на раду з "думців" та своєю владою захищає всіх підданих. Усі свої надії автор пов'язує з освіченим, мудрим єдиновладдям. Мудре правління - благо для держави, запорука її могутності.

Данило дає поради князеві, як домогтися зміцнення держави, Урівноважити владу, зробити її стабільною та непорушною. Для цього, на його думку, князеві потрібно спиратися на тих своїх підданих, які мають середній достаток, а про людей взагалі Роботи висновки не на підставі їхньої зовнішності та багатства, ^а за їхнім розумом, наближати до себе мудрих і справедливих, видалити нерозумних, зухвалих та багатих.

Автор також гостро засуджує міжусобні війни, радить князеві зміцнювати військо, що має стати запорукою дієздатності влади в боротьбі як із зовнішніми ворогами, так і з тими, хто творитії беззаконня, проводить думку, що народ - джерело князівського ж багатства та могутності.

Питання держави та права в "Повісті временних літ"

"Повість временних літ" - видатна літописна памятка епохи Київської Русі. Свою назву вона отримала за першими рядками що давньоруською мовою звучали так: "Се повести времянъ» ных лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киеве нача переев княжити и откуду Русская земля стала есть".

"Повість временних літ" була складена в Києві в 10-ті pp. XII ст. (близько 1113-1117 pp.). На думку деяких істориків, її уклада! чем був монах Києво-Печерського монастиря Нестор (близьш 1056—1121), відомий також й іншими творами ("Чтеніе о жизни и погутлении князей Бориса и Глеба", "Житіє Феодосія Печерсьі кого" - 80-ті pp. XI ст.). При створенні "Повісті временних лгш їїукладач використав численні матеріали, серед яких: більш ранні літописи, візантійські хроніки, тексти договорів Русі з Візантієкі життєописи, легенди, переклади з давньогрецькоїлітератури, уся перекази тощо.

У творі автор порушив державно-правові проблеми.

1. Визначив місце східних словян серед європейських і азій| ських народів (детально розповідав про їхнє розселення, наголо! шуючи на спільності їхніх культури, мови, писемності).

2. Дав розгорнуту відповідь на питання щодо походженні руської держави (спростовував візантійську концепцію про виник! нення Київської держави в результаті хрещення Русі під упливоя Візантії, вивів її із суспільного договору між народом і князями яким народ довірив "володіти та княжити", але при цьому доі тримується хибної теорії про "варязьке" походження русЬкш держави, що свідомо висувалася феодалами для обгрунтуванні свого панування над народом).

3. Обґрунтовував ідею династичного князювання (кожен князі володарює в своєму уділі) як єдину справедливу форму правліи ня, встановлену Богом.

4. Визначив як критерії діяльності князів результати, наслідки їхнього правління для держави та народу.

5. Обстоював союз, співпрацю між світською та духовном владою.

6. Висловив свою (позитивну) думку щодо народних зборів (віч), боярської думи, правових звичаїв.

7. Через увесь твір провів ідею велич і, єдності та незалежності Русі. Зміцнення політичної влади Київського князя й об'єднання навколо Києва всіх князів, на думку автора, - запорука припи­нення князівських міжусобиць і чварів, які призводять до розпаду держави.

8. Закликав князів засвоювати позитивний досвід (уроки) своїх попередників і використовувати його для зміцнення

держави.

Ключові поняття:

Єресь – у християнстві течії, які відхилялися від офіційної церковної доктрини у сфері догматики та культу.

Феодалізм – соціальна система, яка існувала в Західній Європі в період Середньовіччя.

 

Контрольні питання:

1. Розкрийте суть „томізму”.
2. Охарактеризуйте теорію „всесвітньої монархії” Данте.
3. Як Марсілій Падуанський визначає державу, право та закон?
4. Охарактеризуйте вчення Ібн Хальдуна про державу і право.
5. В чому особливість мусульманськ державно-правової думки?
6. Розкрийте державно-правові погляди Ілларіона.

Література:

1. Дюби Жорж. Європа в средние века. – М., 1994.
2. Толочко П. П. Древняя Русь. – К., 1987.
3. Орленко В.В. Історія вчень про державу і право. – К., 2007.
4. Макарчук В. Історія держави і права зарубіжних країн. – К., 2000.
5. Рубель В.А. Історія Середньовічного Сходу. – К., 1997.