Учення про право римських юристів

Важливим досягненням правової думки Стародавнього Риму стало створення самостійної науки юриспруденції, що було! результатом багатовіковоїеволюції права. Спочатку право розумі-] лось як божественне, сакральне явище, котре позначалося термі-і ном " fas ", і займалися ним, зазвичай, понтифіки (найвища колегія жреців), й тільки пізніше (кінець IV ст. - початок НІ ст. до P. X.)j з'являється світське, людське право, що позначалося терміном " jus ". Відповідно до переказів, початок світської юриспруденції пов'язаний з ім'ям Гнея Флавін (І ст. до Р. X.) та його збіркою "Jus civile Flavianum " ("Цивільне право Флавія"), що використо­вувалась у цивільному процесі. Поява цього права зумовлюва­лася потребами розвитку більш складного господарства, торгівлі, судноплавства, договірних відносин тощо. Знання й опанування цього права стає предметом юриспруденції (правознавства). Тож знавців права почали називати юристами.

Найвищого розвитку римська юриспруденція досягає в останній період республіки, особливо в перші два з полови­ною століття імперії. У цей час римські імператори намагалися заручитися підтримкою впливових представників юриспруденції.та за можливості підпорядкувати їх своїм інтересам. З цією метою за вказівкою імператора Августа відомі тогочасні юристи отримали навіть право давати відповіді на юридичні питання (respondere) від його імені. Такі відповіді мали великий авторитет і поступово стали обов'язковими для суддів, а з III ст. на деякі положення юристів-класиків починають посилатись як на тексти законів.

До найвідоміших тогочасних юристів належали: Гай, Папініан, Павел, Утьпіан, Модестін (ІІ-ІПстоліття).

Одним з відомих юристів, твори якого вважались у давньо­римській державі важливим джерелом вивчення римського права та мали обовязкову юридичну силу, був Дом і ці й Ульпіан (близько 170—228 pp.). Він поділяв право на публічне та приват­не. Публічне право-те, що охороняє загальні інтереси держави, а приватне - інтереси певних осіб. Приватне право мислитель поділяв на природне право, право народів і цивільне право.

До природного права (" jus naturale") Ульпіан вважав належ­ними всі значущі з погляду права приписи природи. Вони, на його думку, властиві не тільки людям, а й усім тваринам, які народжуються на землі та в морі, а також птахам. Такими правами він вважав, зокрема, право на шлюб, виховання дітей та ін.

Під правом народів ("/ us gentium") малося на увазі право, котре було загальним лише для людей, використовувалося У відносинах між ними та вважалося частиною природного права.

Цивільне право (" jus civile") зводилося до права, що створю­валось у результаті доповнення чогось або виключення із загаль­ного (природного) права. Тож цивільне право, за Ульпіаном, -¹⁴⁶ власне римське право в сучасному значенні цього вислову.

Виклад основних інститутів приватного права відображені в роботі римського юриста Гая (II ст.) "Інституція". Він, як і Ульпі; поділяв право на природне, встановлене світовим розумо яким однаково користуються всі народи, і право, встановле кожним народом (державою) для себе, - цивільне право.

Павел (ІІ-Ш століття) був тим римським юристом, який сформ' лював сутність права, котру він розумів як справедливіст] правду, рівність, утілення загальних принципів природного пра

Римські юристи також дали визначення закону як загально; припису, рішення мудрих вождів, загальної обітниці держав; Найпоширенішим афоризмом римських юристів був: " Dura /< sect lex" ("закон суворий, але це закон"). Вони також розроби комплекс правової проблематики в галузі загальної теорії пр: (суб'єкт і об'єкт права, правовий статус людини тощо) та деяі юридичних дисциплін (цивільного, державного, адміністративного, кримінального, міжнародного права).

Твори римських юристів у VI ст. стали важливою частин кодифікації Юстиніана та суттєво вплинули на подальший р виток правової думки.