Розвиток політико-правової думки Стародавньої Греції

можна умовно поділити на такі періоди:

1) ранній, або "досократівськші" (IX-VI століття до Р. X.) -*| характеризується переходом від релігійно-міфологічних учень про державу та право (Гомер, Гесіод) до філософських (Піфагор, Геракліт, Демокрит);

2) класичний, чи "сократівський" (V ст. — перша половина

IV ст. до Р. X.) - період розквіту давньогрецької політичної та філософської думки, звернення до проблем людини, права й держави (софісти, Сократ, Платон, Аристотель та ін.);

3) пізнього еллінізму (друга половина IV ст. — II ст. до Р. X.). — занепад грецької державності, криза полісної організації суспіль­ства, підпорядкування могутнім державам (Епікур, стоїки, Полібій таін.).

2.9. Політико-правові питання в поемах Гомера й Гесіода

Гомер (VIII ст. до Р. X.) - напівлегендарний давньогрецький поет, якому приписують авторство поем "Ілліада" й "Одіссея", а також гімни богам (так звані, гомерівські гімни). Біографія Гомера практично невідома. Перекази зображали його сліпим співаком, нащадком відомого сімейства Гомеридів. Певно, він походив з грецьких колоній Малої Азії. Деякі вчені мають сумніви, чи була насправді така людина. Є думка, що за цим прізвище приховуються декілька авторів - мандрівних співаків (аеді рапсодів), які в найбільш розвиненій частині архаїчної Еллади Іонії — створювали та виконували епічні твори. У V ст. до Р. X. за наказом афінського правителя Пісістрата вони були записані.

V Греції ж завжди вірили, що автором "Ілліади" й "Одіссеї" був Гомер, якого шанували та називали просто Поетом. Його твори стали обов'язковим предметом для вивчення та зразком для наслідування.

У поемах описуються події ХНІ ст. до Р. X., які ґрунтуються на реаліях тогочасного побуту та суспільного ладу. Автор оперує вживаними на той час поняттями - "діке" (правда, справедли­вість), "номос" (закон). Вони характеризують рівень розвитку тогочасної правосвідомості. Справедливість у Гомера за своєю суттю божественна та є об'єктивною основою і правовим крите­рієм. Тільки те, що відповідало тодішнім поглядам на справедли­вість, сприймалось як право.

Що ж стосується держави, то вона в поемах Гомера уособ- пюється в полісі (невелика за розміром незалежна община, що становила основу грецького суспільства в архаїчну та класичну епохи й будувалася на принципах автаркії (самодостатності), ісономїї (рівності перед законом вільних громадян, участі всіх членів у процесі прийняття політичних рішень)). Звідси — позаполісна людина в Гомера - це людина позадержавна, вона та її статус викли­кають лише жаль і зневагу. Позаполісні циклопи в "Одіссеї"" свідомо змальовані карикатурно. В "Одіссеї" незнайомому завжди ставлять одне й теж питання: "Де твоє місто (поліс) і де твої батьки?".

Дуже чітко ідея єдності, справедливості полісу прослідко-вується й у поемах давньогрецького поета Гесіода (VIII-VII століт­тя до Р. X.) - "Труди і дні" й "Теогонія". Для Гесіода справедли­вість (Діке) і законність (Євномія) — це сестри-богині, доньки верховного олімпійського бога Зевса й богині правосуддя Феміди. Діке охороняє Євномію, що уособлює ідеал полісного ладу, в якому панують справедливі закони. На думку Гесіода, ігнору­вання цих божественних настанов призведе до того, що "правду замінить кулак", "де сила, там буде і право".

У поемах Гесіод критикує насилля заможних людей стосовно простих землеробів, обстоює їхні права. Це свідчить про посилен­ня індивідуально-людських (особистісних) засад у тогочасному суспільно-політичному житті, оскільки право завжди та всюди передбачає правосуб'єктність людини, вільну особистість. У цих поемах вміщено також багато рекомендацій, що стосуються різних питань життя селян.

Поеми Гесіода повчальні, тому їх часто називають дидактичним епосом, на відміну від героїчного- гомерівського. Александр Маке­донський, котрий у своїх походах не розлучався з гомерівською "Ілліадою", одного разу сказав, що якщо Гомер - поет для царів, то Гесіод - поет для мужиків.

Морально-правові уявлення в творчості "семи мудреців"

Як право взагалі, так і права окремих людей неможливі без загальних норм поведінки, що передбачають для всіх суб'єктів рівні міри дозволеного та забороненого, а там, де ця міра відсутня, немає і права, багато з давньогрецьких мислителів наголошували на необхідності дотримуватися цієї міри (чи середини) в усіх справах і вчинках. Вони наполягали на важливості етичних і морально-правових порядків у суспільстві. Приклад саме таких підходів - творчість "семи мудреців". Це була ціла епоха в історії Еллади (кінець VII ст. - початок V ст. до Р. X.).

"Мудрецями" елліни називали видатних людей, котрі поєдну­вали в собі наукові знання, моральну гідність і політичні здібності. Число "сім" для еллінів священне, а конкретні імена мудреців варіювалися. Можливо деякі з них - це зовсім не реальні люди, а легендарні персони. Найчастіше поміж семи мудреців згаду­ються Фалес Мілетський, Солон Афінський, Хілон Спар­танський, Періандр Корінфський, Біант Прієнський, Піттак Мітіленський, Клеобул Ліндськпй. Вони були відомі прави­телі, політики, законодавці й зазіхали нате, що звичайним людям було не до снаги, проявляли розсудливість і впевненість, визнавали мудрість інших, прагнули до самовдосконалення.

"Сім мудреців" вносили в суспільство порядок і розмірність, обстоювали справедливість, розвінчували хиби, демонстрували своїми вчинками зразки доброчесності, підкреслювали важли­вість законів для життя поліса, закликали до їх виконання, намага­лися законодавче врегулювати відносини між різними верствами суспільства та вдосконалити державний лад. їхня мудрість проявилася в афоризмах і коротких виразах (гномах), які пере­жили століття: "Про таємне здогадуйся з явного" (Солон); "Людині найтяжче благородно перенести зміну на гірше", "Берись за справу не поспішаючи, а розпочате доводь до кінця", "Бери переконанням, а не силою" (Біант); "Краще пробачити, ніж мстити", "Усьому свій час", "Не роби сам того, що засуджуєш в інших" (Піттак); "Язиком не випереджай думку" (Хілон); "Більше слухай, аніж говори", "Корися законам" (Клеобул); "Не задовольняйся покаранням злочинця, а запобігай злочину" (Фалес) та ін. Саме одного із семи мудреців - Фалеса Мілетського - вважають першим античним філософом.

За легендою, сім мудреців зустрілись у Дельфах і дійшли згоди щодо двох важливих для людства настанов: "Пізнай самого себе" та "Нічого надміру". Ці вислови вони присвятили богу Апполону та прикрасили ними вхід до його храму.