Внесок мислителів країн ісламу в ученн про державу та право

Беручи до уваги роль, яку відігравала релігія в країнах іслам, їхні мислителі, фактично, були позбавлені можливості порушувати традиційні для європейської думки питання прорізні фогрми правління, взаємини між церквою та державою, співвідношення? держави і права тощо. Тож середньовічні арабські філософи зосереджують свою увагу на розробці таких проблем, як мистецтво влади правителя, його завдання, моральні риси й компетенція.

Зокрема, Абу Насраль-Фарабі (870-950 pp.) важливою умовою досягнення щастя людей вважав умілу діяльність верховної влади. Саме з цих позицій усі "міста" (держави) він поділяв на "доброчесні" (в яких високоморальні правителі та мешканці прагнуть до щастя, в основі якого - знання та блага) й "неосвічені" (верхівка влади прагне тільки особистого зиску). Пере­вагу філософ віддавав першому виду держав, розглядаючи їх як модель найкращого та природного спілкування, гідного способу життя. Як наслідок - досягнення щастя та кращої долі для людини він пов'язував не з дотриманням принципів шаріату, а з морально-етичними принципами, покладеними в основу управління державою.

Близької концепції дотримувався й Ібн Сіна (980-1037 pp.), або в латинізованій формі Авіцена, - вчений і поет народів Серед­ньої Азії та Ірану. Його повне ім'я - Абу Алі Хусейн ібн Абдал-лах ібн Хасан ібн Алі ібн Сіна. Народився він в селищі Афшана поблизу Бухари в сім'ї посадовця саманідської адміністрації. Юнацькі роки провів у Бухарі. Досить рано виявилася його обдарованність і йому, як виняток, було дозволено користуватися відомою емірською бібліотекою в Бухарі. З падінням дому Саманідів у житті Ібн Сіна настає тривалий період поневірянь. Зрештою, в 1002 р. він переїздить до Гургандж (Ургенч), де разом з Біруні перебуває при дворі хорезмшаха Абу-л-Аббаса Мамуна ібн Мамуна. У 1017 р. залишив Хорезм і переїхав до Ірану, де перебував при дворі місцевих правителів з династії Буїдів, займаючись лікуванням, читанням лекцій, підготовкою наукових праць, поєднуючи наукову діяльність з державною (в Хамадані обіймав посаду візира).

Світову славу Авіцені дали не тільки його мистецтво лікаря та класичний твір "Канон лікарняної науки" (зведення всіх медичних знань того часу), а й філософські погляди, викладені в "Книзі зцілення" та в "Трактаті про економіку". В останніх працях він стверджував, що основними причинами вчинюваного людьми зла, є голод і заздрість до чужого багатства. На переко­нання філософа, матеріальні блага в державі потрібно розподі­ляти рівномірно, щоб не було неймовірного багатства та жахливої убогості. Кожна людина повинна займати властиве їй за природою й освітою суспільне становище, працювати як для власної потре­би, так і для блага суспільства..Якщо ж усі люди будуть чесно працювати та чесно торгувати, то нікому й ні за що не доведеться воювати. Війни зникнуть, а політичні суперечки між державами будуть вирішуватися перемовинами. Під упливом справедливого суспільного ладу та виховання люди відмовляться від зла і проти­дії одне одному.

Ібн Рушд (1126-1198), або в латинізованій формі Аверроес (Абуль-Валід Мухаммед ібн Ахмед), - відомий арабський філософ, лікар, правознавець. Народився в Кордові. У 1169 р. був при­значений на посаду каді (судді) в Севільї, а в 1171 р. - в Кордові. Помер у Марокко.

Ібн Рушд був не тільки коментатором творів Аристотеля, ^в яких розвивав матеріалістичні елементи в його вченні, але й твор-Цем оригінальноїфілософськоїсистеми. Згідно з його поглядами, світ матеріальний і такий же вічний, як і Бог, він безкрайній У часі, в ньому панує необхідність. Ібн Рушд також заперечував безсмертя індивідуальної душі та загробне життя.

Ібн Рушд створив також прогресивне для свого часу вченні про "подвійну істину", згідно з яким науково-філософські істини та релігійні догми можуть не збігатися. Це давало можливість звільнити науку від гніту релігії, дійти висновку про можливісі| організації громадського життя на науковій основі та позбавлене його від влади духівництва й богослов'я. Саме цією ідеєю просяй нутий твір Ібн Рушда "Спростування спростовування".

Ібн Рушд говорив також, що різним верствам суспільстві потрібні різні істини. Масі, чи натовпу (амма), необхідний твердя закон, який дає релігія. Мислячі люди, обрані (хасса), яким у суспільстві завжди менше, потребують пізнання законів Всесвіту. Саме на них і зорієнтована філософія.

Деякі твори Ібн Рушда (коментарі до "Держави" Платона "Роздуми про зв'язок між мудрістю й релігійним законом" та ін.) вміщують важливі відомості про соціальний лад Андалусії, про традиції та звичаї її населення, а також інші суспільне політичні погляди філософа. Передова філософська концепцш мислителя справила значний уплив на середньовічну філософів Західної Європи та започаткувала зародження прогресивного філософського вчення - "аверроїзму".

Багато уваги питанням розвитку держави приділяв арабським історик і соціолог Ібн Хальдун Абдуррахман Абу Зейд ібЛ Мухаммед (1332-1406 pp.). Народився він у заможній родини в Тунісі. У 1349—1375 pp. обіймав різні посади при дворах правителів Тунісу, Феса, Гранади тощо. У 1375 р. оселився в замнЯ Калаат Ібн Салама (Алжир), де розпочав роботу над працею ззагальної історії, котру закінчив пізніше в Єгипті. Основними^ працями Ібн Хальдуна є "Книга повчальних прикладів" ("Кітаб аль-ібар") та "Автобіографія" (один з перших зразків арабської' мемуарної літератури Середніх віків).

Розкриваючи основні закономірності історичного розвитку, вчений розрізняв суспільство та державу, прагнув виявити; співвідношення між ними. Він виділив три типи державА "природну монархію" (деспотична держава, що спирається: на силу та задовольняє інтереси правителів), ^апвлітичну монархіюЛ (в ній проводиться розумна політика, що хоча й захищає інтересні підданих, але залишається для них "чужою", оскільки не пов'язанаї з ними загальною релігією) та "халіфат" (держава, що захищаа віру, підтримує земний порядок).

Ібн Хальдун виділяє дві фази розвитку суспільства: нижчу — "сільське життя" (переважає землеробство й тваринництво) та вищу - "міське життя" (ремесло й торгівля), що генетичне пов'язані одна з одною. Важливою формою трудового взаємо­зв'язку, на думку вченого, є товарообмін, в основі якого рівність вартості обмінюваних продуктів.

Призначенням політичної організації суспільства вважав захист власності виробників на засоби та продукти праці. Він гостро критикував форми державної політики, що завдають шкоди власності підданих (високі податки, конфіскації, торговельні монополії). Кожній фазі суспільного життя, за Ібн Хальдуном, притаманна своя, історично зумовлена політична організація. Він був одним з перших мислителів, які спробували створити наукову філософію історії. Його вчення значно випередило ідеї матеріалістів XVII-XVIH століть.

4. Українська політична та правова думка - це оригінальний складник світової політичної та правової думки. Вона, виник­нувши в період Київської Русі у процесі запровадження християнства, розвивалась у контексті української культури, відображаючи її історичну своєрідність.

Важливою передумовою виникнення та розвитку політико-правової думки на Русі було накопичення народом протягом сотень років правового досвіду, на основі якого відбувалася трансформація звичаїв у норми права, правила поведінки та спілкування людей, їхніми джерелами були міфи, легенди, норми-приписи й норми-заборони язицької релігії.

Значний уплив на формування політичної думки населення Русі справляло, очевидно, усвідомлення необхідності об'єднання в єдину державу, утворення інститутів влади, тогочасне політичне життя з його вічовими зборами, з'їздами (снемами) та нарадами Удільних князів, атакож законотворчість -тексти "РуськоїПравди", "Статут Володимира Мономаха", міжнародні договори.

Важливе значення мали також запровадження християнства та поширення писемності, завдяки яким стають відомі й починають використовуватися норми канонічного та східноримського права, політичні традиції Візантії.

Під упливом цих та інших факторів український народ зробив гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про державу і право. Він створив низку яскравих зразків правової думки й нормотворення, в яких втілилися такі найвищі цінності суспиД ства, як законність, свобода, рівність, повага до особи та \т Чимало демократичних державних і правових інститутів, гумам стичних ідей (народоправство, відмова від смертної кари, віро! терпимість, виборність суддів тощо) народилися чи дістали розвиток саме на теренах сучасної України.