Державно-правові погляди Платона

Платон (427-347 pp. до P. X.) - відомий давньогрецький філософ, племінник і учень Сократа. Виходець зі знатного афінського роду Кодридів на ім'я Аристокл. Сократ же, як свідчить легенда, жартома прозвав учня Платоном за його могутню фігуру та широту плечей (платой - ширина). Після смерті свого вчителя він залишив Афіни та 12 років подорожу­вав. Після повернення заснував Академію - власну філософську школу (називалася так тому, що розташовувалася в гаї, при­свяченому міфологічному герою Академу), де читав лекції своїм учням.

З творів Платона до нас дійшли 23 справжні діалоги, частина яких була розгорнена в об'ємні трактати "Держава", "Закони", Політик", "Протагор", "Критон", "Тімей", промова "Аполо­гія Сократа", 13 листів та ін.

У "Державі" Платон створив учення прорізні форми правлін­ня, що послідовно, в циклічному порядку змінюють одна одну (аристократичне правління, тімократія, олігархія, демократія, тиранія), а також запропонував свою модель ідеальної справедли­вої держави. Найважливішими рисами такої держави Платон вважав автаркію (від грецьк. autarkeia - самовдоволення; політика господарського відособлення, створення замкнутого самодостат­нього господарства в межах певної країни), незмінність і постійністі гармонію, засновану на розумі та справедливості, послідовниі розподіл праці в межах чіткої ієрархії. Для ідеальної державі також важливі єдність і солідарність усіх громадян, ізольовані' від зовнішнього світу, здатного справляти на неї руйнівни: уплив, підпорядкування особи суспільству задля досягненні загального блага.

Один з основних принципів такої держави - принцип справедт вості- означав внесення гармонії та розмірності в хаос Всесвіт; в суспільство, в душу людини та досягнення ієрархічного п: порядкування за принципом "кожному —своє". Розумне та доб] повинні панувати над низьким і нерозумним. Будь-яка часті людської душі, будь-яка установа чи стан у державі повин не суперечити самому собі й іншим робити свою справу. Тоді візьі гору суспільна гармонія. "Займатися своєю справою та не втруч; тися в чужі — це і є справедливість," - наголошував Платон.

Уподібнюючи державу людський душі, Платон виокремлі в ній три частини, а в державі - три стани. Розумній частин душі властива мудрість, тому їй відповідає стан філософі які; на думку Платона, повинні керувати державою, як розуі душею. Доти, доки в державі не будуть керувати філософ чи нинішні царі та власники не стануть шляхетно й ґрунтовні філософствувати, вона не позбудеться зла. Середня, вольо: або пристрасна частина душі володіє мужністю, їй відповідаї стан воїнів - захисників поліса. Зрештою, для нижчої частині душі, чуттєвої, або жадаючої, що найбільше пов'язана з тілом! характерна невибагливість, відповідає їй стан виробників - земле; робів або ремісників.

У державному організмі кожна людина розглядалась як клітин; що виконувала одну функцію, а кожний стан - як орган. ПрирІ но, що в такій державі її складники (особи) були повністю пі, порядковані інтересам цілого (поліса). "Закон має на меті не ро: кешування якої-небудь верстви населення, а благо всієї держі ви, - стверджував Платон. - То переконанням, то силою забезі печує він згуртованість усіх громадян, роблячи так, щоб вони були один одному взаємокорисні тією мірою, якою вони можутн бути корисними для суспільства".

Платон зауважував, що ідеальна держава невелика за розмірами] захищена від контактів з іноземцями (отже, будь-яка зміна ідеального є зміною до гіршого), а в економічному аспекті спи­рається на сільське господарство та до мінімуму зводить ремесло й торгівлю (бо нерівномірний розвиток останніх сприяє появі жадібності й торгашеських настроїв, породжує нерівність). Мораль, яку сповідують громадяни платонівської ідеальної держави, - мораль солідарності та простоти.

Вважаючи приватну власність головним джерелом соціальної ворожнечі та роз'єднаності, мислитель запропонував у двох вищих станах—філософів-правителів і воїнів-охоронців - вдатися до тако­го радикального заходу, як скасування приватної власності й сім "і. Суспільство, в якому всі люди одного покоління дивляться одне на одного як на братів і сестер, а на людей старших - як на батьків і матерів, здатне, за Платоном, досягти єдності й солідарності. Філософ писав: "Де більшість однаково говорить про одне й теж: "Це моє!" або "Це не моє!", там найкращий державний лад".

Інтересам держави мають слугувати й закони. Тож Платон детально розробив теорію закону та принципи законодавства. Він, зокрема, вважав, що законами повинні бути врегульовані всі сфери суспільного життя. Правильні закони роблять щасли­вими тих, хто ними користується, надаючи їм усіх благ. Тексти законів, на думку Платона, повинні вирізнятися якістю, чіткістю, стислістю, обов'язково мати вступ. На сторожі законів має стояти правосуддя. Призначення суддів він порівнює з обранням правителя.

Платон також розробив систему злочинів і покарань. Найбільш тяжкими злочинами він вважав злочини проти богів, батьків і держави. Розрізняв він злочини умисні та неумисні. Відповідальність за порушення законів передбачалась адміністра­тивна, громадсько-правова та кримінальна.

Отже, в розробленому Платоном проекті ідеальної держави пропонувалося суворо регламентувати всі аспекти життя та діяль­ності людини, повністю підпорядкувати її інтересам держави, позбавивши особистих потреб й інтересів, а це власне і є модель тоталітарної держави.

 Учення Аристотеля про державу та право

Значний внесок у розвиток вчення про державу та право здійснив відомий давньогрецький філософ і вчений Аристотель (384-322 pp. до P. X.). Народився він у місті Стагіра (грецька колонія у Фракії). У 18 років вирушив до Афін і вступив до Академії Платона, де навчався, а потім викладав (367—347 pp. * до Р. X.), ставши й сам мислителем. Після смерті Платона він покинув Академію та з невеличким гуртом прибічників розроб­ляв ідеї учителів спочатку в Ассі (невеличке містечко в Малій Азії), потім - в Мітілені (на острові Лесбос). Правитель Асса Гермій, який протегував платоністам, був союзником македон­ського царя Філіппа НІ. Можливо, за його рекомендацією Аристо­тель в 343-342 pp. до Р. X. зайняв посаду вихователя 13-річного спадкоємця престолу. Коли в 336 р. до Р. X. Александр Македон­ський зійшов на престол, Аристотель повернувся на батьків­щину в Афіни, де заснував філософську школу - Ліцей (Лікей) (на території храма Апполона Лікейського), що продовжував і свою діяльність і після його смерті.

Літературна спадщина Аристотеля дуже велика. Його праці що дійшли до нас, охоплюють різноманітні сфери знання: логі фізику, зоологію, психологію, етику, політику, риторику, поети Чимало творів мислителя, зокрема такі його діалоги, як "Евдем "Про справедливість", "Софіст", "Політик", "Про багатств та ін., не збереглися. Дійшли до нас "Фізика", "Органон "Метафізика" тощо. Аристотель, разом з учнями, написа також 158 творів (описів) державного ладу країн стародавньо світу (з яких збереглися уривки й лише "Афінська політика" дійш. повністю (знайдена в 1890 р.)), спираючись на які, філософ створі свій підсумковий трактат "Політика".

Аристотель заперечував теорію аристократичної "ідеальн держави" Платона та створив власну теорію рабовласниць держави. Вона, на його думку, найбільш досконала форма взаємні-людей. Влада в такій державі повинна належати не заможним не бідним, а середнім верствам рабовласників.

Держава для Аристотеля - об'єднання вільних громадян які спільно керують справами поліса на основі справедливості.! Раби стояли поза державою, вони для мислителя — знаряддя, призначене для задоволення інтересів свого господаря. Люди фізич­ної праці — ремісники — також вважалися належними до громадян.

Аристотель захищав приватну вчасність, заперечував ідеї Платонаі про усуспільнення майна, дружин і дітей панівної верхівки суспільї ства. Водночас він засуджував потяг, афінськгіх багатіїв до наживи}, виступав проти лихварства та широкого розвитку торгівлі.

Держава в Аристотеля виникає в результаті еволюції природних форм людського буття, намагання людей спілкуватися виникає заради загального блага. Саме спілкування вирізняє людину, що за природою своєю є "істота політична" й не може стояти поза державою. Для Аристотеля той, хто стоїть поза державою, -або бог, або звір. Потяг до спілкування з іншими приводить до утворення сім'ї, із сімей виникають громади (поселення), а з останніх - держави.

Важливе значення Аристотель надає формі держави, під якою розуміє політичну систему, уособлену верховною владою. В основу класифікації форм держави він поклав такі дві ознаки: 1) кількість людей, наділених владою, 2) те, які блага переслідують ці люди, - загальні чи особисті. Відповідно до першої ознаки, він виділяє: монархію (влада одного), аристократію (влада не­багатьох), політію (влада більшості). На основі другої ознаки Аристотель поділяє державні форми на правильні (монархія, аристо­кратія, політія)та неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Він був прибічником "подітії" - "середньої" форми держави, поміркованої цензової демократії, в якій політичними правами користується більшість всього населення. Демократію Аристотель вважав спотворенням подітії.

Правом Аристотель називав сукупність норм, які регулюють політичне спілкування, слугують критерієм справедливості, та поділяв його на природне (те, що скрізь має однакове значення і не залежить від визнання та невизнання його) й умовне (воле-встановлене - закони, угоди, звичаї). Право повинно втілюватись і реалізуватись у законі відповідно тій формі державного устрою, в межах якої воно має діяти.

Аристотель був одним із перших мислителів, хто виклав своє уявлення про важливість поділу влади в державі (законодавчий орган, магістратури, судові органи) та обгрунтував свою конструк­цію правового регулювання суспільних відносин, в основу якої він поклав принцип поділу права на публічне і приватне.