Бюджетна система та її устрій

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

 

 

Донецьк 2013

ЗМІСТ
Передмова
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ УСТРІЙ
ТЕМА 1. СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ І РОЛЬ БЮДЖЕТУ ДЕРЖАВИ
1.1. Економічна сутність та функції бюджету
1.2. Роль бюджету в розвитку фінансової діяльності держави
ТЕМА 2. БЮДЖЕТ ЯК ГОЛОВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ДЕРЖАВИ
2.1. Місце державного бюджету в системі фінансових планів держави
2.2. Бюджетне планування і прогнозування
2.3. Бюджетна програма: сутність та механізм застосування
ТЕМА 3. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І ДЖЕРЕЛА ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ
3.1. Збалансованість бюджетів як принцип бюджетної системи України
3.2. Економічна природа бюджетного дефіциту і його причини
3.3. Джерела покриття бюджетного дефіциту
ТЕМА 4. БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ І ПОБУДОВА БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ
4.1. Бюджетний устрій України
4.2. Побудова бюджетної системи України
ТЕМА 5. МІЖБЮДЖЕТНІ ВІДНОСИНИ І СИСТЕМА БЮДЖЕТНОГО ВИРІВНЮВАННЯ
5.1. Міжбюджетні відносини та необхідність перерозподілу бюджетних коштів
5.2. Сутність та види міжбюджетних трансфертів
5.3. Відображення механізму розподілу доходів між видами місцевих            бюджетів у Бюджетному кодексі України
5.4. Формула визначення міжбюджетних трансфертів
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ДОХОДИ І ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ
ТЕМА 6. СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ
6.1. Особливості сучасних бюджетних відносин
6.2. Доходи державного бюджету
6.3. Доходи місцевих бюджетів
Тема 7. Система видатків бюджету
7.1. Поняття і принципи організації видатків державного бюджету
7.2. Методи фінансування державних видатків
7.3. Види видатків державного бюджету
7.4. Видатки місцевих бюджетів
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ І КАСОВЕ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ
ТЕМА 8. ВИДАТКИ ДЕРЖАВИ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ
8.1. Видатки держави на розвиток економіки
8.2. Необхідність і склад видатків на науку
ТЕМА 9. ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ І СОЦІАЛЬНУ СФЕРУ
9.1. Необхідність і сутність витрат держави на соціальний захист і соціальну сферу
9.2. Визначення обсягу видатків держави на соціальну сферу і соціальний захист та їх розмежування між ланками бюджетної системи
9.3. Організація фінансового забезпечення соціальної сфери
ТЕМА 10. Видатки бюджету на управління та оборону
10.1. Характер і зміст бюджетних витрат на державне управління
10.2. Видатки бюджету на державне управління і оборону
10.3. Організація фінансування національної оборони
ТЕМА 11. Видатки бюджету на обслуговування державного БОРГУ
11.1. Бюджетний кредит і його форми
11.2. Державний борг і необхідність управління ним
11.3. Видатки державного бюджету на обслуговування державного боргу
ТЕМА 12. КАСОВЕ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ І ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ
12.1. Казначейська система виконання бюджету
12.2. Організація роботи казначейської системи виконання бюджету
12.3. Кошториси бюджетних установ
12.4. Державний фінансовий контроль за виконанням бюджету
ГЛОСАРІЙ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ УСТРІЙ

РОЗДІЛ 1

РОЗДІЛ 2

БЮДЖЕТ ЯК ГОЛОВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ДЕРЖАВИ

2.1. Місце державного бюджету в системі фінансових планів держави.

2.2. Бюджетне планування і прогнозування.

2.3. Бюджетна програма: сутність та механізм застосування

 

2.1. Місце державного бюджету в системі фінансових планів держави

 

Досліджуючи бюджет у системі планів, слід зазначити, що він посідає центральне місце. Це зумовлено тим, що бюд­жет, будучи центральною ланкою фінансової системи, має забезпечувати усі розподільні та перерозподільні процеси в Україні. Тобто бюджет як основний фінансовий план пови­нен забезпечувати мобілізацію грошових коштів держави, здійснювати їхній розподіл за головними напрямами на від­повідні цілі згідно з соціально-економічною політикою дер­жави.

До чинників, що визначають центральне місце бюджету в системі фінансових планів держави, належать такі:

- у державному бюджеті сконцентровано приблизно 2/3 фінансових ресурсів держави;

- за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні видатки;

- упорядкування і виконання державного бюджету пов’язані з упорядкуванням і виконанням інших фінансових планів;

- державний бюджет є головним джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності держави;

- державний бюджет – інструмент фінансового контролю за формуванням і використанням грошових фондів в економіці держави;

- державний бюджет є головним джерелом коштів, необхідних для діяльності держави.

Бюджет в основному відображає вторинний перерозпо­діл, тобто після первинного розподілу ВВП на основні його складові здійснюється вторин­ний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг.

Бюджет як річний фінансовий план являє собою кошторис (розпис) доходів та видатків держави, затверджений органами законодавчої та представницької влади у вигляді закону.

Фактичний бюджет висвітлює реальні видатки, доходи і дефіцит за певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути видатки, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та визначає зміни видатків, доходів і дефіциту, які виникають внаслідок того, що економіка працює не за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані кризи або зростання. Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Структура бюджету як фінансового плану відображає склад і частку доходів та видатків. Загалом вона досить стабільна, хоча щороку можуть відбуватися певні зміни.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів. Структуру бюджетної класифікації розробляє Ка­бінет Міністрів України і затверджує Верховна Ра­да України.

 

2.2. Бюджетне планування і прогнозування

 

Бюджетне планування – це комплекс організаційно-тех­нічних, методичних і методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою фінансового планування і ґрунтується на однакових із ним принципах.

Методи планування показників бюджету – прямі фінансові розрахунки і балансовий, які доповнюють один одного. За кожним видом доходів або видатків визначають вихідну базову величину за період, що передує плановому, а потім, ураховуючи фактори, які вплинуть на показник у періоді, що планується, розраховують його рівень. За допомогою балансового методу досягається узгодження показників бюджету з показниками загальної величини фінансових ресурсів в економіці країни, доходів і видатків населення, з фінансовими планами міністерств, відомств і різних суб'єктів господарювання.

Бюджетне планування – досить складний і ще недостатньо розроблений у методичному плані процес. Особливо це відчувається в умовах переходу до ринку, коли втратила значення система планування, що існувала раніше. Потреба удосконалити бюджетне планування зумовлена тим, що при розробці показників бюджету закладається такий механізм, який держава повністю може використати для регулювання економічних і соціальних процесів у економіці.

Слід зазначити, що переважна більшість розвинених країн застосовує програмно-цільо­вий метод формування бюджету, впровадження якого в Україні відбувається відповідно до вимог Бюджетного кодексу, що передба­чає класифікацію видатків бюджету за цільовими програмами.

Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочергових ці­лей держави, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цих програм фінансовими ресурсами, оцінювання ефективності використання бюджет­них коштів у процесі виконання завдань програми. Застосування такого методу потребує використання принци­пів середньо- та довгострокового бюджетного планування.

До основних етапів такого планування належать:

- визначення пріоритетної мети органів державної влади та розроблення стратегії їх виконання. Такі завдання мають відображатися у програмних і прогнозних документах уряду;

- складання відповідних програм щодо виконання визначених цілей. Програми розробляють головні розпорядники бюджетних коштів (міністерства та відомства) згідно з прогнозними й програмними документами уряду. Особливість цього етапу планування полягає у визначенні конкретних завдань для виконання програми. Кожна програма може мати одне або кілька завдань, які є короткостроковою метою і розробляються у межах наявних ресурсів. Отже, головні розпорядники планують свою податкову діяльність на осно­ві розроблених програм і визначених завдань. Варто зазначити, що програми складаються на довгостроковий період (3 – 5 років), завдання стосовно їх вико­нання - у межах одного або двох бюджетних періодів;

- визначення потрібного обсягу ресурсів для реалізації програми. Головні розпорядники на підставі плану своєї діяльності на коротко- та середньостроковий періоди розподіляють фінансові ресурси, потрібні для виконання відповідних завдань. На основі таких розрахунків розробляються бюджетні запити головних розпорядників, які подаються на розгляд до Міністерства фінансів;

- прогнозування системи показників ефективності використання бюджетних коштів для виконання програм і завдань головного розпорядника коштів.

Особливістю програмно-цільового методу є те, що бюджетні програми, розроблені розпорядниками коштів, повинні відповідати стратегічним ці­лям держави і мати чітко визначені мету й завдання для кожного розпорядни­ка, забезпечувати контроль за ефективним використанням бюджет­них коштів. Слід зауважити, що виконання бюджетних програм має чітко відповідати функціям, що здійснюють розпорядники коштів відповідно до зако­нодавства. Значна перевага бюджетних програм – можливість організації дієвого контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, визначення осіб, відповідальних за виконання основних завдань програми.

 

РОЗДІЛ 3

БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І ДЖЕРЕЛА ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ

3.1. Збалансованість бюджетів як принцип бюджетної системи України.

3.2. Економічна природа бюджетного дефіциту і його причини.

3.3. Джерела покриття бюджетного дефіциту.

 

3.1. Збалансованість бюджетів як принцип бюджетної системи України

 

Збалансованість  бюджету є необхідною умовою подолання економічного спаду української економіки. Для дотримання такого принципу бюджетної системи вітчизняні економісти рекомендують:

-  ввести сувору фінансову дисципліну в усіх ланках державних фінансів;

-  розширити дерегуляційні та приватизаційні процеси, що сприятимуть зняттю економічних і адміністративних бар’єрів для розвитку підприємництва;

-  формувати державний бюджет з метою досягнення визначених результатів і сприяння зацікавленості всіх ланок державного управління у цих результатах;

-  започаткувати нову ідеологію визначення державних завдань і пріоритетів;

-  припинити збільшення соціальних заборгованостей;

-  скоротити державний борг;

-  поступово знизити частку перерозподілу ВВП через бюджет.

До найважливіших напрямів збалансування належать також: зниження податкового навантаження на виробництво при одночасному розширенні податкової бази шляхом зменшення привілеїв і податкових пільг, розробка додаткових заходів, спрямованих на зменшення податкової заборгованості для бюджетів усіх рівнів.

Згідно з Бюджетним кодексом України принцип збалансованості означає, що повноваження на здійснення видатків бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період. Тобто ідеальне виконання бюджету передбачає повне покриття видатків доходами. Але на практиці, як правило, обсяги видатків і доходів бюджету не збігаються.  

Сальдо державного бюджету відповідно до рекомендацій Міжнародного валютного фонду визначається за такою формулою:

Трансферт – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі.

Чисте кредитування (кредитування за вирахуванням погашення) – операції, пов’язані з наданням коштів з бюджету на умовах повернення, платності і терміновості, в результаті яких з’являються зобов’язання перед бюджетом, та операції щодо повернення цих коштів до бюджету.

Перебільшення доходів над видатками формує активне сальдо або профіцит бюджету. Якщо в процесі складання або розглядання бюджету спостерігається перебільшення доходів над видатками, до затвердження бюджету слід здійснити скорочення профіциту в такій послідовності:

- скоротити залучення доходів від продажу державної власності;

- зменшити залучення доходів від реалізації державних запасів і резервів;

- передбачити спрямування бюджетних коштів на додаткове погашення боргових зобов’язань;

- збільшити видатки бюджету, в тому числі за рахунок передачі частини доходів бюджетам інших рівнів.

При недоцільному здійсненні цих заходів варто скоротити податкові доходи бюджету шляхом внесення змін і доповнень у податкове законодавство.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

Слід відзначити: найскладнішою ситуацією, що найчастіше спостерігається в економічній практиці, є дефіцит бюджету – перебільшення видатків бюджету над його доходами.

 

РОЗДІЛ 4

Бюджетний устрій України

Структура бюджету розглядається у горизонтальному і верти­кальному аспектах. У горизонтальному вона характеризується складом доходів і видатків, а також їх часткою; у верти­кальному – структура бюджету визначається за рівнями державної влади та управління і характеризується взаємопов'я­заними поняттями "бюджетний устрій" і "бюджетна система".

Бюджетний устрій визначає, яким чином здійснюється побудова бюджетної системи.

Бюджетна система відображає сукупність усіх видів бю­джетів, що створюються в певній країні відповідно до її бю­джетного устрою.

Бюджетний устрій – організаційні принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок об'єднаних в ній бюджетів.

Основи бюджетного устрою України, структуру бюджетної системи, принципи, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та ін. визначаються Бюджетним кодексом. Ним регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів і розгляду звітів про їхнє виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою й адміністративно-господарського поділу України.

В унітарних (єдиних) державах (такою є Україна) бюджетна система має дві ланки: державний бюджет і місцеві бюджети. У федеративних державах вона складається з трьох ланок: державний бюджет (чи бюджет центрального уряду); бюджети членів федерації (наприклад, штатів у США); місцеві бюджети.

Таким чином, бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи.

 Розглянемо, на яких засадах ґрунтується бюджетний устрій:

1. Відокремлення видів бюджетів, що створюються в певній країні.

Відповідно до такого підходу в бюджетній системі розрізняють центральні і місцеві бюджети.

До центральних належать централізований бюджет країни (в Україні — Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад, Республіканський бюджет Автоном­ної Республіки Крим).

Місцеві бюджети   розрізняють за рівнями адміністративного поділу на:

- централізовані відповідно до певної адміністративної одини­ці (обласні, районні, міські);

- децентралізовані (міст, сіл, селищ і районів у містах).

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи. Вони характеризують взаємозв'язок і підпорядкованість бюджетів. Можливі два альтер­нативні варіанти: принцип єдності та принцип автономності.

Перший – принцип єдності – означає, що всі бюджети, створені у країні, є одним цілим. Такий прин­цип забезпечується:

1) затвердженням на кожному рівні сукупного (зведеного,
консолідованого) бюджету (наприклад, бюджету України, бю­джету області та ін.);

2) єдиною системою доходів і видатків;

3) управлінням бюджетом з єдиного центру – Міністерства
фінансів.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління бюджетом, однак не викликає зацікавленості у міс­цевих органів влади.

Другий – принцип автономності – означає, що кожен бю­джет, створений у країні, є відносно відокремленим і форму­ється незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається шляхом:

- затвердження і виконання кожного бюджету окремо;

- чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

- необмежених прав місцевих органів влади та управління у
затвердженні й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання з боку керівних органів неможливе.

В Україні чинний Бюджетний кодекс передбачає принципи єдності та самостійності. Це два взаємовиключні поняття. Водно­час обидва принципи суттєво обмежені: з одного боку, єдності не створюється на жодному рівні; з іншого, - реальної самостійності у місцевих органів влади немає. Більшість країн формують бюджетні системи за принципом ав­тономності.

3.  Розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної­ системи. Цей процес починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визна­чення меж функціональних повноважень між окремими рівнями державної влади й управління. При цьому функціональні повно­важення поділяються на неделеговані державні повноваження, де­леговані та власні повноваження. Розподіл делегованих державних повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування.

Розрізняють такі види видатків держави на здійснення функ­ціональних повноважень:

- видатки на здійснення неделегованих державних повнова­жень — це видатки на забезпечення конституційного ладу держа­ви, державного суверенітету та інші видатки, які не можна передати на виконання місцевому самоврядуванню. Їх здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України. До видатків на виконання неделегованих державних повноважень належать видатки на державне управління, законодавчу і виконав­чу владу, утримання Адміністрації Президента України, судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні та прикладні до­слідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, дер­жавні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, за­собів масової інформації, розвитку транспорту та зв'язку, за­гальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та попов­нення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші про­грами загальнодержавного значення;

- видатки на здійснення делегованих державних повнова­жень –    визначаються функціями держави, їх можна передати на виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх використання. Такі  видатки здійснюють за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів. Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і наближення їх до безпосереднього  споживача;

- видатки на здійснення власних повноважень – це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розподіл видатківможе ґрунтуватися на двох принципах: ві­домчій підпорядкованості й територіальному розташуванні об'єк­тів фінансування.

Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб'єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівневі органу управління цим суб'єктом (наприклад, КНЕУ фінансується з Державного бюджету України, оскільки університет підпорядкований Міністерству освіти і науки України).

Принцип територіального розташування означає, що фінан­сування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої розміщений суб'єкт фінансування.

Нині основним є принцип відомчої підпорядкованості. Право на здійснення видатків держава передає органам місцевого самоврядування за умови відповідної передачі бюджет­них ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами за­гальнодержавних податків і зборів або їх частки з державного бю­джету, тобто відбувається закріплення джерел доходів за бюдже­тами різних рівнів. Таким чином, розподіл доходівпохідний від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:

- забезпечення надійної фінансової бази для фінансування за-­
кріплених видатків;

- встановлення залежності між зусиллями органів влади й
управління та формуванням доходів відповідних бюджетів;

- встановлення зацікавленості місцевих органів влади у
пошуку та мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на визначенні загальнодержа­вних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі поді­ляються на:

- закріплені доходи – доходи, які повністю або частково (за фіксованим нормативом) надходять до бюджету;

- регулюючі доходи – такі доходи, від яких встановлюють відраху­вання до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються залежно від рівня бю­джетів і періодично (як правило, щорічно) змінюються.

В Україні переважають закріплені доходи. Бюджетне ре­гулювання має досить обмежений характер.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бю­джетами відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими лан­ками місцевих бюджетів.

На сьогодні у розподілі видатків виникли такі пропорції:

- з Державного бюджету фінансуються видатки на оборону (практично повністю), економіку (переважна части­на), на утримання органів загальнодержавної влади та управлін­ня, прокуратури, судової влади, митних і податкових органів, окремі видатки на соціальний захист населення і незначна части­на видатків на соціально-культурну сферу;

- з місцевих бюджетів фінансується переважна частина видат­ків на соціально-культурну сферу, утримання місцевої інфраст­руктури, місцевих органів влади та управління.

4.  Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.
Теоретично можливі три варіанти виокремлення видів бю­джетів:

1) створення єдиного бюджету для всієї країни;

2) формування окремих регіональних бюджетів.

(Як перший, так і другий варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування);

3) створення на кожному рівні адміністративного поділу цент­ралізованих і децентралізованих видів бюджетів.

У процесі виконання бю­джетів основними є зовнішні бюджетні потоки – вхідні та вихід­ні. Разом із тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи – внутрішніми бюджетними потоками, що відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

Розглянемо форми взаємовідносин.

Бюджетне субсидіювання – передача коштів з бю­джету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою на­дання фінансової допомоги.

Є три види бюджетного субсидіювання:

- бюджетні субси­ дії;

- бюджетні субвенції;

- бюджетні дотації.

Бюджетна субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Вона не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримує.

Бюджетна субвенція – різновид цільової субси­дії, що передбачає участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує.

Бюджетна до­тація – цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відпо­відного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним або частковим.

Особливим видом субсидіювання є встановлена Бюджетним ко­дексом України дотація вирівнювання. Вона визначається за спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету, встановленим на основі державних стандартів соціальної забезпеченості, та наявними у цього бюджету доходами.

Вилучення коштів – явища, зворотні дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

 

ТЕМА 5

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.

ДОХОДИ І ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ

 

РОЗДІЛ 6

СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

6.1. Особливості сучасних бюджетних відносин.

6.2. Доходи державного бюджету.

6.3. Доходи місцевих бюджетів.

 

Доходи державного бюджету

 

 

Доходи бюджету – це об’єктивна категорія, яка має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого – виступають об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

За бюджетною класифікацію доходи Державного бюджету включають:

· податкові надходження;

· неподаткові надходження;

· доходи від операцій з капіталом;

· міжбюджетні трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

· доходи від власності та підприємницької діяльності;

· адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

· надходження від штрафів та фінансових санкцій;

· інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом включають:

 надходження від продажу основного капіталу (до них належать надходження від продажу споруд, обладнання, кораблів, літаків, безгосподарського майна, скарбів, дорогоцінних металів і каміння); надходження від продажу з державних запасів таких товарів, як стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси; надходження від продажу землі й нематеріальних активів, а також податки на фінансові операції та операції з капіталом.

Міжбюджетні трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

У складі доходів Державного бюджету відокремлюються надходження до цільових фондів. Серед них:

- збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду обов'язкового державного страхування України на випадок безробіття;

- платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;

- збір за забруднення навколишнього природного середовища;

- надходження відрахувань і збори на будівництво, реконструкцію, ремонт й утримання автомобільних доріг загального користування;

- інші збори та відрахування. Склад державних цільових доходів у Державному бюджеті є змінним і визначається на бюджетний рік.

 

 

Доходи місцевих бюджетів

Місцеві бюджети виступають як головним інструментом реалізації державної регіональної політики у вирішення таких важливих завдань, як структурна перебудова економіки, вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального поділу праці, розвиток місцевого господарства, здійснення житлового будівництва, благоустрій міст, проведення природоохоронних заходів тощо, так і основним інструментом реалізації політики органів місцевого самоврядування, які самостійно визначають пріоритети у своїй діяльності, ставлять цілі та завдання, втілення яких забезпечується за допомогою коштів місцевих бюджетів. Місцеві бюджети також відіграють важливу роль у фінансуванні суспільних послуг, насамперед, соціального спрямування. Частка місцевих бюджетів до відношенню до ВВП відображає їх роль в економіці країни, тобто існує щільний зв’язок стану розвитку місцевих фінансів і політики макроекономічної стабілізації.

Місцеві фінанси – це система формування й використання доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою виконання делегованих і закріплених за ними функцій і завдань.

Фінансовою основою місцевих органів влади є місцеві бюджети. Система місцевих бюджетів складається з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах та бю­джетів місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самовряду­вання – бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

За бюджетною класифікацію доходи місцевого бюджету включають:

· податкові надходження;

· неподаткові надходження;

· доходи від операцій з капіталом;

· міжбюджетні трансферти.

Відповідно до Бюджетного кодексу, місцевий бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Спеціальний фонд має формуватися з коштів конкретно визна­чених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей. Тобто спеціальний фонд – це класи­чний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якою певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.

Введення спеціальних фондів має на меті поліпшення звітно­сті за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості у вико­ристанні державних коштів.

Відповідно до діючого порядку місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Бюджет розвитку є складовою спеціального фонду місцевого бюджету.

Поточний бюджет використовують для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти цього бюджету спрямовуються на фінансу­вання установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фі­нансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, тобто на здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності, а також фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних із розшире­ним відтворенням.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел і закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. У прибутковій частині місцевого бюджету виокремлюються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, потрібні для здійснення делегованих законом повноважень органів виконавчої влади (рис. 6.1).

 

 

Рис. 6.1. Структура доходів місцевих бюджетів

 

Власними доходами бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів органів місцевого самоврядування є доходи, які визнача­ються законодавством, формуються і збираються на відповідній території. До них включаються місцеві податки і збори, доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності, та інші доходи, передбачені діючим законодавством.

Закріплені доходи місцевих бюджетів – це доходи, що повністю або частково (у відсотках) зараховуються в певні види бюджетів безстроково на довготерміновій основі і для включення яких не потрібне рішеннявищих органів влади.

Міжбюджетні трансферти – кошти, що безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого згідно з Бюджетним кодексом. Основними формами надання міжбюджетних трансфе­ртів є: дотація вирівнювання та субвенція.

Дотація вирівнювання – це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція – цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на досягнення певної мети, в порядку, визначеному тим органом, який його надав. Додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів, додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, встановлених державою.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджує Верховна Рада України шляхом прийняття Закону "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

РОЗДІЛ 7

Система видатків бюджету

7.1. Поняття і принципи організації видатків державного бюджету.

7.2. Методи фінансування державних видатків.

7.3. Види видатків державного бюджету.

7.4. Видатки місцевих бюджетів.

 

Видатки місцевих бюджетів

Видатки місцевих бюджетів відображають ті самі відносини, що й видатки державного бюджету України, але на місцевому рівні й з урахуванням регіональних особливостей.

В