ІІ. Навчально-дискусійна частина

(дискусія за питаннями плану)

- виступи з основних питань плану доповідачів та їх опонентів;

- обговорення повідомлень студентів, пояснення і уточнення, виклад інших поглядів з проблеми;

- робота зі студентами, що не взяли участь у дискусії, але готові до репродуктивних відповідей на питання.

ІІІ. Заключна частина

- підведення підсумків, мотивована оцінка роботи студентів та їх доповідей;

- пояснення завдань наступного заняття.

 

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ СТУДЕНТАМ

ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

Готуючись до семінарського заняття необхідно звернути увагу на джерела та етапи розвитку теорії і методики фізичного виховання, форми роботи з фізичного виховання, анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів, та засоби фізичного виховання.

 

Міністерство освіти і науки України

Комунальний вищий навчальний заклад

«Бериславський педагогічний коледж імені В. Ф. Беньковського»

Херсонської обласної ради

 

Предмет: Теорія і методика фізичного виховання

Модуль № 1

Семестр: V

Кількість годин: 2

 

ЛЕКЦІЯ (7-8)

Тема: Урок основна форма роботи з фізичного

виховання в школі

Викладач: Лактіонов В.О.

 

Розглянуто на засіданні

предметної (циклової) комісії викладачів фізичного виховання

 

Протокол № 1 від 28.08.2013

Голова предметної (циклової)комісії:

Лактіонов В. О.

 

м. Берислав,

2013 р.

Тема лекції:     Урок - основна форма роботи з фізичного виховання в

школі.

Знати:              Методи ведення уроку, методи навчання.

Вміти:              Застосовувати методи організації учнів на уроці, методи

навчання.

Тип лекції:       тематична

 

План

1. Вимоги до уроку.

2. Структура уроку.

3. Типи уроків.

4. Фізичне навантаження.

5. Щільність уроку.

6. Методи ведення уроку.

7. Методи навчання.

 

Основна література

1. Шиян, Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2 [Текст]: навчальна книга. / Б. М. Шиян. – Т.: - Богдан, 2006. - 7с.

2. Худолій, О.М. Загальні основи теорії та методики фізичного виховання [Текст]: Навч. Посібник. / О. М. Худолій.  – Х.: ОВС, 2007. - 73с.       

3.  Васьков, Ю. В. Система фізичного виховання 1-4 класи [Текст]: Навчальне видання / Ю. В. Васьков. – Х.: Ранок, 2009. – 224 с.

4. Богайчук, Р. В. Уроки фізичної культури. 3 клас: Посібник, для вчителя [Текст]: навчальний посібник. / Б. М. Шиян  – Т.: Богдан, 2010. – 192 с.

Структура лекції

І. Вступна частина

1.1 Оголошення теми, мети і завдань лекції.

1.2 Ознайомлення з планом лекції, основною та додатковою літературою.

1.3 Коротка характеристика проблеми.

ІІ. Виклад лекційного матеріалу

1. Вимоги до уроку.

Кожен урок фізичної культури повинен відповідати таким вимогам:

а) мати певні завдання - загальні, виконання яких необхідно забезпечити в процесі всіх уроків або серії уроків, і окремі, виконувати протягом одного уроку;

б) бути правильно методично побудованим;

в) бути послідовним продовженням попередніх занять і в той же час мати свою цілісність і закінченість, разом з тим він повинен значною мірою передбачати завдання і зміст наступного чергового уроку;

г) відповідати за своїм змістом певному складу учнів щодо віку, статі, фізичного розвитку і фізичної підготовленості;

д) бути цікавим для учнів, спонукати їх до активної діяльності;

е) містити вправи й ігри. Що сприяють різносторонньому фізичному розвитку, зміцненню здоров'я, формуванню постави;

є) правильно поєднуватися з іншими уроками в розкладі навчального дня;

ж) мати виховний характер.

2. Структура уроку.

Одним з найважливіших питань, пов'язаних з уроками фізичної культури, є питання про побудову уроку.

Під структурою уроку розуміють орієнтований план, яким можна користуватися як основою при складанні окремого уроку. Структура уроку допомагає вчителеві в раціональному доборі вправ. Найбільш правильному розміщенні матеріалу і визначенні можливого навантаження на уроці.

Побудова уроку залежить від поставленого завдання, яке визначається відповідно до послідовного вивчення програмного матеріалу.

До виконання поставлених завдань добирають відповідний навчальний матеріал, визначають послідовність його вивчення і методичні прийоми навчання.

Вирішення будь-яких педагогічних завдань на уроці фізичної культури часто потребує посиленої діяльності організму тих, що навчаються. До цієї роботи організм повинен бути відповідно підготовлений.

І.П. Павлов, вказуючи на необхідність підготовки організму до вирішення важких завдань, говорив, що у клініці і педагогіці поступовість і тренування - основне фізіологічне правило.

Ця вказівка зобов'язує вчителя вирішувати педагогічні завдання, що потребують значних зусиль учнів, не на початку уроку, а в середині, після деякої підготовки. Вирішення основних завдань уроку вимагає і відповідної організаційної підготовки учнів, створення у них необхідного настрою і бажання приступити до виконання цих завдань.

Після того як здійснено необхідну організаційну підготовку учнів і виконано павловське «фізіологічне правило» про поступовість, слід приступити до вирішення основного завдання. Виконання основних педагогічних завдань найчастіше збігається з найбільшим напруженням і активністю учнів.

Після загального відносно великого напруження організму і, як правило, підвищеного емоційного стану не можна допускати різкого переходу їх до стану спокою. Тому в побудові уроку відображається поступовий перехід до стану спокою і організоване завершення занять. Таким чином, у побудові кожного уроку розрізняють три частини: перша частина - організовує, підготовляє учнів до виконання найважчих завдань уроку - умовно називається вступною; друга - спрямована на виконання основних завдань уроку - умовно називається основною; третя, під час якої організовано завершується урок, умовно називається заключною.

Поділ уроку на частини відносний. Кожний окремо взятий урок незалежно від його завдань спочатку і до кінця повинен бути цільним, єдиним, всі завдання і зміст уроку виконуються в тісному взаємозв'язку.

Для початкових класів прийнята типова структура уроку. Вона є основою для побудови конкретного уроку відповідно до його завдань.

3. Типи уроків.

У практиці роботи шкіл прийнято розрізняти такі типи уроків:

а) вступні уроки;

б) уроки ознайомлення з новим матеріалом;

в) уроки вдосконалювання у виконанні пройденого матеріалу;

г) мішані уроки;

д) залікові уроки.

Вступні уроки проводяться на початку навчального року, чверті, а також перед проходженням нових розділів програми. Вступний урок звичайно починається в класі і проводиться там, де учні ознайомлюються з встановленими порядками. Вступний урок в І класі проводиться на початку навчального року. На цьому уроці вчитель розповідає дітям про спортивну форму. На першому уроці з учнями І класу можна розучити фізкультхвилинки для інших уроків і комплекс гімнастики до занять. В хорошу погоду на площадці слід проводити ігри, знайомі дітям. Перший урок фізкультури має велике значення в житті дітей, ось чому він повинен бути добре проведений.

Уроки ознайомлення з новим матеріалом. Таких уроків небагато. їх може бути тільки по одному після вступного, так як на наступних уроках обов'язково буде зустрічатися матеріал, знайомий дітям по попередніх уроках. Особливість цих уроків в тому, що кожна із частин має для дітей комплекс вправ.

Уроки виконання пройденого матеріалу. На цих уроках основним буде покращення виконання технічних вправ, які вивчались раніше. На цих уроках потрібно приділяти увагу техніці виконання вправ, формуванню навиків.

Мішані уроки. Проводяться, в яких вчитель ознайомлює з матеріалом, і повторює пройдений матеріал.

Залікові уроки. На цих уроках проводяться висновки роботи, оцінювання знань і умінь типів уроків.

Залікові вправи виконуються з дітьми дуже відповідально, з великим старанням. Щоб знизити напругу залікових вправ слід проводити ігри.

4. Фізичне навантаження.

Під фізичним навантаженням розуміється визначена дія організм учнів, що викликається усім процесом уроку і фізичними вправами. Фізичне навантаження на уроках регулюється:

а) зміною кількості вправ та ігор;

б) різною кількістю повторень вправ;

в) збільшенням або зменшенням часу, відведеного на використання вправ;

г) використанням різного темпу виконання;

д) збільшенням або зменшенням амплітуди рухів;

е) ускладненням або полегшенням виконання вправ;

є) використання у вправах різних предметів.

Під час підготовки до уроку вчитель вирішує питання, пов'язані з фізичним навантаженням. Під фізичним навантаженням розуміють певний вплив на організм учнів, викликаний усім процесом уроку і фізичними вправами.

Фізичні навантаження значною мірою визначаються дозуванням фізичних вправ, тобто кількістю вправ, а також умовами їх виконання.

Всі фізичні вправи впливають на організм учня по-різному: одні в більшій мірі, інші - в меншій. Урок, що складається з великої кількості вправ, дає більше фізичне навантаження. Отже, вчитель зобов'язаний регулювати навантаження на уроках. Не можна допускати перевантаження учнів, бо це може викликати втому і позначитися на їх працездатності. Разом з тим не слід обмежуватись і дуже слабким навантаженням, бо тоді вплив фізичних вправ на організм буде недостатнім.

Учитель на кожному уроці повинен індивідуально добирати фізичне навантаження для кожного учня, а це поряд з вирішенням освітніх завдань поліпшити функціональну діяльність організму. Отже, вчитель мусить уміло користуватися фізичними вправами, знати, як вони впливають на організм. Існує багато способів для визначення впливу фізичних вправ на організм. До них належить: вимірювання кров'яного тиску, температури тіла, пульсу, дослідження складу крові та ін.

Із вказаних способів учитель найчастіше може використати вимірювання пульсу.

Прикладом простого визначення впливу фізичного навантаження на організм може бути такий.

До початку бігу, ходьби в чергуванні з бігом, подолання смуги перешкод або інших вправ у учня вимірюють пульс. Потім, після вправи, знову вимірюють пульс (два-три рази протягом 2-3 хвилин). Показники пульсу до вправи і після неї порівнюють. Якщо пульс, як правило, прискорений, протягом трьох хвилин не повертається до нормального або стає ще повільнішим, ніж був, то це розглядають як несприятливий сигнал, що свідчить про велике навантаження або про відхилення в діяльності серцево-судинної системи учня. І те й інше повинно привернути серйозну увагу вчителя. Крім того, учитель веде постійне спостереження за самопочуттям учнів.

Існує багато зовнішніх ознак, що визначають стан тих, що займаються: задишка, тремтіння рук і ніг, втомлений вираз обличчя, погіршення постави, зниження активності, блідість обличчя, в'ялість, погіршення якості виконання вправ, скарги учнів на відчуття втоми і т. п. Всі ці симптоми є свідченням надмірного фізичного навантаження і зобов'язують учителя негайно обмежити кількість та інтенсивність вправ або повністю їх припинити.

Фізичне навантаження вчитель визначає заздалегідь, при складанні плану уроку, а в процесі уроку відповідно до спостереження вносить деякі поправки. При цьому треба прагнути до того, щоб зростання навантаження було по можливості поступовим. Найбільше навантаження, як правило, повинно даватись у середині основної частини уроку.

Практично абсолютної поступовості в зростанні навантаження бути не може, бо між окремими вправами обов'язково будуть короткі перерви, та й самі вправи не однаково впливають на тих, що займаються. Тому, складаючи уроки і визначаючи фізичне навантаження, треба враховувати, що нові і важкі вправи, ігри з великою рухливістю, вправи, що вимагають рішучості і сміливості, а також вправи типу завдань із елементами змагань завжди пов'язані з підвищеним навантаженням. Щоб не допустити перевантаження учнів, треба чергувати важкі вправи з менш важкими, а відомі з невідомими.

5. Щільність уроку.

Під щільністю розуміємо раціонально використаний час, який відводиться на проведення уроку.

Розрізняють загальну щільність уроку і моторну.

Загальна щільність - це всі види діяльності учня та його занятість

Моторна щільність - це той час, який учень безпосередньо затрачує на виконання фізичних вправ. Вона залежить від завдань, віку та фізичної підготовленості учнів.

6. Методи ведення уроку.

Під методом ведення уроку розуміють способи організації учнів на уроці для виконання вправ у відповідності з планом учителя. Основними способами, використовуваними в початкових класах школи, є: фронтальний, поточний, позмінний, груповий і індивідуальний.

Фронтальний спосіб - вправи виконують одночасно всі учні. Його перевага - велике охоплення дітей, досягнення високої ущільненості уроку і великого навантаження. Фронтальний спосіб є найкращим для колективного виконання вправ, коли всі діти одночасно виконують розпорядження або команду вчителя. Цим способом можна користуватися при навчанні більшості вправ шкільної програми (гімнастичні шикування і перешикування, ходьба, біг, деякі види стрибків, метання, вправи на поставу, з мечами, палицями, короткими скалками, ігри, пересування на лижах і елементи лижного строю).

Цей спосіб широко застосовується в роботі з учнями всіх початкових класів школи, особливо при ознайомленні з навчальним матеріалом.

Поточний спосіб - учні ту саму вправу виконують по черзі один за одним безперервним потоком. Таких потоків може бути два-три залежно від конкретних умов. Наприклад, під час вивчення вправи в рівновазі може бути два-три потоки при наявності двох - трьох колод або гімнастичних лав і т. д.

Перевага одного потоку - в більшій можливості стежити за індивідуальним виконанням вправ.

При двох і трьох потоках збільшується ущільненість уроку, а отже, і навантаження.

Поточний спосіб зручний при виконанні акробатичних вправ, вправ з довго скакалкою, в лазінні по лавах і гімнастичній стінці, в перемазанні, в рівновазі, при опорних стрибках і стрибках у довжину і висоту, а також при вивченні прийомів гри в баскетбол, при спусканнях і підніманнях на лижах.

Різновидом поточного способу буде виконання по черзі кількох різних вправ. Наприклад, спочатку учні йдуть по лаві, а потім перелізають через колоду, далі стрибають через планку. Така «поточна лінія» не дає можливості вчителю спостерігати, як учні виконують усі вправи, тому він має бути там, де його присутність найбільш потрібна.

Поточний спосіб найчастіше застосовується при проведенні вправ з метою вдосконалювання умінь і навичок, а також для збільшення навантаження.

Позмінний спосіб полягає в тому, що всіх учнів на уроці розподіляють на зміни, на черги для виконання вправ. У кожній із змін стільки учнів, скільки можуть одночасно зробити вправу. Під час занять однієї зміни решта спостерігають за своїми товаришами. Наприклад коли в залі 10 прольотів гімнастичної стінки, а в класі ЗО учнів, то створюють три зміни для виконання вправ у лазінні або на поставу і т. д.

Позмінний спосіб звичайно застосовується при стрибках з висоти, лазінні, метання на дальність і в ціль, акробатичних вправ. При позмінному способі вчитель має можливість краще стежити за роботою учнів.

Груповий спосіб полягає в тому, що учнів розподіляють на групи, кожна група за завданням вчителя займається самостійно. До такого способу вдаються в основній частині уроку в тих випадках, коли для занять одним видом вправ не вистачає обладнання та інвентаря. Тому, щоб раціональніше використати час, вивчають одночасно два-три види вправ. Групи через певний час міняються місцями, щоб усі встигли виконати завдання вчителя.

У кожній групі призначається старший, який спостерігає за дітьми під час занять.

Поділ на групи найчастіше проводиться шляхом розрахунку по два, по три або перешикуванням із колони по одному в колону по два, по три послідовними поворотами. Можливий поділ на групи, в основі яких будуть піонерські ланки. На уроці групи розташовуються так, щоб одна група не заважала іншій. Груповий спосіб, як правило, застосовується в III - IV класах, коли діти достатньо підготовлені до самостійних занять

Індивідуальний спосіб полягає в тому, що кожний учень виконує вправу, а решта спостерігають. Він застосовується в одлікових уроках і дає змогу вчителю після виконання кожної вправи підводити підсумки, звертати увагу дітей на краще виконання вправ, на недоліки і помилки, що дуже важливо в освітньому і виховному відношенні.

Методи ведення уроку залежать від поставлених завдань, конкретних умов, контингенту учнів і їх підготовленості. Крім того, застосування різних методів урізноманітнює урок, а це завжди позитивно сприймається дітьми.

7. Методи навчання.

В практиці фізичного виховання застосовується багато різних методів і методичних прийомів навчання. Методи можна об'єднати в такі три групи:

а) словесні (пояснення, розповідь,бесіда, розпорядження, команда, вказівка);

б) наочні (показ, використання наочних посібників);

в) практичні (вправи, змагання).

Вся різноманітність методів і методичних прийомів перебуває в тісному взаємозв'язку. Застосовуючи їх у різних поєднаннях, учитель забезпечує повноцінний процес фізичного виховання.

Словесні методи.

Пояснення застосовується в усіх класах школи. Воно розкриває суть вправи, створює у дітей уявлення, як треба виконувати той чи інший рух.

Пояснення повинно бути коротким, конкретним, доступним, образним і відповідати рівню розвитку учнів.

Це зобов'язує ширше користуватися образним порівняннями. Однак образи треба добирати правильно, допомагати кращому виконанню вправ. Наприклад, бажаючи, щоб діти виконували вправи з підстрибуванням якнайвище, вчитель порівнює їх з м'ячем, що високо відскакує: «Давайте стрибати, як м'ячики»; тихе і м'яке ходіння на півзігнутих ногах учитель порівнює з ступнями кішки: «ідіть тихо, м'яко, як кішка».

Під час пояснення діти дізнаються про багато нових слів: шеренга, колона, присідання, стойки, гімнастична стінка, колода, мат та ін.

Пояснення є одним із основних методів навчання, тому що воно дає учням найбільш повне уявлення про матеріал, що вивчається.

Розповідь застосовується при ознайомленні дітей з новими видами вправ (приклади із спортивного життя); при вивченні нової гри, що має сюжет і конкретні образи; при проведенні ряду вправ, об'єднуваних єдиною сюжетною лінією.

Цінність розповіді як метод полягає в тому, що новий матеріал вивчається, і ефективному виконанню вправ.

Метод розповіді застосовують головним чином у роботі з учнями молодших класів.

Цей метод дуже трудомісткий і потребує більшої підготовки. Однак кінцевий ефект виправдовує затрачені зусилля.

Вимоги до розповіді: короткий і образний виклад, виразність, емоціональність. Розповідь, як правило, завжди поєднується з поясненням.

Бесіда проводиться в запитально-відповідній формі. Вчитель навідними запитаннями з'ясовує засвоєння матеріалу (як виконувати вправи, правила гри), а також спонукає учнів до висловлювання своїх думок.

Бесіда є зручною формою спілкування вчителя і учнів. Цей метод використовується для того, щоб встановити зв'язок пройденого з тим, що вивчається, з'ясувати, наскільки правильно зрозуміли діти викладений матеріал, активізувати увагу учнів. Під час бесіди вчитель краще знайомиться з дітьми.

Бесіда завжди повинна бути цілеспрямованою, короткою цікавою, її можна застосовувати в усіх початкових класах школи.

Розпорядження і команди. Керуючи учнями при виконанні ними фізичних вправ і в процесі проведення уроку, вчитель користується розпорядженнями і командами.

Під розпорядженням розуміють словесну вказівку вчителя на уроці, яка не має певної форми, але пов'язана з виконанням вправ або інших дій учнів.

Розпорядження застосовують в усіх класах школи. На початку навчання в І класі розпорядження є необхідним етапом при підготовці дітей до виконання команди.

Розпорядженням є вказівки вчителя про підготовку місця для стрибків, приладів, інвентарю (м'ячів, палиць, скакалок та ін.).

Всі розпорядження вчителя повинні бути ясними і чіткими.

Віддаючи розпорядження і вимагаючи обов'язкового їх виконання, вчитель тим самим виховує в учнів дисципліну і привчає їх до організованих дій у колективі. Кожне розпорядження вчитель повинен віддавати авторитетно і спокійно.

Під командою розуміють розпорядження вчителя, яке має певну форму, встановлений порядок його виголошення і цілком точний зміст. Кожна команда є сигналом до виконання або припинення дії. Виконання часто супроводжують під рахунок, що регулює темп і ритм вправи. В команді і рахунку має значення інтонація, з допомогою якої виконання може стати більш виразним, повільним або уривчастим, вільним або напруженим.

Вказівки дають в усіх класах школи при виконанні вправ («Спину тримайте пряміше», «Вище голову», «Зігніть руки більше» та ін..). Вказівки можуть стосуватися всіх учнів, однієї з груп або одного учня.

Своєчасна, доречна вказівка допомагає кращому виконанню вправ. Вказівки повинні бути короткими, точними, спонукаючими, вимогливими.

Наочні методи.

Показ вправ. Серед методів навчання найдоступнішим є показ. У наочних методах показ вправи займає провідне місце.

Застосування наочності взагалі, а показу зокрема, необхідні у навчанні учнів молодшого віку.

Щоб показ був більш ефективним, треба добре організувати дітей і створити умови для спостереження. Демонструвати вправи треба з місця, яке добре видно усім учням, і якщо дозволяють умови, то вчителю краще зайняти місце на підвищенні.

Коли вправу показують перед розімкнутою колоною, то попереду повинні стояти діти меншого зросту, якщо вчитель демонструє вправи під час руху учнів, то він повинен іти їм назустріч, а коли в колі, то стояти поряд з учнями.

Показуючи вправи, вчитель може повернутися до учнів обличчям, спиною, боком.

Показ вчителем повинен бути зразковим, що спонукає дітей до наслідування. Однак до показу вправ можна залучити й учнів, які засвоїли вправи і можуть бути прикладом для інших. Такий прийом позитивно впливає на дітей. Вони бачать, що вправу робить їх товариш, значить, і вони зможуть її виконати. Дуже важливо перед показом залучити дітей до активного стеження, вказавши їм, на що слід звернути увагу.

Показ завжди поєднується з поясненнями. Поєднання показу з поясненням буває в різних варіантах:

1) спочатку вправа демонструється, потім даються пояснення до неї;

2) спочатку вправа пояснюється, потім демонструється;

3) демонстрування супроводжується поясненням.

В роботі з учнями молодших класів застосовується спочатку показ, а потім пояснення. Так само робить вчитель і на уроці з старшими при ознайомленні їх з новим матеріалом. Поясненню передує показ у тому випадку, коли дітей треба підготувати до спостерігання (щоб воно було цілеспрямованим). Найдоцільніше це застосовувати при повторенні вправ або вдосконалювання. Вправи, що складаються з кількох елементів, на кожному з яких треба зосередити увагу дітей, звичайно одночасно показують і пояснюють.

Для створення правильного уявлення про рух часто використовується наочне приладдя. Це можуть бути картини, таблиці, малюнки, фотознімки. їх можна розглядати на уроці під керівництвом учителя або самостійно, в позаурочний час, коли вони будуть вивішені в класі або в залі.

Приладдя повинне бути барвистим, простим, цікавим. їх можна придбати в магазині або виготовити в школі.

Велику увагу слід приділяти предметним орієнтирам, які створюють реальні умови для виконання вправ.

Відомо, що діти охоче виконують вправи, пов'язані з певним результатом: дістати, переплигнути, перекинути, залізти, влучити в ціль і т. д. Цьому багато в чому допоможуть предметні орієнтири.

Предметні орієнтири сприяють кращому оволодінню технікою рухів. Урок проходить цікавіше, емоційніше.

Практичні методи.

Вправи. Основним завданням навчання є формування в учнів міцних навичок у рухах. Щоб досягти цього, необхідне багаторазове повторення показаних рухів.

Планомірні вправи дітей у рухах і способах, що вивчається, сприяють досягненню високих показників фізичної підготовки, мають неоцінене оздоровче і освітнє значення. На початковому етапі навчання найкраще виконувати вправи у відносно постійних умовах.

Багаторазове повторення вправ допомагає швидше оволодіти технікою рухів і поліпшує якість виконання.

При розучуванні рухів застосовують два методи: виконання в цілому і по частинах. Вони характеризуються тим, що спочатку показується вправа в цілому, без поділу на елементи. Потім у міру засвоєння основи вправи (порядку поступовості), вивчаються окремі елементи. Наприклад, при навчанні лазінню по канату спочатку показують вправу в цілому.

Щоб швидше і краще оволодіти елементами складної вправи, спочатку їх треба виконувати в полегшених умовах. Так, при стрибках у висоту спочатку рекомендується стрибати через мотузочку (планку), встановлювану на великій висоті, вправи в рівновазі виконувати на порівняно широкій опорі і низько розташованому приладі і т. д. Удосконалювати умови можна лише тоді, коли діти будуть упевнено виконувати завдання в полегшених умовах. Вдосконалювати уміння і навички можна в іграх і змаганнях.

Змагання як метод удосконалення застосовується після того, як в учнів створились деякі навички. Практично цей метод полягає в тому, що під час проходження навчального матеріалу виявляються кращі команди, групи або окремі учні. Наприклад, при проведенні бігу групами по два - три чоловіки встановлюються переможці забігів, при проведенні стрибків виявляються кращі стрибуни; під час метання в ціль або на дальність - кращі метальники; при організації проведенні гри – команди - переможниці.

Загальний метод підвищує інтерес дітей, сприяє кращому виконанню вправ, підвищенню результатів. Він дає можливість також за короткий час значно збільшити фізіологічне навантаження на організм. Крім того, командні ігри сприяють вихованню у дітей почуття колективізму. Однак треба враховувати, що змагальний метод створює відомі передумови для прояву зазнайства, егоїзму з боку учнів (переможців).

Користуватися змагальним методом треба, винятково обережно, тому що це знижує точність виконання вправ і викликає велике нервове і фізіологічне напруження учнів.

У старших класах змагання на уроках можна проводити з усіх видів шкільної програми. При цьому увагу дітей треба зосереджувати на кращих досягненнях команди, групи, а не на особистих досягненнях (їх слід відзначати без особливого підкреслювання).

ІІІ. Заключна частина:
3.1. Загальний висновок

3.2 Відповіді на запитання студентів

3.3 Установка на самостійну роботу та методичні поради з виконання завдань для самостійної роботи

Контрольні запитання:

1. Які вимоги до уроку фізичного виховання?

2. Яка структура уроку?

3. Назвіть типи уроків з фізичного виховання.

4. Що таке фізичне навантаження? Чим воно регулюється?

5. Що таке щільність уроку? Від чого вона залежить?

6. Які є способи ведення уроку?

7. В які 3 групи можна об’єднати методи навчання фізичного виховання? Навести приклади.

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ №1

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ № 2 (9-10)

ТЕМА: Підготовка вчителя до уроку. Домашнє завдання. Індивідуальний підхід до учнів. Виправлення помилок. Умови проведення уроків фізкультури.

КІЛЬКІСТЬ ГОДИН: 2

СТУДЕНТИ ПОВИННІ ЗНАТИ: Підготовку вчителя до уроку.

СТУДЕНТИ ПОВИННІ ВМІТИ: Підбирати домашні завдання та виправляти помилки.

ПЛАН

1. Підготовка вчителя до уроку.

2. Домашнє завдання.

3. Індивідуальний підхід до учнів.

4. Виправлення помилок.

5. Умови проведення уроків фізкультури.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шиян, Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2 [Текст]: навчальна книга. / Б. М. Шиян. – Т.: - Богдан, 2006. - 7с.

2. Худолій, О.М. Загальні основи теорії та методики фізичного виховання [Текст]: Навч. Посібник. / О. М. Худолій.  – Х.: ОВС, 2007. - 73с.       

3. Васьков, Ю. В. Система фізичного виховання 1-4 класи [Текст]: Навчальне видання / Ю. В. Васьков. – Х.: Ранок, 2009. – 224 с.

4. Богайчук, Р. В. Уроки фізичної культури. 2 клас: Посібник, для вчителя [Текст]: навчальний посібник. / Б. М. Шиян  – Т.: Богдан, 2010. – 192 с.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТУДЕНТУ

ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Опрацьовуючи перший пункт плану, зверніть увагу на підготовку вчителя до уроку.

Розкриваючи суть другого питання ознайомтесь з домашнім завданням.

При опрацюванні пункту три ознайомтесь з індивідуальним підходом до учнів.

Без уваги не можна залишати ознайомлення з умовами проведення уроків фізкультури, виправлення помилок.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

ФОРМА КОНТРОЛЮ

 

Усне опитування, письмовий контроль, тести.

 

Контрольні запитання:

1. Яка повинна бути підготовка вчителя до уроку фізичного виховання?

2. Домашнє завдання з фізичного виховання.

3. Індивідуальний підхід до учнів.

4. Виправлення помилок на уроці з фізичного виховання.

5. Які умови проведення уроків фізкультури?

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ №1