Можливість диференційованого підходу до предмета обговорення.

2. Швидкість реагування на висловлювання співрозмовника за допомогою пояснень, поправок тощо.

3. Розширення компетентності керівника за рахунок критичних оцінок, пропозицій і думок партнера.

4. Можливість диференційованого підходу до обліку та оцінки об’єктивних і суб’єктивних факторів під час вирішення проблеми.

5. Відчуття особистої значущості у вирішенні обговорюваних проблем і причетності до результатів, отриманих у кінці бесіди.

Необхідно також пам’ятати, що бесіда – це не монолог. Її можна буде правильно побудувати тільки тоді, коли є взаєморозуміння між співрозмовниками, що допомагає спільному вирішенню певної проблеми.

Успіх бесіди значною мірою залежить від того, наскільки зрозуміло, переконливо і точно партнери висловлюють свої думки, ідеї. Точність і зрозумілість інформації виявляється в простоті й чіткості викладу, адже розуміння інформації є обов’язковим.

Є різні види ділових бесід:кадрові; дисциплінарні; проблемні; організаційні; творчі.

До кадрових належать співбесіди під час прийому на роботу чи звільнення. Ефективність кадрових бесід підвищується залежно від уміння керівника створити відверту конструктивно-критичну атмосферу спілкування і, навпаки, зменшується, якщо він поводиться безтактно, перебиває співрозмовника, висміює його аргументи або грубо реагує на протилежну точку зору. Особливу увагу слід звернути на об’єктивність фактів.

Керівник повинен мати план бесіди, дотримуючись якого він зможе відповісти на запитання:

- яка причина бесіди та організаційні конкретні завдання, пов’язані з її метою, темою;

- які контраргументи може висунути співрозмовник і що потрібно зробити, щоб досягти поставленої мети;

- які варіанти вирішення проблеми можна запропонувати, якщо партнер погодиться, відмовиться або заперечуватиме;

- на кого з партнерів чи підлеглих можна покластися у вирішенні проблеми і які переваги це матиме чи які негативні моменти може викликати.

    Дисциплінарні бесіди відрізняються від кадрових тим, що вони зумовлені фактами порушення дисципліни на виробництві або відхиленнями від встановлених норм і правил діяльності організацій, підприємств.

Отже, слід пам’ятати, що:

- головне завдання дисциплінарної бесіди – майбутня робота працівника, який чимось завинив;

- не потрібно проводити бесіду без належної підготовки;

- бесіда про дисципліну – не вистава, а довірча розмова;

- не можна приймати рішення наперед;

- якщо необхідно зробити індивідуальні винятки з правил, то про це потрібно повідомити інших;

- працівник повинен зрозуміти “оргвисновки”;

- важливо погодити із працівником програму його подальших дій і термін її реалізації.

Проблемними умовно можна назвати бесіди, викликані необхідністю розв’язання різних конфліктних ситуацій, що виникли в організації. Найважливішою особливістю проблемної бесіди є глибокий і всебічний аналіз конфлікту, з’ясування причин і обставин його виникнення, розгляд соціальної практики вирішення подібних конфліктів, пошук виваженого та обґрунтованого рішення.

Організаційні – це бесіди, у процесі яких обговорюється технологія виконання того чи іншого виробничого завдання, аналізуються одержані результати, висловлюються критичні зауваження з приводу вирішення поставлених завдань.

Творчі бесіди передбачаютьвироблення загальної концепції роботи організацій, обговорення принципів виконання різноманітних програм, проектів, завдань тощо. Для творчих бесід особливо важливими є неординарність мислення, оригінальність вираження думки, вміння знайти переконливі аргументи і захистити свою позицію, створення банку ідей.

Нарада як засіб колективного вирішення проблем є однією з ефективних форм управлінської діяльності. Дослідження свідчать, що приблизно 90% ідей виникає у процесі колективного обміну думками. Очевидно, цим зумовлене використання її в організації роботи колективу.

Нарада – організаційна форма спільного обговорення і вирішення керівником разом з підлеглими певних проблем, питань.

Керівники і спеціалісти витрачають на ділові зустрічі 20-30% робочого часу. Оптимальна кількість учасників наради – 10-12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно, керівника.

У процесі управління організаціями використовують такі види нарад:

а) диктаторська нарада – керівник ознайомлює присутніх зі своїми розпорядженнями, власним поглядом, з постановою чи наказом вищого керівництва. Інколи дозволяє учасникам наради ставити запитання. Обмін думками відсутній;

б) автократична нарада – різновид диктаторської. Керівник кожному ставить запитання і вислуховує відповіді. У такій нараді бере участь небагато працівників. Крім ситуації, коли підлеглому доводиться відповідати на запитання керівника, він поводиться пасивно. Активізація учасника наради, як правило, не передбачає суперечки з керівником;

в) сегрегативна нарада – керівник або працівник за його дорученням виголошує доповідь, потім відбуваються дебати, в яких бере участь кілька учасників за вибором головуючого. Ця нарада є псевдодискусійною (виступ підготовлений заздалегідь). Вона може спричинити розкол колективу, виникнення антипатії до керівника чи до промовців, тому не варто нею зловживати;

г) дискусійна нарада – вільний обмін думками, загальне голосування, прийняття рішення, яке потім підлягає затвердженню керівництвом. Варіантом може бути одноосібне прийняття рішення керівником після осмислення висловленого і запропонованого на нараді;

ґ) вільна нарада – аморфна, без чітко сформульованого порядку денного, а інколи й без головуючого. Метою її є обмін думками; прийняття рішення необов’язкове. Така нарада, як правило, виникає в автомобілі, в кулуарах офіційної наради тощо;

д) проблемна нарада – спрямована на пошук вирішення певної проблеми. Відбувається вона за традиційною схемою: доповідь – запитання – дебати – прийняття рішення. Для вирішення проблем часто використовують метод «мозкової атаки»;

е) інструктивна (інформативна) нарада – передбачає передавання розпоряджень та необхідних даних зверху донизу ієрархічними щаблями управління. Організовують її за необхідності конкретизувати завдання для виконавців, роз’яснити питання, що назріли, встановити терміни виконання доручень;

є) оперативна (“диспетчерська”, “п’ятихвилинка”, “літучка” тощо) нарада – призначена для отримання інформації про стан справ у виробництві (знизу догори за схемою управління). Отримавши необхідні дані, головуючий на місці приймає рішення, надає необхідну допомогу. В організації оперативних нарад важливо чітко визначити їх основну мету, яка може бути інформаційно-пізнавальною (взаємний обмін інформацією між дирекцією і керівниками цехів, підрозділів про рух матеріальних потоків у виробництві), контрольно-регу­лювальною (виявлення порушень, відхилень і спонукання винних до їх усунення), нормативно-оцінною (підбиття підсумків роботи за добу, визначення передовиків) або творчо-пошуковою (пошук колективних рішень складних та міжвідомчих проблем).

Вибір конкретного виду наради залежить від предмета обговорення, управлінських традицій в організації, уподобань керівника та ін. Як правило, більшість нарад поєднують у собі елементи різних їх видів, бо головна вимога до них – об’єктивний аналіз проблеми, прийняття ефективного рішення, доведення його до виконавців тощо.

Телефонна розмова – це один із найпоширеніших видів усного мовлення. По телефону проводяться переговори, даються консультації, працівники попередньо домовляються про важливі ділові зустрічі тощо. Службова телефонна розмова складається з таких елементів:

1) момент встановлення зв’язку (взаємне відрекомендування);

2) виклад суті справи (введення в курс справи, обговорення ситуації, відповідь);

Закінчення розмови.

Переконливе, пристрасне слово – дієвий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері, могутній чинник виховання.

Публічні виступи, лекції, доповіді, теоретичні конференції, диспути залучають мільйони людей до активного громадського життя, допомагають їм виявляти творчу ініціативу, служать способом пропаганди політичних, економічних і спеціальних наукових знань.

Живе слово, особистий приклад – величезна сила. Поведінка оратора, його мова, жести, вираз обличчя – усе це взірець для слухачів. Отже, успіх публічного виступу значною мірою залежить від наявності чи відсутності у промовця індивідуального стилю мовлення. Метод викладення матеріалу може бути дедуктивним або індуктивним. Перевага дедуктивного методу в тому, що вже на початку можна ознайомити слухачів з головною ідеєю, основною думкою автора. Якщо тема виступу складна, багатопланова, обсяг матеріалу великий, простіше викладати його індуктивно.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обставин спілкування виділяються такі найважливіші жанри публічного мовлення: доповідь, промова, лекція.

Доповідь – одна з найпоширеніших у нас форм публічних виступів.

Політичні доповіді – насичені багатим фактичним матеріалом, добре аргументовані, правдиві і цілеспрямовані. Мистецтво політичної доповіді відігравало свого часу і продовжує відігравати зараз величезну роль. У політичній доповіді наявні елементи, властиві агітації, та елементи, властиві пропаганді: оскільки доповідь ставить нову проблему, яку ще треба вирішувати, вона має характер гострої злободенності, властивої агітаційному виступу; у той же час політична доповідь немислима без повної наукової теоретичної бази, а це зближує її з пропагандистськими виступами.

Звітна доповідь – це промова, в якій офіційна особа повідомляє уповноваженому зібранню про здійснену колективом роботу, аналізує та оцінює її результати. У такій промові говориться також про завдання на майбутнє. Звітна доповідь не лише обговорюється, до окремих її частин можуть бути внесені корективи; по доповіді обов’язково приймається рішення – програма майбутніх дій.

Ділова доповідь – це документ, який містить виклад певних питань з висновками й пропозиціями; на відміну від інших документів, така доповідь призначена для усного читання. Ділова доповідь завжди містить значний обсяг інформації і розрахована на обізнаних слухачів. Особливість ділової доповіді в тому, що її текст може бути предметом обговорення, зазнавати критики, доповнюватися новими положеннями.

Промова – це агітаційний виступ на масових зборах і мітингах; він охоплює значну тему, яка хвилює слухачів.

Мітингова промова має гостро політичний характер і присвячується завжди злободенній, суспільно значущій і хвилюючій проблемі.

На мітингу виступає, як правило, не один, а кілька ораторів, і кожен з них виголошує коротку промову. В усіх випадках вона повинна відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонації і високим пафосом.

Крім мітингових, сюди зараховують промови судові, дипломатичні, виборчі тощо.

Агітаційна промова має основне завдання – роз’яснити щось, зорієнтувати в чомусь; вона звернена переважно до емоцій, до почуттів і уяви слухачів. Агітаційна промова, як правило, обмежена в часі, торкається якогось одного питання, має мобілізуючий характер.

Ювілейна промова звичайно присвячується певній даті, ювілеєві підприємства, організації, установи, а може бути виголошена і на честь окремої особи, яка має заслуги перед суспільством. Обидва типи промов відзначаються святковістю, урочистістю, хоч є в них і елементи підсумків. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови ці, як правило, короткі, урочисті, пафосні, а водночас сердечні, дружні.

Лекція є також однією з форм пропаганди. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база, що й зближує лекцію з іншими формами пропагандистських виступів. У лекції найчастіше говориться про більш загальні й уже розв’язані проблеми.

За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка щоразу змінюється).

Огляд (міжнародний огляд) – це публічний виступ, у якому висвітлюються події за певний – порівняно невеликий – час. Такий виступ має інформаційно-коментаторський характер. Тут окремі події, факти, державні й політичні діячі та інші особи згадуються досить побіжно; важливим є створення загальної картини того, що є предметом огляду.

Отже, всі вищезгадані форми усного діалогічного спілкування є важливими елементами професійної діяльності.