Історія словникової справи в Україні

Словникова справа зародилася в Україні вже в XIII ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які вживалися у церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу – двомовні перекладні, в яких церковнослов’янські слова передаються “простою мовою”. Найдавніший з таких словників має назву “Лексисъ с толкованіємъ словенских словъ просто”. Цей невеличкий словник був рукописний і надруковано його лише через три століття після написання.

У 1596 р. у Вільні вийшов у світ перший друкований словник, в якому церковнослов’янська мова теж перекладається “простою мовою”. Це словник київського вченого Лаврентія Зизанія (Тустановського) “Лексис СирЬчь Речен ы ВъкратъцЬ събранны И из словенскаго языка на простый Русскій ДіАлектъ Истолкованы».

В українській лексикографії помітною є праця Памва Беринди “Лексиконъ славеноросскій и именъ Тлъкован i е”, видана в Києві 1627 р. і перевидана в Кутеїні (Білорусія) 1653 р. У 1961 р. цей словник перевиданий Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні. Він є важливим джерелом вивчення слов­никового складу української мови того часу. У словнику широко представлені українські відповідники – в основному слова, нерідко наводяться й фразеологізми. Словник і тепер є цінним посібником при читанні пам’яток, писаних церковнослов’янською мовою.

Одним із перших словників нової української літературної мови є “ Собраніе малороссійскихъ словъ, содержащихся въ “Энеиде”, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЬчіе съ других языковъ, или коренных Россійскихъ, но не употребительныхъ”, додане до першого видання “Енеїди” І.П.Котляревського (1798 p.). Він містить близько 1000 українських слів, які тлумачаться російською мовою. 1818 р. був опублікований “ Краткій малороссійскій словарь” як додаток до першої української граматики О. Павловського. Подібні словники вміщені у збірках “Малороссійскіе пЬсни” М.О.Максимовича (1827), “Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихъ пЬсней” М. Цертелєва (1819) та ін. До початку ХІХ сторіччя український народ був уже зросійщений настільки, що багато людей не розуміли живої народної мови, і тому не могли розуміти слова, вжиті у названих книгах. Тому і виникла потреба у таких невеликих словничках. Вони мали на меті пояснити незрозумілі для читачів слова у творах українських письменників і в народних піснях російською мовою.

Словник П. Білецького-Носенкабув першим, укладеним у XIX ст., великим словником української мови. Його обсяг 20 000 словникових статей, широко представлена в ньому лексика, фразеологія української мови. Створювався словник на основі літературних джерел і записів народної мови, фольклору.

У словника П. Білецького-Носенка нещаслива доля – свого часу він не був надрукований, хоч про нього і знали вчені, ті, хто займався словниковою справою. Публікація словника була здійснена 1966 р. у серії “Пам’ятки української мови”.

У 1893-1898 pp. у Львові вийшов друком «Словарь російсько-український” М. Уманця і А. Спілки. У створенні цього словника брала участь велика група інтелігенції Києва, Умані, Одеси. Організатором словникової справи був М. Комаров (М. Уманець і А. Спілка – псевдоніми, перший – М. Комарова, другий – колективу його співавторів). Словник містить 37 000 заголовних слів у російській частині. Український матеріал зібрано на основі записів живої народної мови та опрацювання художніх, наукових, публіцистичних творів. Але ілюстрацій у словнику небагато, і в основному наводяться вони з етнографічного матеріалу (пісні, думи, приказки та ін.). Словник перевиданий у 1896 – 1898 pp. та в 1925 р.

Ідея українських лексикографів укласти повний словник української мови значною мірою втілена у великому українсько-російському словнику за редакцією Б. Грінченка, який був виданий у 1907–1909 pp. У чотирьох томах цього словника подано близько 70 000 слів, узятих з художньої літератури та інших писемних джерел, а також із фольклорних записів, усного мовлення. До нього залучено й матеріали попередніх словників української мови.

Ідея складання повного українського словника належить П. Кулішеві, який іще 1861-го року задумав цю справу, але, не маючи на це потрібного часу, працю не закінчив, а зібраний матеріал передав 1864-го року до Києва, де колектив учених з П. І. Житецьким на чолі, збирав матеріал для великого словника. В кінці 80-х років словник був готовий. Але виявилося, що треба ще раз переробляти словника, і 14.11.1902 р. усі матеріали були передані на нову редакцію Борисові Грінченку. Б. Грінченко закінчив словника, довівши його до 68 000 слів і позазначувавши джерела всіх цитат, ужитих при словах. І нарешті, в 1907 – 1909 роках словник таки побачив світ. Це «Словарь української мови, зібрала редакція журналу «Кіевская Старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко», Київ, чотири томи: 494 – 573 – 506 –563 с. Словник цей складався 46 років (1861 – 1907) і мав у нас великий вплив на усталення літературної мови й літературного правопису (апостроф, звичайно, є в словнику скрізь, де треба). Це в нас класичний зразок спільної громадської праці. Найважливіший недолік цього словника на теперішній час – він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.

У цьому словнику до кожного значення українського слова подаються російські відповідники. Словник уміщує також українську фразеологію, часто з поясненням її походження.

У кінці четвертого тому вміщено словник імен. У примітці до нього упорядник звертає увагу на те, що деякі імена, що мають форму зменшеності (Грицько, Володко, Химка та ін.), подаються як реєстрові слова, зважаючи на їх функціонування в народній мові як основних форм. Словник перевидавався у 1924р., 1925р., 1928 p., а в 1958-1959 pp. був надрукований з видання 1907–1909 pp. фотомеханічним способом.

Найбільш повними з пізніших словників були двотомний “ Російсько-український словник” С. Іваницького й Ф. Шумленського (Вінниця, 1918) та “Словник української мови” Д. Яворницького (Катеринослав, 1920), що мислився як додаток до “Словаря української мови” за редакцією Б.Д.Грінченка. Тобто в ньому містилися слова, відсутні в останньому або ж подані в іншому значенні. На жаль, опубліковано лише перший том “Словника української мови” Д. Яворницького, на літери А – К. Решта лишилася в рукописі.

Особливим періодом в українському словниківництві були 20-і роки ХХ сторіччя. Цей період називають “золотим десятиріччям” у розвитку лексикографії. У 1918-1930 pp. з’явилося чимало словників термінологічних, потребу в яких особливо відчувала школа.

Жодний словник, який би повний не був він, не може замінити собою фахового термінологічного словника. Ось тому кожен фахівець обов’язково мусить мати в себе під руками термінологічного словника свого фаху. Інститут наукової мови в Києві при Українській Академії Наук в 20 роки ХХ сторіччя випустив такі словники: Акад. П. Тутковський Словник геологічної термінології. – К., 1923. – 201с.; Ф. Калинович Словник математичної термінології, часть І. Термінологія чистої математики. – 1925. – 240с.; Ол.Курило Словник хімічної термінології. – К., 1923. – 144с.; Українська анатомічна номенклатура; Анатомічні назви, перекладені на українську мову. –К., 1925. – 81 с.; М. Шарлемань, К. Татарко Словник зоологічної номенклатури, назви хребетних тварин. – К., 1927. – 124с.; М. Шарлемань Словник зоологічної номенклатури, назви птахів. – К., 1927. – 63с; Російсько-український словник правничої мови / Гол. ред. А. Кримський. – К., 1926. – 228с.; В. Дубровський Російсько-український технічний словник, вид. 2-ге. – К., 1926. – 102с.; Т.Секунда Німецько-російсько-український словник термінів з обсягу механіки. – К., 1925. – 40с.; І. Три хвилів, І. Зубков Словник технічної термінології. – К., 1930; Т. Туркало і В. Фаворський Словник технічної термінології, т. І. – 1928; І.Шелудько, Т.Садовський Словник технічної термінології. – 1928; Словник ботанічної номенклатури. – К., 1928; X.Полянський Словник природничої термінології. – 1928; В. Крамаревський та ін. Практичний словник медичної термінології. – Х.,1931; Словник фізичної термінології, Укр. Акад. наук. – К., 1931; Словник виробничої термінології. – К., 1931.

 Протягом 1924 – 1933 pp. надруковано три томи “ Російсько-українського словника” Академії наук УРСР (у межах А – П). У 1937 р. Інститут мовознавства видав великий, однотомний “Російсько-український словник”. Його реєстр поповнився новими на той час словами.

Наступний період, який почався в повоєнний час, позначений створенням справді сучасних словників. З’явилися тлумачні, фразеологічні, синонімічні словники, вже видано три томи етимологічного словника, словник іншомовних слів, орфографічні, орфоепічні словники, термінологічні, перекладні словники.

Сучасний період у лексикографії відзначається особливим пожвавленням. Були видані такі словники:

Енциклопедія. Українська мова. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 2000. – 750 с.; Бусел В.Т. Великий зведений орфографічний словник сучасної української мови (253000 слів). – К., Ірпінь, 2003. – 896 с.; Г.Штревель, Л. Хоменко, К. Шоу, А Пельхен, Н. Зінченко. Німецько-англійський-російсько-український економічний словник. – Вінниця: Нова книга, 2005. – 336 с.; Карабан В.І. Українсько-англійський юридичний словник: понад 65000 слів та словосполучень юридичної підмови та близько 160000 англійських перекладних відповідників. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 976 с.; Англо-український словник: У 2-х т. – Близько 120000 слів / Склав М.І. Балла. – К.: Освіта, 1996. – Т.1. – 752 с.; Канікевич О.Д. Англо-російсько-український термінологічний словник з бухгалтерського обліку та аудиту. – К.: Лібра, 2003. – 256 с.; Англо-український дипломатичний словник: Понад 26000 слів і словосполучень / За ред.. І.С. Бика. – К.: Знання, 2006. – 579 с.; Українсько-російський словник наукової термінології. -

 

 

2. Загальна характеристика словників

Розділ мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники, називається лексикографією (від гр. lexikos – словесний, словниковий і grapho – пишу).

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова.

Є два типи словників – спеціальні словники поняттєво-довідкового характеру – енциклопедичні і словники власне мовні – лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У них можна знайти лаконічні відомості про різні країни, народи, мови, визначні події, про видатних політичних діячів, учених, письменників, митців. Ці словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. В енциклопедичних словниках уміщують також ілюстрації (фотографії, малюнки, репродукції), картографічні матеріали, статистичні, хронологічні таблиці та ін. Відомі, наприклад, такі енциклопедичні словники, як УСЕ (Універсальний словник енциклопедичний) за редакцією академіка НАН України М.Поповича Енциклопедія. Українська мова. – К, 2000. – 750 с.; “Українська радянська енциклопедія”: В 12 т. – К., 1977–1985); “Енциклопедія українознавства”. – Львів, 1993–1994, 1-4-й томи на літери А–М); “Енциклопедія українознавства”: У 3-х т. – К., 1994–1995).

У лінгвістичних словниках об’єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв’язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів української мови).

Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики – граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами.

Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які близькі до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістичного вживання слів.

У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов. До слова подається інформація, з якої мови воно походить або які компоненти використані для його творення, та, що найголовніше, пояснюється значення цього слова.

Близькими до словників іншомовних слів є спеціальні, або термінологічні словники, що містять визначення слова-терміна і відомості про використання його в певній системі знань.

Словники мови окремих письменників служать для систематизації й пояснення слів, уживаних письменником у його творах. Кожна стаття ілюструється прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання в художньому мовленні.

У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з’ясовується значення і характер поширення діалектних слів. Ці словники бувають загальнодіалектними й регіональними.

У  словниках синонімів, антонімів, омонімів, паронімів розкриваються змістові і стилістичні зв’язки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення і відтінки значень.

Широко використовуються довідково-лінгвістичні словники – орфографічні, орфоепічні, етимологічні, фразеологічні, словники складних випадків слововжитку тощо.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення.

Орфоепічні словники містять інформацію про літературну вимову та наголос слів, допомагають удосконаленню усного мовлення.

В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток.

Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). Пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання в мовленні.

Крім названих, відомі й інші словники, які теж мають важливе теоретичне і практичне значення для вивчення лексичного й фразеологічного складу мови (історичні, інверсійні, топонімічні, частотні, морфемні, власних імен і прізвищ та ін.).

 

Типи словників

ПЕРЕКЛАДНІ СЛОВНИКИ

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники, їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання.

У 1948 р. вийшов “ Російсько-український словник” за редакцією М. Я. Калиновича. У словнику вміщено понад 80 000 слів. Повніше, ніж у попередніх словниках, представлена лексика сучасної української мови, враховані різні значення слів і їх стилістичні варіанти. У 1955 р. вийшло друге видання словника з деякими виправленнями і доповненнями, а в 1961 р. – третє.

Новий “Російсько-український словник” (1968) складається з трьох томів, містить понад 120 000 реєстрових слів. Це найбільш повний сучасний словник такого типу. У словнику значно розширені словникові статті – за рахунок уведення синонімічних відповідників та варіантів слів.

Серед однотомних російсько-українських та українсько-російських словників: “ Російсько-український словник” Д. І. Ганича, І. С. Олійника (1962); “Російсько-український і українсько-російський словник” цих же укладачів (1984).

Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також словники суспільної лексики – «Русско-украинский словарь юридических терминов» (К., 1985); “ Російсько-український словник соціально-економічної термінології” Воробйової С. А. і Молодід Т. К. (К., 1976); “ Російсько-український спортивний словник” (За ред. С. І. Голова щука. – К., 1973); “ Російсько-український словник для ділових людей” О. О. Тараненка і В. М. Брицина (1992) та ін.

Вийшли в світ термінологічні словники й мішаного типу, так звані перекладно-тлумачні. Так, у “Словнику лінгвістичних термінів” Є.Кротевича та Н. Родзевич (1957) до термінів, поданих українською мовою, наводяться спочатку російські відповідники (для запозичених термінів указується мова-джерело), а далі витлумачується значення терміна. У 1985 р. вийшов друком повніший “Словник лінгвістичних термінів” Д. І. Ганича і І.С. Олійника, укладений на тих же засадах.

Крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Серед них “Англо-український словник” за редакцією Ю. О. Жлуктенка (1978, 1984), “Українсько-англійський словник” за редакцією Ю. О. Жлуктенка (1982), “ Німецько-український словник” за редакцією Е. І. Лисенко (1978,1986), «Українсько-німецький словник» за редакцією Е. І. Лисенко (1983, 1989), “ Французько-український словник” за редакцією Б. І. Бурбело (1989); «Українсько-французький словник» за редакцією К. М. Тищенка (1986); “ Польсько-український словник” у двох томах - головний редактор Л.Л.Гумецька (1958-1960) та інші.

Багатомовні словники в українській лексикографії представлені такими працями: “Українсько-латинсько-російський медичний словник” (1960), «Ботанический словарь. Русско-английско-немецко-французско-латинский” (1962), «Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський” В. Козирського і В. Шендеровського (1996) та ін.

Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

ТЛУМАЧНІ СЛОВНИКИ

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного “Словника української мови” – першого тлумачного словника нашої мови, найповнішого й найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник був виданий протягом 1970-1980 pp., містить близько 135000 слів. Сучасні мовознавці та лексикографи працюють над створенням нового великого тлумачного словника української мови. Він має вийти в електронному варіанті.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників. Першим з них був “ Словник мови Шевченка”, опублікований у двох томах у 1964 р. – до

150-річчя від дня народження великого Кобзаря.

Колективом мовознавців Харківського університету укладено “Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка”, що в трьох томах вийшов у Харкові в 1978–1979 pp. Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова.

Серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів. У 1974 р. побачив світ “Словник іншомовних слів” за редакцією акад. О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. У 1985 р. вийшло друге видання цього словника.