Зародження книгодрукування в Україні

Зародження українського друкарства, згідно з радянською історіографією, протягом тривалого часу пов’язувалося із діяльністю І.Федорова, який прибув через Білорусь в Україну, до Львова, заснував там друкарню і в 1574 р. видав «Апостол».

Видатний український релігійний діяч і вчений, один із найвизначніших дослідників українського друкарства Іван Огієнко вважав, що українське книгодрукування – велична частка української культури. Він переконливо довів, що друкарство в Україну прийшло не зі Сходу – Росії, а з Заходу, до того ж задовго до виходу в Москві 1564 р. першої датованої друкованої книги – «Апостола». Вагомим є й те, що І. Огієнко один із перших звернув увагу України й світу на ту руйнівну силу, яка упродовж століть спрямовувалася з імперських столиць – Санкт-Петербурга Москви – на знищення українського друкарства та української культури загалом.

Започаткування слов’янського, а отже, й української книгодрукування помилково тривалий час пов’язували з ім’ям Швайпольта Фіоля. У багатьох джерелах стверджувалося, що Ш. Фіоль видав перші українські друковані книги кирилицею у Кракові. Проте, він не був засновником першої української друкарні, що друкувала книги кирилицею, тим більше, в Кракові. Доктор історичних наук Орест Мацюк стверджує, що «друкарем книги Кракова» Ш. Фіоля вперше титулують у документі від 4 грудня 1491 р., а в усіх попередніх документах він згаданий як «гантяр», «краківський громадянин», «вибій­ник» тощо. Приписаний Ш.Фіоль був до ювелірного цеху, займався рудодобувною справою. У 1483 р. провадив справи з конюшнями і меблями. Звідси зрозуміло, що до1492 р. Ш.Фіоль не займався видавничою справою, і в Кракові не було кириличного книгодрукування.

Науковими дослідженнями встановлено, що першими надрукованими українськими книжками є: Октоїх, Часослов, Тріодь постна, Тріодь цвітна та Псалтир, які побачили світ у друкарні Грушівського монастиря святого Архангела Михайла, що розміщувався на землях Карпатської Руси-України, і де навчався друкарству сам Іван Федорович, або Іван син Федора із Патковець, про що свідчить запис в метриці Краківського університету.

Українською наукою доведено, що усі стародруки, які приписують Ш. Фіолю, насправді, надруковані у Грушівській друкарні, а вихідні дані із вклеїними аркушами в Октоїхи і Часослови є краківсько підробкою.

Українські вчені І.Огієнко, М.Марченко, Г.Сургай, П.Плющ, О.Губко, О.Мацюк, М.Кубанська-Попова, М.Савка, А.Запаско, А. Кралицький, Є.Сабо, Ю.Жаткович, О.Орос науковими дослідженнями довели, що друкування і книжок в Україні існувало вже у другій половині XV ст.

Не применшуючи ролі і значення І.Федорова в розвитку книговидавничої справи, його, однак, можна вважати не засновником українського книгодрукування, а фундатором постійного друкарства на українських землях.

Існує цілий ряд історичних, архівних документів, результатів пошуків низки вітчизняних та зарубіжних учених, які доводять про існування дофедорівського періоду книгодрукування в Україні. Так, авторитетний у вихідному світі вчений, польський дослідник Є.Бандтке у багатоатомній праці «Історія друкарень у Королівстві Польському і Великому Князівстві Литовському, і в краях закордонних, де польські справи творилися» (Краків, 1826) присвятив окремий розділ аналізу зародження і розвитку книгодрукування у Львові. Проведені дослідження дозволили йому зробити висновок, що І.Федоров не заклав, а «обновив тут друкарню руську року 1573».

Д. Зубрицький у праці «Історичне дослідження слов’янського кириличного книгодрукування в Галіції» (Львів, 1836) на підтвердження своєї думки про друкування книг у Галичині до І.Федорова, посилається на післямову до львівського «Апостола». Як підкреслює Д.Зубрицький, сам московський друкар визнавав існував тут друкарства і тих «боговибраних мужів», які проклали шлях уже до нього. На користь твердження про існував руської друкарні у Львові Д.Зубрицький викладає такий аргумент, як поширеність Львівської і Перемишльсько дієцезії – понад 4000 церков, які потребували богослужебної книги (у Кракові друкарня існувала в 1491 р. у Вільно – в 1525 р.).

У 1968 р. в науково-інформаційному бюлетені при Раді міністрів УРСР «Архіви України» було опубліковано статтю «Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова?» львівського науковця О. Мацюка. У ній вперше оприлюднено віднайдені в Центральному державному історичному архіві у Львові два документи, які однозначно вказують на існування у Львові друкарні ще в 1460 р., тобто за 112 років до прибуття туди І.Федорова (1572 р.). Перший з них (написаний 23 липня 1791 р.) – звернення монахів Львівського василіанського монастиря св. Онуфрія^: до фіскальної колегії з проханням вжити заходів щодо повернення ставропігійським братством друкарні, яка належала монастиреві від 1460 р. У документі пояснюється, що цю друкарню монастиреві подарував у 1460 р. львівський громадянин Степан Дропан для матеріальної підтримки священиків. У пояснювальній записці провізорів ставропігійського братства доводиться, що друкарня, заснована львівським міщанином українцем Степаном Дропаном, цілком на законних підставах є власністю братства.

Проаналізувавши ці та інші документи з львівських архівів, О.Мацюк вважає існування друкарні у Львові, починаючи з 1460 р. незаперечним фактом, а Степана Дропана зачинателем українського друкарства.

Другий документ – інвентар книг Словітського монастиря, що неподалік Львова, датований 1826 р. В Інвентарі зафіксовано наявні у бібліотеці монастиря книги, серед яких шість видань (1511, 1527, 1540, 1542, 1546, 1566 рр.) надруковано тогочасною українською мовою. Цей документ свідчить про існування українського друкарства у Львові, Києві, Почаєві задовго до прибуття І.Федорова до Львова.

Переконливим є напис на надмогильній плиті І.Федорова у перекладі І.Крип’якевича: «Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив, умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих».