Памятки української рукописної книги

Рукописних пам’яток часів Давньої Русі збереглося небагато. Це книги церковнослужебнів (євангеліє), християнсько-повчальні (збірники, повчання), історико-наукові (літописи)

Юридичні (збірники законів), художні («Слово о полку Ігоревім»), документи, якими оформлялися акти громадян­ського стану (грамоти), написи на предметах, приватне листування. У документних пам’ятках відбито чимало рис тодішньої живої давньоруської мови, є такі особливості, які згодом стали характерними для мови українського народу.

Оригінали пам’яток ІХ-Х ст. не збереглися, хоча списки деяких з них (договорів руських князів з греками 911, 945, 972 рр.,) збереглися у книгах пізніших років. До наших днів дійшла одна пам’ятка, яка датується початком X ст., – напис на черепках глиняної корчаги з Гнєздовського Кургана поблизу Смоленська – горушна (тобто гірчичні зерна).

Остромирове євангеліє (1056-1057 рр.) – євангеліє-апракос, тобто своєрідна хрестоматія, збірник уривків з євангельських текстів, розміщених у книзі в порядку неділь ісвят цілого року, починаючи із Великодня. Назва похо­дить від імені новгородського посадника Остромира, для якого цю книгу списав зі старослов’янського оригіналу диякон Григорій, як припускають, киянин.

Збірник Святослава (1073 р.) – збірник статей різного змісту, укладений в IX ст. у Греції. У X ст. столітті збірник було перекладено старослов’янскою мовою для болгарського царя Симеона. У 1073 р. диякон Іван закінчив переписування цього збірника, що дістався князеві Святославу, який почав у цей рік княжити.

Збірник Святослава (1076 р.) – збірник релігійно-повчальних та інших статей, перекладених з грецької мови.

Архангельске євангеліє (1092 р.) отримало свою назву тому, що його у 1877 р. в Москві продав селянин із Архангельщини. Вважають, що книга була переписана на півдні Давньої Русі, можливо у Галичині, з глаголичного оригіналу.

Підпис 1063 p. – пам’ятка, яка складається з двох слів: анна рьина (Anna regina, тобто Анна королева). Підпис цей зробила дружина французького короля, донька Київського князя Ярослава Мудрого.

Напис на Тмутороканському камені (1068 р.) – напис, що складається з двох рядків завдовжки приблизно 90 і 80 см. Напис на камені (вага каменя – 885 кг, довжина Н 2,27 см, ширина – 71 см, товщина – 25 см) зроблено на відзнаку того, що Тмутороканський князь Гліб, скорис­тавшись із того, що Керченська протока замерзла, а це буває дуже рідко, виміряв її ширину (14000 сажнів).

Новгородські мінеї (1095-1097 pp.) – три помісячні збірки релігійних церковних пісень на різні свята та на уславлення церковних свят, що відзначаються у певному місяці.

Крім названих датованих пам’яток, є ще кілька пам’яток недатованих, які за особливостями письма і мови належать до XI ст.: Чудівський тлумачний псалтир, Путятина службова мінея на травень, Євгенівський тлумачний псалтир (уривки), Реймське євангеліє, Пандекти Антіоха (збірник тлумачень законів), Новгородська берестяна грамота № 9, Слова Григорія Богослова (13 проповідей), Турівське євангеліє (уривки).

До пам’яток XII ст. належать: Мстиславове євангеліє (1117 p.), Юріївське євангеліє (1120 р.), Мстиславова грамота (1130 p.), Галицьке євангеліє (1144 р.), Добрилове євангеліє (1164 p.), Типографське євангеліє № 7, Успенський збірник, Христопільський апостол, Одеське євангеліє, напис 1151 р. на чарі Чернігівського князя Володимира, дві новгородські берестяні грамоти, «Слово о полку Ігоревім» (1187 p.). Оригінал «Слова о полку Ігоревім» не зберігся. «Слово» дійшло у списку XVI ст., зякого було знято копію для друку. Список загинув у Москві під час пожежі 1912 року. «Слово о полку Ігоревім» має величезне значення для історії літератури, історії лексики, граматики і фонетики.

До пам’яток XIII ст. належать: Галицьке євангеліє (1266-1301 рр), Паремійник (1271 р.), «Руська правда» за списком 1282 р. (найдавніший із наявних списків збірника законів, укладеного ще у XI ст., за якими судили давньоруські князі та їх адміністрація), Галицьке євангеліє (1283 р.).

До пам’яток XIV ст. належать: Полікарпове євангеліє (1307 р.), Пандекти Антіоха (1307 р.), Луцьке євангеліє, Лаврентіївський список літопису (1377 р.). Назва «Лаврентіївський список» походить від імені монаха Лаврентія, який склав цей список для Суздальського князя Дмитрія. Містить копії договорів руських князів з роками X ст., повчання Володимира Мономаха.

До пам’яток XIV-XV ст. належать: українські грамоти, українсько-молдавські грамоти, апостол XV ст., Камянець-Струмилівське євангеліє, Іпатіївський список літопису (1425 р.).

Серед пам’яток XVI ст. найвизначнішою пам’яткою є Пересопницьке євангеліє. Як пам’ятка української культури ця книга цінна у кількох аспектах, основний з них – мовний. Переклад із церковнослов’янської мови на просту українську мову засвідчив утвердження живої української мови. Євангеліє з’явилося тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію польського панства і короля, а православ’я з церковнослов’янською мовою, допов­нене українськими народними елементами, стало релігією пригноблених верств українського народу. Представники українського суспільства відчували потребу утверджувати живу українську мову в релігійних текстах. У той час здійснено чимало таких перекладів: Четія (1489 р.), Волинське євангеліє (1581 р.), Крехівський апостол (XVI ст.). Переклад канонічного Пересопницького євангелія є найвизначнішою пам’яткою розвитку української мови цього періоду.

На Пересонницькому євангелії, яке стало символом духовності української нації, поряд із Конституцією України присягають на вірність українському народові, українській державі Президенти України під час Інавгурації.