Розвиток постійного книгодрукування в Україні

Іван Федоров (Федорович) народився в с. Патківці (сьогодні Пряшівський край Словаччини). Навчався друкарському мистецтву у друкарні Грушівського монастиря, здобув освіту у Краківському університеті у 1529-1532 рр., де отримав ступінь бакалавра. У Москві опинився з надією, що в православній державі він зможе розгорнути свою діяльність. Тут Іван Федоров разом з білоруським друкарем Петром Мстиславцем заснував друкарню, в якій у 1563-1564 рр. видав першу російську книгу – Апостол. Проте в Москві консервативне духо­венство розпочало переслідування друкарів. І.Федоров із П.Мстиславцем були змушені покинути Москву. Деякий час вони працювали в Заблудові, де за підтримки гетьмана Григорія Ходкевича надрукували низку книг. Гетьман пропонував друкареві стати землевласником. Пізніше І.Федоров написав у післямові до львівського Апостола: «...не личило мені вік свій проводить за плугом чи сіючи зерно, бо замість плуга я володію мистецтвом знарядь для праці руками, а замість житніх зерен маю розсівати зерна духовні».

Наприкінці 1572 р. І.Федоров прибув до Львова, де культурна і просвітня діяльність міщанства, відкриття української школи вищого типу створили сприятливі умови для створення друкарні. Тут він заснував друкарню, через рік, у 1574 р. вийшов у світ львівський Апостол – єдина книга, ілюстрована трьома гравюрами великого формату: гербом Григорія Ходкевича, зображенням апостола Луки та видавничою маркою з гербами Львова та І.Федорова. Тривалий час вважали, що Апостол – єдина книга, видана І.Федоровим у Львові. Проте, у тому ж 1574 р. було створено ще один раритет – львівський Буквар. Його раритетність зумовлювалася тим, що Буквар як дешева книжка для навчання грамоти швидко зношувалася. Лише за межами України Буквар мав цінність книжкової пам’ятки з інших країн. Примірник Букваря зберігався в зарубіжних книгозбірнях, зокрема в Італії, доки не потрапив до бібліотеки Гарвардського університету.

У 1575-1582 рр. І.Федоров проживав на Волині – у Дермані та в Острозі. Після появи католицьких і протестантських видань Біблії гостро постало питання про православне видання. У 1581 р. І.Федоров надрукував повну церковнослов’янську острозьку Біблію, вихід у світі якої став важливою подією не лише для українсько-білоруської православної церкви, але й для всіх народів, в яких літургічного була церковнослов’янська мова. Обрання церковнослов’янської мови пояснюється бажанням дати текст, авторитет якого освячувала б традиція – використання архаїчної мови, що була би доступною освіченим людям в усіх православних країнах. Тоді було типовим явищем використання як писемно-літературної мови, особливо у високому стилі, не рідної, а іншої. Близькість церковнослов’янської мови до живої української мови довгий час полегшувала розвиток писемності, але з часом ця обставина стала гальмувати утвердження літе­ратурної мови на народнорозмовній основі.

Обсяг острозької Біблії приблизно у вісім разів більший, ніж обсяг Апостола, і майже вдвічі більший від усіх інших його видань, разом узятих. Проте завдяки майстерності набору і застосуванню дрібного шрифту книжка не здається такою великою (розмір14х25 см, 628 аркушів), вона досить компактна і зручна в користуванні. Книгу відкриває титульний аркуш у дереворитній рамці, на звороті титульного аркуша – герб князя Костянтина Острозького і вірш на герб, на наступному аркуші – передмова від імені К.Острозького. Дуже важливо, що крім біблійних текстів, книга містила низку актуальних матеріалів, складених тогочасними літераторами. Особли­вої уваги заслуговують два віршові твори Герасима Смотрицького – вірші на герб К.Острозького і заключна частина передмови. Вірш Г.Смотрицького на герб – перший у східних слов’ян зразок геральдичної поезії, яка наприкінці ХVІ – першій половині XVIII ст. стала одним із найпопулярніших поетичних жанрів в Україні.

У Львові залишився син І.Федорова – теж Іван, званий Друкаровичем. У 1582 р. друкар повернувся до Львова, далі здійснив подорож до Відня, Кракова. Мав намір заснувати другу львівську друкарню, проте несподівано помер 15 грудня 1583 р. Поховали майстра на кладовищі Онуфріївського монастиря, де до половини XIX ст. зберігалася надмогильна плита, пізніше втрачена.

Наступниками львівської та Острозької друкарень І.Федорова були друкарня Львівського братства і друкарня в Острозі, яка залишалася власністю князя К.Острозького. Друкарня Львівського братства тривалий час була справжньою школою майстерності для цілої плеяди працівників друкарської справи. Упродовж деякого часу Острозька друкарня діяла в Дерманському монастирі, де видавничою справою керував рідний брат Северина Наливайка Дем’ян Наливайко.

У 1604-1606 рр. у Стрятині (поблизу Рогатина), а в 1606 р. у Крилосі (поблизу Галича) діяли друкарні Федора і Гедеона Балабанів.

Засновником друкарні в Києві став син дяка львівської Успенської церкви Хоми з Рогатина Єлісей Плетенецький, довголітній архімандрит Києво-Печерської лаври. Він купив обладнання Стрятинської друкарні, влаштував для потреб друкарні папірню в м. Радомишлі. Перекладачами і редакторами друкарні Києво-Печерської лаври були такі визначні діячі української культури, науковці, письменники, як: Іван Борецький, Захарія Копистенський, Памво Беринда. Друкарня лаври стала найважливішим осередком видавничої справи України.

У 1624-1628 рр. у Києві працювала друкарня київського міщанина, товариша Війська Запорізького Тимофія Вербицького, а в 1628-1630 рр. – друкарня Спиридона Соболя, за походженням білоруса з м. Могильова.

Цікавим явищем у культурному житті України були мандрівні друкарні. Упродовж 1618-1648 рр. відомий письменник та освітній діяч Кирило Ставровецький видавав книги власним коштом у Почаєві, Рохманові, Чернігові. У різних селах і містах видавав книжки мандрівний чернець-друкар Павло Домжив Люткович Телиця (друкарня згодом відійшла Луцькому братському монастиреві).

У Львові, окрім братської, у 1638-1667 рр. працювала також друкарня Михайла Сльозки, талановитого і різнобічного майстра.

У 1645-1646 рр. книги друкувалися в друкарні єпископа Арсенія Желиборського при Львівській церкві Святого Юра.

Друкування латинським шрифтом в Україні почало розвиватися дещо пізніше, аніж кириличне. Перша постійна польська друкарня з’явилася тільки через півстоліття після першої постійної української друкарні – друкарня київського єзуїтського колегіуму (1642-1773 рр.).

У Львові існувала також вірменська друкарня Говганеса Карматенянца (Івана Муратовича).

Загалом в Україні до 1648 р. діяло 25 друкарень (у 17 місцевостях), з них 17 – належали українцям, і видавали книжки переважно церковнослов’янською та українською мовами.

Спосіб друкування, винайдений Й.Гутенбергом, вдосконалювався, але у своїй сутності залишався незмінним до XIX ст. У 1884 р. з’явився лінотип – машина, яка повністю механізувала набір. З часом було винайдено друкарські машини різноманітних конструкцій. Згодом винайдено фотонабір, автоматичний набір за допомогою комп’ютера. Розвиток персональної комп’ютерної техніки максимально спростив друк документів, зокрема книг. Прикладні програми (Microsoft Office, PageMaker, Corel Draw та інші), працюючи під операційними системами (Windows 3.11, Windows 95, Windows 98, Windows XP, Windows 7), дають можливість створювати документи, які містять текстову, графічну, образотворчу інформацію.

 

КНИГА ЯК РІЗНОВИД ДОКУМЕНТА

Упродовж тривалого часу термін книга використовувався як узагальнена назва всіх різновидів документів. Із введенням в поняттєво-термінологічний апарат документознавчої науки поняття документ окреслилися характерні ознаки таких понять, як книга, видання, документ.

З введенням поняття «документ» стало очевидно, що, поняття «книга» вужча, ніж «видання» і «документ». Співвідношення цих базових понять можна представити таким чином (рис. 1).

                                                                                К – книга

                                                                      В – видання

                                                                      Д – документ

 

Рис. 1. Співвідношення книги, видання і документа

 

Книга має багато спільного з документом, оскільки є його різновидом. В той же час для книги характерна певна специфіка, що дозволяє відрізнити її від інших видів документів.

В означенні книги, як і всіх документів, виділяють дві ознаки: зміст (духовну сутність думки, ідеї) і форму (матеріальну основу для закріплення і передавання інформації). Теза про подвійну природу книги стала аксіомою книгознавства. Найчастіше на перше місце виходить змістовно-духовна суть книги. Її форма зазвичай розглядається з точки зору матеріалу (носія документної інформації) і особливостей матеріальної конструкції (матеріально-конструктивна і семіотична, знакова форма).

Проте, книзі притаманна специфіка, яка відрізняє її від інших видів документів.

1) У книзі часто розрізняють текст основний (літературний твір – одне або декілька), додатковий і довідково-допоміжний.

2) Книга – вербально-писемний документ, адже її зміст пов’язаний з мовленням, словом, але виконаний у письмовій формі за допомогою букв, ієрогліфів. Письмові знаки відтворюються за допомогою шрифту – графічної форми знаків певної системи письма. Залежно від техніки письма розрізняють рукописний, рисований, гравірований, набірний шрифти, а також шрифт Брайля.

3) До складу книги не включаються образотворчі, картографічні, нотні видання, за винятком, якщо основну її частину складає не словесний (мовний) текст, а нотний, картографічний запис, зображення і т. т.

4) Книга – документ людино сприйманий / людиночитний, що безпосередньо сприймається, не вимагає застосування яких-небудь технічних засобів. Звідси в клас книги не включаються машиночитні документи – грамплатівки, магнітні фонограми, перфострічки, диски, дискети (хоча останні можуть читатися з екрану, монітора і т. п.). При цьому не береться до уваги та обставина, що при читанні традиційної книги деякі люди використовують «технічні пристосування» – окуляри, лупу і т. п.

5) Книга – документ опублікований, друкований, тиражований, виготовлений поліграфічними та іншими способами масового розповсюдження, призначений для загального використання.

6) Книга – документ неперіодичний, виходить у світ одноразово, її перевидавання не передбачається заздалегідь.

7) Книга – візуальний документ, який людина сприймає органами зору. Виняток становлять книги для сліпих – документи тактильні, що сприймаються шляхом дотику.

8) Книга – документ друкований, письмовий, виготовлений за допомогою поліграфічних або інших засобів масового розмноження і призначений для широкого поширення. До книг також належить рукописна книга.

9) Книга – твір друку, поліграфічний документ, створений різними способами друку. Спосіб друку – різновид поліграфічного процесу, що характеризується особливостями формування кольорового зображення на друкарській формі і нанесення його на матеріал.

10) Книга – документ паперовий, тобто інформація зафіксована в ній на носії з паперу або його замінників. Нові паперові види документів – перфокарти і перфострічки, незважаючи на паперовий носій, до книги не відносяться.

11) Книга – блоково-кодексний документ, тобто вона складається з паперових аркушів (а не стрічок або карток), скріплених між собою однією стороною в корінці. Поза сумнівом, що шумерська глиняна табличка, покрита клинописом, є книгою, але подібна табличка, виконана в наші дні, навіть якщо вона міститиме науковий або літературний текст, книгою не є, як і згорнутий у вигляді сувою магістерський диплом, хоча зовні він схожий на древню книгу. Сувій – одна з прадавніх форм книги (IV-III тис. до н. е.) – з II-IV ст. замінився на кодекс – найбільш поширену форму сучасної книги, що є блоком сфальцьованих аркушів паперу, скріплених в корінці і поміщених в обкладинку або палітурку.

4. Книга як артефактний документ. (див. лекція 12 пит. №4)

 

СТРУКТУРА КНИГИ

Функціональність книги, тобто її застосування для передачі тієї або іншої інформації, визначається її структурою, яка зазвичай розуміється як ціле, що складається зі взаємозв’язаних елементів. Об’єднати окремі елементи і компоненти книги в єдине ціле покликана її конструкція (лат. construetio – складання, побудова) – це побудова, структура, взаємне розташування частин та елементів книги, які визначають призначення, особливості книги як виду видання (різновиди документу).

Обкладинка книги – це складне художнє ціле; типографічне оформлення книги – теж складне ціле, яке утворюють спеціально підібраний шрифт, титульний аркуш, рядки заголовка, що гармоніюють зі змістом, і добре підібрані ілюстрації; художнім цілим є і текст книги. Тобто книга як ціле є єдністю її складових конструктивних елементів: зовнішніх і внутрішніх (див. мал. 15).

Знання структурних і композиційних особливостей дозволяє професійно грамотно, без зайвих витрат часу, провести пошук інформації як в окремо взятих книгах, так і в їх масиві.

Полегшити пошук інформації і скласти первинне уявлення про книгу значною мірою допомагає її довідковий апарат: вихідні дані, вихідні відомості, анотація, передмова, зміст, коментарі, покажчики, примітки і т. д.