Книга як основний вид видання

ТЕМА 14

КНИГА ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ВИДАННЯ

 

1. Книга – продукт книжкової справи та її визначення

2. Історія книги

2.1. Книга в античному світі

2.2. Винайдення та розвиток книгодрукування в Європі

2.3. Українська рукописна книга

2.4. Зародження книгодрукування в Україні

2.5. Розвиток постійного книгодрукування в Україні

3. Книга як різновид документа.

4. Книга як артефактний документ.

5. Структура книги

5.1. Внутрішні (структурні) елементи книги

5.2. Зовнішні (композиційні) елементи книги

5.3. Апарат книги

6. Шлях книги від автора до читача

 

КНИГА – ПРОДУКТ КНИЖКОВОЇ СПРАВИ ТА ЇЇ ВИЗНАЧЕННЯ

Етимологічне значення слова «книга» давно втрачене. Імовірно воно означає сувій паперу. У древніх слов’ян слово «книга» означало уміння писати, грамотність, знання взагалі.

Згідно з сучасними уявленнями, книга – книжкове видання обсягом понад 48 сторінок, вигляді блоку, скріплених у корінці аркушів, друкованого матеріалу, будь-якого формату, в обкладинці або палітурці. Під аркушем друкованого матеріалу розуміється аркуш паперу (синтетичного замінника), картону, тканини, поверхня яких містить відбиток.

Книга є продуктом книжкової справи, тобто сукупності галузей культури і виробництва, пов’язаних із створенням і виготовленням книги, її поширенням, зберіганням, описом та вивченням. Вибір для друку і поширення творів науки, літератури, мистецтва, їх пропійна оцінка, підготування до друку і випуск – функції видавничої справи. Розповсюдження і популяризація книги є функціями книжкової торгівлі. Збирання, опрацювання, зберігання, забезпечення суспільного використання книг є функціями бібліотечної справи. Цілеспрямована популяризація та інформування читачів про книги та інші друковані видання є завданнями бібліографії. Книгу та книжкову справу в історичному, сучасному і прогностичному аспектах, вивчає комплексна наукова дисципліна – книгознавство.

Книга – важливе джерело інформації, канал соціальної комунікації, основний різновид документів у фондах бібліотек та інших документно-комунікаційних структур. Це найважливіша форма зберігання словесної і графічної інформації, призначеної для багаторазового використання і передавання в просторі і часі. Перераховані функції книги є її постійними властивостями. До змінних же відносяться матеріали, на яких відтворюється інформація, форма книги, різновид шрифтів і змісту, а також особливі функції різних типів книг.

 

ІСТОРІЯ КНИГИ

Історія книги поділяється на два періоди:

історія руко­писної

історія друкованої книги.

Розмежування між цими періодами визначається винайденням механічного тиражування книги, яке докорінно змінило технологію її виробництва і підвищило роль друкованого видання в соціальній комунікації.

Книга в античному світі

В античному світі і середні віки книги створювалися написання тексту, малювання ілюстрацій) рукописним способом, розмножувалися шляхом переписування.

Форми рукописної книги були різноманітними. У часи Давнього Сходу, з III до І тис. до н.е., книга мала вигляд і глиняної дощечки. В Єгипті, з III тис. до н.е., а пізніше і и Давній Греції і Римі, до IV-V ст., книга існувала у формі папірусного і пергаментного звитку. Звиток – прямокутний шматок папірусу або пергаменту, який згортається в трубку. Текст писали па ньому паралельно довгій стороні, зліва направо, окремими стовпцями.

Книга втрачала форму звитка із винайденням в І тис. до н.е. у Давній Греції нової форми – кодекса, тобто книги з натертих воском прямокутних дерев’яних дощечок або пластинок зі слонової кістки, з’єднаних між собою кільцями або ремінцями. Греки і римляни використовували кодекси до IV ст. н.е.

У ХІ-ІІ ст. до н.е. в Давньому Римі кодекси почали виготовляти з пергаменту – спеціально обробленої шкіри молодих тварин, яка легко згиналася. Кодекс перетворився в зошит з двох, чотирьох і восьми аркушів. У кодексі з’явився титульний аркуш, нумерація сторінок і зошитів, палітурка, яку спочатку виготовляли з кількох складених аркушів папірусу або пергаменту, а згодом – із дерев’яних дощечок, обтягнутих шкірою або тканиною. Кодекс перетворився у книжковий блок.

У ХІІІ-ХV ст. відбувся перехід від пергаменту до паперу, заміна урочистого шрифта уставу на півустав, тобто прискорене письмо. Папір було винайдено в Китаї уІ ст., до Європи був завезений в XII ст.

Першою друкованою книгою вважають текст, виготовлений ксилографічним способом (гравірування на дереві) в Кореї у VIII ст. Згодом ксилографічні книги з’явилися в Китаї та Японії. У Західній Європі ксилографія з’явилася близько 1400 року.

Книговидавнича діяльність X. Плантена

Христофор Плантен (1514-1589), француз за походженням, втік із Франції через релігійні переслідування до Антверпена, багатого міста на півдні Нідерландів. Не маючи засобів до існування, Х. Плантен займався палітурним ремеслом, але внаслідок нещасного випадку втратив руку і не зміг продовжувати працювати. У 1555 р. він заснував друкарню і розпочав видавати книги. X. Плантен докладав усіх зусиль для того, щоб його видання були щонайкращи­ми: шрифти замовляв найвідомішим словолитникам Парижа, запрошував видатних художників бути ілюстраторами та оздоблювачами. Як і А. Мануцій, підтримував постійні зв’язки з видатними вченими. Вчений і поет X. Плантен був водночас і прекрасним організатором, вміло використовував кредити і поставив справу на високий щабель. Йогo видання продавалися не тільки у Західній Європі, але й в Америці. У його друкарні працювали 160 осіб на понад 20 станках (у друкарнях XVI ст. зазвичай було від двох до шести станків).

Життя і діяльність X. Плантена були переповнені такими подіями, які могли би примусити менш енергійну людину відмовитися від видання книг. На початку видавничої діяльності Плантена звинуватили у тому, що в його друкарні було надруковано брошури гугенотів. Х. Плантен був змушений втікати і переховуватися упродовж року. Повернувшись в Антверпен, він дізнався, що його друкарня згоріла. Із властивою йому енергією Плантен відновив друкарню. Через кілька років іспанські солдати, які перебували в Антверпені, повстали і зруйнували місто. Друкарня X. Плантена була знищена, однак він втретє із настирливістю відновив її. На кінець життя Х. Плантен переїхав у велике голландське місто Лейден, де став друкарем Лейденського університету.

Плантен надрукував понад тисячу видань, серед яких с книги дуже великого обсягу. За змістом ці книги різно­манітні: твори класичних письменників, твори з філософії, історії, математики, географії, мореплавства, літургії, богослов’я. Найвизначнішою книгою X. Плантена вважається «Біблія», яка була надрукована у 1568-1572 рр. кількома мовами: єврейською, халдейською, грецькою і латинською. Складний набір і друкування здійснювати 40 працівників. Видання складається з восьми фоліантів. Коли «Біблія» була надрукована, розпочалися затяжні ускладнення з цензурою та інквізицією, які прагнули заборонити випуск у світ цього наукового видання, записавши його в папський «Покажчик заборонених книг». Тільки у 1580 р. вдалося, усунути всі складності і загрози, а Х. Плантен за цю працю отримав титул королівського друкаря іспанського короля виняткове право друкувати літургійні книги для всіх країн підвладних іспанській монархії.

В оформлення видань Х. Плантен вніс багато нового. У його друкарні використовувалася величезна кількість витончених шрифтів, зокрема курсивів різними мовами: латинською, грецькою, єврейською, сирійською. Оформ­лення шпальт, художнє оформлення (візерунки, рамками на титульних аркушах), які малювали кращі художники, свідчать про витончений смак видавця.

На видавничій марці Х. Плантена зображено руку яка тримає циркуль, і девіз: «Працею і сталістю». Марка використовувалася у понад сотні варіантів.

Після смерті Х. Плантена видавничу справу продов­жив його зять Морет. У першій половині XVII ст. друкарня досягнула нового розквіту, однак, згодом занепала Фактично друкарня проіснувала до 1865 року. Завдяки дбайливості її власників збереглося все обладнання друкарні, коректорської і словолитні XVI-XVII ст., а також усі ділові папери, листи і конторські книги за 300 років У 1875 р. місто Антверпен придбало будинок Х. Плантена і перетворило його на музей.

Українська рукописна книга

Історія української рукописної книги сягає часі Давньої Русі. Великий князь Ярослав Мудрий в основ своєї виваженої політики поклав прагнення налагодити державні стосунки із сусідами (троє його синів одружили на принцесах відомих в Європі королівських династій, а три дочки були віддані за спадкоємців престолів таких могутні держав, як Франція, Норвегія та Угорщина). Він заклав підвалини для розвитку високого на той час рівня писемності і культури свого народу. У Києві при дворі, у Софіївському соборі в 30-х роках XI ст. Ярослав Мудрий створив школу переписувачів книжок із своєї і чужих мов, а також знамен на весь тодішній світ бібліотеку. До Києва були запрошені знавці найпоширеніших мов світу для того, щоб навчати здібних до наук княжих синів, а ті, в свою чергу, не лише перекладали і переписували все те, що було створено розумом і руками їхніх попередників, а й самі писали величну історію свого народу. Такі ж школи незабаром почали створювати при всіх монастирях Київської держави.

Літописець Нестор, автор «Повісті минулих літ» (XII ст.), високо оцінюючи освітню діяльність Ярослава Мудрого, присвятив книжковій справі такі рядки: «Отець бо його Володимир землю зорав і розмякшив, себто хрещениям просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимира, засіяв книжковими словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє. Велика бо користь буває людині від учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних. Во се є ріки, що наповнюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина».

За легендами, бібліотека Ярослава Мудрого була чи не найбільшою у Європі і містила сотні шедеврів вітчизня­ного та зарубіжного літописання. За свідченням сучасного дослідника Я. Запаска, великокняжий скрипторій, де були створені найцінніші пам’ятки давньоукраїнського рукописного мистецтва, налічував понад 950 томів. Перед монголо-татарським нашестям на українські землі ці книги були вивезені і надійно сховані (закопані). Розшуки цієї унікальної бібліотеки щоразу приводять або до підземелля самої Софії, або до Межигірського монастиря. Одним із таких рукописних шедеврів, створених у Софії Київській, «Євангеліє», яке з багатим посагом відвезла до Франції як найдорожчу реліквію  батькового дому донька Ярослава Мудрого Анна, яку віддали за короля Франції Генріха І у 1049 р. Ця книга написана кирилицею. Після смерті королеви Анни, безцінний рукопис під назвою Реймського євангелія (в м. Реймсі неподалік Парижа відбулося вінчання і коронування Анни) став духовною святинею французького народу, на якому пізніше присягали всі французькі королі під час коронування. Па думку дослідників, ця книга писалася у Києві спеціально для Анни, бо її ім’я вказано самому рукописі, де воно написане з одним «н» – Ана. Саме так підписувалася Анна Ярославна, королева Франції.

Першу спробу дослідити в хронологічній послідовності більш ніж тисячолітній шлях розвитку українського рукописного книжкового мистецтва, від глибокої давни до XVIII ст., зробив Я.Запаско у книжці «Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга». Туи детально описано 128 манускриптів, вказано такі відомості як порядковий номер рукопису, дату і місце написання формат, кількість аркушів або сторінок, кількість рядків на сторінці, кількість стовпчиків, матеріал, на якому написано рукопис, оправу, письмо, оздоблення, зміст, мовні особливості, приписки, історію рукопису. Біля кожного з описів пам’яток зазначається нинішнє місце її зберігання: переважна більшість давньоруських рукописів знаходиться поза межами України. Із 15 відомих пам’яток книжкового мистецтва XI ст., написаних нашими духовними подвижниками на наших землях, у київських книгосховищах зберігається лише одна «Миссал» або «Київські глаголичні листки».

У ХІІ-ХШ ст. центр книгописання переміщується у Галицько-Волинське князівство. «Галицько-Волинський літопис» згадує про волинського князя Володимира Васильковича (1288 р.), який сам переписував книги і розсилав їх зі своєї майстерні до інших князівств.

КНИГА ЯК РІЗНОВИД ДОКУМЕНТА

Упродовж тривалого часу термін книга використовувався як узагальнена назва всіх різновидів документів. Із введенням в поняттєво-термінологічний апарат документознавчої науки поняття документ окреслилися характерні ознаки таких понять, як книга, видання, документ.

З введенням поняття «документ» стало очевидно, що, поняття «книга» вужча, ніж «видання» і «документ». Співвідношення цих базових понять можна представити таким чином (рис. 1).

                                                                                К – книга

                                                                      В – видання

                                                                      Д – документ

 

Рис. 1. Співвідношення книги, видання і документа

 

Книга має багато спільного з документом, оскільки є його різновидом. В той же час для книги характерна певна специфіка, що дозволяє відрізнити її від інших видів документів.

В означенні книги, як і всіх документів, виділяють дві ознаки: зміст (духовну сутність думки, ідеї) і форму (матеріальну основу для закріплення і передавання інформації). Теза про подвійну природу книги стала аксіомою книгознавства. Найчастіше на перше місце виходить змістовно-духовна суть книги. Її форма зазвичай розглядається з точки зору матеріалу (носія документної інформації) і особливостей матеріальної конструкції (матеріально-конструктивна і семіотична, знакова форма).

Проте, книзі притаманна специфіка, яка відрізняє її від інших видів документів.

1) У книзі часто розрізняють текст основний (літературний твір – одне або декілька), додатковий і довідково-допоміжний.

2) Книга – вербально-писемний документ, адже її зміст пов’язаний з мовленням, словом, але виконаний у письмовій формі за допомогою букв, ієрогліфів. Письмові знаки відтворюються за допомогою шрифту – графічної форми знаків певної системи письма. Залежно від техніки письма розрізняють рукописний, рисований, гравірований, набірний шрифти, а також шрифт Брайля.

3) До складу книги не включаються образотворчі, картографічні, нотні видання, за винятком, якщо основну її частину складає не словесний (мовний) текст, а нотний, картографічний запис, зображення і т. т.

4) Книга – документ людино сприйманий / людиночитний, що безпосередньо сприймається, не вимагає застосування яких-небудь технічних засобів. Звідси в клас книги не включаються машиночитні документи – грамплатівки, магнітні фонограми, перфострічки, диски, дискети (хоча останні можуть читатися з екрану, монітора і т. п.). При цьому не береться до уваги та обставина, що при читанні традиційної книги деякі люди використовують «технічні пристосування» – окуляри, лупу і т. п.

5) Книга – документ опублікований, друкований, тиражований, виготовлений поліграфічними та іншими способами масового розповсюдження, призначений для загального використання.

6) Книга – документ неперіодичний, виходить у світ одноразово, її перевидавання не передбачається заздалегідь.

7) Книга – візуальний документ, який людина сприймає органами зору. Виняток становлять книги для сліпих – документи тактильні, що сприймаються шляхом дотику.

8) Книга – документ друкований, письмовий, виготовлений за допомогою поліграфічних або інших засобів масового розмноження і призначений для широкого поширення. До книг також належить рукописна книга.

9) Книга – твір друку, поліграфічний документ, створений різними способами друку. Спосіб друку – різновид поліграфічного процесу, що характеризується особливостями формування кольорового зображення на друкарській формі і нанесення його на матеріал.

10) Книга – документ паперовий, тобто інформація зафіксована в ній на носії з паперу або його замінників. Нові паперові види документів – перфокарти і перфострічки, незважаючи на паперовий носій, до книги не відносяться.

11) Книга – блоково-кодексний документ, тобто вона складається з паперових аркушів (а не стрічок або карток), скріплених між собою однією стороною в корінці. Поза сумнівом, що шумерська глиняна табличка, покрита клинописом, є книгою, але подібна табличка, виконана в наші дні, навіть якщо вона міститиме науковий або літературний текст, книгою не є, як і згорнутий у вигляді сувою магістерський диплом, хоча зовні він схожий на древню книгу. Сувій – одна з прадавніх форм книги (IV-III тис. до н. е.) – з II-IV ст. замінився на кодекс – найбільш поширену форму сучасної книги, що є блоком сфальцьованих аркушів паперу, скріплених в корінці і поміщених в обкладинку або палітурку.

4. Книга як артефактний документ. (див. лекція 12 пит. №4)

 

СТРУКТУРА КНИГИ

Функціональність книги, тобто її застосування для передачі тієї або іншої інформації, визначається її структурою, яка зазвичай розуміється як ціле, що складається зі взаємозв’язаних елементів. Об’єднати окремі елементи і компоненти книги в єдине ціле покликана її конструкція (лат. construetio – складання, побудова) – це побудова, структура, взаємне розташування частин та елементів книги, які визначають призначення, особливості книги як виду видання (різновиди документу).

Обкладинка книги – це складне художнє ціле; типографічне оформлення книги – теж складне ціле, яке утворюють спеціально підібраний шрифт, титульний аркуш, рядки заголовка, що гармоніюють зі змістом, і добре підібрані ілюстрації; художнім цілим є і текст книги. Тобто книга як ціле є єдністю її складових конструктивних елементів: зовнішніх і внутрішніх (див. мал. 15).

Знання структурних і композиційних особливостей дозволяє професійно грамотно, без зайвих витрат часу, провести пошук інформації як в окремо взятих книгах, так і в їх масиві.

Полегшити пошук інформації і скласти первинне уявлення про книгу значною мірою допомагає її довідковий апарат: вихідні дані, вихідні відомості, анотація, передмова, зміст, коментарі, покажчики, примітки і т. д.

Апарат книги

Апарат книги – додаткові тексти, що включаються в неї, щоб створити читачеві сприятливіші умови для користування нею (довідково-допоміжний апарат) і для кращого розуміння змісту (науково-довідковий апарат).

До довідково-допоміжного апарату відносяться: титульний аркуш, заголовок, зміст, покажчики, колонтитули, вихідні відомості, анотація і реферат.

Титульний аркуш – як правило, перший двосторінковий аркуш книги, на лицевій стороні якого розміщується необхідна для читача, продавця книжкового магазину, фахівця в огалузі інформації, бібліотекаря, бібліографа інформація.

На титульному аркуші (титулі) розміщують такі дані: назва книги; прізвище, ініціали автора (авторів); заголовок книги і підзаголовки (якщо вони є); видавниче позначення розчленовування видання (якщо видання ділиться на окремі томи, частини, випуски і т. п.); позначення повторності і відомостей про виправлення видання; вказівка мови, з якої перекладена книга, прізвище, ініціали перекладача; прізвище художника-ілюстратора (якщо видання містить ілюстрації); відомості про місце і час видання; назва видавництва.

Такі відомості дають загальне уявлення про видання, характеризують конкретну книгу. Вперше титульний аркуш (з усіма бібліографічними елементами) був оформлений в 1476 р. Його творець – венеціанський друкар Ерхард Ратдольт. Існують різновиди: титульний аркуш розвороту, розстібний титульний аркуш, паралельний титульний аркуш, авантитул, шмуцтитул.

Вихідні відомості – сукупність даних, що характеризують видання і призначених для його оформлення, інформування споживачів, бібліографічної обробки і статистичного обліку. Включають відомості про осіб, що брали участь в створенні видання, заголовок, підзаголовні, вихідні і випускні дані, видавничу анотацію, реферат і т. д., розміщені на титульному аркуші, його звороті, прикінцевій смузі, на обкладинці або палітурці, суперобкладинці.

Випускні дані – частина вихідних відомостей, що включає дату здачі видавничого оригіналу в друк, дату підписання видання в друк, формат паперу, частину аркуша, інші виробничі і техніко-економічні дані; розміщується на кінцевій смузі видання або на звороті титульного аркуша.

Вихідні дані – частина вихідних відомостей (місце випуску видання, назва видавництва або організації і рік випуску видання), що розміщується в нижній частині титульного аркуша, – на останній сторінці або на обкладинці (палітурці) видання; у аркушевих виданнях – в середині нижнього поля аркуша.

Заголовок і зміст дають уявлення про зміст книги і її структуру, а також допомагають читачеві знаходити розділи, що зацікавили його, і підрозділи, глави і параграфи.

Покажчики допомагають розшукати все, про що сказано у виданні, будь-який предмет, що цікавить читача (предметний покажчик) або людину (іменний покажчик), знайти ілюстрацію (список ілюстрацій) або таблицю (покажчик таблиць), відомості про географічні назви (покажчик географічних назв) і т. п.

Колонтитул – довідковий текст над основним текстом, що вказує читачеві, який матеріал надрукований на сторінці (у збірці – твір і автор, в моновиданні – розділ і підрозділ твору, в словнику – слова або початкові букви або буква алфавіту і т. д.). Анотація і реферат допомагають при виборі книги в магазині або бібліотеці, є характеристикою книги з точки зору її теми, призначення, форми і інших особливостей.

У науково-довідковий апарат книги входять: вступна стаття, передмова автора, редактора, видавця; післямова, коментарі, що дають тлумачення твору в цілому і тих його місць, які можуть бути незрозумілі читачам і для яких характерні які-небудь особливості; примітки (пояснюють застарілі терміни, дають короткі відомості про персоналії, значення іноземних слів); бібліографічні посилання цитат, запозичень і т. д.; систематизовані списки видань на тему книги або її частини.

 

ТЕМА 14

КНИГА ЯК ОСНОВНИЙ ВИД ВИДАННЯ

 

1. Книга – продукт книжкової справи та її визначення

2. Історія книги

2.1. Книга в античному світі

2.2. Винайдення та розвиток книгодрукування в Європі

2.3. Українська рукописна книга

2.4. Зародження книгодрукування в Україні

2.5. Розвиток постійного книгодрукування в Україні

3. Книга як різновид документа.

4. Книга як артефактний документ.

5. Структура книги

5.1. Внутрішні (структурні) елементи книги

5.2. Зовнішні (композиційні) елементи книги

5.3. Апарат книги

6. Шлях книги від автора до читача