Книговидавнича діяльність фірми Ельзевірів

У кінці XVI ст. світова першість у книгодрукуванні належить Голландії. Центральне місце у книжковій справі XVII ст. зайняла голландська фірма Ельзевірів (1592 1712). Посісти це місце фірмі вдалося завдяки не тільки високій якості продукції, але й введенню нових методів у книжкову торгівлю. Фірма Ельзевірів наполегливо намагалися поширити книжкову торгівлю за межі своєї країни і зробити її міжнародною. Вона відкривала свої філії та агентства в Німеччині, Франції, Англії, Італії, Данії. Головним центром видавничої діяльності Ельзевірів у першій половині XVII ст. було університетське місто Лейден. У другій половині XVII ст. лейденська друкарня занепадає, проте друкарня в Амстердамі досягає свого розквіту. Існували також філії в Гаазі і в Утрехті. Загалом Ельзевіри надрукували близько 2200 книг і 2500-3000 університетських дисертацій. Хоча Ельзевіри самі не були вченими, проте їм вдалося видати твори знаменитих вчених і письменників свого часу з усіх галузей знань. Багато з цих видань призначалися спеціально для певної країни. Так, спеціально для французького ринку видавалися твори Мольєра, Корнеля, Рассина, Паскаля. У 1626 р. Ельзевіри отримали привілею на друк статистичних і топографічних описів країн, що друкувалися книжечками невеликого формату, кожна з яких присвячувалася окремій країні. Ці видання склали знамениту серію під назвою «Республіки». Одна з них – «Росія, або Московія, а також Татарія».

Значних успіхів Ельзевіри досягнули в оформленні книг: часто титульний аркуш гравірувався на міді; застав­ки, кінцівки та ініціали відрізняються вишуканістю і гармонійно поєднуються з малюнком шрифта. Надзвичайний комерційний успіх видань Ельзевірів зумовлений поєднанням їїлітературних чеснот і витонченим зовнішнім виглядом книг із значним зниженням їх вартості. Дешевизна книг досяглася завдяки збільшенню тиражу, зменшенню формату і шрифту. Цей шрифт, незрівнянний за чіткістю і красою, створив амстердамський словолитник Христоффель ван Дик. Шрифт Ельзевірів неодноразово наслідувався у наступні епохи. Зменшення формату застосовувалося ще італійськими і французькими друкарнями першої половин XVI ст. Ельзевіри запровадили формат на дванадцяту частину аркуша (12,5x7,5), а іноді і ще менше. Ельзевір залишили такий вагомий слід в історії видавничої справи що їхнє ім’я стало книговидавничим терміном. Термін ельзевір використовують для номінації виданих фірмою книг, малюнка шрифту, формату книг.

В Ельзевірів було декілька видавничих марок: відлюдник під деревом, глобус, орел, богиня Мінерва під деревом.

Українська рукописна книга

Історія української рукописної книги сягає часі Давньої Русі. Великий князь Ярослав Мудрий в основ своєї виваженої політики поклав прагнення налагодити державні стосунки із сусідами (троє його синів одружили на принцесах відомих в Європі королівських династій, а три дочки були віддані за спадкоємців престолів таких могутні держав, як Франція, Норвегія та Угорщина). Він заклав підвалини для розвитку високого на той час рівня писемності і культури свого народу. У Києві при дворі, у Софіївському соборі в 30-х роках XI ст. Ярослав Мудрий створив школу переписувачів книжок із своєї і чужих мов, а також знамен на весь тодішній світ бібліотеку. До Києва були запрошені знавці найпоширеніших мов світу для того, щоб навчати здібних до наук княжих синів, а ті, в свою чергу, не лише перекладали і переписували все те, що було створено розумом і руками їхніх попередників, а й самі писали величну історію свого народу. Такі ж школи незабаром почали створювати при всіх монастирях Київської держави.

Літописець Нестор, автор «Повісті минулих літ» (XII ст.), високо оцінюючи освітню діяльність Ярослава Мудрого, присвятив книжковій справі такі рядки: «Отець бо його Володимир землю зорав і розмякшив, себто хрещениям просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимира, засіяв книжковими словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє. Велика бо користь буває людині від учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних. Во се є ріки, що наповнюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина».

За легендами, бібліотека Ярослава Мудрого була чи не найбільшою у Європі і містила сотні шедеврів вітчизня­ного та зарубіжного літописання. За свідченням сучасного дослідника Я. Запаска, великокняжий скрипторій, де були створені найцінніші пам’ятки давньоукраїнського рукописного мистецтва, налічував понад 950 томів. Перед монголо-татарським нашестям на українські землі ці книги були вивезені і надійно сховані (закопані). Розшуки цієї унікальної бібліотеки щоразу приводять або до підземелля самої Софії, або до Межигірського монастиря. Одним із таких рукописних шедеврів, створених у Софії Київській, «Євангеліє», яке з багатим посагом відвезла до Франції як найдорожчу реліквію  батькового дому донька Ярослава Мудрого Анна, яку віддали за короля Франції Генріха І у 1049 р. Ця книга написана кирилицею. Після смерті королеви Анни, безцінний рукопис під назвою Реймського євангелія (в м. Реймсі неподалік Парижа відбулося вінчання і коронування Анни) став духовною святинею французького народу, на якому пізніше присягали всі французькі королі під час коронування. Па думку дослідників, ця книга писалася у Києві спеціально для Анни, бо її ім’я вказано самому рукописі, де воно написане з одним «н» – Ана. Саме так підписувалася Анна Ярославна, королева Франції.

Першу спробу дослідити в хронологічній послідовності більш ніж тисячолітній шлях розвитку українського рукописного книжкового мистецтва, від глибокої давни до XVIII ст., зробив Я.Запаско у книжці «Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга». Туи детально описано 128 манускриптів, вказано такі відомості як порядковий номер рукопису, дату і місце написання формат, кількість аркушів або сторінок, кількість рядків на сторінці, кількість стовпчиків, матеріал, на якому написано рукопис, оправу, письмо, оздоблення, зміст, мовні особливості, приписки, історію рукопису. Біля кожного з описів пам’яток зазначається нинішнє місце її зберігання: переважна більшість давньоруських рукописів знаходиться поза межами України. Із 15 відомих пам’яток книжкового мистецтва XI ст., написаних нашими духовними подвижниками на наших землях, у київських книгосховищах зберігається лише одна «Миссал» або «Київські глаголичні листки».

У ХІІ-ХШ ст. центр книгописання переміщується у Галицько-Волинське князівство. «Галицько-Волинський літопис» згадує про волинського князя Володимира Васильковича (1288 р.), який сам переписував книги і розсилав їх зі своєї майстерні до інших князівств.