Методичні засади оцінювання вартості майна суб'єктів господарювання

Порядок оцінювання вартості майна

 

Оцінювання майна проводиться на підставі:

· договору між суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання та замовником оцінювання;

· на підставі ухвали суду про призна­чення відповідної експертизи щодо оцінювання майна або па під­ставі наказу керівника.

  Державними органами приватизації су­б'єкти оціночної діяльності для проведення незалежного оціню­вання майна визначаються у випадках:

— приватизації (корпоратизації);

— внесення державного або комунального майна до статутних фондів господарських товариств, у тому числі холдингових і державних акціонерних компаній;

— повернення об'єктів приватизації у державну власність.

У зазначених випадках відбір суб'єкта оціночної діяльності — суб'єкта господарювання здійснюється на конкурсних засадах у порядку, що встановлюється Фондом державного майна. В інших випадках проведення незалежного оцінювання майна відбір оці­нювача здійснюється замовником такого оцінювання самостійно.

З метою правильної організації роботи щодо оцінювання вар­тості майна необхідно дотримуватися певної послідовності дій та вибрати найоптимальніші для конкретного об'єкта оціночні про­цедури.

У разі проведення незалежного оцінювання робота з оці­нювання вартості майна підприємства включає такі етапи:

І. Підготовчий етап.

— ознайомлення з об'єктом оцінювання, особливостями опе­рацій, для здійснення яких проводиться оцінювання;

— визначення бази оцінювання (комплексу методичних під­ходів, методів та оціночних процедур, що відповідають певному виду вартості майна). Для визначення бази оцінювання врахову­ються мста оцінювання та умови використання його результатів;

—подання замовникові пропозицій стосовно істотних умов договору на проведення оцінювання.

Зазначена робота проводиться до укладання угоди про оціню­вання вартості майна.

II. Етап укладання договору про незалежне оцінювання. Замовником оцінювання вартості майна підприємства можуть бу­ти його власники, керівництво, органи державної влади. Перед укладанням угоди (чи перед поданням заявки на тендер щодо уча­сті в оцінюванні) оцінювач повинен ідентифікувати об'єкт оціню­вання, мету, ознайомитися із загальною інформацією про підпри­ємство і в разі необхідності особисто оглянути об'єкт оцінювання.

III. Інвентаризація майна та аудиторська перевірка необ­хідні у разі оцінювання об'єктів державної власності, на вимогу замовників оцінювання вартості та у випадках, передбачених за­конодавством. За допомогою інвентаризації виявляється фактич­на наявність основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, грошових засобів, інших активів у натурі і перевіряється їх відповідність даним бухгал­терського обліку. Результати інвентаризації та аудиторської пе­ревірки беруться оцінювачем до відома, однак не є обов'язко­вими при здійсненні остаточних висновків щодо вартості підпри­ємства. Метою аудиторської перевірки є підтвердження правиль­ності ведення бухгалтерського обліку підприємства, складення передавального балансу на дату оцінювання, у тому числі з ура­хуванням переоцінки необоротних активів підприємства.

IV. Незалежне оцінювання майна. Безпосереднє оцінювання здійснюється у такій послідовності:

— ознайомлення з об'єктом оцінювання, збирання та оброб­лення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для прове­дення оцінювання;

— вибір необхідних методичних підходів, методів та оціноч­них процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінювання та обраній базі;

— оцінювання вартості з використанням усіх можливих мето­дичних підходів;

— узгодження результатів оцінювання, отриманих із застосу­ванням різних методичних підходів.

Ставка дисконтування

Необхідною передумовою і складовою використаннясучасних методів оцінювання вартості підприємства та окремих елементів його активів є розрахунок ставки дисконтування.

Ставка дисконту (дисконтування) — це коефіцієнт, що застосо­вується для визначення поточної вартості грошових потоків, які прогнозуються на майбутнє.

У контексті оцінювання вартості під­приємства ставка дисконту характеризує норму доходу на інвесто­ваний капітал та норму його повернення в післяпрогнозний період, відповідно до якої на дату оцінювання покупець може інвестувати кошти у придбання об'єкта оцінювання з урахуванням компенсації всіх своїх ризиків, пов'язаних з інвестуванням. Ставка дисконту­вання враховує премію за ризик інвестування коштів в оцінюване підприємство: чим більшим є ризик, тим ставка дисконтування буде вищою.

Отже, ставка дисконтування виконує дві основні функції:

1) характеризує норму прибутку, за якою майбутні грошові надходження приводяться до теперішньої вартості на момент оцінювання;

2) показує рівень ризику вкладення коштів у об'єкт оцінювання.

Ставку дисконтування для цілей оцінювання вартості підпри­ємства рекомендується розраховувати на основі використання моделі середньозваженої вартості капіталу (WASS=Weighted Average Cost of Capital).

де К_вк — очікувана ставка вартості власного капіталу;   

К_пк — очікувана ставка вартості позичкового капіталу;

К — сума капіталу підприємства;

ВК — сума власного капіталу;

ПК — сума позичкового капіталу;

S — коефіцієнт, що характеризує ставку податку на прибуток.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохід­ність, якої очікують (вимагають) капіталодавці (власники та кре­дитори), вкладаючи кошти в підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власни­ків та кредиторів. Розраховуючи ставку дисконтування на основі WАСС, слід використовувати таку модель:

 

Наведену модель можна деталізувати, розщепивши власний та позичковий капітал на окремі складові. Зокрема, вартість власно­го капіталу можна розраховувати в розрізі капіталу залученого в результаті емісії простих та привілейованих акцій, реінвестованого прибутку тощо; позичковий капітал можна поділити на ко­роткострокові та довгострокові банківські позички, комерційні та облігаційні позики тощо.

 

ПРИКЛАД 9.1

 

Розрахуємо WACC _s підприємства, скориставшись даними про структуру капіталу та вартість окремих його складових:

 

З прикладу 9.1 випливає, що вартість власного капіталу може визначатися в розрізі двох основних елементів: статутний капітал та нерозподілений прибуток. Ідеться про ціну залучення коштів, якщо вони, наприклад, надходять на підприємство у разі емісії акцій (збільшення статутного капіталу) та про ціну залучення джерела «нерозподілений прибуток».

Вартість позичкового капіталу визначається у розрізі банків­ських позик та кредиторської заборгованості. Вартість залучення останнього джерела визначається виходячи із можливих знижок за поставками продукції та неустойок (штрафів, пені), які борж­ник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником строків виконання зобов'язань.

Головна проблема, з якою стикаються фінансисти при застосу­ванні моделі WACC, полягає у визначенні ціни залучення власного капіталу (К_вк), зокрема значення очікуваної ставки вартості влас­ного капіталу. Це питання досі не знайшло свого повного вирішен­ня ні в теорії, ні на практиці.

ПРИКЛАД 9.2

Розрахунок WACC для концерну Volkswagen (VW), з використанням методу САРМ (джерело: www. volkswagen - ir. de).

Інвестиційні проекти, спрямовані на запровадження (удоско­налення) нових продуктів, уведення нових виробничих ліній, а також інших реальних інвестицій, фінансові аналітики концерну Volkswagen оцінюють з використанням методу DCF (Discounted-Cash-flow-Methode), відповідно до якого прогнозні чисті грошові потоки (Cash-flow) від реалізації інвестиційного проекту дискон­туються за допомогою ставки дисконтування, що розраховується як середньозважена вартість капіталу.

Базові показники для розрахунку ставки дисконтування по VW: співвідношення власного та позичкового капіталу по VW становить 2: 1; процентна ставка за довгостроковими федераль­ними облігаціями (безризикова процентна ставка, і) — 5,5 %; прибутковість портфеля інвестицій на ринку DAX (Deutsher Aktienindex) дорівнює R_n = 11,5 % (премія за ризик 6 %); коефіцієнт β для VW становить 0,95; ставка процента за банківськими позиками — 7 %; податковий мультиплікатор — 0,35.

Для розрахунку середньозваженої вартості капіталу слід вра­хувати частку власного та позичкового капіталу в структурі капі­талу підприємства. Беручи до уваги те, що співвідношення влас­ного та позичкового капіталу становить 2 до 1, розрахунок WACC. здійснюватимемо за схемою, показаною на рисунку:

 

Другий спосіб розрахунку ставки вартості власного капіталу є простішим, однак занадто «експертним». Цей (ручний) спосіб розрахунку К_ак найчастіше використовується українськими ана­літиками, оцінювачами, експертами, Згідно з методом підрахун­ку компонентів ризику ставка вартості власного капіталу визна­чається як сума двох компонентів:

1) процентна ставка з мінімальним ризиком: рекомендується розраховувати виходячи із середньої по ринку дохідності за де­позитними вкладеннями;

2) кумулятивна надбавка за специфічні ризики, характерні для підприємства; можуть передбачатися надбавки:

• за неточність прогнозування очікуваних грошових потоків (1-3 %);

• за ризик структури капіталу (0—2 %);

• за високий рівень поточної заборгованості (0—2 %);

• за ризик помилкових рішень менеджменту, ризик погіршен­ня ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції (2—4 %);

• за специфічні галузеві ризики (0—2 %);

• за інфляційні ризики (залежно від прогнозних темпів ін­фляції).

У даному переліку наведено найбільш поширені ризики. Він може бути доповнений та більш конкретизований залежно від специфіки діяльності підприємства.

 

ПРИКЛАД 9.3

Розрахунок середньозваженої вартості капіталу для ВАТ «Хімволокно» на основі підрахунку компонентів ризику.

Базова інформація про фінансові показники підприємства:

Власний капітал підприємства — 4367 тис. гри;

Довгострокові зобов'язання — 7733 тис. гри;

Короткострокові банківські позики — 240 тис. грн;

Усього мобілізований капітал — 12 340 тис. гри;

Процентна ставка за короткостроковими позиками — 24 %;

Процентна ставка за довгостроковими позиками — 21 %;

Ставка податку на прибуток — 25 %.

Рівень надбавок за ризик установлено експертним способом у процесі проведення Due Diligece. Підрахунок компонентів ризику для визначення ставки залучення власного капіталу:

1) процентна ставка з мінімальним ризиком: рекомендується розраховувати виходячи із середньої по ринку дохідності за де­позитними вкладеннями — 16 %;

2) кумулятивна надбавка за специфічні ризики, характерні для підприємства, у тому числі:

• за неточність прогнозування очікуваних грошових потоків (2 %);

• за ризик структури капіталу (1,5 %);

• за високий рівень поточної заборгованості (0,5 %);

• за ризик помилкових рішень менеджменту, ризик погіршен­ня ситуації підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції (1 %);

• за специфічні галузеві ризики (1 %).

Усього вартість залучення власного капіталу: 16 + 2 + 1,5 + 0,5 + 1 + 1 = 22 %.

Розрахунок середньозваженої вартості капіталу:

WACC = 22 % • 4367 / 12 340 + (1 - 0,25) 21 % • 7733 / 12340 + (1 - 0,25) 24 % • 240 / 12 340 = 7,8 % + 9,9 % + 0,3 % = 18 %.

 

Майновий (витратний) підхід

 

Оцінювання вартості окремих об'єктів за майновим (або витратним) підходом ґрунтується на врахуванні принципів кори­сності і заміщення, що передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення або заміщення об'єкта оцінювання з пода­льшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення). Основою підходу є теза, що потенційний покупець не заплатить за об'єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення цього об'єкта в поточному стані та в діючих цінах, який забезпе­чуватиме його власникові очікувану корисність. Вартість підпри­ємства за цим підходом розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що становлять цілісний майновий комплекс за вирахуван­ням зобов'язань.

Основні методи витратного підходу:

— метод прямого відтворення, який полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення);

— метод заміщення, який полягає у визначенні вартості за­міщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення).

Принципова різниця між зазначеними методами полягає в то­му, що в першому випадку оцінюється вартість відтворення ана­логової копії об'єкта оцінювання. У другому випадку йдеться про оцінювання вартості заміщення об'єкта оцінювання об'єктом з подібними параметрами. Методи майнового підходу базуються на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації.

Вартість відтворення — це визначена на дату оцінювання поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінювання. Відновна вартість визначається множенням первісної вартості активів на коефіцієнт індексації.

За допомогою методів прямого відтворення та заміщення ви­значається залишкова вартість заміщення (відтворення).

Оскільки з часом активи поступово втрачають споживну вар­тість, на їх оцінку суттєво впливає рівень фізичного та морально­го зносу. У разі індексації первісної вартості активів відбувається також індексація величини зносу. Реальна вартість матеріальних та нематеріальних активів визначається їх залишковою вартістю. Залишкова вартість заміщення (відтворення) — це вартість за­міщення (відтворення) об'єкта оцінювання за вирахуванням проіндексованої суми зносу.

При застосуванні майнового підходу вартість підприємства дорівнюватиме різниці між реальною вартістю його активів та ринковою ціною зобов'язань. Отримана вартість підприємст­ва за майновим підходом позначається також як майнова вартість власного капіталу.

При оцінюванні вартості підприємства за майновим підходом, важливиммоментом також є врахування гудвілу. Тобто ця вар­тість дорівнюватиме арифметичній сумі вартостей відновлення (заміщення) окремих майнових об'єктів підприємства, скоригованій на вартість гудвілу.

Дохідний підхід

Дохідний підхід ґрунтується на врахуванні принципів найбільш ефективного використання та очікування, відповідно до яких вартість об'єкта оцінювання визначається як поточна вар­тість очікуваних доходів від найефективнішого використання об'єкта оцінювання у тому числі доходу від його можливого пе­репродажу.

Основні методи дохідного підходу:

— пряма капіталізація доходу;

— непряма капіталізація доходу (дисконтування грошового потоку);

—дисконтування EVA.

ПРИКЛАД 9.4

Визначимо вартість підприємства методом капіталізації його доходів, якщо:

• фактична та прогнозна структура капіталу підприємства становить 3: 7;

• власний капітал—300 тис. грн;

• позичковий капітал — 700 тис. грн;

• стабільний прогнозований обсяг чистого прибутку — 57 тис. грн;

• плата за користування позичковим капіталом — 15 % річних = 105 тис. грн;

• власники готові вкладати кошти в корпоративні права під­приємства за мінімальної ставки дохідності 19 %.

Якщо абстрагуватись від впливу податкового фактора, то се­редньозважена вартість капіталу підприємства (WАСС) буде пе­ребувати на рівні 16,2 % (за формулою 9.1).

 

 

У разі використання методу DCF прогнозне збільшення варто­сті знаходить свій вираз у зростанні майбутніх грошових потоків. На відміну від цього в методі капіталізації доходів очікуване зро­стання доходів відображається в поправці до ставки капіталізації. Якщо передбачаються стабільні темпи приросту (g) доходів під­приємства, то суму капіталізації рекомендується розраховувати за такою формулою:

9.4.3. Швейцарський метод усередненої оцінки

 

З метою урахування вартості гудвілу в процесі оціню­вання вартості підприємства рекомендується використовувати комбінацію методів оцінювання за майновим підходом та методу капіталізації доходів. У теорії і на практиці такий метод оціню­вання дістав назву «швейцарський метод усередненої оцінки». Метод набув значного поширення починаючи з 70-х років мину­лого сторіччя в швейцарській практиці оцінювання вартості май­на. Згідно з цим підходом для оцінювання вартості підприємства пропонується використовувати такий алгоритм:

 

де ВП_С — вартість підприємства, розрахована за методом усеред­неної оцінки;

ВПК - вартість підприємства, розрахована за методом капіталізації

ВП_a — вартість підприємства, розрахована на базі майнового підходу.

Метод доцільно використовувати лише у тому разі, якщо оці­нки, отримані за методом капіталізації, перевищують вартість об'єкта, розраховану за майновим підходом. Він може бути вико­ристаний не тільки для визначення вартості підприємства в ціло­му, а й для оцінювання окремих майнових об'єктів. Залежно від специфіки об'єктів оцінювання у формулі (9.2) можуть братися різні співвідношення вартостей, отриманих за майновим підхо­дом та за методом капіталізації.

 

ПРИКЛАД 9.5

Визначимо вартість підприємства з використан­ням швейцарського методу оцінювання, застосо­вуючи брутто та нетто підходи. Для розрахунків використаємо таку інформацію щодо фінансового стану підприємства:

— відновна вартість виробничих активів підприємства — 2000 тис. грн;

— вартість активів невиробничого призначення — 90 тис. грн;

— фінансові зобов'язання, на які нараховуються проценти, — 1240 тис. грн;

— кредиторська заборгованість, на яку не нараховуються про­центи, — 20 тис. грн;

— проценти за кредит (середня ставка 21 %) — 260 тис. грн;

— податок на прибуток — 25 %;

— проценти за кредит з урахуванням податку на прибуток — 195 тис. грн;

— власний капітал — 660 тис. грн;

— чистий прибуток підприємства — 180 тис. грн;

— ставка вартості власного капіталу — 22 %;

— WАСС,—18%.

 

 

Значення вартості підприємства за брутто та нетто підходами майже збіглися. Отже, оцінка вартості здійснена правильно.

Різновидом швейцарського методу є так званий штутгартський метод усередненої оцінки:

До основних переваг швейцарського методу, оцінюваннямож­на віднести такі:

— інтегрує кілька методичних підходів;

— дає змогу згладити різницю в оцінках за застосування різ­них методичних підходів;

— виявляє можливі приховані резерви, які не відображені в балансі.

До недоліків методу можна віднести такі:  

— відсутність теоретичного обґрунтування;

— тенденційно показує занижену вартість;

— низький рівень транспарентності;

— недостатньо враховує вартість нематеріальних активів.

РИНКОВІ МУЛЬТИПЛІКАТОРИ

Під час оцінювання, у разі необхідності розраховують також мультиплікатори, що враховують специфіку діяльності підпри­ємств та вид їх діяльності, наприклад, для оцінювання готелів мо­же розраховуватися мультиплікатор відношення ринкової вартості підприємства до кількості ліжок; для підприємств телекомунікації — відношення ринкової вартості до кількості абонентів; для кон­салтингових фірм — відношення ринкової вартості до кількості професійних консультантів, що працюють на фірмі тощо.

Метод мультиплікаторів середньозваженої вартості про­дажу акцій. Цей метод репрезентує нетто підхід, оскільки базо­вою величиною для оцінювання та розрахунку мультиплікаторів є нетто-вартість підприємства, що характеризується ринковою вартістю його корпоративних прав. Як мультиплікатори здебіль­шого використовують такі показники:

— відношення ціни корпоративних прав до чистого прибутку підприємства (Price/ Earning Ratio);

— відношення ціни корпоративних прав до суми дивідендів (Price/ Dividend Ratio);

— відношення ринкового курсу корпоративних прав до їх ба­лансової вартості (Price/ Book Ratio).

Принциповим е використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприєм­стві та об'єкті порівняння. Для оцінювання одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється у вигляді діапазону оціноч­них значень (між найбільшою та найменшою оціночною вартіс­тю) або як середньоарифметична вартість, розрахована за кож­ним мультиплікатором.

 

ПРИКЛАД 9.6

Перед фінансистом стоїть завдання оцінити ринкову вартість підприємства, корпоративні права якого не мають обігу на ринку. Коефіцієнт адаптації стано­вить 20 %. На основі проведеного аналізу статистичної та ринко­вої інформації вдалося з'ясувати, що на фондовій біржі здійсню­ється торгівля корпоративними правами ряду підприємств, за основними якісними та кількісними характеристиками схожих на об'єкт оцінювання. У результаті вивчення опублікованої в ЗМІ звітності підприємств-аналогів та інформації, одержаної за ре­зультатами біржових торгів, підібрали такі показники для порів­няння об'єкта оцінювання та пІдприємств-аналогів:

 

Для оцінювання вартості підприємства, що е об'єктом оціню­вання, розрахуємо значення окремих мультиплікаторів у розрізі підприємств-аналогів. Наприклад, розрахунок мультиплікаторів за аналоговим підприємством А здійснюється так:

— брутто-вартість підприємства: Ринкова капіталізація (800) + Фінансова заборгованість (700) = 1500;

— ВП/ Чиста виручка від реалізації продукції = 1500/ 1250= 1,2;

— ВП/ ЕВІТDА - 1500/ 100 = 15;

— РЕК. (Price / Earning Ratio) = 800 /40 = 20.

Так само розраховуються мультиплікатори і для інших під­приємств. Значення відповідних мультиплікаторів та їх медіани з урахуванням коефіцієнта адаптації наведено в таблиці.

 

Використовуючи дані оцінюваного підприємства та медіанні значення мультиплікаторів, знайдемо чисту ринкову вартість об'єкта оцінювання:

— за мультиплікатором чистої виручки: 1800 • 0,87 - 800 = 766;

— за мультиплікатором ЕВІТБА: 165 - 9,78 - 800 = 813;

— за мультиплікатором РЕК: 75 •10,5 = 788.

Отже, застосувавши ринковий підхід до оцінювання вартості підприємства на основі розрахунку ринкових мультиплікаторів, отримаємо діапазон чистої ринкової вартості оцінюваного під­приємства в межах від 766 млн. грн. до 813 млн. грн., або середньо­арифметичне значення вартості 789 млн. грн.

До переваг методів розрахунку ринкових мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна, оскільки базуються на реа­льній ринковій інформації. Результати оцінок за ринковим підхо­дом можуть бути критерієм коректності і точності розрахунків, отриманих при використанні Інших методів оцінювання. Мето­дичний підхід також дає змогу визначити діапазон так званої стратегічної премії. Недоліки методів оцінювання за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартості потен­ційних доходів, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оці­нювання.

 

Майна підприємства

 

В окремих випадках в оцінюванні вартості майна під­приємства необхідною передумовою є інвентаризація майна, яка здійснюється з урахуванням вимог Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу. У разі ліквідації, приватизації чи реорга­нізації підприємства інвентаризація є обов'язковою. Інвентариза­ція є також обов'язковою для визначення розміру статутного фо­нду відкритого акціонерного товариства, що створюється на базі державного (комунального) майна під час приватизації. Інвента­ризація проводиться з метою забезпечення, достовірності даних бухгалтерського обліку через їх зіставлення з фактичною наявні­стю майна. Основними завданнями інвентаризації є:

— виявлення фактичної наявності основних засобів, матеріа­льних цінностей, бланків суворої звітності, грошових коштів у касах, на реєстраційних, бюджетних, валютних та поточних ра­хунках;

— виявлення невикористовуваних матеріальних цінностей;

— дотримання умов зберігання матеріальних цінностей і гро­шових коштів, а також правил утримання та експлуатації матері­альних цінностей;

— перевірка реальної вартості обліковуваних на балансі мате­ріальних цінностей, сум дебіторської та кредиторської заборго­ваності, у тому числі щодо якої термін позовної давності минув, та інших статей балансу.

Для проведення інвентаризації наказом керівника установи створюється комісія з числа працівників установи за обов'язкової участі головного бухгалтера та оцінювача майна. Інвентаризацій­ну комісію очолює керівник установи чи його заступник. Якщо вартість державного майна оцінюється з метою його приватизації чи реструктуризації, інвентаризаційна комісія утворюється дер­жавним органом приватизації (органом, уповноваженим управля­ти державним майном).

До початку інвентаризації в бухгалтерії необхідно закінчити обробку всіх документів про надходження і видачу матеріальних цінностей, провести відповідні записи в реєстрах аналітичного обліку і визначити залишки на день інвентаризації. Перш ніж пе­ревіряти наявність цінностей інвентаризаційна комісія зо­бов'язана:

— опломбувати підсобні приміщення та інші місця зберігання цінностей, де є окремі входи та виходи;

— перевірити справність усіх приладів для вимірювання маси;

— одержати останні на момент інвентаризації реєстри прибут­кових і видаткових документів або звітів про рух товарно-матеріальних цінностей і коштів.

Особи, відповідальні за збереження матеріальних цінностей, до початку інвентаризації дають розписку про те, що всі прибут­кові та видаткові документи на товарно-матеріальні цінності зда­ні в бухгалтерію, всі товарно-матеріальні цінності, що надійшли на зберігання, оприбутковані, а ті, що вибули — списані. Такі са­мі розписки дають особи, які мають кошти на придбання або до­ручення на одержання цінностей.

Наявність цінностей під час інвентаризації встановлюється обов'язковим підрахунком, зважуванням, вимірюванням. Масу (об'єм) матеріалів визначають на підставі вимірювань і технічних розрахунків. Акти вимірювань і розрахунки додаються до описів.

Інвентаризація фактичних залишків товарно-матеріальних цінностей має відбуватися у присутності матеріально відповіда­льних осіб підприємства, майно якого оцінюється. Неприпусти­мим є проведення інвентаризації в неповному складі інвентари­заційної комісії та занесення до опису даних про залишки цінностей зі слів матеріально відповідальних осіб або за даними обліку без перевірки їх наявності.

Найменування інвентаризованих цінностей і об'єктів (предме­тів) та їх кількість відображаються в описах за субрахунками, номенклатурою та в одиницях виміру, застосовуваних в обліку. На цінності, які не належать установі, але перебувають в її роз­порядженні, складаються окремі описи з розподілом: на орендо­вані, прийняті на відповідальне зберігання тощо.

Під час інвентаризації основних засобів перевіряється наяв­ність технічних паспортів або Іншої технічної документації, до­кументів на основні засоби, що здані або прийняті підприємством в оренду, на зберігання та в тимчасове користування. За відсут­ності цих документів потрібно скласти й оформити належним чином нові. При проведенні інвентаризації основних засобів та інших матеріальних цінностей виявляються всі невикористовувані в установі цінності, які можуть бути реалізовані.

Під час інвентаризації в обов'язковому порядку проводиться перевірка відповідності технічної документації, в описи запису­ються повні найменування цих об'єктів та їхні інвентарні номе­ри. У разі відсутності технічної документації про це вказується в описах. Машини, обладнання та інші об'єкти перевіряються за заводськими номерами і заносяться в описи окремо із зазначен­ням інвентарного номера. Основні засоби записуються в описі під найменуванням відповідно до основного призначення об'єкта.

При виявленні об'єктів (предметів), що не перебувають на об­ліку, а також об'єктів (предметів) з відсутніми в обліку даними, що їх характеризують, інвентаризаційна комісія повинна вклю­чити в опис відсутні відомості і технічні показники цих об'єктів. Об'єкти, які не взято на облік і виявлено під час інвентаризації, мають бути оцінені відповідно до сучасної вартості відтворен­ня, а знос визначено за фактичним технічним станом об'єктів з оформленням відомостей про оцінювання та знос відповідними актами.

На основні засоби, які не придатні до експлуатації і не підля­гають відновленню, складається окремий опис.

Виробничі запаси (товарно-матеріальні цінності) вносять­ся до інвентаризаційних описів за кожним окремим найменуван­ням. Під час їх інвентаризації встановлюється наявність сирови­ни, матеріалів, палива, куплених напівфабрикатів, тари, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних предметів, товарів, го­тової продукції та Інших матеріальних цінностей.

В інвентаризаційних описах малоцінних і швидкозношуваних предметів зазначається їх найменування і первісна вартість. Такі предмети, якщо вони перебувають в експлуатації, інвентаризу­ються за їх місцезнаходженням та стосовно осіб, на відповідаль­ному зберіганні в яких вони перебувають.

Інвентаризація незавершеного виробництва має визначити наявність незавершених виробів, що перебувають у виробництві, комплектність незавершеного виробництва, його залишок за ану­льованими чи зупиненими замовленнями. Фактична собівартість незавершеного виробництва визначається за галузевими інструк­ціями щодо обліку і калькулювання собівартості продукції,

Інвентаризація коштів на розрахункових, поточних, валют­них, спеціальних та Інших рахунках, на акредитивах, а також за­боргованості за позичками банків полягає в тому, що залишки сум за даними бухгалтерського обліку підприємства звіряють із даними виписок банку.

До окремого акта інвентаризації вносяться лані про довго­строкові та короткострокові фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації тощо), депозити, статутні фонди інших підпри­ємств. Ці кошти інвентаризуються перевіркою наявності цінних паперів, а також перевіркою засновницьких та інших документів щодо наведених там відомостей про паї і вклади до статутних фондів спільно створених підприємств та на депозити. В акті ін­вентаризації вказується назва фінансового вкладення (акції, облі­гації, паї, депозити тощо), дата і термін вкладення, номер і серія цінних паперів, назва документа, що підтверджує фінансові інве­стиції (засновницький договір, інші угоди, виписки банків, на­кладні на переданім устаткування тощо), сума, вид вкладення.

Під час інвентаризації розрахунків з покупцями та іншими де­біторами складаються акти інвентаризації звіряння розрахунків, що надсилаються для підтвердження дебіторам. Дебіторська і кредиторська заборгованість перевіряється щодо додержання тер­міну позовної давності, обґрунтованості сум, які обліковуються на відповідних рахунках, де відбито розрахунки з покупцями, за­мовниками, постачальниками, підрядчиками, підзвітними особа­ми, депонентами, іншими дебіторами і кредиторами, а також одержані та видані векселі й одержані позичкові кошти.

Заборгованість постачальникам за невідфактуровані поставки товарів, що перебувають у дорозі, перевіряється за відповідними документами і кореспондуючими рахунками (прибутковий ордер складу, виписка банку).

В акті інвентаризації розрахунків зазначаються найменування інвентаризаційних рахунків, суми непогодженої дебіторської і кредиторської заборгованості, безнадійних боргів, а також креди­торської і дебіторської заборгованості, за якими термін позовної давності минув.Якщо виявлено безнадійну дебіторську заборго­ваність, її потрібно списати в установленому порядку.

Списання боргу внаслідок неплатоспроможності боржника не с підставою для скасування заборгованості. Заборгованість слід відображати поза балансом не менше, п'яти років з часу списання для спостереження за можливістю її справляння у разі зміни майнового стану боржника. Слід перевірити і відобразити в дові­дці суми дебіторської заборгованості, списані з балансу внаслі­док неплатоспроможності відповідача і неможливості звернення стягнення на його майно, а саме:

— обґрунтованість списання цієї заборгованості;

— правильність обліку списаної заборгованості за балансом;

— здійснення нагляду за можливістю її утримання у випадках зміни майнового становища боржників.

Зауважимо, що від того, наскільки повно та правильно здійс­нено інвентаризацію майна підприємства, залежить об'єктивність оцінювання його вартості.

 

Оцінювання нерухомого майна

 

Потреба оцінювати індивідуально визначене майно підприємства постає в разі продажу під час санації чи ліквідації частини майна боржника, під час приватизації чи застави окре­мих об'єктів активів та в ряді інших випадків. З метою оптимізації процесу оцінювання майна підприємства окремі об'єктиакти­вів доцільно об'єднати в однорідні групи:

1) об'єкти нерухомості;

2) нематеріальні активи;

3) рухомі об'єкти основних засобів;

4) рухомі об'єкти оборотних активів.

У цьому підрозділі охарактеризовано особливості оцінювання об'єктів нерухомості, до яких належать будівлі, споруди, їх стру­ктурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житло­ві будинки та їх частини. Особливості оцінювання вартості неру­хомого майна висвітлено в Національному стандарті оцінки № 2 «Оцінка нерухомого майна».

Об'єкти нерухомого майна поділяються на земельні ділянки (їх частини), що не містять земельних поліпшень, земельні ділян­ки (їх частини), що містять земельні поліпшення, і земельні по­ліпшення. У певних випадках під час проведення оцінювання зе­мельна ділянка (її частина), що містить земельні поліпшення, може розглядатися як умовно вільна від земельних поліпшень. Оцінювання обладнання, яке нерозривно пов'язане із земельними поліпшеннями і відокремлення якого призведе до зменшення рин­кової вартості земельних поліпшень, проводиться у складі таких земельних поліпшень.

Визначимо особливості застосування різних методичних під­ходів до оцінювання нерухомості.

Витратний підхід доцільно застосовувати для оцінювання нерухомого майна, ринок купівлі-продажу або оренди якого с обмеженим, спеціалізованого нерухомого майна. Д