Історичні передумови виникнення української культури.

Вивчення історії українського суспільства, як правило, починають з

характеристики населення, яке проживало на території нинішньої України у найдавніші часи. Як цілісна етнічна спільність українці сформувалися

порівняно недавно. Протягом тисячоліть на території сучасної України проживало багато народів, які мігрували, постійно змінювали один одного. Людські спільноти завжди розчленовувалися на дискретні групи, які ще називають племенами, невеликими народностями, етносами. У межах цих етнічних груп відбувалася трансляція культури від предків до нащадків,

виникали й поширювалися культурні новації. Якою була спадкоємність

між тими етнічними групами, які проживали на цій території тисячі років тому, визначити майже неможливо. Цілком ймовірно, що певні риси культури тих груп давніх індоєвропейців успадковані й нами, сучасними слов’янськими націями.

Внаслідок постійних міграцій давнє населення України не було етнічно і культурно однорідним. До того ж не було і цілковитої зміни етносів, якась частина племені неодмінно залишалася на своїх обжитих

місцях. Саме цим і могло забезпечуватися передання у спадок наступним поколінням  культурного, світоглядного,  мистецького досвіду. Так протягом  тисячоліть  різні  племена  в  народи  створювали  на  території

України певні культурні традиції, які з часом ставали підґрунтям української культури.

Найдавніші пам’ятки мистецтва передісторичної людини на

території сучасної України відносять до доби пізнього палеоліту(25-15 тис. років тому). Пізній палеоліт характеризується появою людини розумної (Hоmо sаріеns). Із появою людини розумної дородову громаду заступає родова організація суспільства. У процесі повсякденної трудової діяльності мислення людини розвивалося, вона набувала нових позитивних знань. У суспільстві  складалися  релігійні  вірування,  звичаї,  виникало  мистецтво.

Все це допомагало вижити первісній людині, яка майже цілком залежала від природного оточення. До пізнього палеоліту  належать широко відомі зразки прикладного та образотворчого мистецтва.

Доба  неоліту,  яка  датується  VІ-ІІІ  тис.  до  н.  е.,  була  добою величезних змін у розбудові людської цивілізації. Досягнення людства у

неоліті називають «неолітичною революцією». Цю епоху в Україні яскраво репрезентує трипільська культура. У межах України відомі сотні трипільських поселень. Ідеологічні погляди трипільців складні. Риси їх духовного життя відображені у поховальному обряді, численних зображеннях на посуді, в антропоморфній і зооморфній пластиці, моделях жител, у домашніх і родових святилищах. Головним аспектом ідеології був

культ родючості з його складною обрядністю і символікою. Відображали цей культ жіночі статуетки, які виконували роль охоронниць домашнього

вогнища, слугували амулетами родючості, оберегами від злих духів. Помітну роль у віруваннях трипільців відігравав бик як чоловічий початок і символ сонця. Змій-дракон, що літає, зображення якого зустрічається на посуді, вважався охоронцем їстівних запасів і оберегом лона майбутньої матері.  Ритуальні  предмети  концентрувалися  у  домашніх  і  общинних

святилищах або у спеціальних культових приміщеннях.

Про рівень матеріального і культурного розвитку трипільців свідчить їх керамічне виробництво. Посуд трипільців можна розділити на дві великі групи:  кухонний  і столовий.  Кухонний  був  простим  за  формою,  з нанесеним небагатим орнаментом. Значно досконалішим був столовий посуд.  Для  його  виготовлення  використовувалася  якісніша  глина,  цей

посуд  добре  випалювався.  Орнамент  на  столовому посуді  більш вишуканий. Серед  орнаментальних  знаків  зустрічаються  зображення людей і тварин. Із розвитком культури змінюється форма посуду, орнаментальні мотиви, поєднання фарб. Слід зауважити, що фарби на посуді, якому зараз більше п’яти тисяч років, не втратили свого кольору. Композиції  розпису  різноманітні:  зображення  звірів, птахів,  рослин, людей, зміїв, хрестів. Форма і орнамент посуду відображали ідеологічні уявлення трипільців.

У трипільців особливого розвитку набула глиняна пластика. Більшу частину її складають жіночі статуетки з випаленої глини, знайдені майже

на всіх поселеннях. У них підкреслені форми жіночої фігури, зображення голови схематичне. Часто статуетки прикрашені врізаними лініями, фарбами. Ці чудові вироби образотворчого мистецтва дають нам яскраве

свідчення досить високого рівня розвитку трипільців.

Останнім великим періодом первіснообщинної формації була епоха бронзи. Її завершальний етап збігається з початком формування класових суспільств. На території сучасної Україні вона змінюється кіммерійсько- скіфською добою.

Початок І тис. до н. е. ознаменувався істотними змінами в господарстві, культурі і побуті давнього населення України. На зміну бронзовим знаряддям приходять залізні знаряддя праці та зброя. На території України проживали кочові племена, які займалися переважно скотарством. Першим кочовим народом, ім’я якого зафіксоване в письмових джерелах, а саме в гомерівській «Одіссеї», були кіммерійці.

Кіммерійці були вправними стрільцями з лука. Луки виготовляли з дерева, кістки та рогу. На озброєнні мали мечі, кинджали, кам’яні бойові молотки,  булави.  У  кіммерійців  панував  родоплемінний  лад,  вождів племен вони називали царями. Своїх померлих родичів кіммерійці ховали під курганами, у гробницях із дерева. В гробницю клали зброю та особисті

речі небіжчика.

Для релігійного світогляду кіммерійців характерні віра в душу та життя після смерті. На побутування у них культу Богині-матері вказують стели із зображенням жінки, які мали культовий характер. Культ Богині- матері — найхарактерніша риса формування релігійної свідомості багатьох народів. У кіммерійців цей культ є відлунням релігійного культу трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими рисами дають уявлення про тогочасний релігійний світогляд і про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і Рожаниць, поширеного у дохристиянських віруваннях східних слов’ян.

Кіммерійці були войовничими племенами. Вони здійснювали походи на Ассирію, Фригійське царство, на західні землі Малої Азії. Звичайно, трофеї,  добуті  у  військових  походах,  справляли  великий  вплив  на

формування культури кіммерійців До того ж кочовий спосіб життя і войовничість цих племен значною мірою відбилися на їх матеріальній культурі.  Передусім,  все це  стосується  предметів озброєння  та спорядження верхового  коня. Серед  знайдених  деталей  вузди заслуговують на увагу вишукані фігурні пряжки з жолобчастими боковими платівками. Вчені з’ясували, що саме такі пряжки прикрашали ремені верхових коней  в ассирійських  зображеннях  на рельєфах  палаців  царів

Саргона II і Ашшурбаніпала.

Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер. Складні орнаменти  прикрашали  руків’я  кинджалів,  деталі  вузди,  наносилися  на

посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури — спіралі, ромби, квадрати. Найкращими зразками кіммерійського геометричного стилю можна вважати різьблені кістяні прикраси кінської

вузди з кургану поблизу с. Зольне в Криму. До нас дійшли і деякі зразки кіммерійської монументальної скульптури — статуї, що, вочевидь, зображували воїнів. Вони мали вигляд кам’яних стовпів, на яких рельєфно зображувалися предмети одягу і зброї. Такі статуї встановлювалися над похованнями знатних кочівників.

Самобутня кіммерійська культура складалася й розвивалася в період із IX ст. і була перервана на початку VII ст. до н. е. новою хвилею кочових племен зі Сходу — скіфів, з якими пов’язаний наступний етап у давній історії нашої країни.

Скіфська культура була локальним варіантом євразійської лінії культурного  розвитку.  Форми  і  прояви  культури  скіфів  формувалися

поступово. Кіммерійські племена були завойовані скіфами, отже, скіфська

культура увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи. Пізніше вона зазнала впливу цивілізації Передньої Азії, а за часів Північно- Причорноморської Скіфії  взаємодіяла з античною культурою, що позначилося, насамперед, на розвитку мистецтва степовиків.

Геродот, який побував у Скіфії в V ст. до н.е., описав їх звичаї у своєму творі «Історія». Він сповіщає, що біля Меотіди (Азовське море)

жили царські скіфи, а трохи північніше від Борисфена (Дніпро) і на схід – скіфи-кочовики. Скіфи ділилися на племена, але влада над ними належала одному родові скіфських царів, які ділили Скіфію між собою, пересуваючись за своїми численними стадами худоби з місця на місце у пошуках гарних пасовищ. У скіфському суспільстві була багата верхівка і

маса бідніших, які пасли стада багатих скіфів, стригли овець, обробляли шкіри, хутра. Захоплених під час воєнних походів полонених скіфи перетворювали на рабів і використовували їх працю у сільському господарстві. Характер господарства скіфів впливав на всі сфери їх життя. Основу господарської діяльності скіфів становило скотарство.

Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. Скіфська релігійно-

міфологічна система сполучала у собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.

На чолі Скіфського пантеону стояла богиня Табіті, яку Геродот ототожнює з грецькою Гестією. Табіті символізувала жіночий початок в природі і була божеством світла і вогню. Життєдайні стихії – землю і воду

– уособлювала богиня Апі. Своїм прабатьком і чоловіком богині Апі скіфи вважали Папая. Шлюб Папая і Апі – це союз неба і землі, джерело всього живого.  Богинею  життя  і  смерті  була  Аргімпаса,  охоронцем  худоби  –

Гойтосир. Найближчим до людей та їх охоронцем виступає Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Особливе місце у скіфському пантеоні належало богові війни Аресу. Тільки Аресу скіфи

споруджували святилища, приносили пожертви.

Різноманітність форм скіфської релігії засвідчує широкий спектр їх релігійних  уявлень: культ предків, героїв, вождів, поховальний  культ, культ родючості. Одяг скіфів, який був пристосований до верхової їзди, прикрашався хутром, оздоблювався золотими нашивними платівками. У скіфських похованнях  знаходили іноді  велику кількість таких платівок.

Основою скіфського мистецтва був так званий звіриний стиль. Зображення птахів, риб, оленів, вовків прикрашають зброю, кінську вузду, предмети побуту. Традиції скіфського звіриного стилю надовго пережили своїх творців і простежуються у мотивах давньоруського мистецтва. Зразки скіфського монументального мистецтва представлені зображеннями першопредка у вигляді суворого воїна.

Про міцність і велич Скіфської держави свідчать скіфські кургани. Померлих знатних скіфів ховали під курганами, висота деяких із них досягала 20 м. У поховальну камеру клали тіло померлого, вбитих з цього приводу рабів, служниць, коней, а також предмети розкоші, зброю. Одним із  найбільших  скіфських  курганів  вважається  Чортомлицький  поблизу

міста Нікополя Дніпропетровської області. Його висота досягала 20 м, а окружність  350  м.  У  великих  камерах-катакомбах  були  поховані  цар,

цариця, шість воїнів та 11 бойових коней. Біля похованих лежала велика кількість коштовних речей, мечі, сагайдаки зі стрілами, головні убори і одяг з золотими і срібними прикрасами, золотий, срібний посуд та інші предмети.

Розкопки скіфських могил дали достовірні свідчення рівня розвитку

скіфського мистецтва. Для скіфів золото не було дорогоцінним металом чи символом знатності. Цей дуже пластичний матеріал використовувався для прикрас, творчості, мистецтва. На всіх знахідках — витончені композиції, багаті сюжети, що ніколи не повторюються. На весь світ відомі такі шедеври мистецтва, як золотий гребінь з кургану Солоха, на якому зображений бій скіфів з греками з кургану Чортомлик, деталі кінської упряжі, одягу, головних уборів, металевий посуд. Шедевром скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена при розкопках Товстої Могили. Діаметр прикраси 30 см, вага —1150 грамів. Три її яруси мають вигляд півмісяця, між витими джутами — чудові витвори образотворчого мистецтва. У середньому ярусі розміщені скульптурки птахів, рослинні мотиви. На двох інших — зображення сцен боротьби звірів та сюжети з скіфського життя. У центрі верхнього фриза— двоє роздягнених до пояса скіфів, які шиють сорочку із овечої шкіри, розтягнувши її за рукава. Біля них знаходяться горщики з луками і стрілами. Праворуч і ліворуч від цієї сценки зображені тварини. Молодий скіф, присівши, доїть вівцю, інший — сидить біля неї, тримаючи в руках амфору. За своїми художніми якостями виріб не має собі рівних серед знахідок степової Скіфії Багато виробів з металу,  одяг  для  скіфів виготовляли  майстри-греки причорноморських міст-колоній Ольвії, Пантікапея, Херсонеса. Грецька культура справила значний вплив на скіфів.

У ІІІ ст. до н.е. не територію Скіфії починають вторгатися іраномовні племена сарматів, яких античні автори спочатку називали савроматами. Згодом вони витіснили скіфів з степів України. У складі сарматського масиву  були  різні  племінні  об’єднання,  яких  грецькі  письменники

називають язигами, роксоланами, аорсами, сіраками, аланами. Найбільш численними  і  відомими  серед  них  були  роксолани  і  алани.  Сармати займали переважно степову частину України з ІІІ ст. до н.е. до ІІІ ст. н. е.

Суспільний лад сарматів характеризується стійкою родоплемінною організацією, вони не перейшли від племінного об’єднання до держави.

Сарматські  жінки справляли  значний  вплив  на  суспільне  життя.  У Миколаївській обл. знайдене багате поховання сарматської жриці І ст. н.е. Вона була вбрана в найдорожчий одяг з шовкової пурпурної тканини, вкрита прозорим серпанком. Одяг її був прикрашений різнокольоровими

намистинами, золотими бляшками, золотою вишивкою. Чобітки теж були розшиті  золотими  бляшками.  Поруч  лежала  велика  кількість  речей  з

коштовним камінням, сріблом, золотом. Участь жінок у військових діях разом з чоловіками породила у греків міф про амазонок (грецьке «а мазос»

– без груді). За переказами сарматські дівчата відрізали собі праву грудь, щоб не заважала діяти у бою мечем і луком. Поховання сарматських жінок зі зброєю виявлені на південному сході України.

Сарматські племена продовжили традиції скіфського мистецтва. Вірування  сарматів мало  чим  відрізнялися  від  скіфських. Основними  у

сарматів були культи сонця і вогню та Великої Богині-матері Астарти, а також культ бога війни, уособленням якого був меч. Сармати вірили у потойбічне життя, тому великого значення у їх віруваннях набував культ мертвих. Елементи релігійної системи скіфів перейшли до сарматів, а згодом  сармати  передали  їх  у спадок  слов’янам. Зокрема,  під  впливом

сарматської  культури  у  слов’ян  змінився  тип  поховань  і  поховальний

ритуал, а наділення дзеркал особливою магічною силою спостерігається і в українському світогляді.

Одним із головних релігійних культів сарматів був культ коня. Часто до могили померлого клали не коня, як це робили скіфи, а його вуздечку. Завдяки цій традиції до нас дійшло сарматське кінське спорядження. Вуздечки шляхетних вершників оздоблювали фаларами — круглими бляхами із золота або срібла, прикрашеними рельєфними зображеннями

або рослинним орнаментом. Зброя і кінське спорядження було неодмінною належністю чоловічих похорон. У похованнях жінок переважали прикраси. Сармати принесли новий стиль прикладного мистецтва — поліхромний.

Вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку або кольорової емалі — червоної, блакитної, білої. Чудові зразки таких прикрас  знайдені  у  похованнях  сарматської  знаті.  Унікальну  колекцію

прикрас  знайдено  у Криму в  похованні  заможної  сарматки.  Прекрасні золоті  браслети, діадеми, персні,  вкриті  перлами, мініатюрні  золоті флакони для парфумів — все це вражає своєю вишуканістю. Найбільше враження справляє застібка-фібула, зроблена у вигляді дельфіна, тулуб якого виготовлено з прозорого гірського кришталю, а голівка та хвіст —

золоті. Обов’язковими в жіночих похованнях були дзеркала — бронзові або білонові (сплав міді й срібла).

У II ст. до н. е. — І ст. н. е. це були невеличкі дископодібні люстерка в дерев’яних футлярах. Пізніше зі Сходу були завезені великі дзеркала. Майже в кожному жіночому похованні знаходили намиста зі скляних або

кам’яних намистин. Інколи до складу намиста входили й коштовні камінці, а також прикраси з єгипетського фаянсу у вигляді левів, жуків-скарабеїв, жабок, які правили за намистини і, водночас, за амулети-обереги. Усі ці знахідки свідчать про тісні зв’язки сарматів з античними містами Північного Причорномор’я. Ці міста мали тісні контакти з кочовиками та племенами  Лісостепу,  а  отже,  і  значний  вплив  на  розвиток  культури

скіфських і сарматських племен. Про це свідчать численні знахідки предметів античної культури у похованнях і поселеннях скіфів і сарматів.

Особливо  тісні  зв’язки  з  варварським  населенням  мав Боспор.  Ольвія якийсь час перебувала у певній залежності від скіфського царя Емінака, срібна монета якого карбувалася саме у цьому місті.

Колонізація  Північного  Причорномор’я  була  частиною  так  званої

Великої   грецької  колонізації   VІІІ-VІ  ст.  до  н.  е. Вона  зумовлювалася низкою причин, але найголовніша з них — відносне переселення, бо всі

землі  в  материковій  Греції  були  розподілені.  «Колонізацію»  в  даному

випадку треба розуміти як господарське освоєння греками Північного Причорномор’я. Новозасновані колонії не залежали від міст митрополій, але мали з ними єдині культи і літочислення.

У  своїй  основі  релігія  колоністів  була,  звичайно,  грецькою.  На

початку нової ери в північно-причорноморських містах поширюються й негрецькі культи. Основу вірувань становило багатобожжя. До того ж античні божества на Півдні України мали свої особливості, їх життя описується в численних міфах, частина яких пов’язана саме з Північним Причорномор’ям. Зокрема ті, що розповідають про пригоди Ахілла та Іфігенії.

У VI-І ст. до н. е. найголовнішим божеством у Північному

Причорномор’ї  вважався  Аполлон.  Великого  значення  набули  культи Зевса, Афіни, Афродіти, Гермеса в різних іпостасях  (Зевс Сотер — Рятівник, Артеміда Агротера — Сільська, Афродіта Уранія —Небесна тощо). На Боспорі найпопулярнішим був культ Афродіти Уранії, у Херсонесі — Діви, в Ольвії й Тірі — культ Афіни. У перші століття нової ери відбуваються зміни у пантеоні богів, які виявилися у зменшенні ролі божеств та  універсалізації  їх  функцій.  У  III  ст. н. е. на  Боспорі поширюється християнство, пізніше відбувається й християнізація Херсонеса, хоч поряд із цим тривалий час все ще продовжують функціонувати окремі античні культи.

Мистецтво  у Північному Причорномор’ї  було  подібним  до мистецтва Греції. Як  і  в Греції, тут  існували  всі основні категорії  цієї

сфери людської діяльності. У північно-причорноморських містах розвивалася скульптура, живопис, архітектура, прикладні види мистецтва: виготовлення прикрас, розписування посуду тощо. Високого розвитку набули музика, література, театральне мистецтво. Звичайно, значному розвитку майстерності причорноморських митців сприяли тісні контакти із Середземномор’ям. Водночас, самостійний розвиток місцевої традиції у контакті з культурою навколишніх племен сприяв самобутності. Особливо яскраво  це  відбилося  у скульптурі,  монументальному живописі, архітектурі.

Скульптура міст античного Причорномор’я представлена найкраще з усіх видів мистецтва. Відома велика кількість скульптур малих форм —

статуетки, рельєфи, стели. Окреме місце посідають монументальні твори. На  Боспорі  у  надгробках  виробився  досить  виразний  місцевий

реалістичний стиль. Саме тут знайде на найбільша кількість скульптурних пам’яток. Митці прагнули до індивідуалізації образів, їм були властиві реалістичність і майстерність виконання, яка майже не поступалася аналогічним творам з Еллади. З-поміж пам’яток, які найкраще збереглися,

–  поховальні  споруди.  Деякі  з  них  являють  собою  шедеври  античної

архітектури. Склепи Боспору є найяскравішим явищем у монументальному живописі.

Елліни вміли будувати морські кораблі, виробляли гарний посуд на гончарному колі, зброю, прикраси тощо. Грецькі майстри користувалися переважно  металевими  інструментами,  широко  застосовували  свинець,

олово, срібло, залізо. Вироби греків археологи знаходять у скіфських та

слов’янських похованнях. Грекам були вигідні мирні відносини зі скіфами, сарматами, слов’янами, бо у них вони вимінювали на свої вироби хліб, шкіри, хутра тощо.

Грецька колонізація відіграла важливу роль в історії України. Елліни були на вищому, ніж скіфи, сармати, слов’яни, рівні культурного та господарського розвитку. У греків уже була розвинена держава, вони мали писемність, розвивалася наука. Торговельні, політичні взаємини місцевого

населення  з  греками  Причорномор’я  не  могли  не позначитися  на соціально-економічному, політичному і культурному розвитку цього населення. Під впливом античних міст у скіфів формувалася державність,

виникали міста й поселення, збудовані у грецькій містобудівній традиції. Вплив  античної  цивілізації  виявився  у спорудженні  фортець,  у виготовленні  кераміки,  високохудожніх  прикрас.  Поряд  зі  скіфами  під

цивілізаційний вплив давньогрецьких держав півдня України підпадали й інші племена, що проживали тоді на цій території. Зокрема, це стосується сарматів і антів.

А нти — це племена черняхівської культури, які проживали у ІV-VІІ століттях на Подніпров’ї і Подністров’ї. Про них нам сповіщають твори візантійських письменників VІ – VІІ ст. Прокопія Кесарійського, Агафія,

Феофілакта Сімокатти, Псевдо-Маврікія та готського історика Йорданса. У антів не було письма, тому вони не залишили нам писемних звісток про себе. Антське суспільство мало визначену державну організацію і базувалося, головним чином, на ранніх класових відносинах. Походження назви «анти» точно не встановлено. Найбільш вірогідною здається гіпотеза про іранське походження цього слова. Воно походить від давньоіндійського, що означає «кінець», «край», «той, що знаходиться на краю». В такому випадку значення слова «анти» – «ті, що живуть на окраїні».

Про соціально-економічні процеси в антському суспільстві свідчать, хоч надзвичайно мало, візантійські історики. В основному вивчення історії

цих племен базується на археологічних джерелах. У племен черняхівської культури, порівняно з іншими племенами України, спостерігається прогрес

у господарстві. Вони першими в Україні почали виробляти посуд на гончарному колі, випалювати його у спеціальних печах-горнах, відкрили їх склоробні майстерні. Існує думка, що на антській території працювали римські ремісники. Анти вели жваву торгівлю з римськими провінціями, у їх середовищі існував грошовий обіг, користувалися римськими монетами.

Про швидке поширення серед місцевого населення прогресивних методів  металообробки,  гончарного  ремесла  свідчить  досить  високий рівень розвитку місцевої економіки та культури. Виготовлялися прикраси з кольорових металів у техніці литва. Про це свідчать знахідки глиняних тиглів  і  ливарних  формочок.  Срібні,  золоті,  бронзові  прикраси  анти

інкрустували коштовним камінням, кольоровою емаллю. Мистецтво було

важливим атрибутом життя: одяг прикрашався вишивками, побутові речі

— орнаментом. До цієї доби відносять знайдені у середньому Подніпров’ї чудові срібні рельєфи із зображенням людини і фантастичних тварин міфологічного і казкового характеру. Племінний союз антів існував до початку VII ст. Останній раз анти згадуються візантійським автором Феофілактом Сімокаттою у 602 році. Він сповіщає, що аварський каган послав проти антів каральний загін на чолі з воєначальником Апсихом.

Після цього ні в одному писемному документі не згадуються анти. Натомість з’являється назва «слов’яни».

 

 

Запитання для самоперевірки та повторення

1. Дайте визначення поняття «культура».

2. Які функції виконує культура?

3. Визначте поняття «світової культури».

4. Поясніть сутність поняття «національна культура».

5. До якого часу належать найдавніші пам’ятки мистецтва, знайдені на території України?

6. Яку назву має стиль, що був основою скіфського мистецтва?

7. Які племена продовжили традиції скіфського мистецтва?

8. В чому позначився вплив грецьких колоній Північного Причорномор`я на оточуючі племена і народи?

 

 

Теми рефератів

 

 

1. Стилістичні особливості скіфського мистецтва.

2. Культура міст-держав Північного Причорномор’я як чинник культурного розвитку давньоруської держави.

3. Міфологічна модель світобудови у язичницькому світогляді.

4. Людина і природа в язичницькому світогляді.

 

 

Основна література

 

 

1. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / За загальн. ред. Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О. – Львів, 1994, 2005.

2. Українська культура: історія і сучасність; Навч. Посібник /За ред.

Черепанової С.О. – Львів, 1994.