За пи та нн Я для самоперевірки і повторення

1. Назвіть передумови розгортання процесів національно-культурного

відродження в Україні.

2. Яку періодизацію українського національно-культурного відродження запропонував І. Лисяк-Рудницький?

3. Яку роль відіграли громади у суспільно-політичному, науковому і

мистецькому житті України?

4. Визначте роль М.Драгоманова в історії української культури

5. Назвіть основні положення соціально-політичної концепції

Кирило-Мефодіївського товариства щодо культурно-історичних процесів в Україні.

6. Назвіть видатних діячів вітчизняної науки ХІХ ст.

7. Який літературний твір започаткував нову добу в історії українського письменства?

8. Визначте нові жанри романтизму і реалізму в українській літературі ХІХ

століття.

9. Як розвивався український професійний театр у ХІХ столітті?

10. Хто вважається основоположником української класичної музики?

11. Яким чином відобразився класицизм в українському мистецтві ХІХ ст.

12. Які жанри живопису були поширеними в ХІХ столітті?

13. Визначте види і напрями народної художньої творчості ХІХ століття.

 

 

Теми рефератів

1. Класицизм і романтизм в українській культурі ХІХ ст.

2. Митці українського театру ХІХ століття.

3. Роль М.Драгоманова в історії української культури.

4. Реалістичні традиції у творчості Т. Шевченка - художника.

5. На перехресті російської і української культури: Є.Гребінка, М.Гоголь, В.Короленко, М.Вовчок.

6. Жанрові особливості українського театру ХІХ ст.

7. Внесок М.І. Костомарова у вивчення та популяризацію української культури.

8. І.Я.Франко як митець і дослідник української культури.

 

 

Основна література

1. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / За загальн.

ред. Яртися А.В., Шендрика С.М., Черепанової С.О. – Львів, 1994, 2005.

2. Українська культура: історія і сучасність; Навч. Посібник /За ред.

Черепанової С.О. – Львів, 1994.

 

 

Д о даткова література з теми

Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. Навч. Посібник. – К.,

2002.

Жаборюк А. Мистецтво живопису і графіки на Україні в першій половині і середині ХІХ ст. – К., 1988.

Жаборюк А. Український живопис останньої третини ХІХ-початку ХХ ст.– К., 1990.

Історія української культури. За ред. І.Крип`якевича. К., 1994. Історія української музики. В 6 т. – Т.2, 3. – К., 1990.

Кисіль О. Український театр. – К., 1968. Кирило_Мефодіївське товариство. У 3 т. — К., 1990.

Коновець О.Ф. Просвітницький рух на Україні: ХІХ - перша третина ХХ

ст. – К., 1992.

Костомаров М. Галерея портретів: Біографічні нариси. – К., 1993. Лобановський Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини ХІХ

– початку ХХ ст. – К., 1993.

Митці України: Енциклопедичний довідник. – К., 1992.

Магочій П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // Укр. історичний журн. 1991, № 3.

Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. – К.,

1999.

―Руська трійця‖ в історії суспільно-політичного руху і культури України. – К., 1987.

Смолій В.А., Гуржій О.І. Як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1991.

Соціально-філософські ідеї Михайла Драгоманова. – К., 1995.

Тарахан І. Береза З. Шевченко – художник. – К., 1985.

Український драматичний театр. Нариси історії у 2 т., т.1. – К.,1967. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української художньої культури.— Х.,2003.

Штрихи до наукового портрета М.Драгоманова. Зб. наук. праць. – К., 1991

ТЕМА 6. ОСНОВНІ ЕТАПИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ

КУЛЬТУРИ ХХ СТ. (2 год.)

 

 

6.1. Загальні особливості української культури в ХХ столітті.

Українська культура на початку століття.

6.2. Основні тенденції культурного розвитку 20-30-х років.

6.3. Українська культура в роки Великої Вітчизняної війни.

 

 

Після вивчення матеріалу лекції студенти повинні знати:

- основні етапи та загальні особливості розвитку української культури в ХХ столітті;

- нові напрями в літературі початку ХХ століття;

- здобутки українського театрального, музичного, образотворчого мистецтва початку століття;

- досягнення в галузі освіти радянського періоду;

- наукові і культурні здобутки 20-30-х років;

- патріотичну творчість діячів української культури в роки

Великої Вітчизняної війни.

 

 

6.1. Загальні особливості української культури в ХХ столітті. Культура України на початку століття. Загальною закономірністю суспільного розвитку є тісний взаємозв'язок основних сфер життя суспільства - економіки, політики, культури. Що стосується основної парадигми української культури ХХ ст., то однією з її принципових особливостей є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури.

Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917-1920 рр., створення СРСР, Велика Вітчизняна війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності.

У радянський період,  який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати,  духовні  злети  і  трагедії:  національне  піднесення  20-х  років,

трагедію у роки сталінської диктатури, тяжкі випробування в роки Великої

Вітчизняної  війни,  хрущовську  «відлигу»,  брежнєвський  «застій»,

горбачовську перебудову. Але важко заперечувати той факт, що саме в цей період  українська  культура  досягла  небувалих  висот.  Розвиток

промисловості, нові наукові відкриття обумовили прискорення технічного

прогресу, впливали на повсякденне життя українського народу. Суттєвою особливістю суспільного побуту був загальний потяг народу до знань, освіти,  мистецтва.  І  саме  в  Радянській  Україні  вперше були  створені умови, коли цей потяг задовольнявся. Радянська система освіти взагалі і

вищої зокрема вважалась однією з найкращих в світі. Це був час, коли українська література українською мовою друкувалась мільйонними тиражами, коли українських письменників і поетів читали і знали мільйони людей на теренах колишнього Радянського Союзу та за його межами. Українські актори, співаки, художники були відомими й улюбленими на безмежних просторах великої  країни.

У 1991 р. відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й  почалися  докорінні  зміни  суспільного  ладу,  економічного, соціального і культурного розвитку тощо.

На початку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати  народні,  демократичні  традиції  ХIХ  ст.,  а  з  іншого  -  йшов

активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур.  Це  конкретно  виявилося  у  двох  орієнтаціях:  1)  збереження

національно-культурних традицій (народницька теорія); 2) орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури («європеїзація»,

«космополітизм», «модернізм»).

Традиційні тенденції в царині літератури - романтизм і неореалізм поєднувалися з розвитком футуризму, символізму. Так, фахівці виділяють

«нову школу» української прози (М.Коцюбинський, В.Стефаник, О.Кобилянська). І.Франко писав, що представники цієї школи прагнули цілком «модерним» європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу. Такий напрям в українській літературі, як футуризм, насамперед пов'язаний з М.Семенком, який був одним з його головних

теоретиків,  фундатором  першого  літературного  об'єднання  футуристів

(Київ, 1913р.)

На початку століття в українській літературі помітне місце займали письменники нової генерації. Серед них В.Винниченко -  прозаїк, драматург, твори якого характеризувалися різноплановою проблематикою (сільське і міське життя, зображення різних соціальних груп). Б.Летант - поет, прозаїк, видавець творів Т.Шевченка, І.Франка, М.Коцюбинського в

перекладах  на  польську  і  німецьку  мови.  Популярністю  користувався

В.Пачовський, тематика творів якого досить широка: любовна лірика, історичні події минулого. Над драматичною поемою "Золоті ворота", де підкреслювалася національна ідея, В.Пачовський працював декілька десятиріч. У драмі "Сонця руїни" описані події 1663-1687 рр., даються портрети П.Тетері, Ю.Хмельницького, П.Дорошенка, І.Самойловича.

Мистецьке життя України розвивалося бурхливо, закладаючи підвалини  нового  національно-культурного  відродження.  Період  1905-

1914рр. був часом піднесення українського мистецтва, добою загального

зростання  художньої  майстерності, плідного  завершення  творчої діяльності  таких корифеїв національної  культури,  як  І.  Франко,  Л. Українка, М.Коцюбинський, М. Лисенко. Зростала нова генерація митців: визначних письменників В. Стефаника, В. Винниченка, Л. Мартовича, О.

Олеся та ін.; художників М. Самокиша, О. Мурашка, Г. Нарбута, композиторів К.Стеценка, С. Людкевича.

Початок минулого сторіччя характеризувався прогресом в галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує динаміку  фольклорної  виразності  і  кращі  традиції  класики.  У  цьому

напрямі  розвивалася  творчість  М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М.Лисенка.

В Україні в галузі живопису і графіки активно працювали такі майстри, як О.Мурашко, О.Новаківський, І.Трут, П.Ковжун, М.Сосенко, М.Бойчук. Більшість з них мали європейську освіту і перебували під впливом сучасних їм художніх тенденцій. Міжнародного визнання досяг

український  скульптор  О.Архипенко  -  творець  нового  напряму в мистецтві.

Одним з провідних центрів художнього мистецтва в Україні на початку століття була в  Одеса. Тут продовжувало активну діяльність створене у 1900р. Товариство південноросійських художників,  художній музей, Одеське товариство заохочування червоних мистецтв, рисувальна школа при ньому. Мабуть, не випадково саме в Одесі на базі названої

рисувальної школи  виникло Одеське вище художнє училище. Ще один новий художній заклад відкрився в Києві. Йдеться про художню студію О. Екстер, яку відвідували такі митці, як Г.Козінцев, А.Петрицький, С. Юткевич та ін.

У цей час значні досягнення характерні для розвитку національного

театру. У 1904 р. М.Лисенко започаткував у Києві музично-драматичну школу, з 1907 р. там же функціонував український стаціонарний театр М.Садовського, у 1915 р. І.Мар'яненко заснував Товариство українських акторів. Театри  України  ставили  п'єси  Л.Українки,  О.Олеся, В.Винниченка,  вони  прагнули  освоїти  світову  класику,  зверталися  до творів європейських авангардистських авторів.  У 1916 р. Л.Курбас став організатором «Молодого театру» у Києві, в якому на високому художньому рівні вирішувалися завдання оновлення українського сценічного мистецтва. Національний театр передреволюційного періоду виховав таких видатних акторів, як М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька та ін.

Свіжий подих у театральне життя  вносили як досвідчені колективи (театр «Соловцов», театр М. Садовського, театр «Студіо», Одеська, Київська, Харківська опери, Харківський міський, Маріупольський драматичний та ін. театри), так і згаданий  «Молодий театр» у Києві. Він виник за ініціативи актора театру М. Садовського Леся Курбаса. Цей колектив разом з театром М.Садовського в квітні 1917 р. з метою підвищення  художнього  рівня  українського  театру  створив  товариство

«Національний театр», до якого увійшли П. Саксаганський, М.Садовський, М.  Старицька,  Л.  Курбас,  І.Мар’яненко,  С.Васильченко,  О.Олесь,

В.Кричевський, М. Жук та інші видатні українські актори, режисери, письменники, драматурги, художники і композитори. Влітку 1917 р. члени названого товариства створили Національний зразковий театр, який працював у Троїцькому народному домі і ставив українську та світову класику за участю І. Мар’яненка, Д. Антоновича, Г. Борисоглібської, Ф.Левицького, тобто цілої плеяди блискучих майстрів української сцени.

З'являється український кінематограф. Перші українські хронікальні фільми вийшли у Харкові. Там же актор О.Олексієнко ставить фільми за творами І.Котляревського, М.Гоголя, М.Старицького. Перший український постановник  і  оператор  Д.Сахненко  був  творцем  таких  фільмів,  як

«Наталка Полтавка» «Запорозька Січ», «Богдан Хмельницький», в яких

брали участь видатні українські актори - М.Садовський, М.Заньковецька, Л.Лінницька. У 1918-1919 роках в Одесі відомий режисер П.Чардинін знімав фільм із знаменитою артисткою, королевою німого кіно Вірою Холодною.

В Україні продовжувався прогрес науки. В умовах піднесення національно-визвольного руху активізувалися історики, етнографи, філологи. Д.І.Яворницький пише історію Запорозької Січі, історію періоду

козаччини - І.Крип'якевич, ряд визначних праць зі сходознавства – А.Кримський. Наукове товариство ім. Т.Шевченка, яке очолив М.Грушевський,  випускало  «Записки  наукового  товариства»,

«Етнографічний збірник», «Матеріали з української етнології».

Помітний внесок у розвиток науки, популяризацію позитивних знань робили наукові товариства. При Харківському університеті діяло 8 таких

товариств. Пропагандою технічних знань займалися філії Російського технічного товариства в Києві, Одесі, Харкові та інших містах. У 1910 р. засноване київське товариство охорони пам’яток старовини та мистецтва, яке проводило археологічні розкопки, вивчало архівні документи тощо. У

1907 р. у Києві існувало Українське наукове товариство, що опікувалося

розробкою та популяризацією українською мовою різних галузей науки.

Початок ХХ ст. – час бурхливого розвитку повітроплавальних апаратів, перших кроків авіації. В 1909 р. виникає Київське Товариство

повітроплавання,  де  працював  видатний  український  авіаконструктор,

киянин Ігор Сікорський, один з піонерів авіації, основоположник важкої авіації, автор одного з перших у світі проектів гелікоптера, побудованого в

1910 р у Києві. В 1913-1914 рр. І.Сікорський на важких літаках своєї конструкції  «Руський  витязь»  та  «Ілля  Муромець»  встановлює  світові

рекорди з тривалості польоту (1 год., 54 хв.) та вантажопідйомності літака. У Черкасах і Києві брати Євген та Андрій Кас`яненки в 1911-1913 рр. будують перший в країні  малопотужний літак широкого використання, яку випробовує відомий льотчик того часу Петро Нестеров. Видатний український  вчений-винахідник  Ю.Кондратюк  у  1919  р.  пише  роботу

«Завоювання  міжпланетних  просторів»  (вийшла  друком  у  1929  р.), яка

вплинула на подальший розвиток космонавтики, зокрема розрахунки Ю.Кондратюка були використані американськими вченими для підготовки польоту космічного корабля «Apollo» на Місяць.

Розвиток медицини і медичної науки, досягнення в галузі мікробіології,  загальної  патології,  інфекційних  хвороб,  гігієни,

офтальмології пов'язані з роботою в Одесі І.Мечникова та його учнів - Г.Мінха, В.Високовича, Д.Заболотного, М.Гамалії, В.Субботіна, Л.Гіршмана, С.Ігумнова.

Після Жовтневої революції в Україні почався новий етап в економічному, науковому і культурному  розвитку, створювалися умови для прискореного розвитку національної культури. Вже в 1917 році у Києві

були відкриті  українські гімназії, здійснювалося переведення шкіл на українську  мову  викладання,  в  різних  регіонах  України  було  створено

понад 80 українських гімназій. Почала працювати Українська педагогічна академія, історико-філологічний факультет у Полтаві, відкритий український університет у Кам'янці-Подільському, заснована Українська Академія наук, яку очолив видатний український вчений В.Вернадський; восени  1918  р.  стала  функціонувати  Українська  державна  академія

мистецтв.

Великих успіхів в перші післяреволюційні роки досягли українська преса і книгодрукування. Лише в 1917 р. почали діяти 78 видавництв, вони були створені  при приватних, кооперативних органах, при «Просвітах». Якщо в 1917 р. було випущено 747 назв українських книг, то в 1918 р. -

1084.

У 1917 р.  було створено Українську національну бібліотеку та Український архів. Видавались твори П. Гулака-Артемовського, приказки Є.  Гребінки,  праці  Б.  Грінченка,  Г.  Коваленка,  А.Кащенка,  І.  Франка,

І.Нечуя-Левицького,  переклади  українською  мовою  творів  М.  Гоголя,

І.Тургенєва тощо. У складі міністерства освіти було створено театральний відділ, музичний відділ, відділ охорони пам’яток старовини і мистецтва, архівно-бібліотечний  відділ.  Останній  дуже  ретельно  збирав  брошури,

газети, плакати, афіші, інші  друковані  матеріали  та  документи. Театральний відділ відкриває в Києві режисерські курси для народних театрів. Повний курс навчання було розраховано на два семестри.

Постійні творчі зв’язки єднали в культурному відношенні політично та економічно розірвані Схід і Захід України. Нові мистецькі течії, тяжіння до  формального  пошуку,  характерні  загалом  для  початку  XX  ст.,

виявлялися на Україні в специфічних формах, пов’язаних з поглибленим вивченням та застосуванням фольклорних традицій. Становлення мистецьких угруповань, які конкурували між собою, було передумовою вільного творчого розвитку, плюралізму стилів і течій, без якого немає плідного художнього життя.