Доходи й видатки державного бюджету.

 

Основні питання теми.

1. Економічна сутність доходів і видатків бюджету.

2. Видатки державного бюджету.

3. Бюджетний дифіцит.

 

 

1. Економічна суть доходів і видатків бюджету.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у

задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства - державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

 

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

 

· податку на додану вартість;

· акцизного збору;

· податку на прибуток підприємств усіх форм власності і підпорядкування (крім комунальних) у розмірах, визначених Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

· надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

· доходів від приватизації державного майна та від його реалізації;

· кредитної палати за оренду майна цільових майнових комплексів загальнодержавної власності;

· внесків до пенсійного фонду;

· внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення та інших

· фондів, передбачених законодавством України;

· надходжень від внутрішніх позик;

· перевищення доходів над видатками Національного банку України;

· повернутих державних коштів (відсотків по державних позиках і кредитах та повернутих позик);

· плати за спеціальне використання природних ресурсів та інших доходів, встановлених законодавством України.

 

У доходи республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується:

 

· частина податку на додану вартість;

· акцизний збір, якщо це передбачено Законом про Державний бюджет на наступний рік;

· податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня;

· частина прибуткового податку з громадян;

· відрахування дотацій і субвенцій з Державного бюджету України;

· плата за землю у зазначених відсотках відрахувань та інші надходження, встановлені законодавством.

 

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в межах, вказаних законами України, зараховуються:

 

· податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня;

· прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

· податок на нерухоме майно громадян;

· місцеві податки і збори;

· частина доходів від приватизації державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня;

· надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунльній власності цього рівня;

· відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджету вищого рівня;

· інші надходження.

 

Доходи міських (міст районного підпорядкування), селищних сільських бюджетів також всановлюються залежно від:

 

· податку на прибуток підприємсв і організацій комунальної власності цього рівня;

· прибуткового податку з громадян у відсотках відрахувань;

· плати за землю в розмірах, передбачених законодавством;

· місцевих податків і зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня;

· інших надходжень.

 

Доходи і видатки бюджету групуються за відповідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних. Таке групування називається бюджетною класифікацією. Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України і затверджується Верховною Радою України.

Так, видатки згруповані з застосуванням відомчо-галузевих ознак.

розділи:   глави: параграфи: статті:

народне господарство, соціально-культурні заходи, управління, оборона і т.д. міністерства, відомства. галузі, заходи. заробітна плата, стипендія, канцелярські витрати.

 

Доходи згруповані за принципом предметної класифікації. За основу взято вид платежу.

платіж:   глави: параграфи: статті:

це розділ (податок на додану вартість, платіж з прибутку, платежі населення). міністерства, відомства. галузі, заходи. в доходах майже не використовуються.

 

2. Видатки державного бюджету.

Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й видатки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстока економія коштів, поточні видатки є головними.

Поточні видатки - це витрати на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансувнн заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого прризначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

 

До видатків Державного бюджету належать:

 

· фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання й підвищнн життєвого рівня народу, заходів щодо соціального захисту населення;

· фінансування здійснюваних державними установами та організаціями заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;

· фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

· фіннасування оборони;

· фінансування охорони навколишнього природного середовища;

· утримання правоохоронних і митних органів, податкової служби, захисту прав споживачів та контрольно-ревізійної служб;

· утримання органів законодачої, виконавчої, судової влади й прокуратури;

· здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

· дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

· виплати всіх видів пенсій, виплати допомоги по безробіттю, витрати на професйн навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

· утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

· обслуговування внутрішнього й зовнішнього боргів та їх повернення;

· інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів.

 

Соціальний захист населення:

 

Витрати на соціальний захист населення здійснюються за трьома основними напрямами:

1. Гарантування з боку держави кожному громадянину, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.

 

2. Задоволення приорітетних потреб суспільства: здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-освітньої роботи, підготовка кадрів, організація охорони здоров'я.

3. Вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забеспеченність яких пов'язана з причинами, що не залежить від їхніх трудових зусиль: стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці.

 

Соціально-культурна сфера:

 

Результаттом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу ВВП, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним з важливих факторів зростання ефективності виробництва.

 

Фінансування науки:

 

Наука є беспосередньою виробничою силою, головною умовою розвитку науково-технічного прогресу та зростання на його основі ефективності суспільного виробництва. Розширення масштабів створення, освоєння і впровадження у виробництво нової високоефективної та економічної техніки забезпечує зростання продуктивност праці, зниження матеріало- і енергоемкості, поліпшення якості продукції.

 

Витрати на оборону:

 

Зумовлені необхідністю захисту інтересів держави в міжнародному співтоваристві. Вони визначаються воєнною доктриною, виходячи з співвідношення різних воєнних групувань у світі, напрямів зовнішньої політики України.

 

Витрати на управління:

 

В бюджеті передбачаються витрати на управління, пов'язані з утриманням вищих і місцевих органів державної влади і управління, в тому числі законодавчої, виконавчої, судової влади і прокуратури. Розмір витрат визначають за кошторисом по кожному міністерству, відомству, Кабінету Міністрів, Верховній Раді, апарату Президента тощо.

 

 

3. Бюджетний дефіцит.

Бюджетний дефіцит - перевищення видатків бюджету над його доходами.

Це показник негативних явищ в економіці, що 

зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є:

спад виробництва;

· зниження ефективності функціонування окремих галузей;

· несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення;

· великі воєнні витрати;

· інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну і соціальну політику держави.

 

Бюджетний дефіцит вимагає прийняття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед - це скорочення витрат бюджету, проте цей шлях досить складний. Реальнішими і доцільнішими є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім зростання виробництва і його ефективності. В противному разі дефіцит бюджету стає додатковим найбільш несправедливим податком з населення. Бюджетний дефіцит - явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри і методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога нормального економічного розвитку держави.

Дефіцит повинен бути профінансований за рахунок доходів від емісії державних цінних паперів, доходів від приватизації державного майна, суми перевищення доходів над видатками по державних запасах дорогоцінних металів і дорогоцінних камнів, кредитів міжнародних фінансових організацій, банків, фірм і т.д.

Зовнішнім джерелом фінансування бюджетного дефіциту є кредити міжнародних фінансових організацій, головним чином Міжнародного валютного фонду.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває режим економії у витраченні бюджетних коштів.

У міру просування до ринку будуть скорочуватися видатки держави на фіннасування промисловості - дотації збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються й видатки на утримання житлово-комунального господарства.

Провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного фонду.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Лікарні перейшли на роботу з використанням за бажанням хворого денного стаціонару. Його суть у тому, що хворий, направлений на лікування у лікарню, розміщується у палату, має ліжко і одержує курс лікування з ранку й до вечора, вечором іде додому, а наступного ранку повертається для продовження курсу лікування. Безумовно, такий метод застосовується до тих хворих, які за своїм станом і курсом лікування не вимагають цілодобового перебування у лікарні.

Статистика свідчить, що таких хворих у середньому - 30%. Економія забезпечуєтся на заробітній платі лікарів і медперсоналу, бо вітсутнє чергування, а також на сніданках і вечерях згаданих хворих. По медикаментах економії немає. В цілому економія невелика, але вона становить до 10% бюджетних коштів.

                                       

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні джерела доходів Державного бюджету.

2. Назвіть основні джерела доходів місцевих бюджетів.

3. Визначіть сутність і структуру бюджетної класифікації.

4. Як розподіляються видатки бюджету за напрямами їх використання?

5. Визначіть основні напрями використання видатків Державного бюджету.

6. Охарактерезуйте і визначіть необхідність використання бюджетних коштів по наступним статтям:

· соціальний захист населення;

· соціально-культурна сфера;

· наука;

· оборона й управління державою.

7. Визначіть поняття бюджетного дефіциту і причини його виникнення.

8. Визначіть можливі заходи щодо ліквідації бюджетного дефіциту.

 

Літеретура:

 

1. А.О.Єпіфанов, І.В.Сало, І.І.Д'яконова. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 1997, стор. 47-69, 183-214

2. О.Д.Василик. Державні фінанси України. - К.: Вища шк., 1997, стор. 42-46, 192-300

3. Финансы /Под ред. Радионовой В.М., - М.: Финансы и статистика, 1994, стр. 312-333

 

 

Тема 7

 

МІСЦЕВІ ФІНАНСИ

 

 

Основні питання теми.

1. Суть місцевих фінансів, їх склад.

2. Фінансові ресурси місцевого самоврядування.

3. Соціальна спрямованість видаткової частини місцевих бюджетів.

 

 

1. Суть місцевих фінансів.

Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Європейська хартія про

місцеве самоврядування передбачає його відокремленість від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на нього функцій в межах своєї компетенції.

Прийняття Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" є важливим кроком в напрямі наближення до загальноприйнятих стандартів у цій сфері. Однак уже тепер можна стверджувати, що ряд важливих питань реального забезпечення незалежності та самостійності органів місцевого самоврядування ще чекають свого вирішення. Насамперед це стосується фінансової бази місцевого самоврядування.

Не буде перебільшенням сказати, що фінансовий бік економічної самостійності органів влади є визначальним. Від фінасових можливостей залежать в кінцевому підсумку їхні реальні владні функції. Не можна бути справді, а не формально самостійним, будучи залежним у фінансовому відношенні.

Сукупність фінансової самостійності місцевих органів влади характерезує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади.

У ХХ столітті в усьому світі прискорився процес розвитку демократичних принципів у державному устрої та управлінні. В багатьох країнах обов'язковим компонентом демократичного державного устрою є місцеве самоврядування, яке здійснюється самим населенням за допомогою вільно обраних ним представницьких органів. Для здійснення покладених на них функцій міські представницькі та виконавчі органи наділяються певними майновими та фінансово-кредитними правами.

В умовах демократії однією з найважливіших складових частин фінансової системи держави є місцеві фінанси, які охоплюють міські бюджети і фінанси суб'єктів господарювання, які використовуються для задоволення місцевих потреб. Місцеві фінанси забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов'язаних з соціально-культурним та  комунально-битовим обслуговуванням населення.

Таким чином, місцеві фінанси - це система економічних відносин, за допомогою якої розподіляється і перерозподіляється національний дохід; фонд грошових коштів, які використовуються на економічний та соціальний розвиток місцевості.

За останнє десятирічча в багатьох країнах наблюдається регіоналізація економічних і соціальних процесів. Все в більшій мірі функції регулювання цих процесів переходять від центральних рівней державної влади до місцевих. Тому роль місцевих фінансів зростає, а сфера їх вживання розширюється. В багатьох країнах вже місцеві фінанси складають переважну частину фінансових ресурсів держави.

За допомогою місцевих фінансів держава активно проводить соціальну політику. На підставі надання місцевим органам влади коштів для їх бюджетів здійснюється фінансування муніципальної народної освіти, охорони здоров'я, комунального обслуговування населення, будівництва та утримування доріг. За рахунок коштів місцевих бюджетів почали фінансуватись не тільки загальноосвітні школи, а й вищі та середні спеціальні учбові заклади, крупні об'єкти охорони здоров'я, заходи по внутрішній безпеці, правопорядку, охороні навколишнього середовища та т.і.

За допомогою місцевих фінансів держава здійснює вирівнювання рівней економічного і соціального розвитку місцевостей, котрі в результаті історичних, географічних та інших умовах відстали в своєму економічному та соціальному розвитку від інших районів держави. Для подолання такої відсталості розробляються регіональні програми. Кошти на іх здійснення формуються за рахунок джерел доходів бюджетів відповідних адмінистративно-територіальних одиниць, а також податків вищестоячих бюджетів. При цьому місцевим бюджетам виділяються відрахування від певних податків, а також субвенції, тобто фінансові ресурси, виділені з вишестоячих бюджетів на визначені цілі (розвиток охорони здоров'я, будівництво доріг, комунальні об'єкти та інше).

Місцеві фінанси складаються з:

· місцевих бюджетів;

· коштів суб'єктів господарювання;

· місцевих позабюджетних фондів.

 

Місцеві бюджети - основна складова частина місцевих фінансів. У сучасних умовах все в більшій мірі місцеві органи влади покликані забезпечувати комплексний розвиток регіонів, пропорційний розвиток виробничї і невиробничої сфер на підвідомствених територіях. Значно зростє їх координаційна функція в економічному і соціальному розвитку територій. Вказані фактори викликають необхідність подальшого розширення та укріплення фінансової бази місцевих органів влади, рішення ряду проблем, пов'язаних із вдосконаленням методів формування та використання фінансових ресурсів територій.

Кошти суб'єктів господарювання - також складова частина місцевих фінансів. До таких коштів відносяться:

· фінансові ресурси підприємств, які знаходяться у муніципальному володінні (як правило, це комунальні підприємства);

· фінансові ресурси підприємств, фірм, організацій, які використовуються ними на фінансування соціально-культурних та житлово-комунальних об'єктів. Суб'єкти господарювання для соціальної підтримки своїх робітників будують та купують жилі будинки, квартири, дитячі дошкільні заклади, медичні заклади та об'єкти для відпочинку.

Місцеві позабюджетні фонди - третій компонент місцевих  фінансів. Джерелам формування таких фондів служать добровільні вклади підприємств та населення, спеціальні збори та інше. Позабюджетні фонди найчастіше мають цільове призначення.

2. Фінансові ресурси місцевого самоврядування.

Економічна сутність місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, які є фінансовим забезпеченням діяльності місцевих Рад народних депутатів, розподілі та використанні цих фондів на фінансування

утримання і розвиток соціальної інфраструктури, місцевого господарства.

Активний вплив місцевих Рад народних депутатів на формування нових суспільних відносин можливий лише за умови, що вони матимуть у своєму розпорядженні фінансові ресурси. Мобілізуючи доходи бюджету, місцеві Ради здійснюють дійовий контроль за сферою виробництва та використанням створюваних матеріальних і фінансових ресурсів.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок:

· місцевих податків і сборів;

· надходжень з загальнодержавних бюджетів.

· неподаткових доходів;

Співвідношення між цими джерелами залежить від функцій, які покладені на місцеві органи врядування, потенціальні можливості одержання ними місцевих податків, а також можливостей вищестоячих органів влади надавати фінансову допомогу.

 

Податки - головне джерело місцевих бюджетів. Всі податки, які надходять в ці бюджети, можна поділити на дві групи: місцеві податки і надходження з вищестоячих бюджетів.

1. У відповідності з податковим законодавством, місцеві податки закріплені за окремими видами місцевих бюджетів. Ставки по цим податкам встановлюються, як правило, місцевими органами влади. Місцеві податки бувають прямі і непрямі. До прямих відносяться податки, які стягуюються з доходів або з майна платника (земельний, промисловий, на прибуток, подохідний на автомобіль та інші). Непрямі – це податки, які стягуюються при здійсненні купівлі (продажу) товарів, послуг.

2. Надходження з вищестоячих бюджетів включають: відрахування від суми окремих податків, які мобілізуються на цій території, а також дотацій та субвенцій.

Відрахування від податків, закріплених за вищестоячими бюджетами, надаютьмя місцевим бюджетам у разі недостатнього об'єму власних фінансових ресурсів, необхідних для фінансування місцевих заходів або місцевих розділів державних програм, наприклад будівництво доріг, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища.

Важливе джерело доходів місцевих бюджетів - дотації з вищестоячих бюджетів. Іх питома вага в доходах місцевих бюджетів в різних країнах складає 20-40%. У склад цих дотацій входять субвенції, які виділяються цим бюджетам на певні цілі.

По економічній сутності дотації і субвенції близькі до податкових джерел, тому що в їх основі лежать податки. Дотації і субвенції визиваються постійною значною дефіцитністю місцевих бюджетів. Крім того, за допомогою надання бюджетам коштів у такому вигляді, вищестоячі органи мають можливість впливати на економічну політику на місцях.

3. Неподаткові надходження місцевих бюджетів включають головним чином надходження, отримані від підприємств, які знаходяться у муніципальній власності, орендних доходів, грошових сборів, різноманітних штрафів, мита, добровільних внесків підприємств і населення. Неподаткові доходи займають незначне місце в загальній кількості доходів місцевих бюджетів.

Видатки місцевих бюджетів значно залежать від бюджетної політики, яка проводиться в державі, і ступенем децентралізації управління соціальною сферою. Все це є визначним фактором, який впливає на об'єм фінансових ресурсів місцевих бюджетів, на їх питому вагу в загальнодержавних бюджетних видатках.

Кошти місцевих бюджетів використовуються як на експлуатаційні, так і на інвестиційні витрати. Тому в усіх країнах складаються бюджет поточних витрат і бюджет розвитку, тобто капітальних вкладень. Як правило, бюджет поточних витрат формується за рахунок податкових і неподаткових надходжень і використовується на покриття експлуатаційних видатків. Бюджет розвитку формується за рахунок субвенцій, місцевих займів, пожертвувань на будівництво.

До видатків місцевих бюджетів відносяться видатки на:

· житлово-комунальне господарство;

· утримання місцевих органів влади і правопорядку;

· погашення позик і виплату процентів по ним;

· соціально-культурні об'єкти (значна частина).

3. Соціальна спрямованість видаткової частини місцевих бюджетів.

В умовах незалежності України та розширення самостійності територіально-адміністративних одиниць відкриваються можливості для принципово нового підходу до фінансового забезпечення потреб соціальної сфери. Вирішення цієї проблеми

має бути перенесено на рівень місцевих Рад. Це забезпечить дійовіший контроль за розподілом ресурсів,  раціональний відбір приоритетів розвитку, поставить фінансування розвитку соціальної сфери у залежність від зростання ефективності виробництва в регіоні. Зрозуміло, що в окремих випадках підтримка гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати виділення субвенцій з загальнодержавного бюджету.

Важливе соціальне значення мають видатки бюджету на фінансування заходів з охорони здоров'я, найбільшу частку з яких становить фінансування лікувально-профілактичних закладів, санітарно-епідеміологічних установ.

Значні кошти виділяються також на фінансування місцевого господарства. Це насамперед житлове будівництво, водопостачання, каналізація, освітлення. Це безпосередньо пов'язано із процесом урбанізації, відповідно, розширенням соціально-побутової інфраструктури. Ріст міських поселень, збільшення кількості міських мешканців, ріст крупних міст, де бюджетні видатки на одного мешканця в п'ять-сім разів вище, ніж в малих містах, тагнуть за собою збільшення витрат міських бюджетів.

В умовах високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до якості робочої сили. Виробництво не може розвиватися без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників. Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці, і з цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер.

Безумовно, що методи вирішення питань фінансового забезпечення різних підгалузей соціальної сфери мають бути різними. Наприклад, у дошкольному вихованні, загальній освіті, культурі, спорті доцільно було б створити загальноміський і районні фонди відповідного найменування. Основна мета цієї реорганізації - дати місевим Радам реальні важелі влади і можливість здійснювати  гнучку політику, спрямовану на розвиток певної галузі.

 

Питання для самоконтролю:

 

1. Визначіть сутність місцевих фінансів, їх значення.

2. Охарактерезуйте складові місцевих фінансів.

3. Вкажіть основні джерела формування місцевих бюджетів.

4. Вкажіть основні напрямки видаткової частини місцевих бюджетів.

5. Розкрийте значення соціальної спрямованості видатків місцевих бюджетів.

Літеретура:

 

1. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: Виша шк., 1997, стор. 48-61, 349-351

2. Дробозина Л.А. Финансы. - М.: Финансы, 1999, стр. 266-326

3. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Бюджет і фінансова політика України. - К.: 1997, стор. 144-150, 180-183

 

 

Тема 8

 

ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

 

 

Основні питання теми.

1. Економічна суть державного кредиту.

2. Види державного кредиту.

3. Державний борг.

4. Форми внутрішнього державного кредиту.

 

 

1. Економічна суть державного кредиту.

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємницькі

структури, тобто фізичні і юридичні особи - кредитодавцями.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміщення кредиту.

При наданні банківського кредиту у якості забезпечення виступають конкретні коштовності - товари на складі, незавершене виробництво. При позичанні коштів державою забезпеченням кредиту служить все майно, яке знаходиться у його власності.

За своєю економічною сутністю державний кредит - це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Його доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:

· розподільчу;

· регулюючу;

· контрольну.

 

Через розподільчу функцію державного кредиту здійснюється формування ценралізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах терміновості, платності, поверненості. У якості позичальника, держава забезпечує додаткові кошти для фінансування своїх видатків.

 В промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту. В сучасних умовах надходження від державних позик стали другим після податків методом фінансування видатків бюджету. Останнє пояснюється більш швидким темпом росту видатків у порівнянні з збільшенням податкових надходжень.

Регулююча функція державного кредиту: вступаючи у кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на грошовому ринку і ринку капіталів, на виробництво і зайнятість. Свідомо використовучи державний кредит як інструмент регулювання економіки, держава може проводити ту чи іншу фінансову політику.

Контрольна функція державного кредиту тісно пов'язана з контрольною функцією фінансів. Але ж вона має свої специфічні особливості:

1) тісно пов'язана з діяльністю держави та станом централізованого фонду грошових коштів.

2) охоплює рух вартості в двустороньому порядку оскільки передбачає поверненість і відплатність отримання коштів.

У своїй більшості контролює цільове використання коштів, строки їх повернення та своєчасність сплати процентів.

	2. Види державного кредиту.

 

В основі класифікації державних кредитів існує ряд ознак:

В залежності від емітенту-кредити розподіляють на кредити розташовані:

· центральними органами управління;

· місцевими органами управління.

 

В залежності від місця розташування:

· внутрішні;

· зовнішні.

 

В залежності від обертання на ринку:

· ринкові;

Вільно продаються та купуються. Вони є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту.

· неринкові.

Не можуть вільно змінювати своїх володарів. Не підлягають обігу на ринку цінних паперів. Як правило випускаються державою, для того, щоб залучити визначених інвесторів, специфічним інтересам яких і відповідають. Так, неринкові державні облігації випускаються на заході для мобілізації коштів недержавних пенсійних фондів, страхових компаній, дрібних інвесторів.

В залежності від строку залучення коштів:

· короткострокові (до 1 року);

· середньострокові (1-5 років);

· довгострокові (понад 5 років).

Короткострокові займи використовуються для фінансування тимчасових розривів в надходженні доходів і здійсненні видатків. Як правило, випускаються векселя. Центральний уряд випускає казначейські векселя, місцеві органи влади - муніципальні.

Для залучення коштів на більш довгий період, як правило, випускаються облігації.

В залежності від забезпеченості долгові зобов'язання поділяються на:

· заставні;

Забезпечуються конкретною заставою, наприклад, визначеним майном. Такі облігації найбільш часто випускаються місцевими органами влади.

· беззаставні.

Не забезпечуються ні чим визначеним: забезпеченням служить все майно держави.

Центральні органі управління, зазвичай, випускають беззаставні облігації. Іх надійність дуже висока і тому інвестори не потребують ні яких додаткових гарантій.

По характеру виплачуємого доходу:

· виграшні;

· процентні;

· з нульовим купоном.

Виплата доходів по виграшним облігаціям здійснюється на підставі лотереї. Ці облігації не користуються великим попитом. Інвестори намагаються отримвти стабільний дохід. Тому головним видом є процентні облігації, дохід по яким виплачується один, два, або чотири рази на рік. Більшісь інвесторів віддають перевагу саме таким борговим зобов'язанням.

Облігації з нульовим купон продаються із знижкою з номіналу, а викупаються по номіналу.

В залежності від способу визначення доходуборгові зобов'язання поділяються на зобов'язання:

· з твердим доходом;

· з плаваючим доходом.

В ряді випадків фіксована ставка по цінних паперах є причиною росту видатків держави на виплату процентів, в інших випадках вона може відпугнути інвесторів, які очикують підвищення проценту.

В залежності від зобов'язання позичальника дотримуватись строків погашення позики, встановлених при її випуску:

· з правом дострокового погашення;

· без права дострокового погашення.

Існують два засоба повернення заборгованості: одноразово та поступово. Якщо позика повертається поступово виділяють три варіанти:

· равними частинами;

· зростаючими долями;

· знижуючими долями. 

3. Державний борг.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених

боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним підприємствам.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характерезує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є