Фінансова політика й фінансовий механізм

 

 

Основні питання теми.

 

1. Фінансова політика і фінансовий механізм.

2. Управління фінансами.

3. Фінансовий контроль.

 

	1. Фінансова політика і фінансовий механізм.

Фінансова політика - сукупність заходів з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку країни.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів:

 

v зовнішні фактори: залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсі, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави тощо;

v внутрішні фактори: форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, його інтелектуальний рівень, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо.

 

 Для держав з ринковою економікою існують загальні принципи (основні напрямки) фінансової політики:

 

v Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави має спрямовуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємнцьких структур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів - це певні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Але ринок не всесильний і булоб великою помилкою недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики.

 

v Мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій.

Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарнтіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не меньш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

 

v Вплив за допомогою фінансовго механізму на раціональне використання природніх ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини.

З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, - закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберегаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

 

Напрямки фінансової політики держави в кожному конкретному випадку, в кожній окремо взятій державі, в певний період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливим є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії  військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

Фінансову політику держави можна поділити на самостійні складові частини:

 

v Податкова політика.

Головне її призначення - це стягнення частини валового суспільного продукту на загальнодержавні потреби, мобілізація цих коштів і їх перерозподіл за допомогою бюджету.

 

v Бюджетно-фінансова політика

Пов'язана з розподілом фонда грошових коштів держави та його використанням по галузевому, цільовому, територіальному призначенню.

 

v Фінансово-кредитна політика

Метою фінансово-кредитної політики є зростання ролі банківського кредита в стимулюванні зацікавленості господарюючих суб'єктів в ефективному використанні позичених коштів; більш гнучкий підхід до надання кредиту; формування фінансового ринка; реорганізація ощадної і страхової справи.

 

 

Фінансова політика здійснюється за допомогою фінансового механізму.

 

Фінансовий механізм - сукупність форм і методів створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою  забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення.

   

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюванного в державі валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики.

Складовими фінансового механізму є:

 

v Фінансове планування і прогнозування.

На стадії фінансового планування і прогнозування визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.

 

v Фінансові показники.

Вони є основою для приведення в дію відповідних стимулів (у формі пільг, санкцій, дотацій) та інструментів, що обмежують ту чи іншу форму діяльності (штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткувння). 

 

v Нормативи

Характерезують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.

 

v Ліміти

Являють собою певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина.

 

v Резерви

Мають нейтралізувати дію. непередбачувальних факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

 

v Система управління фінансами.

Сукупність важелів, які за напрямом своєї дії поділяються на стимули і санкції. В ролі стимулів виступають різні пільги (в оподаткуванні, кредитуванні), а санкції – це штрафи, пені та ін.

 

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо функціонують усі його складові частини.

2. Управління фінансами.

Управління фінансами - це дії держави, які спрямовані на виробітку, реалізцію та вдосконалення фінансової політики.

Обрана фінансова політика може бути успішною тільки при науковій організації процесу управління фінансами.

 

Зміст процесу управління фінансами - це створення, застосування, перевірка додтримання, вивчення, аналіз і вдосконалення форм фінансових відносин.

Об'єктом управління фінансами є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів.

Суб'єктом управління є сукупність органів управління і фінансових інститутів, кожен з яких має свої функції і сферу впливу на окремі складові фінансової системи, таблиця 2.2.1.

Таблиця 2.2.1.

Фінансові органи та інститути	Ланки фінансової системи	Напрями діяльності
Міністерство фінансів	Бюджет держави	Складання і виконання
	Державний кредит	Випуск позик, використання залучених коштів, погашення боргів
	Міжнародні фінансові відносини	Взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовоми інститутами
	Фінанси підприємств	Організаціне регулювання фінансової діяльності
Державне казначейство	Бюджет держави	Виконання Державного бюджету
Контрольно-ревізійна служба	Бюджет держави	Ревізіїї складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань
	Фінанси державного сектора	Контроль за фінансовою діяльністю
Державна податкова адміністрація	Бюджет держави	Облік платників податків і обв΄язкових платежів, контроль за дотриманням податкового законодавства
	Загальнодержавні цільові фонди
Рахункова палата Верховної Ради	Державний бюджет	Контроль за складанням і виконанням бюджету
	Державний кредит	Контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик
	Фінансовий ринок	Контроль у сфері грошово-кредитної політики
Комітет з нагляду  за страховою діяльністю	Страхування	Здійснення страхових операцій
Аудиторська палата	Фінанси підприємств	Видача ліценнзій аудиторам і аудиторським фірмам, контроль за аудиторською діяльністю
Аудиторські фірми	Фінанси підприємств	Проведення незалежного фінансового контролю
Національний банк	Кредитна система	Реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд
	Державний кредит	Агентські послуги уряду з розміщення державних цінних паперів
	Бюджет держави	Організація касового виконання
	Міжнародні фінансові відносини	Проведення міжнародних розрахунків держави
Комерційні банки	Банківська система	Здійснення банківських операцій
Міжбанківська валютна біржа	Валютний ринок	Купівля-продаж валюти і визначення валютних курсів
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку	Ринок цінних паперів	Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних); ліцензування діяльності фінансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами; нагляд за діяльністю суб΄єктів ринку
Фондова біржа	Ринок цінних паперів	Забезпечення первинного і вторинного ринку цінних паперів
Фінансові посередники	Ринок цінних паперів	Виконання доручень емітентів з випуску цінних паперів та інвесторів з питань їх придбання
Пенсійний фонд	Фонд цільового призначення на пенсійне забезпечення	Акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій і допомог

 

Вони здійснюють управління фінансами за допомогою наступних методів:

v Фінансове прогнозування

v Фінансове регулювання

v Фінансове стимулювання

v Фінансовий контроль

Управління фінансами в більшості країн знаходиться в завідуванні вищих органів влади - парламентів: В США - це Конгрес, у Великобрітанії - Парламент, в Німетчині - Бундестаг, в Франції - Національних зборів і т.д. Парламенти мають дві палати - нижню і верхню. Всі основні фінансові закони і, перш за все, затвердження державного бюджету здійснюються двома палатами і підписуюються головою держави. Парламенти також затверджують звіти про виконання державного бюджету, закони про податки, всановлюють ліміти державного боргу.

Безпосереднє управління фінансами знаходиться в завідуванні фінансового апарату, головна ланка якого - Міністерство фінансів. Воно розробляє фінансову і податкову політику держави, політику в області державних витрат, проводить контроль за дотриманням фінансових законів. Мінистерство фінансів складає проект державного бюджету і організує його виконання.

 

3. Фінансовий контроль.

Сутність фінансового контролю полягає в тому, що на основі аналізу отриманої

інформації провадяться заходи по усуненню порушень, а при необхідності вносяться зміни в основні параметри функціонування об'єктів перевірки.

Для проведення фінансового контролю в усіх міністерствах і відомствах створені структурні підрозділи - ревізійні управління. Загальне керівництво покладається на КРУ (контрольно - ревізійну комісію) Міністерства фінансів.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку й звітності у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів, розроблення пропозицій щодо усуненн виявлених недоліків і порушень та уникнення їх у подальшому.

Завданням фінансового контролю є перевірка:

· складання і виконання бюджету всіх рівнів;

· надходження податків і зборів у всі ланки бюджетної системи;

· додержання положень фінансової дисципліни при виконанні видаткової частини бюджетів;

· заходів по виявленню резервів скорочення видатків бюджетів всіх рівнів.

 

Види фінансового контролю:

v Попередній

Покликаний запобігати порушенням законів, нераціональному використанню бюджетних та інших коштів, перекрити шляхи інших порушень і крадіжок.

v Поточний

Провадиться всіма фінансовими й господарськими органами у  процесі використанн підприємствами коштів; здійснюється через аналіз, перевірку та обстеження їхньої діяльності)

v Наступний

Виконується після надходження доходів чи проведених видатків. У процесі наступного контролю перевіряються: виконання бюджету по доходах і видатках; повнота своєчасного надходження доходів; законність проведенн видатків; виявлення порушень фінансової дисципліни, перекручення звітності, зловживання. В результаті вживаються заходи щодо усунення порушень й притягнення винних до відповідальності)

 

Форми фінансового контролю:

v Ревізія

Це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку й звітності, а також в разі виявлення, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

v Перевірка

Це обстеження й вивчення окремих ланок фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ. Наслідки перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою.

 

Методи фінансового контролю:

Метод інвентарізації матеріальних цінностей і наявності грошових ресурсів використовується для перевірки відповідності даних бухгалтерського обліку фактичній наявності грошових і матеріальних цінностей, і в разі виявлення розходжень, вжиття заходів до ліквідації відхилень.

Метод зустрічних перевірок потребує звірення записів у книгах і рахунках бухгалтерського обліку перевірюваної організації або установи з даними обліку організації або установи, яка надає сировину, матеріали чи продукцію перевірюваній організації.

Метод рахункової перевірки бухгалтерських звітів і балансів використовується для перевірки достовірності відображання у них звітних показників, виявлення і усунення приписок та інших помилок, недопущення незаконого або неправильного використання коштів; забезпечення виконання обов'язків перед бюджетом і зміцнення звітної дисципліни.

Надання самостійності підприємствам та організаціям, їх приватизація і створення на їхній основі акціонерних товариств, приватних підприємств привело до необхідності створення органу, в обов'язки якого входило б проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств усіх форм власності, забезпечення консультацій по фінансових питаннях. Цим органом, який провадить незалежний фінансовий контроль є інститут аудиторства.

 

Аудит - незалежна діяльність вповноважених на це організацій та фахівців по проведенню експертизи та аналіза фінансової звітності, по контролю за фінансово-господарською діяльністю, по оказанню інших видів послуг суб'єктам господарювання по іх дорученню та за їх рахунок.

 

Питання для самоконтролю:

 

1. Сутність фінансової політики. Які фактори впливають на фінансову політику країни?

2. Принципи (основні напрями) фінансової політики країн з ринковою економікою?

3. На які складові частини можна поділити фінансову політику? Дати характеристику кожному напрямку.

4. Що таке фінансовий механізм? Складові частини фінансового механізму.

5. Визначіть сутність управління фінансами. Зміст процесу управління фінансами.

6. Що є об'єктом і суб'єктом управління фінансами?

7. Які ви знаєте методи управління фінансами? Що таке фінансове стимулювання?

8. Що таке фінансове регулювання? Хто виконує організаційну роботу по управлінню фінансами?

9. Сутність фінансового контролю. Головне завдання фінансового контролю.

10. Які ви знаєте види фінансового контрлю?

11. Які ви знаєте форми фінансовго контролю?

12. Які ви знаєте методи фінансового контролю?

 

Література:

 

1. Заяц Н.Е. Теория финансов. - М.:1998, стр. 127-198.

2. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.:1997, стор. 11-15, 351-356, 362-370.

3. Єпіфанов А.О. Бюджет і фінансова політика України. - К.:1997, стор. 230-245.

4. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). -К: КНЕУ, 1999, -с. 17-33.

5. Дробозина Л.А. Финансы. - М.:1999, стр. 30-54, 66-75.

Тема 3

ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ

 

 

Основні питання теми.

1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації.

2. Виторг від реалізації продукції, робіт та послуг, його розподіл.

3. Оборотні кошти підприємств, їх економічна суть і організація.

4. Основні засоби, їх склад.

5. Фінансовий стан підприємства.

 

1. Сутність фінансів підприємств, їх функції та основи організації.

Фінанси підприємств є складовою частиною фінансової системи. Як і фінансам у цілому, їм властиві певні загальні та специфічні ознаки:

· загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту;

· специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування і використання грошових доходів і децентралізованих фондів.

Виходячи із загальної та специфічних ознак, можна сформулювати основне визначення фінансів підприємств:

 

Фінанси підприємств - це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

Таким чином, фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто під поняттям "фінанси підприємств" розуміють грошові кошти та фінансові ресурси. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають повністю сутності фінансів. Так само як і загальнодержавні фінанси, фінанси підприємств являють собою певні грошові відносини на всіх рівнях господарювання (це також видно із визначення фінансів підприємств). Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

До фінансів підприємств належать такі групи фінансових відносин:

· пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

· пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

· які виникають між іншими суб'єктами господарювання; (з постачальниками, покупцями, будівельно-монтажними і транспортними організаціями, поштою і телеграфом, з підприємствами, організаціями і фірмами іноземних держав, тобто відносини, пов'язані з реалізацією готової продукції, придбанням матеріальних цінностей, з господарською діяльністю підприємства);

· які виникають між підприємством і банківськими установами, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'зку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

· що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

· що формують у підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів та фондів. (це відносини між філіями, цехами, відділами, які пов'язані з розподілом прибутку, оборотних коштів, а також відносини з робітниками та службовцями - це виплата заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, дивідендів за акціями і т.д.).

Отже об'єктами фінансів підприємств є: економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства, організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання.

Для усіх видів відносин загальним є те, що всі вони мають вартісне вираження і виникають за ініціативою самого підприємства або контрагента.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту (с+v+m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. За допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються у суб'єктів господарювання та держави.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть через такі функції:

1. Формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

2. Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для використання своїх зобов'язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств;

3. Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємстві відбувається під час формування статутного фонду, у процесі розподілу грошових надходжень в основні та оборотні кошти, а також під час використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагромадження. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів. Таким чином, фінанси "сигналізують" про виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативнх явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Отже, фінансам притаманна контрольна функція.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів є:

· різноманітність форм власності;

· свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

· вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

· самофінансування підприємства;

· правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

· обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

 

Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а за допомогою цілеспрямованої їх організації.

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:

 

· саморегулювання;

· самоокупності;

· самофінансуванням.

 

Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів діяльності (порівняти з державними підприємствами). Комерційний розрахунок передбачає справжню фінансову незалежність підприємств, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробляти, кому реалізовувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитись прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їх поведінки. Ці правила розроблено та законодавчо закріплено у  відповідних нормативних актах, тобто підприємства приймають рішення самостійно, але в рамках чинного законодавства.

Держава не втручається в самостійність прийняття рішень підприємств з приводу фінансової діяльності, але впливає на співвідносини господарюючих суб'єктів за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).

Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів діяльності. При цьому підприємства є фінансово незалежними, але діють у рамках, встановленого державою чинного законодавства. На ряду з цим держава впливає на фінансову діяльність за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють товариство закритого та відкритого типів.

Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю.

Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Особливо поширеною організаційно-правовою формою є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частину, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.

На організацію фінансів підприємств впливають також галузеві особливості, специфіка виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структура виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво.

Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

2. Виторг від реалізації продукції, робіт, послуг, його розподіл.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом

відповідає суспільному попиту і потребам покупців.

На практиці використовуються два методи визначення моменту реалізації продукції:

1) метод нарахування (продукцію відвантажено або відпущено споживачу);

2) касовий метод (одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію).

Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т-Г). Тому бартерні операції не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми власності. На жаль, згідно з діючим господарським законодавством, бартерні операції нині включаються у звітність з релізації продукції підприємств, що певною мірою викривляє реальний стан справ. (Приблизно 40% реалізації з усіх галузей в Україні відбулися за бартерних операцій).

Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:

1) кількості, асортименту та якості продукції;

2) рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.

 

За умов ринкової економіки існують:

· фіксовані ціни

(встановлюються адміністративно державою, переважно на послуги першої необхідності і на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та інше)

· регульовані ціни

(встановлюються регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності (хлібобулочні вироби, продукти дітячого харчування);

· вільні ціни

(ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції).

 

Розрахунок ціни продукції можна здійсніти за такими формулами:

 

1) Ц1 = С + П

С – собівартість продукції;

П – прибуток.

 

2) Ц2 = С + П + ПДВ

ПДВ – податок на додану вартість.

 

3) Ц3 = С + П + Аз + ПДВ

Аз – акцизний збір

 

4) Ц4 = С + П + Аз + ПДВ + ТН

ТН – торговельна націнка.

 

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються оптові та роздрібні ціни. Тобто відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові націнки.

Виручка від реалізації продукції – це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію.

Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою:

 

В = Р * Ц

 

В – виручка;

Р – кількість реалізованих виробів;

Ц – ціна реалізації кожного виробу.

 

Обсяг реалізації продукції можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки на кінець планового періоду:

 

Р = З1 + Т - З2

 

Р – обсяг реалізації в плановому періоді;

З1 – залишки готової продукції на початок планового періоду;

Т – випуск товарної продукції в плановому періоді;

З2 – залишки готової продукції на кінець планового періоду.

 

Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів.

Валовий доход визначається як різниця між виручкою та матеріальними й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. (Валовий доход є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати)

Чистий доход – це реалізація між валовим доходом і заробітною платою.

3. Оборотні кошти підпри-ємств, їх економічна суть і організація

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їх відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів, оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

 

Оборотні кошти - це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції, які беруть участь у виробничому процесі один раз і повністю переносять свою вартість на собівартість продукції.

 

Організація оборотних коштів включає:

· визначення складу і структури оборотних коштів;

· визначення потреби підприємства в оборотних коштах;

· визначення джерел формування оборотних коштів;

· розпорядження та маневрування оборотними коштами;

· відповідальність за зберігання та ефективне використання оборотних коштів.

 

 

ОБОРОТНІ КОШТИ

 

Оборотні виробничі фонди (сфера виробництва)

Фонди обігу (сфера обігу)

Оборотні фонди у виробничих запасах

Оборотні кошти